Пасхалов Клавдій Никандрович

Пасхалов Клавдій Никандрович (1843−1924)

Александр Репников, Москва.

«Только завдяки Самодержавству можливо… протверезіння народу російського, що зроблено одним помахом Царя-Самодержца. У Німеччині й Англії з заздрістю дивляться на форумі нашу влада единодержавную… Говорили: Самодержавна Росія — в’язниця в людини. Але ніде не живеться так вільно особистості, як і России».

О Клавдії Никандровиче Пасхалове досі немає жодної спеціального дослідження, крім двох невеликих енциклопедичних статей [ 1]. Мало які у сьогоднішньої для Росії серед фахівців чув звідси правом діячі. Серед монархічних публіцистів, творили межі століть, його ім'я, зазвичай, згадується поруч із іменами С. Ф. Шарапова, О. Г. Щербатова, С. Сыромятникова.

В радянської історіографії згадування про Пасхалове можна натрапити у працях В. С. Дякина, А. Я. Авреха, Ю. Б. Соловйова. Його характеризують як «однієї з відомих представників чорної сотні» [ 2]. А. Я. Аврех зазначав, що «Пасхалов для чорносотенців був тим самим, ким був князь П.О. Кропоткіна для анархістів: патріархом і теоретиком одночасно» [ 3]. У пострадянської історіографії ім'я Пасхалова та її епістолярію було відкрито доктором історичних наук Ю.І. Кирьяновым, опубликовавшем в 1993 і 1995 років у історичному альманасі «Минуле» [ 4] і журналі «Джерело» [ 5] листування Пасхалова з правими діячами. Однак за тих наступне десятиліття ніяких нових публікацій, і робіт по цій проблемі немає, хоча згадування про Пасхалове можна натрапити у дослідженнях В. В. Кожинова [ 6] і М. Н. Лук’янова [ 7].

К.Н. Пасхалов народився 1843 року у дворянській сім'ї, яка жила Калузької губернії. Сім'я була обдарованої. Батько — бойової кавказький офіцер. Мати Ганна Никаноровна Пасхалова (уроджена Золотаева) (1823−1885) була поетесою. Її другий чоловік — письменником. Старший брат Клавдія — Віктор Никандрович був випускником Московської і Паризької консерваторій, відомим композитором, автором романсів, чимало з яких було написано на вірші, вигадані матір'ю. В’ячеслав Вікторович Пасхалов (онук Анни Никаноровны) згодом теж став композитором, яке двоюрідна сестру Анну Олександрівна Пасхалова-Чегодаева (1869−1944), була співачкою і драматичної акторкою. Інша двоюрідна сестра В’ячеслава Вікторовича — Алевтина Михайлівна Пасхалова (1878−1953), прославилася на підмостках російської опери.

Испытавший вплив, безсумнівно, творчо обдарованої сім'ї, Клавдій Пасхалов спочатку спробував знайти на літературній ниві. У його художніх творах порушувалося питання землевпорядження і селянського побуту. Ця тема завжди цікавила Пасхалову, але не судилося стати письменником. У 1875 року він поступив на службу Міністерству фінансів України й працював у особливої канцелярії по кредитної частини. У 1882 став членом ради Селянського банку. Його життєвий шлях — це й не так державного чиновника, скільки публіциста і активної громадського діяча. Попри похилий вік, Пасхалов був активний учасник монархічного руху початку сучасності. Він був членом Російського Збори [ 8], входив до «Гуртка москвичів» і був почесним членом Російського монархічного союзу. Пасхалов також був обраний почесним членом Калузького відділу Союзу Російського Народу. Він неодноразово виступав у багно обличчям і учасника монархічних з'їздів. На Другому Всеросійському з'їзді Російських Людей у Москві (квітень 1906) було обрано головою фінансово-економічного відділу. Він був серед делегатів Третього Всеросійського З'їзду Російських Людей у Києві жовтні 1906.

Здесь необхідно зробити ще одне уточнення. У деяких публікаціях повідомляється, що Пасхалов брав участь у 5 Всеросійському з'їзді Російських Людей (т.зв. «Восторговский з'їзд») у Москві восени 1909. У 5-му з'їзді К. Н. Пасхалов участі я не приймав. Восени 1909 р. у Москві відбувався з'їзд, називалося просто З'їзд російських людей. «Восторговским» цей з'їзд назвали енциклопедії «Російський Патріотизм», що ні зовсім коректно. Правильно називати його «Московським», оскільки там не брали участь представники СРН (дубровинцы, марковцы), і не набув статусу всеросійського і нумерації 5-ї.

В 1908;14 рр. Пасхалов входила до складу редакційної комісії багатотомної «Книги російської скорботи», що видавалася Російським Народним Союзом імені Михаїла Архангела в 1908;1914 рр. і містила біографії «мучеників і борців за ідею православ’я, самодержавства, царя і російською народності, загиблих унаслідок терористичних актів».

11 березня 1912 року Клавдій Никандрович було прийнято Миколою II. Виходячи самодержця Пасхалов, за його словами «відчував зовсім не від щастя… а кінцеву безнадійність, ніби залишив постіль відчайдушно і невиліковно хвору людину. Та воно так це і є. І він, і всі, що його оточує, хворі недугою „російського“ лібералізму, що й призведе нас загибель» [ 9]. Зазначу, що стосовно дати прийому Пасхалова імператором в історіографії відбулася плутанина. Діяльність А. Я. Авреха описуються обставини візиту 11 березня 1912 року [ 10]. У статтях Ю.І. Кирьянова і А. Д. Степанова зазначена інша дата — 11 березня 1913 року [ 11]. Ця дата наводиться й у багатотомному виданні документів «Об'єднане дворянство: З'їзди уповноважених губернських дворянських товариств…» [ 12]. Лист Пасхалова від 18 березня 1912 року Д. А. Хомякову свідчить, що зустріч із імператором потрібно датувати 1912 роком. У пізньої публікації Ю.І. Кирьянова також зазначений 1912 рік [ 13]. Можна дійти невтішного висновку, що плутанина в датах виникла через помилки у статті, вміщеній в енциклопедії «Політичні партії Росії», і далі перекочувала до інших видання.

Еще в 1913 року Пасхалов передбачав неминучість нової великої війни: «для Росії склалося тепер таке становище, що зіткнення її з Австрією є неминучим. Хоче або хоче вона війни, а така буде, за умови що Росія не відмовиться добровільно від своєї світового масштабу і самі стане членом слов’янської федерації під скіпетром Габсбургів, чого, звісно, припустити не можна… Чи вдасться російському колоссу не здати ногах або він впаде і розсипавшись на складові, послужить освіті нових державних організмів, це повністю від мудрості і мистецтва його державних людей» [ 14]. З початком Першої Першої світової Пасхалов став активним борцем з «німецьким засиллям», був однією з ініціаторів, і активних учасників Саратовського Наради уповноважених монархічних організацій (27−29 серпня 1915), на якому його у складі депутації для Высочайшего прийому. Однак у Петрограді представники наради отримали відмову у проханні зустрічі з царем, що справило на Пасхалова гнітюче враження. 15 грудня 1915 р. він скаржився А.А. Ширинскому-Шихматову: «ще більш сумно те, що Цар, за права Якого ми распинаемся, очевидно, і гнівається на нас. Це зрозуміло з відмови прийняти депутацію з Іконою і із мовчання на форумі нашу вірнопідданицьку телеграму. За що? Адже в виступі або не мали місця ніякі міркування особистих вигод, і нічого, крім оплевывания, від пресі й суспільства, ми не отримали. І ми йшли „проти течії“» [ 15].

В листопаді 1915 він взяв участь у скликаному прибічниками Н. Е. Маркова Нараді Монархістів («Петроградське нараду»), де виступав у дебатах з питань боротьби з Прогресивним блоком і німецьким засиллям, і навіть був обраний членом Ради Монархічних З'їздів.

Пасхалов брав участь у організації Нижньогородського Всеросійського Наради уповноважених монархічних організацій корисною і правих діячів у листопаді 1915 року, у якому переважали «дубровинцы». Як патріарх правого руху він був обраний головою цієї наради і із промовою на початку його роботи. У звіті про засіданнях зазначалося, що у своїй промови Пасхалов особливо що переваги російського самодержавства: «Тільки завдяки Самодержавству можливо було протверезіння народу російського, що зроблено одним помахом Царя-Самодержца. У Німеччині й Англії з заздрістю дивляться на форумі нашу влада единодержавную, там що неспроможні провести такої міри так швидко й рішуче. Там парламент, конституції, республіки — ось причина цього. Говорили: Самодержавна Росія — в’язниця для людини. Але ніде не живеться так вільно особистості, як. І бачимо тепер, що з цю „в'язницю“ всі, навіть інородці, проливають свою кров» [ 16].

На Нижегородському Нараді Пасхалов був обраний склад Президії Монархічного руху. Пасхалов, подібно В. А. Грингмуту, з гордістю приймав найменування «чорносотенці» і 31 жовтня 1915 писав Н. А. Маклакову: «…може бути й краще, коли місцевий з'їзд опиниться у повному розумінні „чорносотенним“. Тим зменшиться приводів до розладу, який неминуче відбувався між корифеями монархічного хору» [ 17].

О життя Пасхалова після жовтня 1917 року, практично нічого невідомо. Напередодні й раніше Першої світової, і навіть після падіння самодержавства він жив у маленькому селі Колосово близь міста Олексин Тульської губернії. Він, природно, прийняв новій владі, уникнув репресій і помер своєї смерті в 1924 року.

Список литературы

[ 1] Кирьянов Ю.І., Пасхалов К. Н. // Політичні партії Росії. Кінець XIX — перша третину ХХ століття. Енциклопедія / Відп. ред, В. В. Шелохаев. М., 1996. С.453; Степанов А. Д., Пасхалов К. Н. // Свята Русь. Велика Енциклопедія Російського Народу. Російський патріотизм / Гол. ред., сост. О. А. Платонов, сост. А. Д. Степанов. М., 2003. С.546−548.

[ 2] Дякин В. С. Самодержавство, буржуазія і дворянство в 1907;1911 рр. Л., 1978. З. 206.

[ 3] Аврех А. Я. Царат і IV Дума. 1912;1914 рр. М., 1981. С. 231.

[ 4] Праві в 1915 — лютому 1917. По перлюстрированным Департаментом поліції листів / Публ. Ю.І. Кирьянова // Минуле. М., — СПб., 1993. Вип. 14.

[ 5] «Не розуміють величі російської державної ідеї». Листування К. Н. Пасхалова 1914;1917 рр. / Публ. Ю.І. Кирьянова // Джерело. 1995. № 6.

[ 6] Кожинов В. В. Росія. Вік ХХ-й. (1901;1939). Історія країни від 1901 року по «загадкового» 1937 року. Досвід безстороннього дослідження. М., 2002.

[ 7] Лук’янов М. Н. Російський консерватизм і реформа, 1907;1914. Перм, 2001.

[ 8] Див.: Кирьянов Ю.І. Російське зібрання 1900;1917. М., 2003.

[ 9] Цит. по. Аврех А. Я. Царат і IV Дума. 1912;1914 рр. З. 232.

[ 10] Саме там. З. 231−232.

[ 11] Див.: Кирьянов Ю.І., Пасхалов К. Н. // Політичні партії Росії. Енциклопедія. С.453; Степанов А. Д., Пасхалов К. Н. // Російський патріотизм. С. 547.

[ 12] Об'єднане дворянство: З'їзди уповноважених губернських дворянських товариств. 1906;1916 рр. У три тт. / Т. 3. 1913;1916 рр. М., 2002. З. 870.

[ 13] «Не розуміють величі російської державної ідеї»… С. 5.

[ 14] Пасхалов До. Російське питання. М., 1913. С. 21.

[ 15] «Не розуміють величі російської державної ідеї»… З. 25.

[ 16] Праві партії. 1905;1917. Документи і матеріалів. Т. 2. 1911;1917 рр. М., 1998. С. 497.

[ 17] «Не розуміють величі російської державної ідеї»… С. 21.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.