Из історії виникнення християнства мене був. 
Найдавніший християнський храм на анапской землі

Из історії виникнення християнства мене був. Найдавніший християнський храм на анапской земле Христианство у районі Анапи має давнє коріння. Ще лежала Російська Земля в темряві язичництва, ще предки наші приносили криваві жертви Перунові і Велесу, а тут, у Причорномор'ї від, в православних громадах і храмах люди вже славили Христа. За переказами, один в. н.е. у цих місцях проповідував як апостол Андрій. Як свідчать дані археології, невеличка християнська громада вже у IV-V ст. був у Горгиппии, тут під час розкопок знайдено культові тарілки з християнською символікою й надгробка з зображенням хрестів. Проте, чи серед ранніх християн були ієрархи, здатні власні кошти спорудити храм.

Многие століття землі були полем боїв готовий приймати з гунами, гунів з эвдусианами, яких змінили войовничі хазари. У середині Х століття Тамані з’являються славяне-руссы. Вочевидь, це було пов’язано з походом київського князя Ігоря на Візантію в 944 року. Його син Святослав Игорьевич під час хазарського походу захопив місто Тмутаракань (cегодня станиця Тамань Темрюкського району).

В 985−986г.г. Тмутараканское феодальне князівство, південні кордону якого відбувалися у районі нинішньої Анапи, перейшли під владу Київської Руси.

Будучи відособленим від інших давньоруських князівств, Тмутаракань стає важливим політичним, стратегічним і культурним центром Північного Причорномор’я. Найбільшого розквіту Тмутараканское князівство припав на ХI столітті. Тут зводилися монастирі і церкви, чеканилась своя монета, були добре розвинені різні ремёсла.

.Дважды побував на князівстві і тривалий час жив у ньому одне із перших російських літописців — Никон, за припущенням якого тут, в городище станиці Голубицкой сталося хрещення русів в 869 р. Кирилом і Мефодієм («Фотиево хрещення»).

С історією християнства пов’язана гора Бориса і Гліба у Ахтанизовского лиману, де у ХІ ст побудували літописцем Ніконом чоловічої монастир; тут і Фанагорія, де у ХІ ст була заснована християнська єпархія;, в тих самих місцях і станиця Тамань, де, повідомляє «Повістю временних літ», князем Мстиславом в ХІ ст була побудовано церкву Покрова Богородиці з перемоги над касожским князем Радедею; і зовсім поруч мис Панагія, де була розташований християнський храм, повалений в море.

В 1894 р. київський археолог Ю. А. Кулаковский допровадив у Керченський музей старожитностей кам’яну плиту з грецької написом, знайдену «в 25 верст Анапи в виноградниках Хан-Чокрака». Тоді сама фотографія плити і эстампаж написи було передано відомому эпиграфисту В. В. Латышеву, який переклав її і ввімкнув в виданий двох років через «Збірник грецьких написів християнських часів з Південної России».

Надпись, відповідно до запропонованому перекладу, проголошувала: «Преображення Христове. За душевне згоду себаста Артемия».

По думці В. В. Латышева, це повідомлення про спорудженні якимось духовним сановником себастом Артемієм церкви чи каплиці в ім'я Преображення Господнього за своє душевне порятунок. Погана схоронність написи не дозволила досліднику датувати пам’ятник. Зрозуміло лише, що вона належить до середньовіччя і свідчить у тому, що у районі Анапи у середні віки був споруджено християнський храм. Виникало питання, де і коли це произошло?

Определению місця й часу споруди храму Преображення Господнього допомогло детальне вивчення історичної топографії Анапского района.

«Виноградники Хан-Чокрака» очевидно слід ототожнювати з землями, які належать відомої сім'ї Пиленко, маєток яких іменувалося Хан-Чокрак. Безперечно, що така церква могла перебувати лише у досить великому населеному пункті і, необхідно відшукати його археологічні остатки.

В1927 року археологічної експедицією під керівництвом А. С. Башкирова околицями хутора Уташ Анапского району було зафіксовано великий християнський могильник. Давнє цвинтарі було знайдено завдяки численним знахідкам кам’яних надгробків із зображенням хрестів, зібраних місцеві жителі для будівельних потреб. Тільки кам’яною огорожі ділянки А. Мазанкова археологи нарахували 70 таких памятников.

Несколько християнських надгробків знайшли околицями Уташа 70-х рр. анапским археологом А. И. Саловым. Нині вони експонуються в Анапском музее.

Все пам’ятники виготовлені із лідерів місцевого вапняку і мають форму стелл з півкруглим верхом, у яких в низькому рельєфі виконано зображення хреста з розширеними кінцями, укладеного у коло. Такі надгробка добре відомі по знахідкам на християнських некрополях Криму, де їх існували тривалий час — з IV по V вв.

Открытие великого могильника з велику кількість християнських надгробних пам’яток, безсумнівно, вказувало те що, що поблизу має перебувати залишки великого середньовічного назви населеного пункту, що є християнським центром. І такий археологічний пам’ятник був найден.

В1986 року на протилежному від могильника березі річки Уташ співробітники Анапского археологічного музею знайшли рештки великого ранньосередньовічного поселення. Зібрані на розораній його частину уламки керамічної посуду та інші предмети дозволили датувати пам’ятник VIII-X ст. Рясне скупчення золи, шматки обпаленої глиняній обмазки, розрізнені людські кістки вказували, що поселення загинуло внаслідок подій, супроводжуваних пожежею. Знахідки дозволили віднести Уташское поселення до старожитностей салтово-маяцкой культури — археологічної культури Хазарського каганата.

Открытие поселення дозволило згадати про деякі давніх знахідки. Так А. С. Башкиров у своїй звіті згадує про мармуровому карнизі, виявленому 1923 р. навколо Уташа. У щоденниках А. И. Салова є повідомлення про перебування там-таки капітелі мармуровій колони. Насправді поселенні за його огляді було порушено уламки керамічної черепиці. Всі ці деталі, безсумнівно, належали якийсь монументальної культової будівництві, колись перебувала біля Уташского поселения.

Возвышенность, котру займав цей середньовічний населений пункт, від місця, де розташовувалося маєток сім'ї Пиленко, відокремлює лише 5 км. Безсумнівно, що наприкінці XIX століття землі займали «виноградники Хан-Чокрака». Отже, десь тут і було знайдено плита з написом, а перелічені архітектурно-будівельні фрагменти, з великою часткою впевненості, вважатимуться деталями згаданого в ній храму Преображення Христового, спорудженого VIII—X вв.

Судя з усього, Уташский храм відповідав ранньосередньовічним християнським канонам. Це, мабуть, було невеличке, крите черепицею, прямокутне будинок із напівкруглої апсидою, де розміщався вівтар, можливе з портиком з колон перед входом. Зазвичай вісь храму (від вхідних дверях до центрального вікна апсиди) збігалася і розсилання їх на схід сонця щодня того святого чи свята, якому він був присвячений. У разі, мала це бути точка сходу світила 19 августа.

Уташское поселення, як, загинуло в X столітті у результаті якихось подій. З писемних джерел відомо, що у 932 року населення Алании, потерпіле поразка у війні за незалежність, з Хазарією, відповідно до умов договору, був змушений вигнати грецьких єпископів і священиків, і навіть зруйнувати храми. Юдейські правителі Хазарии вбачали у православної Візантії серйозного супротивника й розцінювали проповіді християнських священиків як антииудейскую пропаганду.

Надо думати, що гонінням зазнали як християни Алании, а й православне населення у інших регіонах Хазарського каганату. Відголоском цих драматичних подій і стала загибель Уташского поселення, а із нею, мабуть, припинення існування найдавнішого на анапской землі християнського храму.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.