Некрополь Мемфіса

Некрополь Мемфиса

О Осіріс, цар обох Египтов, Менкара, вічно живе, народжений небом, омріяний у череві богині Нут, нащадок Себа: твоя мати Нут, як безодня небес, простирає над тобою свої обійми. Вона зробить тебе богом, вкинувши в нікчема твоїх ворогів, про цар Менкара, вічно живущий.

Хотя південна піраміда в Гизі має тільки ім'я фараона Микерина, але древнє переказ славу її спорудження відводить не лише їм. Фараон я не встиг закінчити будівництво, і завершила її одне з його преемниц — цариця Нитокрис (чоловіка VI фараона династії Меренра). Вона збільшила розміри піраміди, заклала уступи цеглою, а стіни облицевала 1500 кубічними метрами рожевого граніту. Уламки чудового блакитного саркофага цариці Нитокрис знайшли в нижньому спокої піраміди — під кімнатою, де був похований фараон Микерин.

О царствовании самої Нитокрис історичних відомостей збереглося обмаль, але, як у цьому випадку, життя її розцвічене численними легендами. Чоловік її царював лише кілька місяців, і був під час повстання, і після смерті Леніна на престол вступила «красуня з рожевими щічками». За словами жерців, котрі супроводжували Геродота, цариця жорстоко помстилася за улюбленого чоловіка. Вона побудувала величезний підземний зал й у освячення його запросила тих єгиптян, яких підозрювала у вбивстві чоловіка. Під час бенкету відкрила потаємними канал і випустила воду з річки, але, побоюючись помсти їх родичів, Нитокрис згодом і самі покінчила з собой.

Около 50 століть відбулося з на той час, як навічно почила в піраміді Микерина цариця Нитокрис, але пам’ять ній досі живе у долині Ніла. Вам розкажуть, що душа цариці не знайшла пристановища в потойбічному світі, вона залишилася землі і живе всередині піраміди. Час вимагає від часу вона в нічну пору образ прекрасної оголеною жінки, і багато хто вбачав їх у західні годинник на південної боці піраміди, коли він піднімається світ Божий з похмурої глибини похоронної камери. Якщо вона побажає комусь навіяти любов, то ласкаво усміхається, вабить у себе і залишає людини до того часу, поки охоплений божевільної пристрастю нещасний не втратить розуму. До смерті буде блукати він у всій країні марно шукати чудесний образ царицы-красавицы, що полонила его.

Фараоны наступних династій теж намагалися наскільки можна підняти свою гробницю на велику висоту. Та й щоб звести такі споруди, вимагалося чимало часу, а цар міг раптово померти, і тоді її піраміда залишиться незакінченої. На спадкоємців сподіватися, займатимуться власними пірамідами, тому фараони спочатку будували невеликі піраміди, і потім збільшували їх розміри і облицьовували стіни новими й новими кам’яними обкладками. Але епоха великих пірамід вже пройшла, і могильні комплекси фараонів V династії не піднімалися вище 50 метров.

Хотя фараони припинили будувати собі піраміди, що з їх знатних підданих продовжили цю сумну традицію. Багатьох вельмож Нового царства ховали в Фивах на західному березі Нілу — в гробницях, висічених у скелях. Вельможі, яких ховали північ від, в долині Саккара, знаходили вічне упокій в невеликих пірамідах, що склали згодом цілий меморіальний ансамбль. Тут, на великому плоскогір'я біля Мемфіса, височіє ряд чотирикутних похоронних будинків, під склепіннями яких спочивають останки багатьох. Це плоскогір'я однаково служило кладовищем й у фараонів, та їх вельмож, й у простого народу. Повені будь-коли досягали його вершини, і з цього боку єгиптяни годі було й турбуватися про своїх могилах.

Заботами для місцевих жителів які й згодом охоронялися від вихорів пустелі, що у всяке час могли повеслувати в пісках весь некрополь. Але коли його з «міста мертвих» і храмів пішли останні служителі культу Осіріса і нікому стало піклуватися про «будинках вічності», все тут змінилося. Загинули гаї священних сикомор, і вітри, нічим большє нє стримувані, завдали цілі піщані пласти на древні могили і руїни храмів. Кілька століть, що минули від остаточного падіння язичництва, пісок встиг засипати весь некрополь, і лише найбільші гробниці відстоювали свої существование.

«Чудом Саккара» і «найвидатнішим пам’ятником давнини» французький вчений Віконт де Руже назвав гробницю вельможі Ті, жив епоху правління царів V династії. Він служив трьом фараонам, займаючи жодну з вищих жрецьких посад, одночасно виконуючи обов’язки двірського ключаря і царського секретаря, «втілюючи в письмовій формі веління фараона», як у його надгробній написи. Очевидно, що вельможа користувався розташуванням фараонів, і вони пов’язували зі спектаклем нього багато доручень. Не заважала їй часто відлучатися з Мемфіса до своєї маєтку для ведення справ України та відпочинку на лоні природи. Під час поїздок в маєтку Ті завжди супроводжували карлик, зобов’язаний доглядати за ручний мавпочкою, і криворукий псар, нездатний до фізичному праці. Щоб не полишати її склавши руки, вельможа доручив йому доглядати за своїми улюбленими собаками.

Вдали від метушливої столичного життя з її турботами, придворними інтригами і фруктів різного роду неприємностями сільська життя давала стільки задоволень! На легкому судні у супроводі вірних слуг Ті сміливо заглиблювався в папірусні зарості, полюючи за бегемотів. Влучно занедбана спис глибоко врізалось в шкіру неповороткого тваринного, і це ставало здобиччю мисливців. Щоправда, це був ризикована полювання, адже бегемот міг напасти на човен, але стала небезпека лише порушувала в вельможі мисливський азарт.

Любил Ті займатися журналістською й риболовлею, адже на той час у річках Єгипту водилося безліч риб найрізноманітніших порід. Та й будинок вельможі був повної чашею, адже 36 сіл мали щорічно платити йому податі найрізноманітнішими продуктами. У його маєтках паслися великі стада биків, ослів, антилоп і длиннорогих баранів, пташині двори рясніли чередами гусаків, качок, пеліканів, журавлів… На городах вирощувалися найрізноманітніші овочі, і гості вельможі часто вже не без таємницею заздрості поглядали на духмяні дині завбільшки з пудові гарбуза, на огірки довжиною до півметра, на соковитий великий цибуля й інші овощи…

На стінах гробниці вельможі Ті як 36 дівчат зображувалися села, які дають різноманітні дари, й у написах з них навіть конкретно повідомляється назва сіл: «Риба», «Пироги», «Дві сикомори», «Вино» тощо. Та оскільки подібні назви носили села та інших володарів, то тут для відмінності до сіл вельможі додавали ім'я їх власника: «Рибна ловля — Ті», «Рибна ловля — Техе-нука», «Пироги — Енхефтка», «Пироги — Ракопу» і т.д.

Семейная життя вельможі Ті також відбувалася гладко. Він одружився з любові на жінці царської крові, та його дружину Не-фрхотеп, як і та його дочок, надгробні написи називають родичками царського дома.

Гробница вельможі Ті належить до найбільш удосконалених мастаба. Вона має передню кімнату, три похоронні камери, два сердаба і двоє коридору. Стіни цих приміщень вкриті прекрасними барельєфами, у яких художник зумисне додав Ті величезні розміри, отож у порівнянні із низкою що стоять слугами він здається просто гігантом. Проте непропорційність постатей анітрохи не шкодить чарівної принади самих зображень. Вони вражають своєю реальністю, і для очима розгортаються найрізноманітніші картини міського та сільського життя, сцени полювання й до риболовлі, домашньої життя і релігійних свят. Очевидець їх, Ю. Н. Щербаков, в 1906 року писал:

С епічним спокоєм і безпристрасністю розповідається старожитня… бувальщина, яка, незважаючи на простоту і нескладність, принадніша будь-якої казки… У нехитрому задумі, живцем выхваченном із цивілізованого життя, завжди позначається щоправда, така сама чарівна і непереборна, як і побутових описах «Іліади» і «Одіссеї». І тому ці безвусі і безбороді, коричневого кольору чоловіки, зростанням з лялечку, мають все, починаючи з «таємного радника і камергера Ті», сам і mom ж костюм — шматочок тканини, обв’язаний навколо пояса, ці чорняві жінки з блідо-жовтими особами та руками, у його наряді, щільно облегающем їх члени, ці чотириногі й інші пернаті — все здаються живими чи, по вкрай мері, котрі жили і справді колись, у колишні времена.

Над усіма зображеннями в гробниці є поясняющие їх ієрогліфічні написи. Ось намальовано стадо биків, перехідних убрід неглибокий канал, вода якого ледь доходить їм до живота. Пастух переносить у своїх плечах теляти, який жалібно мукає, і його вторить щонайменше стривожена мати. Інший пастух іронічно заспокоює її: «О, він негідний, забрав твого теленічка, добра годувальниця!» І це зображення жнив, і селянин каже високим хлібам: «Ви вже встигли». Ось женуть корів, які ліниво рухають ноги, і погоничі кричать їм: «Люблять лише з тих, хто швидко посувається вперед, а ледарів б’ють». В іншому зображенні погонич докірливо каже ослу: «Про, якби ти лише міг бачити своє поведение!».

Подобные написи можна побачити над кожної картиною, над кожним зображенням, й у гробниці вельможі Ті далеке минуле постає перед нашими поглядами у образах, а й у живої мови. Із подивом ми читаємо жарти, які вимовлялися майже 6000 років як розв’язано, і веселі гостроти древніх єгиптян, над прахом яких промайнуло не одне тысячелетие.

Много зусиль вжили родичі Ті, аби врятувати його тіло від руйнації та тим самим надати йому безсмертя, але зусилля опинилися марними, і він саркофаг вельможі стоїть порожнім. Зате вони вулицю значно більше — врятували пам’ятати історію та велику культуру над народом. Ще Диодор Сіцілійський писав: «Єгиптяни вважали житла живих людей готелями, позаяк у них вони живуть короткий час. Навпаки, гробниці вони називали вічними, оскільки залишаються у них назавжди. Ось вони мало піклувалися про опорядженні приватних будинків, не нехтуючи до того ж час нічим для прикраси своїх гробниць». Ніякої матеріал не здавався їм занадто прекрасним і довговічним тих споруд, хоча самі вони у будинках із цегли-сирцю, і лише настінний розпис у яких імітувала камінь, і метали. Добре збереглася б і гробниця Хер-Нейт — цариці 1 династії. Її похоронна камера була вирита в вапнякової скелі, підлогу та стелю камери покривали дерев’яні колоди, а стіни було покладено кирпичом.

В 1850 року у долині Саккара виявився французький вчений Огюст Мариетт, і його відразу ж потрапляє згадалося місце серед географічних описів Страбона: «У Мемфісі є храм Се-раписа, розташований серед такий пустелі, що вітри завдали нею цілі гори піску, з яких ми побачили лише выглядывавшие голови сфінксів: одних напівзасипаних, інших повністю прихованих піском». Без фірману від віце-короля Аббаса, французький археолог почав розкопки в Саккара на страх і зростає ризик. Майже рік працювали 30 найнятих фелахів, їхні дружини і, доки настав щасливий день 12 листопада 1851 року, коли Про. Мариетт побачив величезний склеп. До того ж відкопали 134 сфінкса (за іншими даними — 141), звільнені від піску, вони вишикувалися вздовж церемоніальної дороги до величезному підземному склепу з саркофагами, у яких спочивали мумії священних биків Аписов. У гробах-саркофагах розмірами 4×3×2 метри, виготовлених із відполірованих плит червоного та чорного граніту, єгиптяни ховали набальзамовані трупи священних биків Єгипту. Склеп був давно розкрадений, але стелах залишилися написи. На превелику силу учений за 3 року зібрав до 7000 предметів, половина у тому числі пов’язані з культом Апіс — земного втілення бога Птаха.

Список литературы

«100 некрополей».