Військова організація Запорізької Січі

Міністерство освіти і науки України

Військовий інститут телекомунікацій і інформатизації

НТУУ «КПІ»

Кафедра №__

Варіант № 23

РЕФЕРАТ

на тему

«Військова організація Запорізької Січі»

Виконав:

студент 1803 навчальної групи

Рудь Михайло Миколайович

Перевірив:

Викладач кафедри історії НУТУ «КПІ»,

к.і.н. Ховрич Сергій Миколайович

Дата здачі: «__» _____________2009р.

Підпис:______________

Київ — 2009 рік

ПЛАН

Вступ.

Особливості військово-політичного та адміністративного устрою Запорізької Січі.

Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.

Висновки.

Використана література.

Вступ

Розташована в недосяжності для урядової влади Запорізька Січ була військовою організацією, кожний християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Як політична організація Запорізька Січ була козацькою республікою на чолі з виборною військовою радою, якою керував кошовий отаман.

В адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ ділилася на паланки (округу) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Всі керівні пости в республіці були виборними на загальному козацькому сході.

Козацьке військо мало свої окремі уряди. Старший або гетьман керував усім військом і під час війни мав необмежену владу над козаками; але після походу в усьому відповідав перед радою. Писар вів канцелярію й рахунки війська. Осавули заступали гетьмана і служили йому за ад’ютантів. Обозний керував табором і артилерією. Судді судили козаків. Хоч запорізьке військо зростало під впливом литовського й польського воєнного устрою, вся його організація прийняла зовсім окремий самобутній характер.

1. Особливості військово-політичного та адміністративного устрою Запорізької Січі

Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керував Січчю за допомогою козацької верхівки — старшини. Козаки робили успішні походи в Крим і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По ріках і морю вони плавауцкли на невеликих човнах, видовбаних із цілого дерева, які називалися чайками. По краях прикріплювалися зв’язання з очерету, що надавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю — пищали, пістолі, невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, які у випадку нападу татар, козаки встановлювали у квадрат і вели сильний вогонь по татарах. Прорватися в середину квадрата було дуже важко, і звичайно татари відступали.

Складаючись під верховною протекцією спершу польського, потім російського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана, запорізькі козаки в усі часи свого історичного існування керувалися власним, звичайно щорічно що змінювалось і неодмінно неодруженим начальством.

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях — «паланках». Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєм правом на них міг бути присутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік — 1 січня і 1 жовтня — вона збиралася обов’язково.

Існували також ради на рівні куренів, які звали «сходками», і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними.

Кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар становили військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. У воєнний час кошовий був «головним командиром», «фельдмаршалом» війська й діяв як зовсім необмежений диктатор:

він міг викинути неслухняного за борт човна або ж на шиї з мотузкою тягти його за важким обозом;

у мирний час він був «конституційним монархом» Запоріжжя й тому управляв всією областю козацьких вільностей з їх паланками, селищами, зимівниками й бурдюгами ;

виконував роль верховного судді над всіма провиненими й злочинцями, і тому карав винних за провини й визначав страту лиходіям за злочини;

вважався верховним начальником запорізького духівництва й тому приймав і визначав духовних осіб з Києва в січові й паланочні церкви.

Обов’язки кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на раді всіх чинів, що випливали за ним, узаконював розподіл «по лясам» землі, косовиць, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий добуток, військові доходи, царську платню, приймав нових осіб у Січ, відпускав старих козаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав ордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусідніми державами. Але при всій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженим владарем запорізького війська. Життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків.

Військовий суддя був другою особою після кошового отамана в запорізькому війську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій раді із простого товариства. Суддя був охоронцем тих предківських звичаїв і віковічних порядків, на яких ґрунтувався весь лад козацького життя; у своїх рішеннях він керувався не писаним законом, як зовсім не існуючим у запорізьких козаків, а переказами або традиціями. Обов’язком військового судді було судити винних; він розглядав карні й цивільні справи й чинив суд над злочинцями, залишаючи остаточний вирок суду вирішувати кошовому отаманові або військовій раді. Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, він зобов’язаний був тримати її при собі під час військових зборів або рад і прикладати до паперів, на яких встановлювалось рішення всієї ради. Суддя, як і кошовий отаман, не мав ні особливого житла, ні окремого стола, а жив і харчувався з козаками свого куреня. Головним прибутком судді було царське жалування.

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався товариством на загальній раді й завідував всіма письмовими справами запорізького війська. Обов’язок писаря був у Запоріжжі настільки важливим і відповідальним, що якби хто інший, замість нього, насмілився писати від імені коша кому-небудь або приймати листи, що надсилають на ім'я писаря, того без пощади б стратили. Значення військового писаря в Запоріжжі було дуже велике. Вплив військових писарів був дуже важливим на Запоріжжя, тому що більшість із них залишалися на своїх посадах протягом багатьох років беззмінно. Зовнішнім знаком достоїнства військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця — каламар.

Військовий осавул, так само, як кошовий отаман, суддя й писар, обирався козацькою радою із простих козаків низового товариства; обов’язки військового осавула були дуже складні: він спостерігав за порядком і благополуччям між козаками в мирний час у Січі, і військове в таборі; стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового або всієї ради, як у самій Січі, так і у віддалених паланках війська; робив наслідки із приводу різних суперечок і злочинів у середовищі сімейних козаків запорізького посольства; заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймав хлібну й грошову платню й, за наказом кошового, розділяв його згідно посади кожного старшини; охороняв всіх запорізьких вільностей, що проїжджали по степах; захищав інтереси війська на прикордонній лінії; посилав поперед війська для розвідки про ворогів; стежив за ходом битви під час бою; допомагав тій або іншій стороні в жаркі хвилини бою. Зовнішнім знаком влади запорізького військового осавула була дерев’яна тростина, на обох кінцях скована срібними кільцями, що він зобов’язаний був тримати під час військових зборів. Життя й доходи військового осавула були такі ж, як і військового писаря; але платні він одержував 40 рублів у рік. У помічники військовому осавулу вибирався військовий підосавульний, а на випадок війни військовий обозний, що відав артилерією і військовим продовольством і розділяв всі праці осавула.

Посада курінних отаманів, названих просто «отамання», числом 38, по числу куренів у Запорізькій Січі, як і інші, була виборна; у курінні обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді з колишньої військової старшини, а більшою частиною із простих козаків; вибір курінного отамана відомого куреня становила приватна справа тільки цього куреня й виключав втручання козаків іншого куреня. Курінні отамани насамперед виконували роль інтендантів у Січі; прямою їхнім обов’язком були доставка провізії й дров для власного куреня й зберігання грошей і майна козаків у курінній скарбниці; тому в курінного отамана завжди перебували ключі від скарбниці, які в його відсутність ніхто не смів брати, якщо на те не було дозволу від курінного. Курінні отамани піклувалися про козаків свого куріння, як батьки про власних дітей і, у випадку яких-небудь провин з боку козаків, винних карали тілесно, не просячи на те ні в кого дозволу. Улюблених курінних отаманів запорізькі козаки слухалися іноді більше, ніж кошового або суддю, і тому часто через курінних отаманів кошовий отаман у важких і небезпечних питаннях або випадках діяв і на настрій усього війська. Нездатних, п’яниць, недбалих або просто що не зуміли сподобатися козакам курінних отаманів козаки негайно скидали й навіть іноді страчували.

Після військової старшини й курінних отаманів випливали так звані «батьки» або «старі», «сивоусі діди», «знатні радці», тобто колишні військові запорізькі старшини, що посади залишили свої, по старості років і через хворобу, або залишивши їх іншим після військової ради. Досвідченість, прославлена відвага, розпачливе молодецтво замолоду — давали їм право на величезний моральний авторитет у середовищі запорізького війська. Це були «стовпи» усього низового війська, носії всіх його переказів і строгих виконавців козацьких звичаїв. На рідній площі «сивоусі діди» займали місце після військової старшини; під час війни командували над окремими загонами й навіть іноді над самими полковниками; при відправленні «аркушів» від січового товариства приписувалися негайно після імені кошового отамана, а після смерті користувалися такою честю, що, при їхньому похованні, один раз палили з гармат, «а із дрібної рушниці більше, ніж по іншим простим козакам».

За військовою старшиною випливали військові служителі — довбуш, пушкар, товмач, кантаржій, шафар, канцеляристи й шкільні отамани.

Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною й рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально-економічні відмінності та напруженість Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо. зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше — гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу — на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше — курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе «Військом Запорізьким». Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.

Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів — чайок або байдаків.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р., декілька — в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. — в Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення були обов’язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

2. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську

На Запоріжжі формувалася і своєрідна судова система. Судові функції тут виконували усі представники козацької старшини. Кошовий отаман (гетьман) був найвищим судовим органом. В середині XVII ст. він перетворюється на вищу апеляційну інстанцію.

Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядав кримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи він передавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддя відправляв правосуддя за звичаєвим правом, яке склалося на українських землях протягом останніх століть.

Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив за виконанням судових рішень. У межах своїх повноважень виконували судові функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип: «де три козаки — два третього судять» .

В роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органи від адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди. До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Генеральний суд був апеляційною інтонацією для полкових та сотенних судів. Але повністю провести розподіл влади в Україні того часу не вдалося. Органи адміністративно-територіального управління продовжували виконувати судові функції.

Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судова влада. Гетьман затверджував вироки (рішення) Генерального та полкового судів у найважливіших справах, особливо вироки до смертної кари. Гетьману подавали скарги на рішення всіх судів, перевірку яких він проводив вибірково, посилаючи представників старшини на місця для розгляду справ по суті. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада. Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на справи всього козацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території.

З карних злочинів самими найбільшими вважалися: зрадництво, убивство козаком товариша; побої, заподіяні козаком козаку у тверезому або п’яному стані; злодійство чого-небудь козаком у товариша й приховування ним краденої речі: «особливо строгі були за велике злодійство, за яке, коли тільки двома достовірними свідками докажеться, стратять»; зв’язок з жінкою й домівський гріх через звичай, що забороняв шлюб січовим козакам; образа жінці, коли козак «опорочить жінку не по пристойності», тому що подібний злочин «до обезславлення всього війська запорізького простирається»; зухвалість проти начальства, особливо у відношенні чиновних людей російського уряду; насильство в самому Запоріжжі або в християнських селищах, коли козак віднімав у товариша кінь, худобу і майно; дезертирство, тобто самовільна відлучка козака під різними приводами в степ під час походу проти ворога; гайдамаківство, тобто злодійство коней, худоби й майна в мирних поселенців українських, польських і татарських областей і купців, що проїжджали по запорізьких степах, і мандрівників; привід у Січ жінки, крім матері, сестри або дочки; пияцтво під час походів на ворога, що завжди вважався в козаків карним злочином і несло за собою найсуворіше покарання.

Висновки

Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування — так зване магдебурзьке право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності і обов’язків перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства. Таке суспільне буття пов’язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою. Головним чинником державотворення стає українське козацтво. На Запоріжжі утворюється нова військова організація, яка через деякий час стає основою української державності. Тут формуються підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історії українського народу була Визвольна війна 1648−1654 рр. Саме в цей час починає міцніти Україна, в державі з’являється нова військово-адміністративна система. Український народ здобуває національну та особисту волю. Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише після остаточного зруйнування Запорізької січі (4 червня 1775 р.) російською армією під командуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки в історії України — Козацької доби.

Використана література

1. Антонович В. Розповіді про запорізьких козаків. — К., 1992.

2. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. — 1989.№ 1−11.

3. Історія Держави та права /за ред. А Рогожина. — К., 1996.

4. Історія держави та права України /за ред. П. Музиченка. — Київ. — 1999.

5. Історія України /за ред. В. А Смолія. — К., 1997.

6. Субтельний Орест Україна: історія. — К., 1991.

7. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — К., 1990;1991. — Т.1−2.