К питання долях давньоруських поганських традицій в ХІ ст

К питання долях давньоруських поганських традицій в XI в.

П.А. Євдокимов, О.С. Щавелєв, МДУ їм. М. В. Ломоносова. Історичний факультет.

Известия «початковій» російської літописі (ПВЛ) поруч із даними археології завжди служили ключовими ланками на реконструкцію комплексу архаїчних вірувань древньої Русі. Однак у науці довгий час зберігається тенденція автоматично збирати воєдино відомості, отримані з джерел різного характеру, із єдиною метою сформувати якийсь синтетичний образ «давньоруського язичництва» як певної системи світогляду. А нам представляється виправданим звернути увагу до динаміку розвитку поганських уявлень, сліди яка також можна знайти у источниках.

В набір літописних згадувань про язичницької практиці східних слов’ян і Русі входять звістки «етнографічного запровадження», передбачення волхвів про «смерть Олега, сперечання князя Святослава матері Ольгою, т. зв. «язичницька реформа» князю Володимиру Святославича, жертвопринесення христиан-варягов в Києві [1, з. 14−16, 29−30, 45−46, 56−58, 60]. Ця низка завершується хрещенням Русі 988 р. [1, з. 80−81]. У цілому нині зазначена інформація літописі дозволяє загально описати основні риси поганського культу: очевидно. Існував якийсь «мікрорівень» побутової магії і семейно-родового культу, у якому язичник не потребував посереднику останнім і надприродним світом, тоді як конкретні проблеми всього поганського колективу вирішувалися «старої чадью», т. е. племінної елітою, вінчав цю сакральну піраміду князь, решавший свого роду «макропроблемы».

Второй корпус звісток про язичництві належить вже XI віці. Тепер головну роль религиозно-магических обрядах грають волхви — звістки 1024, 1044, 1071, 1091, 1092). Доти вони з’являлися лише у з новинами про «смерть князя Олега. В усіх випадках, коли походження волхвів більш-менш відомо, вони співвідносні з иноэтничным («чудин"-целитель, волхви на Белоозере під 1071 р.), або раптовим появою звідкись (звістки 912, 1071, 1024, 1091 р.). Їх дії, зазвичай, загрозливо протипоставлено князю і «старої чади», то є особам, заправлявшим колись поганським культом. У цілому нині, можливо, дії волхвів у його конкретних випадках доповнювали і вносили певні зміни у колишню поганську традицію, а чи не вписуються у ній безпосередньо. Відсутність згадувань про мудреців переважно звісток про язичництві IX — X ст., свідчить, що, при безсумнівному їх, волхвів, існуванні тоді, їх статусу і функції лише ХІ ст. видозмінилися і перейшли від маргінальних до ведущим.

Нам бачиться одне можливе пояснення цих змін: випадання після ухвалення християнства князів і еліти із системи відносин populus-rex sacrorum. А особлива агресія проти знатних дружин спричинило, певне, феміністичним, по В. Я. Петрухину, характером першим етапом христианизации.

Итак, волхви в екстремальній для поганських громад ситуації зайняли вакуум лідерства в сакральної системі язичників. Отже, яку роль вони грали доти? Певне, вони, за уявленнями язичників, використовуючи особливе «ведення» практикували магічні обряди, пов’язані з хтоническим світом. Це з прикладу магически-боевого поєдинку воєводи Яна Вышатича і двох волхвів під 1071 р. Боги волхвів «сидячи въ безодні», Ян вкладає їм у вуста «карбованець» (кляп?, залізний брусок?, «обол Харона»?), везе їх за річці (очищення водою?, релікти поховання в турі?), вішає трупи на дубі (принесення на поталу через повішення?, поховання на дереві?), потім їх одягнули забирає ведмідь, тварина, для язичників священне, можливо що з культом Велеса. Сам Ян не особисто розправляється волхвами, а віддає їх у руки кревних ворогів (страх прокляття й помсти зі боку «перелогових покойников»).

Подобного роду еволюційні явища і на археологічному матеріалі. З початку ХІ ст. похоронний обряд у низці областей східнослов'янського світу змінюється похоронний обряд, з’являється новий типово язичницький за своєю суттю обряд трупоположения на обрії, на освяченою вогнем землі [3, з. 21−31]. Однією з пояснень зміни обрядів то, можливо різка зміна сакральної еліти, коли на звільнене після християнізації верхів місце прийшла нова, швидше за все, чужорідна з походження. Фінські-фінську-фінська-фінський-угро-фінське і балтське вплив у своїй найбільш мабуть, до речі, в звістці літописі за 1092 р. є відлуння описи похоронного обряду саме последних.

Последний раз волхви з’являються під час голода1227/8 р. в Новгороді, але цього разу новгородці самі знищують чужаків, сподіваючись на свого архієпископа Арсенія [2, з. 270].

Вышеперечисленные окремі факти і що спостереження дозволяють казати про ХІ ст як про Особливе періоді у розвитку давньоруського язичництва, пізніше перейшов у латентне стан.

Список литературы

Повесть минулих років. М.-Л. 1950.

Новгородская перша літопис молодшого ізводу. М.-Л. 1950.

Рябинин Е.А. Від язичництва до двоеверию (по археологічним матеріалам Київської Русі). //Православ'я у Стародавній Русі. Л. 1989.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.