Висновки. 
Сучасне використання вітродвигунів в енергетиці

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Перші ТЕС з’явилися наприкінці XIX століття (у 1882 — у Нью-Йорку, 1883 — у Петербурзі, 1884 — у Берліні) і одержали переважне поширення. У середині 70-х років ХХ століття ТЕС — основний вид електричних станцій. Частка вироблюваної ними електроенергії складала: у Росії і США 80% (1975), у світі близько 76% (1973). Зараз близько 50% всієї електроенергії світу виробляється на теплових електростанціях.

Перша у світі АЕС — Обнінська була пущена в 1954 році в Росії. Персонал 9 російських АЕС складає 40,6 тис. чоловік чи 4% від загального числа населення зайнятого в енергетиці. 11,8% чи 119,6 млрд. квт всієї електроенергії, виробленої в Росії і Україні вироблене на АЕС. Тільки на АЕС зростання виробництва електроенергії зберігається високим.

Формуванню інтересу та любові до енергетичної науки і техніки сприяють сучасні експозиції у відділі енергетики Політехнічного музею Москви.

Сучасний період енергетики зумовлений пошуком нових форм і шляхів видобутку енергії.

Використана література

• 1. Волков С. Г., Гидроэнергетика, СПб, 1997 г.
• 2. Непорожний П. С., Попков В. И., Энергетические ресурсы мира, М., Энергоатомиздат, 1995 г.
• 3. Источники энергии. Факты, проблемы, решения, М., Наука и техника, 1997 г.
• 4. Циганенко В. О. Розвиток енергетики України (до 40 х років XX ст.) // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. / За ред. Л.О.Гріффена. — К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка» «, 2005. — Вип. 6. — 184с.
• 5. Борисов М. А. Реабілітація ТЕС. Забеспечення сталої роботи об'єднаної енергосистеми України // Энергетика и электрификация. — 2004. — № 3. — С. 2−3.
• 6. Петров В. С., Гончаренко В. Г., Погарова Л. С. Проблемы и перспективы развития тепловой энергетики Украины // Энергетика и электрификация. — 2001. — С. 42−44.
• 7. Шефтер А. И. Использование энергии ветра. — М.: Энергоатомиздат, 1983. — 200 с.
• 8. Шишкин Н. Д. Малые энергоэкономичные комплексы с возобновляемыми источниками энергии. — М.: Готика, 2000. — 236 с.