Сутність та значення банківського кредиту у розвитку економіки

Роль банківських установ як основних суб'єктів на грошово-кредитному ринку визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругообіг капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подальшого зростання вітчизняної економіки.

Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у національній економіці. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом одержання прибутків банку, а також виступає одним з головних джерел фінансування діяльності підприємств у ринковій економіці.

Сучасна економічна вітчизняна та зарубіжна література подають різноманітні тлумачення таких категорій як «кредит», «банківський кредит», «позика», «позичка» та «кредитування». І саме від чіткого визначення цих понять залежить розвиток співпраці між банком-кредитором та позичальником, ефективність здійснення банківських кредитних операцій, забезпечення надійності і прибутковості банківської установи, а також зміцнення банківської системи в цілому.

Зокрема, у банківській енциклопедії наводиться визначення поняття «кредиту» як економічної категорії, яка є виразом відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позички в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості і платності. Тут же зазначається, що кредит — це рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.

Також подається визначення таких понять як «позика» і «позичка». Зокрема, позика трактується як отримання однією стороною (отримувачем позики, позичальником) у тимчасове користування чи оперативне управління від іншої сторони (позикодавця) грошей чи матеріальних цінностей із зобов’язанням повернути отримані гроші чи цінності на передбачених угодою сторін умовах.

Позичка ж тлумачиться як надання однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальникові) грошей чи матеріальних цінностей у тимчасове користування чи оперативне управління. Позички надаються банками, іншими фінансово-кредитними установами юридичним та фізичним особам на умовах платності, строковості та повернення на підставі кредитних договорів.

Як бачимо, існують суперечності та невизначеності щодо трактування цих понять, а саме те, чи ці поняття є тотожними за своєю суттю, чи існує відмінність між ними.

Виходячи з наведених вище тлумачень, можна зробити висновок, що різниця між цими поняттями полягає у специфіці оформлення взаємозв'язків між кредитором і позичальником. А саме: позику ініціює і виконує всю роботу з оформлення і обслуговування сам позичальник, а позичка формулюється як здійснення і надання коштів з ініціативи позикодавця (кредитора), який розміщує сконцентровані ним тимчасово вільні кошти вкладників з метою отримання прибутку. Отож, виходячи з такого тлумачення поняття позички і кредиту не розрізняються і є тотожними.

У спеціальній економічній літературі також можна знайти різноманітні визначення кредиту, зокрема:

• — кредит — це економічні відносини між юридичними і фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процентів;
• — кредит — це форма перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою їх ефективного використання;
• — кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.

Вітчизняна словникова література подає трактування кредиту як позички у грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій особі - позичальникові. Позичальники за користування кредитом сплачують процент.

Законодавство України також тлумачить поняття «позичка», «позика» та «кредит». Зокрема, згідно з Цивільним кодексом України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним. Позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Договір позички може укладатися у письмовій та усній формі. За договором позички користувач користується річчю за її призначенням і повинен повернути її після закінчення встановленого строку в такому самому стані, якою вона була на момент передачі. банківський фінансовий кредитний позика За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За договором позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок сплати яких встановлюється цим договором. Договір позики може бути безпроцентним у випадках, якщо: договір укладається між фізичними особами на суму, яка не перевищує П’ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Як бачимо, у позику можуть надаватися грошові кошти і при цьому також може бути встановлений процент за користування наданими коштами.

Згідно з Цивільним кодексом України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається між позичальником та фінансово-кредитною установою у письмовій формі. Господарський кодекс України визначає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Проведений аналіз законодавства України дає можливість зробити висновок, що позичка не має ніякого стосунку до кредитування, а передбачає лише передавання певних речей у користування іншим особам. А кредит надається лише банком чи іншою фінансово-кредитною установою згідно зі встановленими вимогами за рахунок залучених коштів юридичних і фізичних осіб з дотриманням принципів кредитування і суттєво відрізняється від позики (рис. 2.1).

Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв'язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками — юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв'язків пов’язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора — одержання прибутку у виді процента за кредит, а для позичальника — задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.

Рис. Основні відмінності між позикою і кредитом

Кредитування — це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації співпраці між кредитором та позичальником.

У сучасних умовах найрозповсюдженішим є банківський кредит, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом велику роль відіграють кредити, які надають кредитні установи небанківського типу.

Термін «банківський кредит» у науці і практиці вживається досить часто, водночас маючи різні визначення.

Так, словник сучасної економіки Макміллана визначає, що банківський кредит — це кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою банківського авансу, дисконтування векселів або купівлі цінних паперів.

Великий енциклопедичний словник А. Н. Азриліяна подає визначення банківського кредиту як основної форми кредиту, за якої грошові кошти надаються банками у тимчасове користування.

Тлумачний словник Т. М. Мезенцевої трактує поняття банківського кредиту як кредиту, який надається банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами функціонуючим підприємствам та іншим позичальникам у виді грошових позик. У цьому тлумаченні банківський кредит може надаватися не лише банківськими установами, а й іншими спеціальними фінансово-кредитними інституціями.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.

Таким чином, під банківським кредитом розуміється сума тимчасово вільних грошових коштів банку, яку він надає чи зобов’язується надати позичальнику у користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання.

Кредитні взаємозв'язки між суб'єктами кредитування — банком і позичальником — будуються на підставі кредитних договорів, які укладаються у письмовій формі. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал, виражений як у національній, так і в іноземних валютах. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит коштів.

Процес формування ринкової економіки України об'єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається, насамперед, широкою сферою застосування кредитних операцій банків.

Банківський кредит проникає у різні галузі господарського життя суспільства. Банківські установи надають кредити на фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств різних форм власності, що пов’язано із забезпеченням потреб в обігових коштах, збільшенням, модернізацією і реконструкцією основних фондів; задоволення споживчих потреб населення; фінансування державних витрат за допомогою механізму фондового ринку.