Тенденции урбанізації
Рассмотрим, як розподілялися регіони Росії з наведених градаціям в 1959 й у 1997 рр. Тож якщо в 1959 р. 21 територію відповідно до вищенаведеної класифікації можна віднести до категорії дуже низько урбанізованих, то 1997 р. лише 4 території — залишилися у цьому. У 1959 р. 20 територій ставилися до категорії низько урбанізованих, а 1997 р. таких територій залишилося 5. До категорії «знижена… Читати ще >
Тенденции урбанізації (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Тенденции урбанізації
Как відомо, урбанізація представляє складне комплексне явище, виміряти який з допомогою одного показника практично неможливо. Урбанізація розглядається вченими Франції та громадської думки як, загалом, позитивна тенденція розвитку світу, як об'єктивний процес, пов’язані з забезпеченням для все більшої кількості жителів планети умов зручнішою і комфортабельною життя, ще повного розвитку здібностей, ще захищеної та здоровою життя. Звісно, урбанізації супроводжують як позитивні зміни у життя людей, а й негативні. Можна довго перераховувати негативні чинники, що сьогодні пов’язують із неконтрольованої урбанізацією. І це забруднення довкілля, перенаселеність і що виникають у із нею «квартали бідних «у містахмегаполісах, підвищена злочинство й багатьох інших небажані явища. Проте, урбанізація — загалом прогресивне явище, невипадково Всесвітня організація охорони здоров’я організувавши 2 роки тому японському місті Кобе Міжнародний науковий центр в розвитку, а до основних наукових напрямів діяльності цього центру віднесла проблеми урбанізації як дослідження сучасної ситуації у найбільших містах світу. У цьому розділі ми розглянемо тенденції урбанізації Російській Федерації в 1959; 1997 рр. з демографічної точки зору використовуватимемо у своїй лише одне показник — відсоток міського населення за адміністративним територіям Росії. Зазначимо, що з Росії у цілому частка міського за останні років зросла дуже істотно — з 52,4% до 73,1%. За окремими територіям ці зміни були ще дуже значні. Найбільш наочно все ці зміни можуть бути двома картограммах, розфарбування яких зроблена відповідно до загальної легендою:
1 — дуже низький рівень урбанізації (12,0−31,9% міського населення),.
2 — низький рівень урбанізації (32,0−42,9%) міського населення,.
3 — знижена ступінь урбанізації (43,0−55,9% міського населення),.
4 — середня ступінь урбанізації (56.0−61.9% міського населення),.
5 — підвищена ступінь урбанізації (62,0−69,9% міського населення),.
6 — високий рівень урбанізації (70,0−75,9% міського населення),.
7 — дуже високий ступінь урбанізації (76,0−100,0% міського населення).
Рассмотрим, як розподілялися регіони Росії з наведених градаціям в 1959 й у 1997 рр. Тож якщо в 1959 р. 21 територію відповідно до вищенаведеної класифікації можна віднести до категорії дуже низько урбанізованих, то 1997 р. лише 4 території - залишилися у цьому. У 1959 р. 20 територій ставилися до категорії низько урбанізованих, а 1997 р. таких територій залишилося 5. До категорії «знижена ступінь урбанізації «в 1959 р. ставилися 18 територій, а 1997 р. — 7; до категорії середньо урбанізованих, відповідно, в 1959 і 1997 рр. ставилося 11 і побачили 8-го територій, підвищена ступінь урбанізації була властива для 6 і 26 територій, високий рівень — для 3 і 14, а дуже високий ступінь — для 7 і 26 територій, відповідно.
Так, до 1997 р. лише 4 території залишилися у групі найменш урбанізованих регіонів. Це Республіка Алтай (24,3% міського населення), Коряцький (25,0%), Эвенкийский (30,0%) і Коми-Пермяцкий (30,8%) автономні округу, але в трьох територіях (звісно, беручи до уваги рр. Москви й Санкт-Петербурга) відсоток міського населення виявився вищим 90%. Це Магаданська (90,0)и Мурманська (90,8) області, і навіть Ханты-Мансийский автономний округ (92,1).
Если інтервал 1959;1997 рр. розбити деякі проміжки, які становлять інтерес з сточки зору власне процесу урбанізації, можна виділити особливості процесу урбанізації окремими регіонах. Так було в 1959;1979 рр. максимальне збільшення відсотка міського населення спостерігалося в Ханти-Мансійському автономному окрузі - на 36,1 відсоткових пункти (з 26,6% до 62,7%); Республіка Мордовії - на 18,4; в Кіровській області - на 17,4; в Тюменської області - на 17,3; в Рязанської області - на 17,1; в Ульяновської області - на 16,2; в Смоленської області - на 15,8; в Білгородської області - на 15,6 відсоткових пункти і т.п. Зазначимо, що й різке зростання частки міського населення Ханти-Мансійському окрузі і Тюменської Одеській області було пов’язана з початком освоєння нафтогазових родовищ, то аналогічний підйом й інших областей був пов’язаний із будівництвом та початком експлуатації великих промислових об'єктів (авіаційні заводи, автозаводи, металургійні комбінати). Якщо побудувати графік залежності між відсотками міського населення за різним адміністративним територіям Росії у 1959 і 1970 рр., то то зрозуміло, що це адміністративні території (крапки над графіці) розташуються від прямий лінії. Це означає, що у аналізований період тенденції урбанізації виявлялися досить сильно практично у всіх регіонах Росії. Виняток склали три території, де відсоток міського за період 1959;1970 рр. як, не виріс, і навіть зменшився. Це Магаданська область (зменшення на 9,8 відсоткових пункти — з 86,8 до 77,0), Мурманська область (зменшення на 3,5 відсоткових пункти — з 92,1 до 88,6) і Єврейська автономна область (зменшення на 3,2 відсоткових пункти — з 71,8 до 68,6). Відповідне рівняння регресії має вигляд:
ПГОР1970=17,6+0,83*ПГОР1959,.
свободный член і коефіцієнт регресії статистично значимі (P.