Олексій Писемський

Алексей Писемский

П. Берков.

Писемский Олексій Феофилактович (1820—1881) — романіст, і драматург. Р. у ній дрібного поміщика Костромської губ. Освіта закінчив Московському університеті (по фізико-математичному факультету). Після закінчення в 1844 університету надійшов на державної служби, якій із перервами перебував по 1872, займаючи постійно незначні посади. Літературна репутація П. встановилася з кінця 40-х рр. у зв’язку з цензурним забороною його першого роману «Чи винна вона?», посланого навесні 1848 в «Вітчизняні записки» і що у світло лише 10 через під зміненим заголовком «Боярщина». Завдяки університетським зв’язків із гуртком молодих письменників слов’янофільського напрями (Островський, Т. І. Філіппов та інших.) П. ввійшов у коло співробітників «Москвитянина», де у 1850 надрукована його відома повість «Матрац». У «Москвитянине» їм надруковано й інших творів: «Сергію Петровичу Хазаров і Марі Ступицина», «Шлюб по пристрасті» (1851), «Комік» (1851), «Іпохондрик» (1852), «М-р Батманів» (1852), «Питерщик» (1852). Наступного року «Москвитянин» випустив перше тритомне зібрання творів П. Викривальні тенденції його ранніх творів, соковитий реалістичний показ дворянського побуту у всій його непривабливості, саркастичне викриття провінційного «печоринства», картини фортечної села зробили П. популярним в либерально-дворянских колах, боролися з крепостническим режимом. Співпраці його шукали «Вітчизняні записки» і «Сучасник». У разі зіставлення його з повістями Тургенєва Д. І. Писарєв напр. віддавав перевагу П.

Предметом уваги молодого П. було тупе животіння малокультурного дрібного дворянства, напівнатуральне господарство якого гинуло під тиском развивавшегося капіталізму. І за тем і з способам їх розробки П. намагався слідувати творчим заповітами Гоголя. Даючи картини кріпацької Росії, іноді сягали великий сили та виразності, П. виступав як ідеолог дрібного дворянства, кровно з нею пов’язаний, болевший і страждав для неї. На межі 60-х рр., що він розпізнав в преуспевавшей промислової буржуазії й у революційно-демократичної інтелігенції двох головних ворогів свого класу, незлобива іронія П. змінилася лютим памфлетом і злим пасквілем. Индиферентность П. до громадським проблемам, яке хвилювало тоді ідеологів обуржуазненого дворянства і революційної демократії, наявність проблем, позбавлених для основних борються класових угруповань громадської актуальності, — усе це створювало думка про «бестенденциозности» П. Поява в 1856 «Нарисів з селянського побуту», викликали ряд відгуків найбільших критиків на той час, зокрема і Чернишевського, внесло відому поправку у таку трактування П. Оцінка Чернишевського визначила межі прийнятної для революційної демократії П. і подала соціологічну інтерпретацію його «Нарисів». Вона мала проте несподівані слідства: при передруку «Нарисів» в «Повному зборах творів» 1861 П. усунув всі ті місця, які цитував і яких засновував своїх висновків Чернишевський. Подальший розвиток літературної діяльності П. пішло б у бік більшого розбіжності, та був і сповненого розриву його з революційної демократією. Зблизившись із редактором дворянско-эстетической тоді «Бібліотеки для читання» А. У. Дружининым, увійшовши спочатку склад редакції, та був узявши повністю редактуру, П. з кінця п’ятдесятих років дедалі більш став виявляти консерватизм свого світогляду. Він з’явився в грудневої книжці «Бібліотеки для читання» 1861 фейлетон, підписаний псевдонімом «Стара фейлетонна шкапа Микита Безрылов», малював карикатурний образ безпринципного, безталанного ліберально-буржуазного чи радикального журналіста (Писемский різницю між ними робив). Різкий відгук про Безрылове фейлетоністів «Іскри» і «Північної бджоли», ще більше різкі відповіді П. (під власним ім'ям й під псевдонімом), виклик його за дуель редакторами «Іскри» У. Курочкіним і М. Степановим, відмова П. від дуелі — всі ці «безрыловская» історія була зовнішнім проявом глибоких ідеологічних розбіжностей між Писемским і революційної демократією.

В 1863 опублікований катковском «Російському віснику» роман П. «Взбаломученное море». У ньому П. запекло нападав на разложившуюся провінційну адміністрацію (тема, розгорнута П. ще «Тисячу душ» — у одному з значних його романів), на прожигавшее своє життя гулянках і содомські дворянство. Але головне удар у романі усе було спрямований за адресою революційної демократії. «Взбаломученное море» серед демократії викликало загальне обурення. Протягом 60—70-х рр. П. створив свої найбільші по обсягу твори: автобіографічний роман «Люди сорокових років» (1869), роман-памфлет «У вирі» (1871), «Міщани» (1877), «Масони» (1880).

Испытавший у собі, як більшість дрібнопомісних дворян, процес дворянського зубожіння після ліквідації кріпацтва, Писемский поступово перейнявся реакційної ідеологією і виступав противником капіталізації. У оповіданні «Бацька» (1862) Писемский формулював свій погляд капіталізацію села в такий спосіб: «Що таке отже багатий мужик? Наипервая бестія із усіх, оскільки де мужику взяти: і пана подай, й до скарбниці, й у світ. А рук-те лише дві, — отже, коли хочеш багатіти — махлюй! Якби ось цей дурень Евплов не мытарничал, а годувався набагато більше, як слід мужичку, земелькою, ні там, куди угораздился». У серії п'єс 70-х рр. («Ваал», «Освічена час», «Фінансовий геній») П. дав різко негативну характеристику капіталізму загалом.

П. — реаліст, навіть натураліст. П. дав ретельне опис із зовнішнього боку дійсності, зібрав у про свої твори дуже багато фактів і подій. Але в П. немає глибокого їх аналізу, немає широких узагальнень. На художньої методології П. позначилося нерозуміння історичного поступу, але він гостро відчував складність що складалися капіталістичних взаємин держави і незмінно вороже ставився до них.

Наличие у творчості П. елементів социально-сатирической оцінки, хоч і з неправильних позицій, дозволяло й інший інтерпретації Шевченкових творінь. Саме цьому сенсі набуває інтерес характеристика П., збережена в листах Чехова: «Читаю П. Це був великий, великий талант… Люди П. живі, темперамент сильний». Скабичевский у своїй «Історії» звинувачує їх у обскурантизмі і зраді, «але, Боже мій, — що, — із усіх сучасних письменників я — не знаю ні одного, який був би так пристрасно і переконано ліберальний, як П. В нього все попи, генерали, чиновники — суцільні мерзотники. Ніхто не обплював так старий суд і солдатчину, як і». Це сужденье потребує однак у істотних обмеженнях. У творах П. незаперечні викривальні тенденції. Але вони продиктовані не ідейній цілеспрямованістю його творчості, а, навпаки, похмурої його безперспективністю. Останнє мало свої соціально-історичні підстави: це озлобленість разоряющегося і деклассирующегося мелкопоместья. Воно розорялося процесом обуржуазивания і тому ненавиділо капіталізм. В той самий час відчувала гнилість кріпацтва і мала ніяких ілюзій щодо можливостей його реставрації. Воно боялося жахів селянської революції, не розуміло ідеологів цієї революції. Ідеологічні протиріччя П. значною мірою знесилили його творчості і позбавили його тій історичній ролі, яку він у праві було б за багатством свого соціального забезпечення і по соковитості своїх художніх коштів.

Список літератури

I. Повне зібрання творів, 8 тт., вид. А. Ф. Маркса, СПБ, 1911 (додаток до «Ниві»).

Полное зібрання творів, 8 тт., вид. т-ва Вольф, СПБ, 1912 (з матриць. вид. 1911).

Избранные твори, щодо одного томі, ГИХЛ, Ленінград, 1932.

II. Чернишевський М. Р., Нариси з селянського побуту А. Ф. П—го, «Критичні статті», СПБ, 1895 (й у «Повне Зібр. сочин.», т. III).

Писарев Д. І., Стояча вода, «Твори», т. I, СПБ, 1894.

Его ж, Писемский, Тургенєв і Гончаров, там-таки.

Его ж, Жіночі типи у творах Писемского, Тургенєва, Гончарова, там-таки.

Щедрин М., Петербурзькі театри, «Сучасник», 1863, № 11.

Иванов І., А. Ф. Писемский, СПБ, 1898.

Венгеров З. А., А. Ф. Писемский, СПБ, 1884 (й у «Повне Зібр. сочин.» Венгерова, т. V, СПБ, 1911).

Войтоловский Л., Нариси історії російської літератури XIX і XX ст., год. 1, вид. 3-тє, Гіз, М. — Л., 1928.

Берков П. і Клеман М., Літературний шлях Писемского (вступить. стаття в гихловском однотомнике).

III. Мезиер А. У., Російська словесність з XI по XIX ст. включно, год. 2, СПБ, 1902.

Владиславлев І. У., Росіяни письменники, вид. 4-те, Гіз, М. — Л., 1924.

Его ж, Література великого десятиліття (1917—1927), т. I, Гіз, М. — Л., 1928.

Венгеров З. А., Бібліографія Писемского (у згаданій т. V «Повне Зібр. сочин.» Венгерова).

(Берков П.), Бібліографія творів Писемского (при гихловском однотомнике).

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.