Лімфатична система. 
Ендокринні залози. 
Сечові органи дитини

Реферат на тему:

Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитини

Лімфатична система

Лімфатична система є частиною судинної системи, яка разом із венозним руслом бере участь у відтоку рідин організму від тканин. Лімфа — це прозора безбарвна рідина. В ній містяться практично всі елементи плазми і лейкоцити.

Лімфатична система включає: а) шляхи, що проводять лімфу (лімфокапілярні судини, лімфатичні судини, стовбури і протоки) — б) місця утворення лімфоцитів (кістковий мозок, загрудинна залоза, лімфоїдні утворення в слизових оболонках — поодинокі лімфатичні вузлики та їхні групи, лімфатична тканина у вигляді мигдаликів) — в) скупчення лімфоїдної тканини в червоподібному від— росткуг) пульпу селезінкид) лімфатичні вузли.

Лімфокапілярні судини, розгалужуючись усередині органа, феходять у лімфатичні судини, які, зливаючись і поступово збільшуючись у діаметрі, вливаються в лімфатичні стовбури, утворюючи два лімфатичних протоки — правий і грудний. Ці протоки впадають у праву і ліву безіменні вени шиї, з яких лімфа, змішуючись з венозною кров’ю, надходить у загальний кровообіг.

Швидкість утворення лімфи залежить від двох факторів: проникності стінок лімфатичних капілярів і тиску крові у венозному руслі. З підвищенням тиску крові у венах кількість лімфи збільшується.

Лімфатичні судини не здавлюються навіть при набряку тканин, завдяки чому надлишок рідини виводиться. Лімфатична система виконує своєрідну дренажну функцію, запобігаючи розвиткові набряку.

Лімфатичні вузла у новонароджених дітей багаті на лімфоїдні елементи і кров, мають широкі синуси, їхня капсула тонка і ніжна. У лімфатичних вузлах відбувається злиття лімфи, яка відтікає з суміжних тканин і від окремих органів даної ділянки. Лімфатичні вузли беруть участь в утворенні лімфоцитів, які виконують захисну реакцію організму. В лімфоцитах знешкоджуються токсини бактеріального й аліментарного походження. Лімфоцити можуть проходити через судинну стінку і фагоцитувати, започатковувати різні види клітинних форм (наприклад, плазматичні клітини, які беруть участь у виробленні антитіл і захисних реакціях організму). Проте захисна функція лімфатичних вузлів у дітей першого року життя недостатня і не може запобігти генералізації інфекційного процесу (сепсис, остеомієліт тощо).

Локалізація периферичних лімфатичних вузлів відповідає певним ділянкам тіла, звідки надходить лімфа.

До лімфатичної системи належить лімфатичне глоткове кільце Пирогова-Вальдейєра. Його утворюють піднебінні, горлова, язикова і трубні мигдалики, бічні тяжіскупчення аденоїдної тканини на бічних стінках глотки, а також аденоїдні вузлики, нерівномірно розсіяні на бічній і задній стінках глотки. Це кільце слабко розвинуте у дітей грудного віку і часто надмірно у дітей дошкільного і шкільного віку. Мигдалики складаються з лімфоїдної сполучної тканини, в петлях якої є лімфоїдні елементи.

Піднебінні мигдалики мають лійкоподібні заглибини — затоки, здебільшого дуже глибокі, звивисті і розгалужені, слизова оболонка, що покриває мигдалики, вистеляє і затоки, отже, її площа збільшується, в зв’язку з чим збільшується її зона контакту з мікроорганізмами. Між затоками і тілом піднебінних мигдаликів міститься велика кількість лімфатичних фолікулів, в яких утворюються лімфоцити. Піднебінні мигдалики можуть розпізнавати, хвороботворні збудники, і передавати імунологічну інформацію про них у всі лімфатичні органи. В них утворюються антитіла до тієї або іншої інфекції (наприклад, до кору, скарлатини, краснухи, вітряної віспи). Все це стосується лише здорових піднебінних мигдаликів. Якщо ж у них розвивається хронічне запалення (тонзиліт)·, то через різке зниження захисних функцій вони стають вогнищем інфекції і можуть провокувати захворювання інших органів та систем (передусім серця, суглобів, нирок, печінки) і ускладнювати перебіг багатьох хронічних захворювань. Виникненню хронічного тонзиліту може сприяти збільшення піднебінних мигдаликів (часто спостерігається в дошкільному віці, коли формується імунітет і мигдалики досягають максимальної активності). З віком вони зменшуються.

Ендокринні залози

До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать: гіпофіз, шишковидне тіло, щитовидна залоза, прищитовидні залози, загрудинна залоза, надниркові залози, підшлункова залоза, чоловічі та жіночі статеві залози, їх називають ще безпроточними тому, що вони не мають вивідних проток і виділяють утворені в них речовини — гормони — безпосередньо у кров.

Гормони беруть участь у регуляції дихання, кровообігу, травлення, тісно пов’язані з процесами росту і розвитку, реактивністю і підтриманням стабільності внутрішнього середовища організму. Проте вони не є самостійними регуляторами. Утворення їх і надходження в кров підпорядковані системі нервово-гуморальної регуляції функцій організму при провідній ролі центрально! нервової системи.

У дитячому віці анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз істотно впливають на їхні функції.

Гіпофіз — залоза овальної форми, яка міститься на дні турецького сідла. На час народження дитини гіпофіз буває вже досить розвинутим, і, незважаючи на дуже малі розміри, його роль в організмі, який росте, надзвичайно важлива.

У гіпофізі розрізняють передню і задню частки. Передня частка називається аденогіпофізомзадня, що складається з нервових елементів, — нейрогіпофізом. Між передньою і задньою частками є проміжна частина.

Передня частка гіпофіза виділяє:

1) гормон росту соматотропін (стимулює розвиток і ріст усіх органів і тканин);

2) кортикотропін (стимулює секрецію гормонів надниркової залози);

3) тиротропін (стимулює функцію щитовидної залози);

4) гонадотропіни, до яких відносять фолікулотропін (фолікуло-стимулюючий гормон) і лютропін (лютеїнізуючий гормон).

Гонадотропіни впливають на дозрівання статевих залоз, стимулюють синтез статевих гормонів.

Проміжна частина гіпофіза секретує меланотропін (меланости-мулюючий гормон), що регулює відкладання пігменту в шкірі, бере участь у продукуванні кортикотропіну.

Гормонами задньої частки є:

1) вазопресин (адіуретин), що виявляє антидіуретичну дію і стимулює непосмуговані м’язи артерій і кишок;

2) окситоции (сприяє скороченню матки).

Крім того, задня частка гіпофіза виділяє особливі фактори, які стимулюють вироблення гормонів передньої частки гіпофіза.

Гіпофіз тісно пов’язаний з гіпоталамусом, розглядається з ним як єдине ціле. Доведено, що гормони задньої і деякі гормони передньої часток гіпофіза фактично утворюються в гіпоталамусі у вигляді нейросекретів, а гіпофіз є лише місцем депонування їх. У гіпоталамусі утворюються гіпофізотропні гормони (рилізинг-факто-ри), які справляють специфічний вплив на звільнення тропних гормонів гіпофіза. Центри гіпоталамуса також виділяють гормони, що впливають на процеси сну і бадьорості, моторної активності, регуляції температури тіла, апетиту.

У регуляції діяльності гіпофіза беруть участь також гормони надниркової, щитовидної та статевих залоз.

В окремі вікові періоди функція гіпофіза підвищується. В перед-дошкільному, дошкільному періодах і в старшому шкільному віці посилюється активність передньої частки гіпофіза, підвищується виділення соматотропіну, який визначає лінійний ріст дитини аж до періоду статевого дозрівання, В ці періоди найчастіше спостерігаються і захворювання гіпофіза.

Шишковидне тіло — непарний орган, розміщений над верхніми горбиками пластинки покришки середнього мозку. Відносні розміри і маса його у дітей, особливо у дівчат, більші, ніж у дорослих. За своєю анатомічною будовою шишковидне тіло належить до інкреторних залоз, але гормон його до цього часу не виділено. В його тканині виявляють біологічно активні аміни: мелатонін, серотонін, норадреналін, гістамін. Шишковидне тіло бере участь у регуляції процесів росту, справляє гальмівний вплив на гонади, на продукування тропних гормонів гіпофіза, водно-електролітний і вуглеводний обміни, є важливою ланкою в системі центральних ендокринних утворень. Підвищений вплив його на організм дитини спостерігається в переддошкільному періоді.

Щитовидна залоза міститься на шиї спереду трахеї і на бічних стінках гортані. Відносна маса її у новонароджених така сама, як у дорослих. Анатомічне щитовидна залоза характеризується фолікулярною будовою, проте в дитячому віці кількість фолікулів і вміст в них колоїду зменшені. З віком маса залози і кількість колоїду зростають, особливо інтенсивний ріст спостерігається у дітей 12−15 років.

Гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін, які виділяються під впливом тиротропіну. Вони відіграють важливу роль у розвитку плода, в процесах росту і диференціації тканин, впливають на газовий і білковий обмін, підвищують синтез білка і активують ріст тканин, сприяють фізичному і розумовому розвитку. Ці гормони позитивно впливають на трофіку шкіри, волосся, нігтів. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі статевими залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття епіфізарних ліній окостеніння. Тироксин — найважливіший стимул дозрівання скелета протягом усього дитинства. Крім цих гормонів, в особливих клітинах щитовидної залози синтезується гормон, що забезпечує постійну концентрацію кальцію в крові, він дістав назву кальцитоніну.

Прищитовидна залоза міститься на задній поверхні бічних часток щитовидної залози. Більшість людей має 4 прищитовидні залози, у дітей вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки.

Прищитовидні залози виділяють паратирин (паратиреоїдний гормон паратгормон), який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках. Встановлено, що є три фракції паратирину — І, II і III, які діють вибірково на обмін кальцію І фосфору. При підвищеному продукуванні паратирину спостерігається втрата фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини.

Загрудинна залоза (тимус) складається з двох часток, вона міститься у верхній передній частині грудної порожнини над ручкою грудини і продовжується до III-IV ребра. У новонароджених маса її становить у середньому 12 г, досягаючи в 11−15 років 35- 40 г. Потім маса її починає поступово зменшуватися. У 25-річних вона зменшується до 25 г, у 60 років становить менше 15 г, у 75 років дорівнює 6 г.

Загрудинна залоза у дітей має часточкову будову. В кожній часточці розрізняють коркову і мозкову речовини. У дітей переважає коркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять основу їх, є ще великі епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля). В період вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення лімфоцитів з коркової речовини, а тілець Гассаля з мозкової речовини, відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету. В ній утворюється складний комплекс гормонів-тимозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез. Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як інсулін впливає на вуглеводний обмін.

Встановлено тісні функціональні зв’язки загрудинної залози практично з усіма ендокринними залозами. Специфічним є вплив на загрудинну залозу гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона збільшується.

Надниркова залоза — це парний орган, розміщений над верхнім кінцем відповідної нирки, її маса у новонародженого така сама, як у дорослого, але розвиток ще не закінчений. Складається з двох шарів: коркового і мозкового. Коркова речовина надниркової залози виділяє значну кількість кортикостероїдних гормонів, але тільки вісім з них мають біологічну активність. До них належать:

1) глікокортикоїди (кортикостерон, кортизол та ін.), ЩО регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію, виявляють катаболічний ефект;

2) мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок;

3) статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і водно-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує катехоламіни: дофамін, адреналін, норадреналін, які мають здатність підвищувати артеріальний тиск, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних та легеневих), розслабляти непосмуговані м’язи кишок, бронхів, жовчних ходів і сечового міхура.

Різноманітністю властивостей гормонів пояснюється роль надниркової залози у розвитку загального адаптаційного синдрому, тобто здатності організму протистояти різним шкідливим факторам. Функція кори надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і II поперекових хребців, і займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки. В ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Підшлункова залоза має зовнішньо секреторну (виділяє фермепги трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньо секреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон і соматостатин) функції. Кожен з гормонів виробляється особливими спеціалізованими клітинами.

Інсулін — секрет В-інсуліноцитів літин) — є найважливішим анаболічним гормоном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон — антагоніст інсуліну (продукується літинами). Він посилює розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в нійпосилює ліполіз, стимулює гліконеогенез і біосинтез глюкози з амінокислот. Гормони, що виробляються, надходять безпосередньо в кров. У вивідних протоках залози продукується особлива речовина — ліпокаїн, що гальмує відкладення жиру в печінці.

Статеві залози (яєчники й яєчка) є парними органами. У ранньому дитячому віці статеві залози (гонади) відіграють порівняно незначну" роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання. За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої жінки, але розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2−5 років вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.

Яєчники, крім продукування яйцевих клітин, виробляють статеві гормони — естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак, беруть участь в активації проферментів, необхідних для побудови білків і стимуляції багатьох процесів обміну і т. ін. У статевому розвитку дівчаток виділяють три періоди: нейтральний (перші б-7 років життя), препу- (бертатний (з 8−12−14 років — до першої менструації), пубертат- ! ний (від першої менструації до повної статевої зрілості - 18 років). ' У нейтральному періоді статеві гормони не впливають на ріст і розвиток дитини. В препубертатному періоді відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному періоді посилюються і закінчуються процеси статевого дозрівання. Поява вторинних статевих ознак і менструації у віці до 8 років вважається передчасним статевим розвитком, відсутність росту молочних залоз в 13- 14 років і менструації в 14−15 років — затримкою статевого розвитку.

В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони — тестостерон і андростерон. Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата (передміхурова залоза) і сім'яні міхурці, він має виражену анаболічну дію.

У статевому розвитку хлопчика розрізняють два періоди: період 13−15 років і період після 15 років. Статевий розвиток відбувається поступово. Яєчка збільшуються і опускаються на дно мошонки. Починається ріст статевого члена, з’являється волосся на лобку, в паховій ділянці, збільшується передміхурова залоза, надалі спостерігається збільшення гортані.

Повне загальне дозрівання організму настає у чоловіків у 22- 24 роки, у жінок — у 20−21 рік.

На закінчення слід відзначити, що всі залози внутрішньої секреції перебувають між собою в складному корелятивному зв’язку і в функціональній взаємодії з центральною нервовою системою, тому ізольоване порушення діяльності однієї з них спостерігається рідко.

Сечові органи

До сечових органів належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. У нирках утворюється сеча. Сечоводи, сечовий міхур і сечівник призначені для її виведення. Нирки виконують ряд незамінних і життєво важливих функцій. Вони регулюють водно-сольову рівновагу, активну реакцію внутрішнього середовища (рН), усувають з організму продукти білкового обміну, чужорідні речовини, а також надлишок речовин і елементів, необхідних для організму. Вони стимулюють кровотворення, підтримують на належному рівні артеріальний тиск крові, регулюють обмін кальциферолу (вітаміну D) тощо.

Нирки — парний орган, який у дітей перших двох років життя розміщений між XI грудним — І поперековим і IV — V поперековими хребцями поза очеревиною. З віком вони піднімаються вище і нижній кінець нирки розміщується над клубовим гребенем. Права нирка завжди розміщена нижче на 0,5−1 см від лівої. Недостатній розвиток у дітей жирової капсули навколо нирок сприяє значній їхній рухливості.

Утворення сечі і всі інші важливі життєві процеси Здійснюються нефронами — утвореннями, які є структурно-функціональною одиницею нирки. У кожній нирці є приблизно по одному мільйону нефронів. Нефрон складається із капілярного клубочка, капсули І ниркових канальців. До клубочка впадає приносна, а від нього відходить виносна клубочкова артеріола. Петлі клубочка лежать у капсулі (Шумлянського — Боумена). Ця капсула є сліпим розширеним закінченням покрученого канальця, одна стінка якого щільно оточує кожну петлю капілярів клубочка. Між цією і протилежною стінками є вільний простір, який переходить у просвіт прямого ниркового канальця. Клубочок разом з капсулою утворює ниркове тільце. Канальці, які відходять від ниркових тілець, з'єднуються у збірні прямі трубочки. Останні зливаються між собою у вигляді коротких проток, які відкриваються на вершинах ниркових сосочків. Сосочки оточені нирковими чашечками. У кожній нирці людини є близько 8−10 малих чашечок, які з'єднуються у 4 великі чашечки, що відкриваються у ниркову миску, від якої відходить сечовід.

Утворення сечі в нефроні здійснюється у два етапи: в нирковому тільці з капілярних петель клубочка до капсули профільтровується рідка частина крові, утворюючи первинну сечу. Далі у ниркових канальцях відбувається реабсорбціязворотне всмоктування більшої частини води, глюкози, амінокислот і деяких солей. Так утворюється кінцева сеча. Остання надходить у ниркову миску. Коли кількість її досягає порога наповнення, м’язи ниркової миски скорочуються, відкриваючи просвіт сечовода, і сеча проштовхується перистальтичними рухами його стінок до сечового міхура. При досягненні у міхурі певного рівня сечі збільшується внутрішньо-порожнинний тиск і настає складний рефлекторний акт сечовипускання.

Сечоводи у ранньому віці більш звивисті і широкі. Сечовий міхур розміщений вище. Коли він повний, то може промацуватися через черевну стінку. Ємність міхура у новонароджених становить 50 мл, у однорічних дітей — 200 мл, до 10 років вона збільшується до 900 мл. Сечівник у хлопчиків довший (5−6 см), ніж у дівчаток (1−3 см). З віком довжина його збільшується відповідно до 13 і 5 см.

Стінки сечовивідних органів бідні на м’язовії еластичні волокна. Це зумовлює зниження їхнього тонусу. Слизова оболонка цих органів ніжна і уразлива. Все це сприяє застоюванню сечі і появі запальних процесів. Слабкість м’язових сфінктерів при вході сечоводів до сечового міхура супроводиться зворотним закиданням сечі (міхуросечоводний рефлюкс). При такій ситуації створюються умови для поширення інфекції з сечового міхура на вищі відділи сечових шляхів.

У дітей перших місяців життя фільтраційна і концентраційна здатність нирок знижена, тому з організму погано виводяться натрій, калій. Хвилинний діурез зменшений. У перші дні після народження добова кількість сечі коливається від кількох мілілітрів до 100−290 мл. В одномісячному віці вона дорівнює 300 мл, в однорічних дітей — 750 мл, у 5 років збільшується до 1 л, у 10 роківдо 1,5 л, у 14 років досягає 2 л. Добовий діурез сечі для дітей у віці до 10 років можна визначити за такою формулою:

00+10 — 1),.

де добовий діурезвік дитини у роках.

У зв’язку з акселерацією кількість сечі у дітей дошкільного і шкільного віку може бути зменшена у 2−3 рази, що пояснюють підвищеним продукуванням у них вазопресину (антидіуретичного гормону гіпофіза).

Протягом доби у перші дні після народження буває 4−5 сечовипускань. З 3-го дня вони частішають і на 10-й день зростають до 25 разів. У дітей другого півріччя життя ця цифра поступово зменшується і до 2−3 років досягає 10 на добу, а в дошкільному і шкільному віці встановлюються 7−6 сечовипускань. Умовний рефлекс на виділення сечі утворюється уже з 3−4-місячного віку.

Функціональна незрілість канальців у перші місяці життя супроводиться низькою концентраційною здатністю нирок, про що свідчать невисокі цифри відносної густини сечі (1002−1005). З другого півріччя відносна густина зростає, досягаючи 1025 і більше. При нормальній концентраційній здатності нирок відносна густина сечі х0ч би в одній її порції протягом доби повинна досягти 1027.

У перші дні життя сеча має темне забарвлення, в ній може бути невелика кількість білка. Потім сеча стає солом’яно-жовтою і прозорою. В ній не повинно бути білка, еритроцитів, циліндрів і бактерій. Кількість лейкоцитів та епітеліальних клітин коливається у межах 3−5 у полі зору.