Школа наукового управління

Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор, Генрі Форд, Френк і Ліліан Гілбрейт, Генрі Гант, Гаррі Емерсон. Теорії ґрунтувалися на механістичному розумінні людини, її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямовані на вирішення проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій ручної праці на основі її наукової організації.

Школа наукового управління цікава тим, що Ф. Тейлор був першим, хто виділив менеджмент як окрему галузь професійної діяльності і зміг провести свої дослідження на прикладі єдиного підприємства. Він відокремив робітників від машин, зробивши їх основним критерієм продуктивності.

Значне місце в системі наукового управління відводилось персоналові. Суттєве досягнення цієї школи полягало у систематичному стимулюванні працівників з метою зацікавлення їх у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. При цьому передбачався відпочинок та перерви у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це надавало змогу керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевиконував заданий мінімум. Ф. Тейлор та його послідовники визнавали також можливість відбору людей, як фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів усього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих та економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами. Він характеризував менеджмент як процес злиття матеріальних ресурсів виробництва і технології з власне людським потенціалом виробництва для досягнення цілей індустріальної організації. Науковий менеджмент — навчав він, — спонукає розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як у старих системах управління, а відносини взаємодопомоги між друзями, які допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожен з них краще підготовлений.

За традиційного методу управління ініціатива робітників досягалася в окремих випадках. У науковому менеджменті, за Тейлором, ініціатива проявляється повсякчас. Для цього менеджери покладають на себе нову ношу, додаткові обов? язки і відповідальність. Так, вони повинні буквально по крихітках зібрати в єдине ціле всі ті традиційні знання, навички, вміння, які в минулому були складовими майстерності робітників, класифікувати, кодувати їх, оформлюючи у відповідні правила, закони, формули, які допомагали б робітникам у їхній праці. Саме таким шляхом менеджмент еволюціонує в науку.

Якщо прихильники школи людських відносин зосереджувалися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники школи наук поведінки намагалися допомогти працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

Основні положення школи наук поведінки:

• 1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;
• 2) досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;
• 3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи.

• 1. Розподіл праці. Цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером слід закріпити функцію планування, а за робітником — функцію виконання. Крім того, за кожним робітником, менеджером треба закріпити конкретні завдання, щоб кожний з них відповідав за одну функцію;
• 2. Вимірювання праці. Це вимірювання робочого часу за допомогою так званих «одиниць часу» .
• 3. Завдання-розпорядження. Виробничі завдання розподілялися не тільки щохвилини, але і супроводжувалися докладним описом оптимальних методів їх виконання. Цілі підприємства були чітко заплановані і кожному робітникові видавалася письмова інструкція щодо його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів як робітник, так і менеджер одержують певні стандарти, які допомагають вимірювати працю.
• 4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові. Будь який елемент праці має свою ціну, і його оплата залежить від випуску готової продукції. У випадку ж досягнення вищої продуктивності робітникові виплачують преміальні.
• 5. Праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш продуктивним.
• 6. Мотивація. Особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей.
• 7. Роль індивідуальних здібностей. Встановлюється і враховується різниця між здібностями робітників.
• 8. Роль менеджменту. Впроваджуються ті авторитарні методи управління, які посилюють правила і стандарти, що регламентують працю.
• 9. Роль професійних спілок. Скептичне ставлення до професійних спілок.
• 10. Розвиток управлінського мислення. З управлінської практики слід вивести певні закони, а управління повинно набути наукового статусу, що й інженерна справа.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихильників школи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також використані для ефективного досягнення цілей організації.

Крім Ф. Тейлора, подібні проблеми розв’язувало і подружжя Френк та Ліліан Гілбрет. Вони переважно вивчали питання стосовно застосування фізичної праці у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення випуску виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, витрачених на її виробництво. Результати своєї роботи вони опублікували в книгах «Вивчення рухів» та «Психологія управління», у яких підкреслювали можливість зв’язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень. Працюючі тривалий час будівельній індустрії, Ф. Гілбрет був вражений масштабами непродуктивної праці і вирішив її усунути. Його приваблювала, в основному, та сфера досліджень, яка пізніше стала відомо під назвою «вивчення рухів» .

Використовуючи свій винахід (мікрохронометр), Гілбрети змогли аналізувати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу необхідно для виконання будь-якої операції. Крім того, вони змоги систематизувати всі руху людської руки та розробити їх на 17 елементарних рухів, які вони назвали терблігам. Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.

Гілбрети вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності роботи внесок у суспільне багатство. Щоб виробнича діяльність була прибутковою, її слід планувати і управляти нею повинні кваліфіковані управлінці.

1888 році у Тейлора з’являться помічник Генрі Лоренс Гант. Розробляючи разом з Ф. Тейлором систему оплати праці, Гант помітив, що причиною низької продуктивності є погана організація праці. Оскільки він мав талант відособлення та узагальнення інформації, його цікавили усі аспекти, пов’язані з плануванням робіт на виробництві. Спостерігаючи за роботою працівників, він запропонував контролювати і планувати не тільки завантаження матеріалів та обладнання, а й час і резерви виконання робіт, тобто письмово фіксував виконувані процеси на виробництві. Відомості накопичувалися послідовно та систематично, що дозволяло проводити аналіз роботи як за короткі проміжки часу, так і за весь період в цілому. Завдяки введенню до процесу управління графіків Ганта з’явилося оперативне та календарне планування. Багато нововведень Ганта використовують і в наш час.

Генрі Гант започаткував наукове управління від статистики до динаміки.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).