Judaism and the Jewish People

Judaism and the Jewish People

THE JEWISH PEOPLE descend from nomadic tribes in the Middle East. In the 13th century BCE they establish towns and villages in the present-day area of Israel. Jewish kingdoms and states are centered around Jerusalem, the site of the Temple. Judaism, the religion that evolves in this period, demands ethical behavior, individual responsibility, tolerance and social justice.

Jews believe in a single god, prohibit human sacrifice and practice communal worship. Many of the teachings of Judaism enter into Christianity and Islam and influence other religions and cultures. Judaism does not encourage conversions but has always accepted converts from other religions.

In the Diaspora, the two thousand years of Jewish life in dispersion, Judaism develops into many different trends: mystical movements like the Kabbalah that search for hidden meanings and mysteries in the Biblical texts; pietistic movements like Hassidism that hold simple faith and intensity of religious experience higher than scholarship; and rationalistic schools of theology that explain the scriptures by the logic of reason and history.

Communities in the Diaspora provide the framework for Jewish life: synagogues, schools, bathhouses and kosher food. Communities are often isolated, having little or no contact with groups in other countries. But Jews continue to use the same Biblical texts and prayers and adhere to the same religious laws.

When Jews are granted equal rights and begin to live outside of Jewish communities, Judaism loses its unifying force. Modern religious movements develop, abandoning the common bases of traditional Judaism. In countries where no legal or social barriers exist, Jews begin to assimilate, and many embrace a secular identity. After the Holocaust, the idea of a common history and fate again gains strength among Jews.

The Jewish Diaspora and Israel

THE FIRST JEWISH communities outside of Israel are established during the Babylonian Exile (700 BCE). Jews also settle on the Arabian Peninsula and in Egypt. After the Jewish revolts against the Roman occupation (66−135 CE), Jews are banned from living in Jerusalem and Judea. Under Byzantine rule (324−640 CE), Christianity is introduced in Israel and many anti-Jewish laws are enacted. By the 6th century, Jews have become a minority in their own land. After the Arab conquest, the Jewish population declines further. At the time of the first crusades (11th century), only a few thousand Jews remain in Israel.

Jews for many centuries form the only religious and ethnic minority in the countries they settled in. They live in their own communities separate from the general population under special laws and restrictions. They use the Hebrew language or dialects that combined Hebrew with the language of the country: Yiddish among Ashkenasim, Jews who originally settled in Germany; Ladino among Sephardim, Jews who have migrated to Spain, and Judeo-Arabic among Jews in North Africa.

Despite their enforced separateness, Jewish communities in the Diaspora adopt many customs of the surrounding cultures. Integrating non-Jews into the community through marriage is common practice. Many also convert to Christianity or Islam. As a result, Jews in the Diaspora usually are members of two cultures (Jewish and Arabic, for example) and also resemble outwardly the surrounding population.

Jewish communities in Moslem countries, in Spain and Portugal, prosper culturally and economically, despite some restrictions. Jews in Christian Europe are subject to oppression, persecution and sporadic expulsions alternating with periods of relative peace and prosperity. Sephardim and Ashkenasim develop different customs and religious practices over the centuries.

With emancipation, the granting of equal rights, and the diminishing role of religion, Jews begin to integrate fully into the societies they have lived in for hundreds of years. For many, Jewishness becomes a secular and national identity. In the 19th century, Zionism, a Jewish national movement, proposes a return to Israel and the re-establishment of a Jewish state. In 1948 this new state is founded. Millions of Jews emigrate to Israel, but a majority of the Jewish population continues to live in the Diaspora.

The First Crusade

DURING THE FIRST 700 years of Christendom, Jewish communities in Europe are rarely placed in direct physical danger. But the situation changes when, in 1095, Pope Urbanus calls for a crusade to liberate Jerusalem from the hands of the Muslims.

On their way to Jerusalem, the crusaders leave a track of death and destruction behind in the Jewish communities along the Rhine and Danube. «Because, «as they exclaim, «why should we attack the unbelievers in the Holy Land, and leave the infidels in our midst undisturbed? «.

On May 25, 1096, about 800 Jews are murdered in Worms, Germany, while many others choose suicide. In Regensburg, the Jews are thrown into the Danube to be «baptized. «In Mainz, Cologne, Prague and many other cities, thousands of Jews are killed and their possessions plundered. During the following hundred years, new crusades are accompanied by massacres and pillage among the Jewish population.

With the crusades, the status of the Jews as second class citizens becomes entrenched in Church dogma and state laws throughout Christian Europe. A period of oppression and insecurity follows that ends only in the 18th century.

Anti-Jewish Myths

IN THE MIDDLE AGES, belief in miracles and legends is common. Two myths with an anti-Jewish character appear throughout Europe: Jews desecrating the Host; and Jews committing ritual murder. Both myths survive into the 20th century. Other popular beliefs during the Middle Ages have Jews grow hems and tails — attributes of the devil.

After the Church in 1215 establishes the doctrine that the flesh and blood of Jesus Christ is contained in the consecrated Host and wine, stories begin to surface that Jews steal, mutilate or burn the Host in order to kill Jesus once more. Miracles form an elementary part of this myth: the mutilated Host starts to bleed — thus proving the doctrine and the truth of the Christian faith.

According to the «blood libels, «Jews are killing Christian children in order to satisfy their supposed need for «Christian blood «in making Passover bread or in other religious rituals. While higher authorities of the Church and state often oppose the stories, the myth lives on in popular belief, supported and encouraged by local clergy who launch profitable pilgrimages to the sites of the alleged murders.

The Blood Libels are the most influential and cruel legends in the arsenal of anti-Jewish beliefs, perpetuating the myth of the evil and inhuman nature of the Jews and inciting the Christian population to take bloody revenge. Allegations of ritual murder will surface in the 20th century, in Russia and in the propaganda spread by the Nazis.

Patterns of Discrimination

IN 1215, THE POPE issues a decree that Jews must wear special marks on their dress to distinguish them more clearly from Christians. The Church wants to prevent Christians from unknowingly associating with Jews. These discriminating dress marks differ from place to place: sometimes Jews have to wear a yellow or red badge on their dress, sometimes a pointed hat, the so-called «Jew hat. «.

Not only dress marks are used to separate Jews from Christians. More and more, Jews are forced to live together in isolation, in ghettos closed off by walls. As ghettos are usually not allowed to extend, they become increasingly crowded.

The most far-reaching act of discrimination concerns an even more basic right: Jews do not receive permission for permanent residence in towns and villages. As they have been forced more and more into trade, peddling and money lending, Jews are admitted to towns for limited periods only when economic development demands more trade and credit. They have to pay extra taxes. When the economic situation changes or local merchants have fallen too deeply into debts, the permits are not extended. Often, Jews are simply expelled.

Many communities have to pay taxes to the king or prince in return for their protection. In the German states, Jews are considered property of the emperor who sells the right to tax them to local princes and bishops. Often, Jewish communities are caught between the rival economic interests of townspeople and the local princes who «own «the Jews.

" Usury «

DURING THE SECOND HALF of the Middle Ages, towns grow and trade expands. Many economic functions the Jews had fulfilled in the past are taken over by other groups. More and more professions and crafts are organized in guilds. As only guild members are allowed to practice in these professions, and new members have to pledge an oath on the Bible, Jews are effectively excluded from membership.

In Western and Central Europe, Jews are driven from one occupation after another. Only trade and money-lending remains open to them. Many Jewish communities sink into poverty, and only a few continue to prosper. As the Church forbids Christians to lend money against interest, but the need for credit in the expanding economy increases, Jews are often the only ones to provide loans. Interest on loans is high because of the risks involved and the lack of capital.

Jews become identified with «usury, «the lending of money against excessive interest. Another stereotype of «the Jew «is created against the background of the same economic circumstances: the Jews as poor peddlers of second-hand articles. These two contradictory images of the Jews, the harsh and unfair moneylender and the poor and untrustworthy peddler, survive into the 20th century — long after their origins in religious intolerance and economic marginalization have disappeared.

The Jewish Community

COMMUNITIES ARE AT THE CENTER of Jewish life in the Diaspora. In the Middle Ages, communities are usually very small, comprising one or two dozen families. In the larger cities, they can comprise a population of several thousand.

Being outsiders in the feudal order of the times, Jews enjoy a large degree of autonomy in regulating their own affairs. Communities raise taxes to pay for synagogues and cemeteries, for the employment of rabbis and teachers, and to feed and house the poor. They are administered by elders elected by members who also vote on the community «p.s statutes.

Crimes inside the community and legal disputes between members are resolved by Rabbinical courts. There is no police force and no prisons. Courts punish by imposing fines or by banning perpetrators from the community temporarily or permanently.

To enable members to abide by the dietary laws, communities provide for the slaughter of cows, goats, sheep and chicken in the prescribed manner. They also construct bathhouses to allow members to follow the rules of ritual purification. Larger communities maintain religious academies where the Torah and Talmud are studied and rabbis are trained.

Сrimes inside the community and legal disputes between members are resolved by Rabbinical courts. There is no police force and no prisons. Courts punish by imposing fines or by banning perpetrators from the community temporarily or permanently.

To enable members to abide by the dietary laws, communities provide for the slaughter of cows, goats, sheep and chicken in the prescribed manner. They also construct bathhouses to allow members to follow the rules of ritual purification. Larger communities maintain religious academies where the Torah and Talmud are studied and rabbis are trained.

Expulsions and the Black Death

AFTER THE CRUSADES, expulsions of entire Jewish communities become frequent events. In 1290, all Jews are expelled from England — about 16,000 people. Communities in England are again established only in the 17th century. In 1306, Jews are also expelled from France.

Expulsions are often preceded by accusations of ritual murder and anti-Jewish riots. Taking advantage of these anti-Jewish sentiments, local rulers, town magistrates or merchants use the opportunity to rid themselves of Jewish moneylenders they owe money to, or of unwanted competition. Just as Jews are admitted to towns to promote trade or provide credit, expulsions are mostly grounded in economic interests as well.

The 14th century is overshadowed by a great disaster: Europe is hit by the plague. Between 1348 and 1350 the epidemics kill millions of people — a third of the European population.

As the real causes are unknown, foreigners, travelers and the Jews, the only non-Christian minority in all affected countries, are accused of having spread the disease. Many believe that Jewish communities are taking revenge for decades of anti-Jewish hostility by poisoning the wells and water supplies.

While the disease is progressing from Spain and Italy north to England and Poland, about 300 Jewish communities are attacked, and thousands of Jews burned at the stakes or killed. In the German states almost all Jewish communities are expelled.

With the forced conversions and expulsion from Portugal and Spain at the end of the 15th century, the highly developed communities of the Iberian Peninsula are destroyed and Sephardic Jews forced into renewed exile. Sporadic expulsion of Jewish communities in Europe continue into the 19th century.

***

Иудаизм і Єврейський Народ

Начало єврейського народу дали скотарські племена, кочевавшие по Середньому Сходу. О 13-й столітті е. вони нарешті почали переселятися на землі, належать сьогодні державі Ізраїль, осідати то й будувати селища і міста. Центром державності євреїв він був Єрусалим, священне місце, де був Храм. Остаточно сформовані у цю епоху релігійні канони іудаїзму вимагали суворого дотримання норм, особисту відповідальність, терпимості й соціальної справедливости.

Иудеи вірували в Єдиного Бога, не визнавали людських офірувань і робили громадські богослужіння. Чимало з релігійного вчення іудаїзму було згодом успадковано християнством і ісламом і дуже вплинула інші релігії, і культури. Іудеї будь-коли вітали зміни релігійних переконань, але завжди приймали у своє товариство неофітів, які у іудаїзм з деяких інших релігій.

За дві тисячі років життя євреїв в розсіянні, в Діаспорі, іудаїзм зазнав чимало змін. У ньому з’явилася безліч найрізноманітніших течій: і такі суто містичні, такі, як Кабалла, що шукали таємничий зміст у біблійних текстах; і рух релігійних містиків, на кшталт хассидов, які ставили вище вченості і наукового пізнання щирість ще віри і глибину релігійних переживань; і раціоналістичні богословські школи, обьяснявшие одкровення Священного Письма з логічного й історичною точок зору.

Иудейские громади в Діаспорі створювали ту структуру, що дозволяла євреям жити у відповідно до вимог Закону: мали свої синагоги, школи, лазні, крамниці, у яких продавали кошерную їжу. Ці громади, розсіяні з різних країнам, жили замкнуто, не підтримуючи мержду собою майже ніяких контактів. Але усі вони користувалися одними й тими самими біблійними текстами, підносили одні й ті ж молитви, підпорядковувалися у тому ж релігійним канонам.

Однако принаймні того, як євреї отримували рівні коїться з іншими права, замкнуті рамки громад поступово руйнувалися, і іудаїзм втрачав свою обьединяющую силу. Нові релігійні течії дедалі більше відступали від і удейской традиції. У країнах, де було ніяких юридичних чи соціальних перешкод, євреї почали асимілюватися, і з повністю розчинилися в які взяли в своє лоно суспільствах. Та й після геноциду, після масового знищення євреїв фашистами, ідея спільності минуле й долі знову оволоділа їх умами.

Еврейская Діаспора і Израиль

Первые єврейські громади поза Ізраїлю з’явилися у період Вавилонського полону (700 р. е.). З іншого боку, євреї облаштувалися на Аравійському півострові й загалом в Єгипті. Після єврейських повстань проти римлян (66−135 рр н.е.) євреї взагалі було з Єрусалима й Іудеї. За часів візантійських імператорів (324−640 рр н.е.) Ізраїлі насаджувалося християнство і було ухвалено безліч антииудейских законів. До 6-му віці євреї у своїй землі стали релігійним меншістю. Після арабського завоювання чисельність єврейського населення скоротилося ще більше. Отже, вчасно перших хрестових походів (11 століття) Ізраїлі знадобиться всього кілька тисяч евреев.

На протязі століть євреї були єдиною релігійною-релігійним-національно-релігійним меншістю у його країнах, де їх осідали. Вони жили замкнутими громадами, відгородившись від місцевого населення цілим склепінням особливих законів та. Поміж себе вони спілкувалися івритом чи різних діалектах, котрі суміш івриту з місцевими мовами: так средне-и східноєвропейські євреї, спочатку осілі в Німеччини, говорили на ідиш; Сефардим — євреї, які переселились до Іспанії, — на иудейско-испанском; євреї країн Маґрибу — на иудейско-арабском.

Однако, як і раніше, що єврейські громади Діаспори мали жити у відокремленні, вони переймали безліч звичаїв свого культурного оточення. З іншого боку, у вигляді змішаних шлюбів у громади повсюдно проникали представники інших національностей, не бажаючи євреї часом переходили з віри батьків в християнство чи іслам. Отже, євреї Діаспори належали до двох культурам (наприклад, іудейської і арабської) і зовні мало відрізнялися від місцевих жителів.

В ісламських країнах, хто в Іспанії і Португалії, попри всі обмеження, єврейські громади процвітали як і культурному, і у економічному відносинах. Що ж до християнської Європи, то там періоди утисків, гонінь, стихійних єврейських погромів змінювалися періодами відносного спокою і навіть благоденства. Цим обьясняется відмінність релігійних традицій і звичаїв, сформованих протягом століть у посередньоі східно-європейських євреїв і Сефардим.

С скасуванням рабства, проголошенням громадянського рівності і секуляризацією євреї почали повністю асимілюватися з тими товариствами, у яких століттями жили їх предки. Багатьом їх назва «іудей «залишилася тільки ознакою національної та культурної приналежності. Однак у 19 столітті виникло рух єврейських націоналістів — сіонізм, выдвинувшее ідею повернення євреїв в Ізраїль і відновлення єврейської державності. Ідеї цієї судилося втілитися у життя в 1948 року. З того часу Ізраїлю переселилися мільйони євреїв. І все-таки більшість продовжує залишатися в Діаспорі.

Первый Хрестовий Похід

Первые 700 років християнської ери єврейські громади у Європі рідко піддавалися небезпеки прямого фізичного знищення. Проте по тому, як і 1095 року тато Урбан закликав християн звільнити Єрусалим від мусульман, ситуація різко изменилась.

Грозным смерчем пронеслися хрестоносці по долин Рейну та Дунаю, сіючи смерть і руйнування в осілих там єврейські общини. «Хіба, вирушаючи боротися з невірними в Святу Землю, ми повинні викоренити їх спочатку в себе позаду? «- говорили воїни Христовы.

25 травня 1096 року жертвами єврейського погрому німецькому місті Вормсе стало 800 людина. Смерть їхня була настільки жахлива, що чимало євреї віддали перевагу накласти він руки, щоб уникнути мук. У Регенсбурзі євреїв «хрестили », скидаючи живими в Дунай. У Майнці, Кельні, Празі й багатьох інших містах були вирізані тисячі євреїв, які майно відразу разграблено.

Сто років тривали хрестові походи, й у супроводжувався різаниною і здирством євреїв. Після хрестових походів статус євреїв — людей другого сорти було закріплено християнської Європі як церковним, і цивільного законодавства. З тих пір утиски переслідували євреїв до 18 века.

Антиеврейские Міфи

В Середньовіччі люди вірив у дива і легенди. Саме тоді усією Європою поширилися два містичних упередженого ставлення до євреїв: їх обвинувачували у осквернення Тіла Христового й у скоєнні ритуальних убивств. Дивно, що це забобони збереглися до нашого часу. Ненависть до євреїв у середньовічних християн сягала те, що вони вірили, ніби в них ростуть роги та й хвости, як в бісів.

После того, як в 1215 року Церква підтвердила догмат про «пресуществлении Святих Дарів », за яким хліб, і вино під час таїнства євхаристії «пресуществляется «в Тіло і Кров Христовы, стали поширювати чутки, що євреї крадуть Святі Дари, щоб спотворити чи спалити їх, і тим самим вкотре вбити Пресвятої Богородиці. Це марновірство обростало розповідями про всілякі дива: казали, що осквернені Святі Дари починають кровоточити. Такі знаки вкотре підтверджували істинність християнської ще віри і вчення Церкви.

Но самим страшним, «кривавим «обвинуваченням було звинувачення євреїв в ритуальному убивстві християнських немовлят, кров яких нібито треба було для приготування великоднього опресночного хліба — маци. Представники вищої церковної і світським влади неодноразово намагалися спростувати це марновірство, але воно жила й надалі у простій дії народі, яке підігрівається місцевими клириками, организовавшими паломництва у ці місця, і получавшими що від цього чималий прибуток.

Именно міф про ритуальних убивствах, як найбільш живучий і вкрай жорстокий, узяли на озброєння проповідниками антиєврейських настроїв. Він вимагає як не можна більш сприяв чуткам про бісівської, нелюдською природі євреїв, підбурюючи християн до кривавому відплаті. У нашому трагічному столітті насінням цього середньовічного забобони судилося прорости, в $ 20 столітті посилання нього неодноразово використовувала нацистська пропаганда.

Формы Дискримінації

В 1215 року тато видав указ, повелевавший всім євреям носити на одязі особливі знаки відмінності, щоб було сплутати іудея з християнином. Цією мірою церква прагнула захистити віруючих від спілкування з євреями. Знаки відмінностей у різних країнах були різні. Десь євреям наказувалося нашивати на сукню жовті або червонясті мітки, десь — носити гострі капелюхи, прозвані у народі «єврейськими » .

Но як одяг виділяла євреїв з християнської середовища. Їх дедалі більше змушували жити у насильницької ізоляції, за високими стінами гетто. Позаяк розширювати територію гетто заборонялося, то жити євреям, природно, доводилося в нестерпної скупченості і тісноті.

Но самі далеко що йдуть наслідки мало порушення однієї з основних правами людини: євреї позбавлялися права на постійне проживання тому чи іншому місті чи селі. У силу сформованих історичних умов, євреї дедалі більше витіснялися із різноманітних сфер роботи і змушені були обмежити свої заняття переважно торгівлею і грошовими справами. У великі міста їх допускали на обмежений час, та й буде лише тоді, коли економічна ситуація вимагала розширення торгових операцій та кредиту. Причому з євреїв взымались особливі, додаткові податки. Проте було економічному становищу вирівнятися чи місцевим комерсантам залізти в борги, як євреям відразу відмовлялися продовжувати вид на проживання. Найчастіше їх просто изгоняли.

Многие єврейські громади оподатковувалися на користь короля чи князя, який їм «протекцію ». У німецьких князівствах євреї вважалися «власністю «імператора, який право брати з нього податки місцевим князям і єпископам. Через війну євреї найчастіше потрапляли в «кліщі «між інтересами городян, котрим вони були небезпечними конкурентами, і місцевих князів, що у тому, щоб отримати побільше податків зі «своїх «евреев.

" Ростовщичество

С середини Середніх століть почався розквіт міст і торгівлі. Традиційно єврейські сфери економічної діяльності стали поступово відходити іншим груп населення. Ремісники обьединялись в гільдії. Тільки членам гільдії дозволялося займатися даним ремеслом, а аби взяти неї, потрібно було заприсягтися на Біблії, для євреїв доступ в гільдію був закрыт.

В Західної України і Європі, євреї поступово оттеснялись від своїх звичайних занять. У результаті розширення зрештою вони залишилися лише торгівля і лихварство. Більшість єврейських громад збідніло і тільки небагатьом вдалося утриматися на плаву. Оскільки Церква забороняла християнам давати гроші у зростання під відсотки, але в економічні потреби постійно були потрібні кредити, євреї найчастіше виявлялися єдиними, хто має можна давалися позичку. Природно, гроші вони давали під великі відсотки: дуже великий був ризик та давав себе знати недолік капіталу.

Постепенно слово «єврей «стало ідентифікуватися щодо слова «лихвар ». Другий стереотип, породжений тими самими економічними обставинами: єврейдріб'язковий торговець, сбывающий неновий товар і різне мотлох. Ці дві полярних образу — безжалісного і скаредного лихваря і жуликоватого лоточника — збереглися по наш час, хоча б сьогодні далеко не всі пам’ятає, що обидва вони були народжені релігійної нетерпимістю і економічними условиями.

Еврейская Община

Центром життя євреїв Діаспори завжди була громада. У Середньовіччі громади ці, як правило, невеликими, обьединявшими трохи більше однієї дюжини сімей. Щоправда, в великих містах вони іноді розросталися за кілька тисяч человек.

Исключенные з феодальної ієрархічної структури, євреї користувалися значної свободою на самоврядуванні. Громади збирали для сплати податків за зміст кладовищ і синагог, утримання рабинів та вчителів, допоможе біднякам, нуждавшимся в даху і шматок хліба. Скеровувалась громада старійшинами, обраними внаслідок голосування. Статут громади також затверджувався всіма її членами.

Преступления, яких припустилися співгромадівцями проти своїх колег, як і все юридичні суперечки, розглядав суд рабинів. Ні в’язниць, ні поліцейського апарату в громадах був. Тому суд міг присудити винному або виплату штрафу, або тимчасове чи постійне виключення з громади.

Чтобы полегшити своїх членів дотримання правил кошерної їжі, громада містила власну бійню, де корови, кози і вівці з курми забивалися згідно з вказівок Закону. З іншого боку, кожна громада обов’язково будувала лазню, щоб було де зробити ритуальне очисний омовіння. Великі громади могли дозволити собі зміст духовних училищ вивчення Тори і Талмуда і підготовки раввинов.

Изгнание і «Чорна Смерть «

После хрестових походів на євреїв почалися гоніння повсюдно. Їх виганяли цілими громадами. У 1290 року всім євреям — 16.000 людина — наказали залишити Англію. Тільки в 17 столітті там знову стали з’являтися єврейські громади. У 1306 року євреї були вигнані з Франции.

Гонениям, як правило, передували звинувачення у ритуальних вбивства та антиєврейські хвилювання. Граючи цих настроях, місцеві правителі, міські магістрати і багаті купці намагалися позбутися ростовщиков-евреев, яких вони встигли сильно заборгувати, і водночас розправитись із небажаними конкурентами. Тут, як й у вирішенні допустити євреїв на той чи іншого місто дла занять торгівлею і лихварством, головну роль грали економічні интересы.

У 14 столітті страшне лихо обрушилося на Європу: почалася епідемія чуми. З 1348 по 1350 роки хвороба забрала мільйони життів — третину населення.

А оскільки істинних причин лиха хто б знав, жителі всіх охоплених чумою країн тут ж обвинуватили у всім чужинців, мандрівників, звісно ж, членів єдиного нехристиянського меншини, — євреїв. Люди вірили, що єврейські громади мстяться за десятиліття гонінь, отруюючи криниці та джерела.

По мері того, як епідемія ширилася, перекинувшись з Іспанії і північ — від Англії до Польщі, — більш 300 єврейських громад було скоєно напад, тисячі євреїв було спалено у ганебних стовпів чи вбиті. З німецьких князівств було вигнано майже всі єврейські громади.

После того, як наприкінці 15 століття євреї Іспанії і Португалії було поставлено перед вибором: вигнання чи насильницьке хрещення, розпалися самі високорозвинені єврейські громади на Иберийском півострові. Євреї змушені були його залишити. Вигнання єврейських громад тривало у Європі до кінця XIX століття.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.