Роль особистості розвитку общества

Саратовський Державний Технічний Университет.

Кафедра социологии.

Реферат на тему:

" Роль особистості розвитку суспільства «.

Виконала: студент группы.

ПБС-41.

Факультету ЭТиП.

Спеченков А.В.

Перевірила: доцент кафедри соціології Дубровська Е.И.

Саратов 2001.

Поняттям «індивід» звичайно позначається людина як одиничний представник тій чи іншій соціальної спільності. Поняття «особистість» застосовується стосовно кожній людині, оскільки вона індивідуально висловлює значимі риси цього товариства. Неодмінними характеристиками особи є самосвідомість, ціннісні орієнтації й соціальні відносини, відносна самостійність стосовно суспільству, і відповідальність за вчинки, та її індивідуальність — те специфічне, що відрізняє одну людину з інших, включаючи як біологічні, і соціальні властивості, успадковані чи приобретенные.

Особистість не тільки наслідок, а й причиною соціально етичних дій, скоєних у цій соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично певного типу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальне якість кожної людини, утримання і характер його практичної діяльності. Саме на її процесі людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини довкілля, з другого — виробляє окреме ставлення до світу. До елементам, що становить соціальні рис людини, ставляться соціально певна мета своєї діяльності; займані соціальні статуси і що їх соціальні ролі; очікування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (т. е. культура), яким він керується у процесі діяльності; система знаків, що він використовує; сукупність знань; рівень освіти та спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і рівень самостійності прийняття рішень. Узагальнене відбиток сукупності повторюваних, істотних соціальних якостей особистостей, які входять у якусь соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». Шлях від аналізу суспільної інституції до аналізу особистості, зведення індивідуального до соціальної дозволяють розкрити в особистості істотне, типове, закономірно формулирующееся в конкретно-історичної системі соціальних відносин, у межах певного класу, або соціальної групи, соціального інституту та соціальної організації, до яких належить особистість. Коли йдеться про осіб як членах соціальних груп, і класів, соціальних інститутів власності та соціальних організацій, то маю на увазі не властивості окремих осіб, а соціальні типи особистостей. Кожна людина має власні ідеї, й мети, помисли і почуття. Це індивідуальні якості, що визначають утримання і характер його поведения.

Поняття особистості є лише у системі громадських відносин, лише там, де можна казати про соціальної ролі й сукупності ролей. При цьому, проте, вона передбачає не своєрідність і розмаїття останніх, а передусім специфічне розуміння індивідом своєї ролі, внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлена (навпаки — вимушене і формальне) її виконання. Людина як індивідуальність висловлює себе у продуктивних діях, і їх учинки його цікавлять нас лише тією мері, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Постать можна сказати зворотне: у ній цікаві саме вчинки. Самі звершення особистості (наприклад, трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи) витлумачуються нами насамперед у ролі вчинків, тобто навмисних, довільних поведінкових актів. Особистість — це ініціатор послідовного низки життєвих подій. Гідність особистості визначається й не так тим, чи багато людині вдалося, відбувся він або відбувся, а й тим, що він узяв під свою відповідальність, що вона сама собі ставить. Є лише один рід загальнозначущих норм, дійсних всім часів. Це найпростіші вимоги моральності, такі, як «не бреши», «не кради», «не лагодь насильства». Їх чоловік і повинен, передусім, звести в свій власний безумовний імператив поведінки. Лише за цьому моральному базисі може утвердитися особистісна незалежність індивіда, розвинутися його вміння «опановувати себе», будувати своє життя як цілком осмислене, преемственно-последовательное «поступание».

Вирізняють кілька великих соціальних типів особистості, які простежуються по всьому історичному шляхів розвитку человечества:

«Діячі» — для таких головне — активне дію, зміна світу і іншим людям, зокрема й себе, «мислителі" — це, котрі за словами Піфагора, майже остаточно дійшли світ задля здобуття права змагатися і вимагати, а дивитися і розмірковувати, люди почуттів та емоцій — які гостро відчувають, як «тріщина світу» (Р. Гейне) проходить через їх серця, гуманісти і подвижники — відрізняються загостреним почуттям відчуття душевного стану іншу людину, хіба що «вчувствуются» до нього, полегшуючи душевне і тілесне страдании.

У основних культурах і цивілізаціях Землі усталилися певні типи особистостей, відбивають особливості Сходу та Заходу. Тож якщо порівняти європейський канон особистості, який відбиває ідеал цивілізації Заходу ось із японською, як моделлю культур Сходу, то очевидні істотні розбіжності. У європейської моделі особистість сприймається як певна цілісність, а японців характерніше сприйняття особистості та її вчинків як сукупності кількох «кіл обов’язків» — стосовно імператору, батькам, друзям, себе і т.д.

Нарешті, існуючі світові релігії вичерпали нормативний ідеал особистості, який відбиває суть і стала догматичний стрижень кожної релігії. Так, християнський ідеал особистості основі своїй має любов до Бога й любов до ближнього, що тісно пов’язане, в ісламської моделі особистості суворе і бездоганне виконання волі Аллаха, для особистості вихованим на кшталт буддійської традиції, головною є усвідомлення чотирьох «шляхетних» істині і готовність слідувати «восьмеричному» шляхів досягнення просвітління. Т.а. у межах трьох світових релігій можна назвати і різноманітні типи особи і шляхи його совершенствования.

Формування суспільства, хто або що визначає ланцюжок подій великих і малих у різних історичних масштабах, що надає ключове, направляюче впливом геть перебіг суспільства — одна з головних і неоднозначних питань що цікавить істориків але тільки їх, а багатьох, діяльність яких пов’язане як безпосередньо, і навіть взагалі, начебто, пов’язана з історичної наукою. Понад те, цей питання цікавить майже кожної людини. Коли дивитися на процес розвитку суспільства як наслідок діяльності системи управління складаний як і то мері випадково, а який то закономірно під впливом безлічі фізичних, природних і громадських організацій чинників то закономірно спитати про роль кожній частині цією системою у процесі. Сама по собі систему управління складається з низки підсистем кожна з яких також є деякою системою відносини із своїми внутрішніми взаємовідносинами і правилами. Але оскільки окремі підсистеми є частиною реального світу та його існування у такому вигляді багато чому визначається їм внутрішньої діяльністю, а також зовнішніми взаємозв'язками то однією з актуальних питань стає вплив кожної їх у окремішності спільний процес функціонування системи частиною якого вона является.

Саме собою управління є замкнута система. Воно завжди передбачає яку то головної мети для досягнення якої спрямована діяльність підсистем пов’язаних в систем. Чинником визначальним роботу такий замкнутої системи є використання порівняння реальної розкладки фактів яка існувала маєш бути у відповідність до цілями і реагування в цій різниці зміною форми і рівня на систему, інакше кажучи в замкнутої системі контролю досягнення цієї мети служить зворотний. Та наслідок такого порівняння у що свідчить визначається перетвореннями, зробленими над інформацією і впливом підсистемами цього ланцюжка управління, саме для управління використовується яка або стратегія, то результат багато в чому залежить від того як інші підсистеми сприймають поєднання що вони повертають не вдома. Однією зі значних підсистем у цьому ланцюжку є суспільство так і групи людей найактивніше що у діяльності системи управління. Так яка ж роль нашого суспільства та особистості цьому ?

Є різні погляди в ролі особистості розвитку суспільства як у широку, багатопланову проблему. Цікаві також численні існуючі роздуми над цією проблемою, тим паче, що вона у значною мірою порушується в литературе.

Проблема зв’язку особи і розвитку на сенсі їхнього впливу друг на одного й взаємодії простежується протягом усього життя людства. Багато століть тому, коли лише розпочиналося розселення людства Землі зміна життєві звичаї відбувався за основному під впливом природних умов, у період еволюція людини йшла повільно. У первісний період роль особистості простежується з формальної погляду не так важко — це наявність вождів в племенах, які у процесі становлення завойовували авторитет силою, спритністю і мудрістю і перетворювалися на загальновизнаних авторитетів. І це були досить зрозуміло, оскільки доводилося виборювати існування, а об'єднуючись разом, зберігаючи і передова досвід це вдавалося легше. На протязі століть, при вкрай малої населеності Землі, вплив племен друг на друга було замало і тоді історичні періоди дуже розтягувалися у времени.

Отже, на первісному періоді розвитку можна дійти невтішного висновку, що складалася традиція виділяти особистість і приписувати їй роль розвитку суспільства. Згодом населення збільшувалася і вплив груп населення друг на друга виявлялося дедалі більше. На той час, як сформувалися народи, які населяють великі території відносини для людей вийшли нового рівень, вони значно розшарувалися за рівнями, з’явилася багатоплановість як сформованих сфер відносин, як-от держава з безліччю підсистем взаємин у ньому. Стало значно важче як сказати хто визначає перебіг, а й виділити ланцюжок і послідовність подій цього розвитку. Можна зробити припущення, що лідерство, провідна роль ході розвитку особистості - одне з найдавніших, підсвідомих традиций.

1. Ильенков Е. В. Що таке особистість? — М., 1991 2. Ильенков Е. В Філософія і культуру — М., 1991 3. Д. Хьелл, Д. Зиглер Теорії особистості - М., 1997 4. Соціологія — М., 1990.