Основні тенденції сучасного світового розвитку

1. Основні тенденції сучасного світового розвитку

Однією з найважливіших проблем соціології є проблема соціальних змін, їх механізми. Соціальні змінення — це перехід соціальних систем, спільнот, інститутів і організацій з одного стану в інше. Поняття «соціальне змінення» конкретизується поняттям розвитку. Розвиток незворотна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. Розвиток припускає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого і т.д. Соціологи виділяють різні типи механізмів соціальних змін та розвитку: еволюційний і революційний, прогресивний і регресивний, імітаційний і інноваційний і т.д.

Еволюційний та революційний процеси найчастіше розглядаються як протилежні типи зміни матеріальних та ідеальних об'єктів. Еволюційні процеси трактуються як поступові, плавні, кількісні перетворення об'єктів. Революційні ж відносно швидкі, корінні, якісні змінення. Абсолютизація того чи іншого типу зміни соціальних об'єктів два методологічно різних течії в соціології: соціальне еволюціонізм і революціонізм.

Соціальний еволюціонізм являє собою спробу глобального осмислення історичного процесу, як частини загального, нескінченно різноманітного та активного процесу еволюції Космосу, планетної системи, Землі, культури. Найбільш яскраво соціальний еволюціонізм в системі англійського соціолога Г. Спенсера. Він розробив найбільш повну схему еволюційного процесу, що включає в себе кілька принципових моментів. Ядро цієї схеми складає диференціація, яка неминуча, оскільки будь-які кінцеві однорідні системи нестійкі в силу різних умов для їх від ділових частин і неоднакового впливу різноманітних зовнішніх сил на їх різні елементи. У міру зростання складності в системах прискорюється темп диференціації, так як кожна диференціювання частина є не тільки результатом диференціації, але і подальшим її джерелом. Диференціація, за Спенсором передбачає спеціалізацію, розподіл функцій між частинами та відбір найбільш стійких структурних. Еволюційні зміни відбуваються в напрямку підвищення гармонізації структурного і функціонального відповідностей всіх складових цілого. Отже, диференціація завжди супроводжується Інтеграціей. Природньою межею всіх еволюційних процесів у цьому випадку виявляється стан динамічної рівноваги, маючи інерцією самозбереження і здатністю адаптації до нових. Еволюція будь-якої системи полягає в підвищенні і ускладненні її організації. Однак, накопичення невідповідностей і дисгармоній в ході еволюції може призвести до розпаду її власних творів.

Соціальна еволюція, на думку Спенсера, становить частину універсальної еволюції. Вона полягає в ускладненні форм суспільного життя, їх диференціації та інтеграції на новому рівні організації. В соціології Г. Спенсера реалізована основна ідея соціального еволюціонізму XIX ст. Ідея існування історичних стадій людського суспільства, що розвиваються від простого до диференційованої, від традиційного до раціонального, від неосвіченого до освіченого, від суспільства з ручною технологією до суспільства з машинною технологією, що використовує штучно створену силу, нечітко інтегрованого суспільства до строго інтегрованого.

Значний внесок у розвиток ідей соціального еволюціонізму вніс французький соціолог Е. Дюркгейм. Іменно Е. Дюркгейм вперше розгорнуто обґрунтував положення, що поділ праці є причиною і наслідком зростаючого ускладнення суспільства. Е. Дюркгейм два типи суспільства. На одному полюсі соціальної Європи знаходяться прості товариства з розвиненим поділом праці і сегментарної структурою, що складаються з однорідних і подібних між собою сегментів, на іншому — високославні суспільства, що представляють собою систему різних органів, з яких кожен має свою соціальну роль і які самі складаються з диференційованих частин.

Перехід від одного суспільства до іншого відбувається тривалим шляхом, основні пункти якого виглядають таким чином:

1) у сегментарному суспільстві росте населення;

2) це збільшує «моральну щільність», багаторазово примножує процеси суспільних відносини, до яких включена кожна людина, що призводить до посилення конкуренції;

3) звідси виникає загроза згуртованості суспільства;

4) поділ праці покликана усунути цю загрозу, тому що воно супроводжується диференціацією (функціональної, груповий, рангової і т.д.) і вимагає взаємозалежності спеціалізованих індивідів і груп.

У рамках соціального еволюціонізму виник ряд теорій, перед собою мету відобразити поступальний розвиток суспільства на основі порівняння його минулого і нинішнього. Першу спробу створення такої теорії зробив німецький соціолог Ф. Теніс (1855−1936 рр.) У своїй знаменитій книзі «Громада і суспільство». Ф. Теніс використовує німецькі терміни «гемейншафт» і «гезельшафт», щоб провести розмежування між традиційним суспільством на основі 5 основних типів соціальної. Поняття «Гемейншафт» застосовується до селянської сільської громаді, а поняття «Гезельшафт» — до індустріального міському суспільству. Основні відмінності між ними полягають у наступному:

1) Гемейншафт припускає, що люди живуть відповідно до громад з принципом і мирськими цінностями, а суспільство типу «Гезельшафт» базується на прагненні до особистої вигоди;

2) Гемейншафт надає основне значення звичаїв, у той час як Гезельшафт засноване на формальних законах;

3) Гемейншафт припускає обмежену і нерозвинену спеціалізацію, в той час, як в Гезельшафт проявляються спеціалізовані професійні ролі;

4) Гемейншафт спирається на релігійні, Гезельшафт — на світські цінності;

5) в основі Гемейншафт лежить родина і громада, в основі Гезельшафт — великі корпоративні та асоціативні форми об'єднання людей.

У руслі соціального еволюціонізму на основі протиставлення традиційного і сучасного суспільства сформувалася теорія індустріального суспільства. Вона була сформульована у двох варіантах французьким соціологом Р. Ароном в лекціях, прочитаних в 1956;1959 рр., І американським економістом та політологом.

У. Ростоу в книзі «Стадії економічного зростання» (1960 р.). Теорія «індустріального суспільства» описує поступальний розвиток як перехід від відсталого аграрного «традиційного» суспільства, в якому панують натуральне господарство і станова ієрархії до передового, промислово розвиненому, «індустріального» суспільству. Для індустріального суспільства характерні:

1) розвинена та складна система поділу праці в суспільстві, при сильному його спеціалізації в конкретних сферах виробництва та управління;

2) масове виробництво товарів на широкий ринок;

3) механізація і автоматизація виробництва і управління;

4) науково-технічна революція.

Наслідком цих процесів є висока розвиненість засобів транспорту і комунікацій, високий ступінь мобільності і урбанізації, якісні зрушення в структурах національного споживання. З точки зору даної теорії, основні характеристики великої промисловості - індустрії обумовлюють форму поведінки не тільки в сфері організації та управління виробництвом, а й у всіх інших сферах суспільного життя.

Популярна в 60-х роках XX ст. теорія індустріального суспільства в 70-х роках отримує свій розвиток в теорії «постіндустріальне суспільства». Найбільш видатні її представники — американські соціологи і політологи Д. Белл, З. Бжезинський, А. Тоффлер та французькі соціологи і політологи А. Турен і Ж. Фурастьє. Згоден з даною теорією, суспільство у своєму поступальному розвитку проходить 3 основні стадії:

1) доіндустріальний (аграрну);

2) індустріальну;

3) постіндустріальну.

Бжезинський називає третю стадію Технотрон, а А. Тоффлер — надіндустріальною. На першій стадії переважає первинна сфера економічної діяльності - сільське господарство, на другому — вторична сфера — промисловість, на третій стадії - третинна — сфера услуг. Основне завдання цієї стадії - індивідуалізація виробництва і споживання. У доіндустріальному суспільстві головна мета — влада. В індустріальному — гроші, а в постіндустріальному — знання, володіння знанням є головним, престижним фактором. Кожної з цих трьох стадій властиві специфічні форми соціальної організації: в аграрному суспільстві - це церква та армія, в індустріальному — корпорації, в постіндустріальному — університет. Відповідно до цього знаходиться і соціальна структура: в аграрному суспільстві панівну роль відіграють священики і феодали, в індустріальному — бізнесмени, в постіндустріальному — вчені і менеджер-консультанти.

Теорії індустріального та постіндустріального суспільства знаходяться в рамках соціального еволюціонізму, оскільки вони проходження суспільством певних стадій на основі технічних і технологічних нововведень у поєднанні з різними психологічними мотивами діяльності: націоналізмом, духом конкуренції, протестантською етикою, і амбіціями підприємців та політичних діячів і т.д. Технологічні перевороти тягнуть за собою перевороти в інших сферах громадської життя, проте вони не супроводжуються соціальними конфліктами, соціальними революціями.

Концепція соціального еволюціонізму займає домінуюче по пропозицію в соціології при тлумаченні соціальних змін. Однак поряд з нею досить широке розповсюдження мала теорія революційного перетворення суспільства, основоположником якої були К. Маркс і Ф. Енгельс. Марксистська концепція суспільного розвитку базується на формаційному підході до інтерпретації історії. Відповідно до цього підходу людство у своєму розвитку проходить п’ять основних стадій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється на основі соціальної революції. Соціальна революція — це корінний якісний переворот по всій системі суспільної життя. Економічною основою соціальної революції є конфлікт між зростанням продуктивних сил суспільства і засторілої, консервативною системою виробничих відносин, котрий проявляється в посиленні соціальних антагонізму та загострення класової боротьби між панівним класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу, пригнобленими класами. Першим актом соціальної революції є завоювання політичної влади. На основі інструментів влади переміг клас який перетворення у всіх інших сферах суспільного життя і таким чином створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних і духовних відносин. З точки зору марксизму, велика і стратегічна роль революцій полягає в тому, що вони усувають перешкоди зі шляху суспільного розвитку, служать потужним стимулом для всього громадського розвитку. К. Маркс на викликають революції «локомотивами історії».

Поряд з еволюціоністський і революціоністскіми теоріями, що базуються на ідеї прогресу, існують теорії, можливість прогресивного розвитку. Однією з поширений-них і користуються широким впливом в соціології, є концепція культурно-історичних типів розвитку суспільства. У цій концепції робиться акцент на багатолінійні розвитку суспільства і культури, певні типи соціальної та культурної систем, підкреслюється їх своєрідність, а в деяких випадках ідея замкнутості, локальності культур і цивілізацій. Теорія культурно-історичних типів сформувалася як антитеза теорії суспільного розвитку, відповідно до якої всі історичний розвиток здійснюється в рамках єдиної і неподільної цивілізації і представляє односпрямований, закономірний процес прогресивного розвитку, переході від нижчих до вищих. Моделлю історичного розвитку в цій концепції виступало розвиток Західної Європи, що нібито після тривалого періоду становлення і боротьби досягла, нарешті, свого призначення — світового панування.

Лінійна, концепція історичного розвитку не давала задовільного пояснення розвитку Сходу, Росії та інших регіонів, що знаходилися в стороні від розвиненої західноєвропейських цивілізації. Теорія культурно-історичних типів намагається дати на ці проблеми задовільну відповідь.

При поясненні причин становлення і розвитку цивілізацій А. Тойнбі відкидав расові теорії та теорії середовища. Роль, на його думку, належить «Відповіді» тих чи інших народів на «Виклик», кинутий їм. Із цього випливає і крітерії суспільного розвитку. Серія послідовних відповідей на послідовні виклики повинна тлумачитися як прояв росту, на його думку, якщо в міру розгортання процесу спостерігається тенденція до переміщення дії зі сфери зовнішнього оточення — фізичної або людського — в область внутрішнього. У міру зростання все менше і менше виникає викликів, що йдуть з зовнішній середовища, і все більше з’являється викликів, породжених усередині системи або вічності. Основний ж критерій росту — це прогресивний рух у напрямку самовизначення (А. Тойнбі. Осягнення історії).

2. Єдність світу

Теорія культурно-історичних типів П.А. Сорокіна принципіально відрізняється від теорій подібного типу О. Шпенглера і А. Той НБІ тим, що Сорокін допускав наявність прогресу в суспільному розвитку і відзначав певні риси нової формується цивілізації, яка об'єднує все людство. В даний час ця ідея про становлення єдиної цивілізації на всій нашій планеті отримала широке поширення. Її зміцненню в науці свідомості сприяло усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі. Що розуміти під терміном «глобалізації соціальних і культурних процесів»? Етимологічно термін «глобалізація» пов’язаний із латинським терміном «глобус» — то є Земля, земну кулю, і означає загальнопланетарній характер тих чи інших процесів. Однак глобалізація процесів — це не тільки їх повсюдність, не тільки те, що вони охоплюють всю земну шар. Глобалізація пов’язана, перш за все, з інтернаціоналізації всієї суспільної діяльності на Землі. Ця означає, що в сучасну епоху все людство входити в єдину систему соціально-культурно-економічних, політичних та інших зв’язків, взаємодій і відносин. Таким чином, у в порівнянні з минулими історичними епохами незмірно зросло загальнопланетарне єдність людства, являє собою принципово нову суперсистему, спаяні спільною долею і спільною відповідальністю. Тому, незважаючи на соціально-культурні, економічні, політичні контрасти різних регіонів, держав і народів, соціологи вважають говорити про становлення єдиної цивілізації.

Такий підхід вже яскраво виявляється в раніше концепції «постіндустріального суспільства» та інші концепції акцентують увагу на тому факті, що кожен технологічний переворот приводить до глибоких змін не тільки в продуктивних силах суспільства, а й у всьому способі життя людей. Особливість же сучасного технологічного перевороту, пов’язаного з інформатизацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації та глобалізації людської взаємодії. Завдяки широкому розвитку мікроелектроніки, комп’ютеризації, розвитку засобів масової комунікації та інформації, поглиблення поділу праці та спеціалізації, людство об'єднується в єдину соціокультурну цілісність. Існування такої цілісності диктує до людства в цілому і до окремої особистості, зокрема. У цьому суспільстві повинна домінувати установка на інформаційне збагачення, придбання нового знання, оволодіння ним у процесі безперервної освіти, а також його технологічне застосування.

Чим вище рівень технологічного виробництва і всієї діяльності, тим вище повинна бути ступінь розвитку самої людини, його взаємодії з навколишнім середовищем. Відповідно повинна сформуватися нова гуманістична культура, в якій людина повинна розглядатися як самоціль суспільного розвитку. Звідси і нові вимоги до особистості: у ній повинні поєднуватися висока кваліфікація, віртуозна оволодіння технікою, гранична компетенція у свій спеціальності з соціальною відповідальністю і загальнолюдськими моральними цінностями.

Однак глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів у сучасному світі, поряд з позитивними сторонами, породила низку серйозних проблем, які отримали назву «глобальних проблем сучасності»: екологічних, політичних і т.д.

Глобальні проблеми:

— Проблема екології

— Збереження миру

— Освоєння космосу і Світового океану

— Продовольча проблема

— Проблема народонаселення

— Проблема подолання відсталості

— Проблема сировини Особливості глобальних проблем:

1) Чи мають планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають інтереси всіх народів світу.

2) Чи загрожують деградацією і загибеллю всьому людству.

3) Потребують невідкладних та ефективних рішеннях.

4) Вимагають колективних зусиль усіх держав, спільних ідей — наслідком народів.

Більшість проблем, які сьогодні ми пов’язуємо з глобальними проблемами сучасності, супроводжували людство протягом всієї його історії. До них насамперед слід віднести проблеми екології, збереження миру, подолання бідності, голоду, неписьменності.

Але після другої світової війни, завдяки небаченим масштабу перетворювальної діяльності людини, всі ці проблеми перетворилися на глобальні, що виражають протиріччя цілісного сучасного світу і що позначають з небувалою силою необхідність співпраці та єднання всіх людей Землі.

У наш час глобальні проблеми:

— З одного боку, демонструють найтісніший взаємозв'язок держав;

— А з іншого — виявляють глибоку суперечливість цієї єдності. Розвиток людського суспільства завжди було суперечливим. Воно постійно супроводжувалося не тільки встановленням гармонійного зв’язку з природою, але і руйнівним впливом на неї. Гострота цих проблем відчувалася кожним народом за своїм, і ніколи раніше не виходили за межі кордонів окремих держав.

Тим часом з історії відомо, що неухильно ростуть взаємодії між народами, обмін продуктами промислового та сільськогосподарського виробництва, духовними цінностями постійно супроводжувалися найгострішими військовими зіткненнями. За період з 3500 року до н.е. сталося 14 530 воєн. І лише 292 року люди жили без війн.

У війнах загинуло (млн. чоловік) XVII століття 3,3 XVIII століття 5,5 XIX століття 16

Екологічна проблема.

Господарська діяльність у ряді держав сьогодні розвинена настільки потужно, що вона впливає на екологічну обстановку не тільки всередині окремої країни, а й далеко за її межами.

Характерні приклади:

Великобританія «експортує» 2 / 3 своїх промислових викидів рад. 75−90% кислотних дощів Скандинавських країн мають закордонного походження. Від кислотних дощів у Великобританії страждає 2/3 лісових масивів, а в країнах континентальної Європи — близько половини їх площ. У США не вистачає того кисню, який природно відтворюється на їхній території. Найбільші річки, озера, моря Європи та Північної Америки інтенсивно забруднюються промисловими відходами підприємств самих різних країн, користуються їх водні ресурси. З 1950 по 1984 рік виробництво мінеральних добрив зросла з 13,5 млн. тонн до 121 млн. тонн на рік. Їх використання дало 1/3 приросту сільськогосподарської продукції. Разом з тим різко зросли в останні десятиріччя хімічних добрив, а також різних хімічних засобів захисту рослин стало однією з найважливіших причин глобального забруднення навколишнього середовища водою і повітрям на величезні відстані, вони включаються в геохімічний кругообіг по всій Землі, завдаючи нерідко значної шкоди природі, та й самій людині. Дуже характерним для нашого часу став швидко розвивається процес виведення екологічно шкідливих підприємств в слаборозвинені країни. Величезні і все більше розширюються масштаби використання природних мінеральних ресурсів призвели не тільки до виснаження сировини в окремих країнах, але і до збіднення всієї сировинної бази планети.

На наших очах закінчує ера екстенсивного використання потенціалу біосфери. Це підтверджується наступними факторами:

Сьогодні залишилося мізерно мало неосвоєних земель для ведення сільського господарства;

Систематично збільшується площа пустель. З 1975 по 2000 року вона зростає на 20%;

Велику тривогу викликає скорочення лісового покриву планети. З 1950 по 2000 рік площа лісів зменшиться майже на 10%, а адже ліси це легкі всієї Землі.

Список літератури

соціальний гемейншафт суспільство цивілізація

1. А. А. Радугин, К. А. Радугин, «Соціологія. Курс лекцій», Москва, «Владос», 1995 р.

2. В. А. Зубаков, «Минуле і майбутнє людства очима еколога», «Суспільні науки і сучасність», № 3,1997 р.

3. «Політична соціологія», Ростов-на-Дону, 1998 р.