Россия наприкінці 19 века

Росія кінці XIX — початку XX веков.

1. Соціально-економічний розвиток. С.Ю. Вітте і Пліві. 2. Суспільно-політична життя. 3. Зовнішня політика. Російсько-японська война.

Из всіх країн другого ешелону розвитку капіталізму, економіка Росії виявилася найдинамічнішою. За темпами зростання розвиненою промисловості Росія займала місце. Разом з капіталізмом Росія прийняла зміни й циклічний характер його розвитку, коли підйом виробництва, перетворювався кризою: підйом (кінець ХІХ століття, 90-ті роки, 1900 г.), криза (до 1908 г.), підйом (з 1908 г. -1913г.). Підйом з 1908 г. по 1913 г. дав привід деяким публіцистам говорити, якби не жовтневі події, XX століття стало б не століттям навіть Японії, а століттям Росії. За 50 років (с60 по 10гг.) Росія пройшла все стадії розвитку капіталізму: від первісного нагромадження до стадії імперіалізму, коли у Росії почали утворюватися монополії, концентрації виробництва й капіталу. Росія лідирувала. Але зміна цього означало зміна якісних характеристик російського суспільства. Ленін пише роботу «Імперіалізм як вища стадія капіталізму», де дає характеристику нової стадії буржуазного суспільства. Сам термін «імперіалізм» створено не Леніним, з’явився в працях західних капіталістів. Ленін вводить п’ять ознак імперіалізму і дає їй якісну характеристику, стверджуючи, що це остання предкоммунистическая стадія капитализма.

Признаки імперіалізму:. освіту монополій, граючих на вирішальній ролі у господарському економічному розвитку країни. злиття банківського і промислового капіталу — освіту фінансового капіталу, освіту фінансової олігархії. вивезення капіталу переважає перед ввезенням товарів. економічний розділ світу між монополіями. територіальний розділ світу між імперіалістськими державами (де є перші чотири ознаки) Ленін, проаналізувавши розвиток цих ознак імперіалізму, дійшов висновку, що: 1. імперіалізм — це умираючий, загниваючий капіталізм, він знищує саму основу прогресивності капіталістичного способу виробництва, так звану конкуренцію 2. імперіалізм — це паразитичний капіталізм 3. імперіалізм — це переддень соціалістичної революції (17 рік, 26 квітня). монополізація виробництва — узагальнення. У Росії її необхідні передумови для освіти монополій, передусім висока концентрація виробництва й капіталу (технічної промисловості, у першу чергу). Монополії організовувалися урядом. Основний фінансової монополією у Росії були синдикати, коли власники об'єднуються на стадії реалізації товарів та послуг. Найбільші синдикати: Продвагон, Продмед, Продоуголь, Цвях.. банківський капітал до 1910 г. 80% всіх засобів у нашій країні було зосереджено 12 найбільших банках:

Русско-азиатский.

Північний петербургский.

Азово-Донской.

Південний. вивезення капіталу: він мав свої особливості: Росія більшою мірою ввозила капітал, ніж вивозила, т.к. сама була найбільшим ринком збуту. Вивозила ж капітал Росія менш розвинені держави: Іран, Китай, Туреччина.. Економічний розділ світу: Іран, Туреччина, Китай (Манчжурия). Колонії: Середня Азія, Фінляндія, Північний Кавказ. ВИСНОВОК: у Росії були всі п’ять ознак империализма.

С 1892 г. міністром фінансів стає С.Ю. Вітте, що був батьком першої індустріалізації у Росії. Саме завдяки одній його політиці у Росії продовжилася політика розумного протекціонізму, що полягала в протекціонізмі зовнішньої торгівлі, у новій торгової політиці, запровадження золотого стандарту рубля, залучення іноземного капіталу. Попередники Вітте міністром фінансів Бунге і Вишнеградський заклали основу в зовнішній політиці: на 33% піднявши митні тарифи. У 1895 р. ще піднімається митний тариф на товари, вступники через кордону. Це спричинило стрімкому ввезення Росію іноземного капіталу. У 1895 р. Вітте вводить винну монополію, що різко збільшує збір податків. У цьому року Вітте змінює систему оподаткування: більшість прямих податків змінює на непрямі. Усе це дозволяє в 1897 г. запровадити т.зв. золотий стандарт рубля (золотий червінець — імперіал). Запровадження золотого рубля означало, що карбованець стає однією з твердих валют у світі (престижу та посилення конкуренції рубаю в XX столітті становив лише одне фунт стерлінг і американський долар). Поки стати міністром фінансів Вітте був міністром колій та повідомлення й приділяв багато уваги залізничної політиці. Саме він став викуповувати залізниці в державну власність. У 1894 г. він ініціатор будівництва Транссибірською магістраллю, що пов’язало Москву і Владивосток), лезная дорога будувалася за двома напрямами: від Челябінська і зажадав від Владивостока). Російському уряд зміг отримати в Китаю для приватної компанії концесію для будівництва залізниці від Чити до Владивостока через Маньчжурію. Через війну будівництва цій залізній дороги виник центр російського капіталізму у місті Харбін (Китай). За 14 багатьох років після будівництва Транссибірською магістраллю населення Сибіру та Далекого Сходу збільшилося вдвічі. Для її протязі виросло 10 нових міст, та був по домовленості із Китаєм, було створено російська військово-морська база на Ляондунском півострові - Порт-Артур. Вітте намагався проводити прогресивну політику й у робочому питанні. У 1901 г. видаються закони щодо обов’язкової страхуванні робочих від нещасних випадків і запровадження пенсій для робітників і їхнім родинам у разі каліцтва чи втрату годувальника. З ініціативи начальника охоронного відділення Зубатого почали створювати громадські організації робітників і каси взаємодопомоги. Мета — зниження страйкового руху. Але зубатовщина зниження страйкового руху не принесла. Вітте розумів, що перша з причин запровадження капіталізму є громадські. Готував указ стосовно скасування суспільної сили. Але зустрів протие Пліві. Прот-е Пліві і консерватора Вітте стало віссю для політичного впливу країни. ВИСНОВОК: особливості соціально-економічного розвитку страны:

1. нерівномірність розвитку капіталізму у Росії. Бистре розвиток в промисловості й надзвичайно низький, примітивний рівень розвитку з ре. Промислово розвиненим центром і слабкими Сибіром, Дальним.

Сходом, Середньої Азией.

2. Багатоукладність економічного ладу. На думку Леніна, у Росії присутній 5 соціально-економічних укладів. Пов’язано це були зі стислими строками розвитку капіталізму: у Росії - імперіалізм, мануфактури, дрібнотоварне виробництво, патріархальне хозяйство.

3. Висока концентрація виробництва. Капіталізм розвинений забезпечено переважно великих промислових городах.

4. Значну роль розвитку капіталізму грав іноземний капітал. Крім позитивних чинників це призводило зависимости.

Росії у економічному плані, а й у политике.

5. Значна роль держави, що призводило пріоритетного розвитку одних галузей в промисловості й відставання других.

Бистре прогресивне розвиток капіталізму у Росії відбувалося і натомість архаїчної політичною системою. При вступі на престол, ліберали (представники земств) подали Миколі II записку. Він відказав дуже жорстко, цим відштовхнувши від представників ліберальної буржуазії. Російський імператор залишився монархом самодержавним. Перепису 1897 г. в графі «основне заняття» він зробив «господар землі російської». Вища законодавча влада належала імператору, у якому перебував дорадчий орган — Державний Рада, члени якого призначалися імператором. Вищим судовим органом був Сенат, що мав право тлумачити закони. Виконавча влада, який належав імператору, була зосереджена 11 міністерствах, які координувалися кабінетом міністрів. Але кожен міністр був отчетен перед імператором, тому кабінет не носив характер єдиного уряду. Фактично посади прем'єр-міністра був. Головними були міністр внутрішніх справ, і міністр фінансів. Реально стран7ой керувала організована армія чиновників. У 1902 г. Пліві заявив необхідність залучення представників земств зниження бюрократизації державної машини, але проект був відхилений. У 1904 г., після вбивства Пліві, міністром внутрішніх справ стає Святополк-Мирський, який запропонував залучити представників земств до роботи на державному раді. Цей період отримав назву «політичної весни Святополка-Мирного». Але проект відхиляли на засіданні Державної Ради з участю самого царя. Остання спроба реформувати суспільство перед революцією була провалена.

У зв’язку з швидким розвитком капіталізму сталися певні зміни щодо і в зовнішній політиці Росії. Передусім це пов’язано з тим, що Росія перебувала тонн на залежність від іноземного капіталу. Великим кредиторам Росії була Франція. У 1896 г. укладено русско-французский договір, поклавши початок створенню військового союзу «Антанті кардиналі» («Сердечне згоду»). У 1904 г. — англо-французький союз. В1907г. — російсько-англійський. У такий спосіб Антанту ввійшли Росія, Англія й Франція. Входження до цей союз над повною мірою відповідало інтересів Росії, т.к. цей союз пов’язані з протистоянням Англії і Німеччині. Росія за рівнем свого промислового виробництва не могла конкурувати ні з Англією, ні з Німеччиною й крім ідеологічних (православні народи на Балканському півострові) ніяких інтересів у Європі вони мали. Реальні інтереси Росії був у Середній Азії і на Даль ньому Сході. За підтримки Великій Британії та частково США у грудні 1904 г. розгорнули російсько-японська війна (воєнних дій: «Варяг» і «Кореєць», бою під Яоляном (Єнісей, ріка Шахэ, Мукден, Цусіма). Війна показала нездатність царського уряду вести самостійну зовнішній політиці. Торішнього серпня 1905 г. в американському місті Портсмуті Вітте від імені Росії підписав мирний дог8овор, за яким Росія втрачала право на оренду Ляодунского півострова, Південну частина Сахаліну, визнавала Корею сферою японських інтересів. Царське уряд починаючи війну розраховувала відвернути від обостряющихся внутрішніх суперечностей, викликаних кризою 1900 -1903гг. Вітте: «Натомість, щоб негайно усунути загрозу внутрішній потрясінь, нещаслива війна … наблизила революцию».