Види страхування

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут післядипломної освіти Контрольна робота з дисципліни

«Страхування»

Виконав: студент І-го року навчання спеціальності: менеджмент організацій і адміністрування Петльовський Микола В’ячеславович Перевірив: Павлов К.В.

Рівне 2013р.

ПЛАН РОБОТИ

1. Сфери застосування страхування

2. Платоспроможність страховика. Фактичний і нормативний запаси платоспроможності страховика, та порядок їх обчислення

3. Форми організації фондів страхового захисту

4. Поняття класифікації, її значення. Ознаки класифікації: історичні, економічні, юридичні

Бібліографія

1. СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ СТРАХУВАННЯ Страхування — об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним з найважливіших індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування. Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими непередбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо). Останніми роками страхування широко використовується на випадок виникнення відповідальності перед третіми особами. В цілому світові темпи приросту страхових премій значно випереджають зростання валового внутрішнього прибутку. Ця тенденція характерна і для України.

На даний час сфери застосування страхування в основному поділяють на: особисте та соціальне страхування, страхування майна, страхування відповідальності, які в свою чергу поділяються на підгалузі (див. Рис.1).

Особисте страхування регламентується Законом України «Про страхування» .

Особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

Висвітлення теми слід почати з визначення питання про необхідність особистого страхування, його мету і класифікацію (див. Рис.2). Результатом розгляду класифікації особистого страхування має стати чітка орієнтація у визначенні підгалузей і видів страхування. При цьому важливо враховувати, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування проводиться виключно в добровільній формі. Слід пам’ятати й те, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування характеризується поступовим накопиченням страхової суми протягом строку дії договору страхування.

Необхідно звернути увагу й на обсяг відповідальності, який бере на себе страховик, укладаючи договір страхування із страхувальником.

Так, при укладенні договору страхування життя основними страховими випадками є дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору або її смерть протягом цього часу. При страхуванні від нещасних випадків — це тимчасова втрата працездатності, постійна втрата працездатності або смерть протягом строку дії договору страхування від нещасних випадків. При проведенні медичного страхування страховим випадком є звертання застрахованої особи до медичної установи за наданням медичної допомоги.

Страхування життя є найважливішою підгалуззю особистого страхування. Варто наголосити, що найпопулярнішим видом страхування життя є змішане страхування життя. Договір змішаного страхування життя дає змогу поєднати в собі відповідальність страхової компанії як у випадку дожиття до закінчення строку страхування, так і у випадку смерті під час дії договору. Крім того, відповідальність страховика може бути розширена за рахунок прийняття на страхування відповідальності виплатити страхову суму або певну її частину у разі настання нещасного випадку із застрахованою особою. Розглядаючи цей вид страхування, треба звернути увагу на те, що при проведенні змішаного страхування життя страхувальник і застрахований можуть бути однією особою, якщо договір страхування страхувальник укладає відносно своєї особи. Крім того, змішане страхування життя, як і взагалі всі види страхування життя, є довгостроковим видом страхового захисту громадян.

При вивченні питання про сутність змішаного страхування життя треба дослідити умови його проведення. Слід приділити увагу порядку укладення договору страхування, а також вимогам, які страховики висувають до страхувальників; порядку визначення страхової суми; розрахунку страхових платежів і порядку їх сплати; часу набрання договором чинності; можливим змінам у відносинах між страховиком і страхувальником під час дії договору страхування, в тому числі й можливому розірванню договору; діям сторін у разі настання страхового випадку, а також порядку визначення і виплати страхової суми. Необхідно звернути й на той факт, що не кожне звернення страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача може бути задоволено страховою компанією, визначити причини відмови у виплаті.

Одним із видів страхування життя є й такий достатньо популярний вид, як страхування до вступу в шлюб (весільне). За такого виду страхування, на відміну від попереднього виду, страхувальник і застрахований завжди є різними особами. При цьому необхідно зазначити, що договори страхування укладаються на користь дітей.

Самостійно вивчаючи тему, треба чітко визначити, які умови страхова компанія ставить до страхувальників (фізичних осіб) і до застрахованих щодо віку, стану здоров’я; в яких родинних відносинах повинні знаходитися страхувальники (фізичні особи) і застраховані. Треба зазначити, що механізм укладення та обслуговування цього договору страхування такий самий, як і договору змішаного страхування життя, але цей вид має певні особливості. Насамперед, це стосується таких понять, як строк страхування в очікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору страхування, а вичікувальний період — часом між закінченням строку страхування і 21 роком.

Ще одним видом страхування життя є довічне страхування. Необхідно врахувати, що серед інших видів страхування життя це — найбільш специфічний вид страхування. Його особливість полягає у тому, що договір страхування укладається фізичною особою тільки на свою користь, а у разі настання страхового випадку (смерть протягом дії договору страхування) страхову суму одержує вигодонабувач, який визначається страхувальником за життя і може бути як фізичною, так і юридичною особою. Розглядаючи цей вид страхування, необхідно дослідити порядок укладення і ведення страхової угоди, а також ефективність цього виду страхового захисту громадян.

Крім згаданих вище видів страхування життя, при самостійній підготовці необхідно звернути увагу й на інші його види, а також ми умови їх проведення.

Особисте страхування включає в себе й таку важливу складову страхування, як страхування від нещасних випадків. Розгляд цієї підгалузі слід почати з характеристики існуючих форм страхового захисту. Тут доречно звернути увагу на той факт, що на підміну від страхування життя, яке проводиться лише в добровільній формі, страхування від нещасних випадків проводиться як і добровільній, так і в обов’язковій формі. Добровільна форма страхування надає страхувальнику більш широкий вибір страхових послуг і можливостей у визначенні страхової суми, ніж обов’язкова форма страхування.

Важливе значення при розгляді страхування від нещасних випадків має визначення об'єкта страхування. У даному випадку об'єктом страхового захисту є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язані із тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими витратами через втрату працездатності, а також смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку. Про страхові випадки, які входять в обсяг відповідальності страховика, вже йшлося вище.

Договори страхування від нещасних випадків можуть укладатися в колективній або індивідуальній формі. При цьому важливо визначити, хто виступає страхувальником у кожній із цих форм. При індивідуальній формі страхувальником виступає фізична особа, яка укладає договір відносно себе самої або іншої фізичної особи, наприклад, дитини. При колективній формі страхувальником виступає юридична особа (підприємство, установа, організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, які є застрахованими. Необхідно звернути увагу й на той факт, що індивідуальне страхування проводиться переважно в добровільній формі, а серед колективних договорів страхування від нещасних випадків багато видів укладаються в обов’язковій формі (див. Закон України «Про страхування», ст. 6).

Порядок укладення та обслуговування договорів страхування від нещасних випадків такий самий, як і при страхуванні життя.

Як вже зазначалося, види страхування, що проводяться в обов’язковій формі, визначено Законом України «Про страхування». Розгляд обов’язкових видів страхування має бути спрямований на визначення особливостей їх проведення (суб'єкти страхування; джерела сплати страхових внесків; перелік осіб, яких охоплює той або інший вид страхування; обсяг страхової відповідальності страховика; порядок визначення і виплати страхової суми (або її частини) при настанні страхового випадку; причини відмови у виплаті). При цьому треба виявити спільні та відмінні риси видів страхування, які проводяться в обов’язковій формі.

Добровільні види страхування від нещасних випадків також проводяться відповідно до Закону України «Про страхування», але, на відміну від обов’язкових, ним не визначаються. Як і при проведенні обов’язкових видів страхування, страхова компанія для здійснення добровільного страхування від нещасних випадків також повинна мати відповідну ліцензію. Слід звернути увагу на перелік видів страхування від нещасних випадків, які можуть бути здійснені в добровільній формі, а також на умови страхування, розглянути вимоги страхової компанії щодо страхувальників (застрахованих), визначення розміру страхової суми, страхових внесків, прав та обов’язків сторін під час дії договору і притаманні події, яка передбачає виплату страхової суми або її частини.

Третьою підгалуззю особистого страхування є медичне страхування. Це — особлива сфера діяльності страхової компанії. Існують певні вимоги, які враховують її особливості.

Розглядаючи медичне страхування, необхідно звернути увагу на об'єкт страхування і мету його проведення. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян. Мета медичного врахування — забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.

Варто наголосити, що медичне страхування, як і страхування від нещасних випадків, може проводитися в обов’язковій і добровільній формі. Кожна з цих форм має певні особливості щодо суб'єктів страхування і умов страхового захисту. Так, одним із суб'єктів обов’язкового медичного страхування, є лише юридична особа, яка укладає договори страхування на користь застрахованих. Страхувальником при добровільній формі страхування може бути як юридична, так і фізична особа.

Необхідно звернути увагу і на те, що на відміну від інших видів страхового захисту при проведенні медичного страхування є і ще один суб'єкт страхових відносин — лікувально-профілактичні установи. Враховуючи це, слід визначити вимоги, які висуваються до лікувально-профілактичної установи.

Обов’язкове медичне страхування охоплює все населення країни і призначене задовольняти основні, першочергові потреби в медичній допомозі. Але обов’язкове медичне страхування не може задовольнити всі існуючі потреби. І саме це визначає необхідність про існування добровільного медичного страхування, яке базується на вилученні вільних коштів юридичних і фізичних осіб у сферу охорони здоров’я.

Майнове страхування — це галузь страхування, в якій об'єктом страхових правовідносин виступає майно в різних видах. Отже, об'єктом майнового страхування виступають матеріальні цінності, які можуть бути застраховані,

а саме:

— основні й оборотні фонди виробничого і невиробничого призначення;

— врожай с/г культур;

— тварини;

— продукція;

— засоби транспорту;

— устаткування;

— інвентар;

— предмети домашнього господарства;

— інше.

Предметом майнового страхування є:

— ризик втрати, нестачі або пошкодження певного майна;

— ризик збитків у підприємницькій діяльності.

Класифікація майнового страхування здійснюється за наступними ознаками (Див. рис. 3.).

— за формою здійснення;

— за видами суб'єктів страхування;

— за видами майна;

— за видами укладання договорів;

— за видами страхових подій.

Слід зауважити, що майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які розподіляються на дві підгалузі: страхування майна юридичних осіб і страхування майна громадян.

Розглядаючи страхування у сільському господарстві, слід звернути увагу на те, що сільськогосподарські підприємства відрізняються від інших підприємств характером своєї діяльності. Сільське господарство як самостійна галузь економіки має суттєві особливості, які впливають на проведення страхування, а саме залежність сільськогосподарського виробника від природної кліматичних чинників; сезонність виробництва та тривалість виробничого циклу; склад і структура сільськогосподарських виробничих фондів.

До специфічних об'єктів страхування майна сільськогосподарських підприємств відносять: урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень; дерева та плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, виноградники; сільськогосподарських тварин, птицю, кролів, хутрових звірів, сім'ї бджіл у вуликах.

Виходячи з характеру об'єктів страхування, крім звичайних, видів страхування у сільському господарстві, слід виокремлювати два специфічних види:

— страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень;

— страхування сільськогосподарських тварин.

Порівняно молодою сферою страхування є страхування технічних ризиків, що відзначається значною специфікою. До страхування технічних ризиків відносять такі види:

1) страхування будівельних підприємств від усіх ризиків;

2) страхування будівельних підприємств від монтажних ризиків;

3) страхування машин та обладнання від аварій;

4) страхування електронних пристроїв від знищення, поломок та аварій.

Використання складних промислових технологій пов’язане з ризиками виникнення аварій, катастроф, нещасних випадків, які призводять до великих збитків. Технічні ризики — це комплекс видів страхування, що включає страхування будівельно-монтажних ризиків, страхування машин від поломок, страхування електронного обладнання.

Страхування транспортних засобів — узагальнене поняття при страхуванні всіх видів транспорту — наземного, водного, авіаційного. Страхування транспортних засобів і вантажів є одним з найбільш поширених у світі. Страхування транспортних засобів називається «каско», вантажів «карго». При страхування автокаско передбачаються ризики знищення або пошкодження транспортних засобів внаслідок: 1) дорожньо-транспортного випадку; 2) вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ; 3) дій третіх осіб. Страхові тарифи залежать від виду ризику, типу і марки автомашини та терміну її експлуатації і коливаються (за усі названі ризики) від 1−2 до 10−15 відсотків реальної вартості транспортного засобу. Страхове відшкодування виплачується на підставі довідок про випадок і розрахунку вартості ремонтних робіт. Слід зауважити, що страхування автомобільного та водного транспорту здійснюється в добровільній формі, а страхування повітряного транспорту — в обов’язковій.

Страхування майна громадян, слід зауважити, що воно вважається найбільш масовим страхуванням. Майно фізичних осіб при страхуванні, як правило, підрозділяється на кілька груп, кожна з котрих страхується окремо. До першої групи переважно відноситься нерухоме майно (жилий будинок, господарські та інші приміщення), до другої-транспортні засоби, до третьої домашнє майно, котре часто теж ділять на дві підгрупи — звичайне майно і майно дороге (довготривалого використання). Порядок страхування нерухомого та рухомого майна фізичних осіб та страхові ризики такі ж, як при страхуванні майна юридичних осіб. Особливість страхування нерухомого майна фізичних осіб полягає в тому, що тарифи для нього встановлені централізовано і за будівлі в сільській місцевості становлять 0,2 — 0,45 відсотка, в міській місцевості - 0,18 — 0,4 відсотка. Домашнє майно загального користування страхується без огляду за страховими тарифами від 0,5 до 1 відсотка вартості, а дороге майно — тільки з оглядом за тарифом від 1 до 2−3 відсотків вартості. Майно громадян страхується лише у добровільній формі. Нерухоме майно та транспортні засоби сільськогосподарських підприємств страхуються на підставі загальних правил, зате врожай страхується в особливому порядку. Об'єктом страхування тут є врожай культурних рослин, включаючи багаторічні насадження, а основними ризиками — його зменшення або втрата внаслідок дії природних явищ, передбачених договором страхування, наприклад, граду, бурі, зливи, урагану, заморозків, пожежі від удару блискавки та ін. Особливістю страхування є:

1) визначення збитків після збору врожаю;

2) висока франшиза з метою зацікавити власника здійснювати підсів та пересів пошкоджених площ для зменшення збитків;

3) врахування у величині збитків витрат на підсів та пересів;

4) зменшення збитків на вартість продукції, отриманої від підсіву та пересіву.

Особливість страхування сільськогосподарських тварин полягає у тому, що вони страхуються після досягнення певного віку і тільки на випадок загибелі від хвороби чи вимушеного забою або внаслідок механічних чи електричних травм. Останніми роками на практиці цей вид страхування застосовується дуже рідко.

Страхування відповідальності, що є однією з найскладніших галузей страхової діяльності, динамічно розвивається в усьому світі, і зокрема в Україні. Так, обсяги акумульованих страхових премій по страхуванню відповідальності нині в Україні складають близько третини всіх надходжень від страхової діяльності.

Для того, щоб розкрити сутність страхування відповідальності, необхідно з’ясувати, на яких правових засадах ґрунтуються відносини учасників такого страхування.

В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права.

Слід звернути увагу на визначення Законом України «Про страхування» об'єкта страхування відповідальності, яким можуть бути майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. Це означає, що страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника.

Страхові відносини при страхуванні відповідальності можуть ґрунтуватися на нормах, визначених:

— законами України та постановами Верховної Ради України (наприклад, Закон України «Про транспорт»);

— постановами та розпорядженнями Уряду України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»);

— міжнародними конвенціями (наприклад, Варшавська конвенція 1929 р.).

Оскільки при страхуванні відповідальності захищаються не тільки майнові інтереси постраждалої особи, але й майнові інтереси особи, яка заподіяла шкоду, то для накладання відповідальності на таку особу і визнання факту страхової події необхідними є наявність її вини або визнання того, що її відповідальність настає незалежно від вини.

Крім того, слід акцентувати увагу на особливості, яка стосується комплексного характеру видів страхування, що належать до цієї галузі.

Для того, щоб відбулися страхові відносини, страхові інтереси страхувальників мають знайти своє вираження в потребі застрахувати свою відповідальність. Прояв таких страхових інтересів породжує виникнення різних видів страхування: страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування відповідальності за забруднення довкілля, страхування професійної відповідальності тощо.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із основних видів страхування відповідальності.

В Україні цей вид страхування проводиться в обов’язковій формі згідно із Законом України «Про страхування» та Положенням «Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1175 від 28 вересня 1996 р.

Сутність страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів полягає в захисті майнових інтересів осіб, постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, які сталися з вини страхувальників.

При розгляді цього виду страхування необхідно визначити: хто є суб'єктами такого страхування, що є об'єктом страхування; який обсяг відповідальності встановлений законодавством за цим видом страхування; чим відрізняються види договорів обов’язкового страхування. При цьому слід знати, що додатковий договір страхування діє на території інших держав і має назву «Зелена картка». Договір «Зелена картка» має міжнародне значення і відповідно представляє систему міжнародних договорів про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Тому необхідно знати принципи дії системи «Зелена картка» та її територіальну розповсюдженість.

Основним елементом системи «Зелена картка» є Національні транспортні страхові бюро.

Розглядаючи питання взаємовідносин сторін у разі настання страхового випадку за договорами страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, слід зосередити увагу на обов’язках страхувальника, страховика, Моторного (транспортного) страхового бюро.

Власники інших видів транспорту (авіаційного, морського, залізничного) також мають можливість застрахувати свою відповідальність. В Україні набуває розвитку страхування:

— відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

— відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

— відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

— відповідальності залізничного перевізника.

Закон України «Про страхування» передбачає обов’язкове страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). Страхування відповідальності власників інших видів транспорту здійснюється в добровільній формі.

Досить складним видом страхування відповідальності є страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції. Такий вид страхування вельми поширений у світі і ґрунтується на нормах міжнародного права. В Україні такий вид страхування почав розвиватися недавно — після введення в дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції в Україні проводиться в добровільній формі і захищає інтереси страхувальників-товаровиробників у разі претензій, що їх висувають споживачі за шкоду, завдану їх життю, здоров’ю, майну внаслідок використання продукції з дефектами.

Цей вид страхування має свої особливості, пов’язані із визначенням страхувальників, об'єктів страхування, страхових випадків, що складають обсяг відповідальності страховика, ліміту його відповідальності, з розрахунком страхової премії за договором страхування.

До специфічних видів страхування в цій галузі відносять страхування професійної відповідальності. Такий вид страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов’язковій формі. Наявність страхового поліса є одним з елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певними категоріями фахівців.

В Україні страхування професійної відповідальності, причому в добровільній формі, тільки набуває розвитку.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов’язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов’язків.

При розгляді сутності страхування професійної відповідальності необхідно визначити: з чого складається основа професійної відповідальності; які дії професіонала можуть призвести до збитків третіх осіб; у чому полягає призначення такого страхування.

Крім того, важливо дослідити, на які види професійної відповідальності поширюється таке страхування; які ризики покриваються страховим полісом, а за які страховик відповідальності не несе; яким чином встановлюється ліміт і строк відповідальності страховика.

Проблема відшкодування збитків, завданих природному середовищу, є особливо актуальною в наш час. Одним із засобів вирішення цієї проблеми є страхування екологічних ризиків. Воно об'єднує різні види страхування, серед яких — страхування відповідальності за забруднення довкілля. Основна мета такого страхування полягає у компенсації шкоди за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника.

Перестрахування і співстрахування У наш час в Україні розвивається страховий ринок, створюються нові компанії, збільшуються обсяги страхування, підвищується рівень конкуренції між страховиками. Проте жорстка конкуренція на страховому ринку унеможливлює вільний вибір сприятливих ризиків, через що в портфелі страхової компанії можуть з’явитися ризики з надто високою відповідальністю, а настання лише одного повного збитку може призвести до значного погіршення фінансового стану страхової організації. Отже, виникає нагальна потреба у розвитку перестрахувальних відносин і співстрахування. Перестрахування і співстрахування стають важливими, необхідними елементами страхового ринку.

Найважливішим чинником, що впливає на перестрахування і співстрахування та обумовлює їх розвиток, є, безперечно, існуюча законодавча база.

Слід звернути увагу на те, що згідно із Законом України «Про страхування» страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

З огляду на світовий досвід, зауважимо, що в жодній країні перестрахування не регулюється фіксованими положеннями, умовами, спеціально встановленими законом правилами. На формування перестрахувального права впливають методи і практика діяльності, які ґрунтуються на певних принципах.

Для розуміння механізму дії перестрахування слід розглянути методи і форми перестраховувального захисту.

Існує два методи передачі ризиків у перестрахування: факультативний та облігаторний. Необхідно визначити суть цих методів перестрахування, виявити переваги і вади кожного з них, порівняти їх і зробити певні висновки. На практиці використовується також метод, який базується на поєднанні цих двох методів. Він називається договором відкритого покриття.

Перестраховувальний захист може здійснюватися також за допомогою пулів. Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування.

Після розгляду методів перестрахування доречно перейти до ознайомлення з формами перестраховувального захисту. Форми перестрахування (пропорційна і непропорційна) різняться системою розподілу ризиків між сторонами перестраховувальної угоди. Кожна з форм перестрахування передбачає певні види договорів.

Доцільно спочатку зупинитися на пропорційній формі перестрахування, оскільки вона є простішою, визначити її особливості.

Пропорційна форма виділяє кілька видів договорів (квотні, ексцедентні, квотно-ексцедентні). Крім того, існують різні системи або модифікації цих договорів.

Наступним етапом розгляду теми є визначення сутності та особливостей непропорційного перестрахування.

Призначення непропорційного перестрахування — надання гарантій відповідальності страховика по прийнятих ризиках внаслідок великого сукупного збитку за визначений час.

Непропорційній формі перестрахування, як і пропорційній, Слід зауважити, що дуже великий збиток може виникнути як внаслідок однієї події, так і внаслідок кумуляції ризиків, тому покриття за ексцедентом збитку поділяють на ризиковий ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку.

Ризиковий ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного.

У цьому виді договору покриття поширюється на збитки за ризиком і за випадком, коли неможливо запобігти кумуляції. Тому частіше таке покриття використовують при автотранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.

Розглядаючи такий вид захисту, як договір ексцеденту збитковості, треба взяти до уваги, що цей захист орієнтований не на окремий збиток або сукупність збитків, а на окремий вид страхування або на весь страховий портфель страховика.

Тому цей договір не передбачає гарантії щодо прибутку, а тільки оберігає страховика від дуже великих втрат.

Слід зауважити, що непропорційні договори перестрахування мобільніші й простіші в опрацюванні. І хоча пропорційні договори виникли значно раніше непропорційних, на сьогодні договори непропорційної форми перестрахування набувають все більшого поширення.

Нині більшість страхових компаній України конче потребують перестраховувального захисту. Нові страхові компанії мають недостатньо міцну фінансову базу; місткість національного страхового ринку порівняно незначна. Разом з тим існує попит на страхування великих ризиків, який не можуть задовольнити національні страховики.

У такій ситуації за браком власних можливостей страхова компанія може вдатися до перестрахування або співстрахування. Це рішення є оптимальним, оскільки воно дає змогу підвищити як можливості окремої компанії, так і місткість страхового ринку в цілому.

2. ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ СТРАХОВИКА. ФАКТИЧНИЙ І НОРМАТИВНИЙ ЗАПАСИ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА, ТА ПОРЯДОК ЇХ ОБЧИСЛЕНЯ Платоспроможність страховика — це об'єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

* зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

* внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

У світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) платоспроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов’язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов’язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов’язання, тобто страховик вважається платоспроможним.

Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов’язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов’язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшим.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:

* наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

* наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

* створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

* перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Перші три умови були розглянуті раніше, тому розглянемо останню умову платоспроможності, що утворюється завдяки забезпеченню страховиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним.

Відповідно до вимог Закону «Про страхування» (ст.30), фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика повинен перевищувати розрахунковий рівень нормативного запасу (НЗП) на будь-яку дату, тобто:

ФЗП > НЗП Фактичний запас платоспроможності страховика визначається як різниця між загальною сумою майна (загальної суми активів) М і сумою нематеріальних активів Nа мінус сума зобов’язань Zo, у тому числі страхових в обсязі страхових резервів R, котрі страховик повинен сформувати у відповідності з вимогами, що передбачені ст. 31 Закону України «Про страхування»

ФЗП = М — Nа — Zо — R

Страховики, відповідно до обсягів їхньої страхової діяльності і страхових зобов’язань, зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів), що відповідає умові.

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) вибирається як найбільша з двох наведених нижче величин. Перша НЗП1 визначається шляхом множення на 0,18 суми надходжень страхових премій Pi протягом попередніх 12 місяців (останній місяць складається з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій Rej, що належать перестраховикам, відповідно до формули:

НЗП1 = 0,18 * (Pi — 0,5 * Rej) (6.4)

Друга величина нормативного запасу платоспроможності НЗП2 визначається шляхом множення на 0,26 суми страхових виплат SB, які здійснені протягом попередніх 12 місяців (останній місяць складається з кількості днів на дату розрахунку) самим страховиком за договорами страхування, зменшеної на 50% обсягу виплат SRE, що компенсуються протягом цього звітного періоду перестраховиками згідно з укладеними ними із страховиком договорами перестрахування:

НЗП2=0,26 * (SB — 0,5* SRE)

Отже, на будь-яку дату повинна виконуватися така умова:

ФЗП > { НЗП1 V НЗП2 }MAX

Держфінпослуг контролює також коефіцієнт запасу платоспроможності КЗП, який визначається як відношення показника фактичного запасу платоспроможності до максимального значення показника нормативного запасу платоспроможності

КЗП = ФЗП / { НЗП1,2 }MAX

Платоспроможність також залежить від співвідношення між розміром ресурсів страховика й обсягом зобов’язань, які він приймає. Це положення визначає обмеження на обсяг власного утримання ризику за окремим об'єктом страхування у межах не більш 10% від суми оплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.

запаси страховий захист платоспроможність

3. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФОНДІВ СТРАХОВОГО ЗАХИСТУ Відносини, то складаються в суспільстві з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом i нещасними випадками, мають об'єктивний характер i в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. Ці відносини відображають пepepoзпoділ грошових коштів, пов’язаний, з одного боку, з формуванням страхового фонду суспільства, а з другого — з відшкодуванням втрат.

Таким чином, щоб система страхового захисту була реально можливою необхідно створити страховий фонд.

Страховий фонд — це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначені для страхового захисту (запобігання, подолання наслідків реалізації страхового ризику та компенсації збитків страхових подій).

Pозмip i структура фондів, які використовуються з метою страхового захисту юридичних i фізичних oci6, залежать від багатьох чинників. Насамперед це — теоретичні концепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

· централізовані натуральні та грошові фонди держави;

· децентралізовані фонди суб'єктів господарювання (caмострахування);

· фонди, які створенні за допомогою (методом) страхування.

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати пов’язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Ці фонди створюються державою. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об'єктів та надає допомогу потерпілим громадянам. В радянські часи централізовані кошти держави становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувались на страховий захист. Сьогодні на Україні, як правило, за рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов’язані із запобіганням та ліквідацію несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер, а саме: різке ускладнення погоди (різке зниження температури вище середніх норм, налипання снігу вище середніх норм, сильні повені, зсуви), техногенні катастрофи (пожежа на складах боєприпасів в Новобогдановці, аварій на шахтах i т. ін.) В 2004 р. в результаті черезвичайних подій в Україні загинуло 412 людей, 2330 чоловік тримали поранення.

Крім того, фінансування за рахунок централізованих фондів поширюються на покриття втрат від ризиків підприємств тільки державного сектору.

Але слід відмітити, що склад та структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення власності вимагає відповідних змін i в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на прийняття самостійних рішень про страховий захист на piвні недержавних підприємств тобто розширення меж самофінансування. Тому на підприємствах доцільно мати фонд ризику. Так, чинне законодавство дає змогу доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти, призначені для страхового захисту, постійно перебували в ліквідаційній формі.

Тобто більша частина суб'єктів господарювання створює свої внутрішні натуральні або грошові резерви для відшкодування збитків. Такі фонди отримали назву децентралізованих та призначались для самострахування. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками. В той же час, на організації самострахування суб'єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно:

· допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки;

· не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комісії посередникам, утримання офісу i формування прибутку страховика;

· доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування;

· підприємство завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків;

витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах, а саме:

· в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко i середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство;

· самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів.;

· кошти фондів самострахування не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті i на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі.

Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих фондів дуже обмежені так як торкаються тільки страхових подій загальнонаціонального складу, або дуже малі збитки. Це означає, що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Варто наголосити, що такі фонди є специфічними Вони формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі — відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування.

Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програм соціального захисту громадян (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

Таким чином, кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фондів, що створювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, до весільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазначених видів страхування.

4. ПОНЯТТЯ КЛАСИФІКАЦІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ. ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ: ІСТОРИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ, ЮРИДИЧНІ

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути класифіковано.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям (Див. рис. 5.). Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

· історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

· економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об'єкт страхування);

· юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» — «страхування життя». Хоча не обов’язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії договору з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії договору розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівнював би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування.

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як правило, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають для страхувальника яскраво виражений характер інвестиції.

Законодавство багатьох країн передбачає встановлення норми прибутковості, що її має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачувану при розрахунках страхового тарифу, може зменшуватися розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. Якщо ж такого зменшення не відбувається, то страховик зобов’язаний нараховувати певні відсотки на суму отриманих від страхувальника страхових премій. Тобто страхувальник залучається до участі у прибутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестиційну складову, якою вирізняються договори страхування життя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.