Бюджетне правовідношення: поняття та ознаки (реферат)

Реферат на тему:

Бюджетне правовідношення: поняття та ознаки Об'єктивною умовою подолання нестабільності національної економіки та складно­щів у бюджетній сфері є подальше удосконалення механізму правового регулювання бюджетних відносин. Вирішення цього завдання знаходиться в прямій залежності від правильного розуміння правової природи і особливостей цих суспільних відносин. На жаль, у вітчизняній науковій юридичній літературі ці питання розроблялися небагатьма авторами і лише окремі аспекти проблематики знайшли своє висвітлення. Саме тому досить актуальною стала проблема визначення змісту та поняття відносин, що виникають у сфері бюджетної діяльності української держави та її самоврядних утворень на сучас­ному етапі розвитку національної економіки.

Дослідження сучасної філософської думки дозволяє зробити узагальнений висновок, що сама категорія «відношення» показує певні особливості взаємодії предметів та явищ дійсності на різних рівнях, починаючи з аналізу загальних зв’язків і закінчуючи конкрет­ними типами взаємодії певного класу явищ [1]. Існування відношення можливе лише за наявності щонайменше двох суб'єктів, які взаємодіють між собою лише при тотожних для них обох ознаках [2].

У загальній теорії права відношення розуміється як «опосередкований зв’язок явищ, процесів, предметів та ін.» [3]. У той же час, досліджувана категорія таким зв’язком не обме­жується і являє собою багатосистемне поняття [4]. Тому діяльність суспільних суб'єктів відповідає загальним ознакам такої складної форми зв’язку і, будучи врегульва­ною за допомогою права, за умови відповідності такої поведінки вимогам правових норм, стає правовідношенням.

У юридичній науці вчення про правовідношення посідає одне з центральних місць і поряд з цим є одним із найбільш дискусійних. Незважаючи на значну кількість розробок з теорії правовідношення, науковці до цього часу не дійшли єдності думки щодо визначен­ня поняття даного зв’язку, його складу, змісту, оскільки «правовідношення є однією із най­більш складних категорій правової науки, що виходить безпосередньо на філософ­ський рівень аналізу» [5]. На сьогодні в юридичній науці існує декілька підходів до розуміння правовідношення. Так, одні автори розуміють правовідношення як суб'єктівні права та юридичні обов’язки, тобто індивідуальну модель можливої і бажаної поведінки суб'єктів права, але не саму фактичну поведінку [6]. За такого підходу, безпосереднім змістом конкретного правовідношення є юридично значимі дії учасників відношення. Інші науковці розглядають це поняття як результат врегулювання суспільних відносин нормами права [7].

Існування правовідносин обумовлене фактом існування держави і права. Будучи, по суті, специфічним різновидом суспільних відносин, обумовлених розподілом праці у відпо­відній сфері суспільного життя, правовідношення є «формою, в якій абстрактна нор­ма права набуває своє реальне буття» [8].

Бюджетні правовідносини виникають у процесі бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень. Вони проявляються через взаємну кореспонденцію закріплених у правових нормах прав та обов’язків відповідних суб'єктів. У процесі правового регулювання таких суспільних економічних відносин держава визначає їх адекватну юридичну форму [9]. Бюджетні правовідносини існують лише в рамках системи «держава-об'єкт» і складають одну з характерних рис змісту бюджетної діяльності держави. Поза правовими відносинами діяльність щодо утворення, розподілу та викори­станню централізованих державних фінансових ресурсів і фінансових ресурсів місцевого самоврядування неможлива.

Бюджетне правовідношення є різновидом правового відношення, тому йому притаман­ні загальні ознаки всіх правовідносин. Так, бюджетне правовідношення виникає на підставі бюджетно-правової норми і є результатом її дії. Бюджетні правовідносини також носять вольовий характер, оскільки їх виникнення обумовлене вольовими діями окремих суб'єктів і опосередковане інтересами держави.

У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак, які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:

1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;

2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу, оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до предмета бюджетно-правового регулювання відно­сини, що виникають у процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового права піддається справед­ливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин, проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи, включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;

3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням. Бюджетні право­відносини є юридичною формою вираження та закріплення бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду [10]. Причому надання «право­вої оболонки» бюджетним відносинам проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об'єктив­ними законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають (принай­мні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер регулювання бюджетних відносин;

4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер. Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а складаються також відносно організації планування, встановлення форм мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи безпосередньої передачі коштів від одних суб'єктів до інших. Проте і ці організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають рух коштів;

5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується примусом держави. Імператив­ність бюджетно-правових норм породжує юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака владності в науці фінансового права завжди розгля­далась поряд з його майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно розглядати як таке, що має владно-майновий характер;

6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб'єктний склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або місцеве само­врядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні таким суб'єктом є відповідний державний орган або орган місцевого самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного утворення;

7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи суб'єктів такого відношення.

Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки:

1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб'єктів, яке відріз­няється від суб'єктів інших видів фінансових правовідносин. Це пов’язано із тим, що кожен учасник бюджетних правовідносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, у складанні, розгляді бюджетів тощо. Обсяг повноважень учасників бюджетних правовідносин залежить від місця і ролі відпо­відного органу в системі державного апарата і у системі органів місцевого само­врядного утворення;

2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість конкрет­ного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного року. Проте ця обставина не виклю­чає того, що бюджетні правовідносини носять систематичний і безперервний харак­тер і поновлюються між більшістю суб'єктів у наступному бюджетному році [11]. Останнім часом в правовій літературі деякі автори критикують наявність такої особливості у цього різновиду суспільних відносин [12]. На нашу думку, хід обґрунтування такої пози­ції заслуговує на увагу. Проте такі зауваження є доречними для бюджетних правовід­носин, що виникають не на підставі конкретного нормативного акта планування, прис­вяченого бюджету, а для тих правовідносин, що виникають із бюджетно-правових норм, які регулюють питання встановлення бюджетної системи, бюджетної компетенції, порядку планування та видання бюджетно-правових актів тощо.

Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої специфічної особ­ливості бюджетних правовідносин, як їх політична «напруженість» [13]. Як властивість, політичний характер бюджетних правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним у період роботи законодавчого органу держави напередодні нового бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в ній містяться суттєві проти­річчя між економічною природою бюджетного правовідношення та його політичною формою.

Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване бюджет­но-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного інтересу.

Література:

1. Свидерский В. И., Зобов Р. А. Отношение как категория материалистической диалек­тики // Вопросы философии. — 1979. — № 1. — С. 94.

2. Райбенас А. Я. Вещь, свойство, отношение как философские категории. — Томск, 1977. — С. 134.

3. Гревцов Ю. И. Проблемы теории правового отношения. — Л., 1981. — С. 9.

4. Явич Л. С. Обшая теория права. — Л., 1967. — С. 210.

5. Аверин А. В. Правоотношение и судебная практика: Автореф. дис. … к.ю.н.: 12.00.01 / Саратовский гос. унив. — Саратов, 1994. — С. 7.

6. Ткаченко Ю. Г. Методологические вопросы теории правоотношений. — М., 1980; Явич Л. С. Обшая теория права. — Л., 1967; Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М., 1958.

7. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974; Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. — М., 1961; Алексеев С. С. Проблемы теории права. — М., 1972.

8. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. — С. 7.

9. Воронова Л. К. Бюджетноправове регулювання в СРСР. — К.: Вища школа, 1975. — С. 36., Карасева М. В. Финансовое правоотношение. — Воронеж, 1997. — С. 26.

10. Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. — М., 1960. — С. 134.

11. Гурвич М. А. Советское финансовое право. — М.: Госюриздат, 1954. — С.119.

12. Худяков А. И. Основы теории финансового права. — Алматы, 1995. — С. 232.

13. Карасева М. В. Финансовое право — политически «напряженная» отрасль права // Гос. и право. — 2001. — № 8. — С. 60 — 67.