Фізіологічні основи трудової діяльності

Будь-яка праця являє собою складний комплекс фізіологічних процесів, у який втягуються всі органи і системи людського тіла. Величезну роль у цій діяльності відіграє центральна нервова система, що забезпечує, координацію функціональних змін, які розвиваються в організмі при виконанні роботи. У процесі фізичної діяльності змінюються не тільки м’язи, але й інші органи і системи організму. Розумова праця зазвичай викликає уповільнення пульсу і лише іноді значні розумові напруги частішають пульс за рахунок зменшення діастоли. При розумовій роботі підвищується кров’яний тиск, частішає дихання, збільшується кровонаповнення судин мозку, але зменшується кровонаповнення судин кінцевої і черевної порожнини. Інтенсивна розумова робота, як і фізична так і розумова, може призвести як до стомлення і до перевтоми. Фізіологічне напруга організму в процесі трудової діяльності через деякий час після початку роботи викликає появу ознак втоми: зниження рівня працездатності людини під впливом роботи. Втома може бути швидке, при дуже інтенсивній роботі (робота муляра, вантажника), або повільне, при тривалій монотонній роботі (праця водія, робота на конвеєрі). Стомлення — стан, що супроводжується відчуттям втоми, зниженням працездатності, погіршенням кількісних і якісних показників роботи. Втома за своєю біологічною сутністю — нормальний фізіологічний процес, який виконує певну захисну функцію в організмі, оберігаючи його від перенапруги і можливого у зв’язку з цим пошкодження. Якщо людина відновлює роботу на тлі повільно розвивається стомлення, то це призводить до перевтоми, тобто до хронічній втомі, яке не ліквідується за звичайний період відпочинку. Важливим показником стану організму є працездатність, яка залежить від віку, стану здоров’я, моральних і матеріальних стимулів. Працездатність-величина функціональних можливостей організму людини, що характеризується кількістю і якістю роботи, що виконується за певний час. Під час трудової діяльності працездатність організму змінюється в часі.

Протягом робочого дня вона змінюється, маючи три періоди. Зміна працездатності людини протягом робочого дня 1 — період впрацьовування, або входження в роботу, (0,5 — 1,5 години), має низькі показники працездатності. 2 — період стійкого збереження працездатності (2 — 2,5 години). 3 — період зниження працездатності внаслідок втоми. Для зниження втоми у процесі праці та підвищення працездатності використовують такі ефективні методи: раціональна організація робочого місця і часу; раціональний режим праці та відпочинку; виробнича гімнастика; кімнати психофізіологічного розвантаження. Для підтримки високого рівня працездатності при розумовій праці необхідно дотримуватися ряду умов. Поступове входження в роботу після сну або літнього відпочинку забезпечує послідовне включення фізіологічних механізмів, що визначають високий рівень працездатності. Необхідно дотримувати певний ритм роботи, що сприяє виробленню навичок і сповільнює розвиток втоми. Дотримання звичної послідовності і систематичності в роботі забезпечує більш тривале збереження робочого динамічного стереотипу. Правильне чергування розумової праці і відпочинку, чергування розумової праці з фізичною попереджає розвиток втоми, підвищує працездатність. Висока працездатність зберігається і при систематичних вправах в розумовій праці. Гарним відпочинком не тільки для очей, але і для головного мозку, є закриття очей на кілька хвилин, глибоке ритмічне дихання, помірна м’язова навантаження в паузах, тривалий, спокійний сон. Правильне розташування та компонування робочого місця, забезпечення зручної пози і свободи трудових рухів, використання обладнання, що відповідає вимогам ергономіки та інженерної психології, забезпечують найбільш ефективний трудовий процес, зменшують стомлюваність і запобігають небезпеку виникнення професійних захворювань. Оптимальна поза людини в процесі трудової діяльності забезпечує високу працездатність і продуктивність праці. Неправильне положення тіла на робочому місці приводить до швидкого виникнення статичної втоми, зниження якості і швидкості виконуваної роботи, а також зниження реакції на небезпеку. Нормальною робочою позою слід вважати таку, при якій працівникові не потрібно нахилятися вперед більше ніж на 10 … 15 °; нахили назад і в сторони небажані; основна вимога до робочої пози — пряма постава. Вибір робочої пози залежить від м’язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваної роботи. При зусиллях не більше 50 Н можна виконувати роботу сидячи, 50 … 100 Н з однаковим фізіологічним ефектом як стоячи, так і сидячи, більше 100 Н бажано працювати стоячи.