Передумови й початок революції в Мексиці

На початку XX ст. Мексика переживала серйозну політичну кризу. Політика диктатора Діаса, який правив країною з 1877 p., призвела до соціального вибуху. Становлення нових капіталістичних відносин у Мексиці відбувалося в умовах гострої боротьби між латифундистами і промисловцями. Промисловці, що були впливовою економічною силою, прагнули політичної влади, яку на той час мали латифундисти. На чолі латифундистів стояв диктатор Діас. Гострим було аграрне питання. До початку століття латифундії поміщиків поглинули традиційні для мексиканського села громадські землі. Латифундії в середньому становили 1,5 тис. кв. км землі. Значні земельні володіння мала й католицька церква. А втім, формувалися сили, опозиційні великим латифундистам, клерикалам, бюрократії, військовим. Назрівали передумови демократичної революції.

Політична криза в країні загострилася у зв’язку з проведенням президентом Діасом у 1910 р. чергової «виборчої кампанії. У минулому такі «вибори» приносили Діасу «одностайне» голосування. Цього разу опозиція мала свого, альтернативного кандидата. Головою опозиції став Франсиско-Ігнасіо Мадеро (1873−1913), син багатого землевласника й капіталіста, який володів металургійними, текстильними та іншими підприємствами. Мадеро навчався у США та Франції. Він видавав газету «Демократ» і очолював національно — ліберальну партію. В опублікованій 1908 р. книзі Мадеро виклав докладну програму демократичних реформ: забезпечення демократичних прав і свобод, конституційних норм управління країною, заохочення розвитку національної промисловості та сільського господарства, реформи армії, боротьба проти монополій, дружба з латиноамериканськими країнами та ін.

Напередодні виборів диктатор Діас заарештував Мадеро і передав його до суду нібито за організацію повстання. Звільнений під заставу, Мадеро втік до США. Звісно, Діас переміг на виборах.

Опозиція почала готуватися до Інших, тепер уже збройних, форм боротьби за владу. Мадеро опублікував документ, у якому вибори президента, що відбулися 26 червня, оголошувалися недійсними, і закликав до збройного повстання 20 листопада 1910 р. У відповідь на цей заклик у різних місцях країни почалися масові виступи. Ці події стали початком мексиканської революції.

Вирішальну роль у повстанні проти Діаса відіграв селянський рух, який охопив усю країну. На півдні Мексики діяла партизанська армія Еміліано Сапати (1883−1919). Він народився в селянській сім'ї. Невдоволений тим, що в селян його села поміщики відібрали громадську землю, Сапата очолив повстання. Коли Мадеро почав боротьбу проти Діаса, Сапата прийшов до нього та одержав звання генерала революційної армії. На півночі Мексики, у штаті Чіуауа, селянське повстання очолив Панчо (Франсиско) Вілья (1878−1923), який теж підтримав Мадеро і теж дістав звання генерала. Завдяки селянському рухові, виступам міських робітників, середніх прошарків суспільства, Мадеро 7 червня 1911 р. вступив до Мехіко. 83-річний диктатор Діас утік із країни. 2 жовтня 1911 р. Мадеро було обрано президентом Мексики.

До влади доступилася ліберальна опозиція. Але Мадеро відмовився від своєї обіцянки повернути селянам громадські землі. Він вимагав роззброєння селянських армій. Сапата і Вілья, обстоюючи інтереси селян, відмовилися роззброїти свої загони. Між ними та урядовими військами розгорнулися бойові дії. Єдиний революційний фронт розколовся. Цим скористалися клерикали і латифундисти.