Вступ. 
Національно-визвольна війна українського народу 17 століття

Актуальність дослідження.

Найважливішою подією української історії 17 ст. стала Національно-визвольна війна українського народу 17ст. — збройна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького за своє соціальне, національне, релігійне та культурне визволення. Для цього був комплекс чинників, які зробили цей широкомасштабний виступ необхідним і можливим. Перша група чинників спонукала, штовхала до прояву активності, друге робило цю активність можливою, створювала підґрунтя для її розгортання. І сьогодні, дуже важливо з’ясувати події національно-визвольної війни через призму сьогодення. Переглянути причини, та характер. Також є основним військове мистецтво козацтва.

Як оцінити національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького? Відомо: кожна боротьба-це надзвичайно складний політичний феномен, який визріває та реалізується в критичні періоди «загнаного» в глухий кут суспільства, через вузол суперечностей уже неспроможного втілювати в життя потенціал прогресу шляхом соціальної еволюції, сутність якої полягає у здійсненні докорінних змін у суспільному ладі. Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Богдан Хмельницький розсилав універсали, у яких закликав селян і міщан боротися за зброю та виганяти ненависне панство. Почали створюватися великі повстанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти, наприкінці травня 1648 року повстанці увійшли до Києва. З вище наведеного можна зробити такі висновки: по-перше, сукупність згаданих факторів створила грунт для розгортання повстання, яке попередити чи запобігти було неможливо. Народне повстання, що охопило більшу частину території України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, в національну революцію. Вона сприяла накопиченню воєнного досвіду, зростання національної самосвідомості українського народу, посилення єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Також варто розглянути військове мистецтво козаків. Козацтво в силу своєї не чисельності й економічних чинників не мало такої можливості, тож змушене було виробляти власні бойові прийоми. Яке з початком Революції неабияк розвинулося. Всі події вплинули на козаків. Все це вплинуло на вольові та професійні якості українського вояка, стимулювало його віру у власні сили та міць товариства. В умовах постійного очікування небезпеки народжувався новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не це не менш важливо, такого, що сприймав свою військову діяльність крізь призму боротьби. Поступово виробилася стратегія, так і тактика козацького війська. Основу військової воєнної діяльності козацтва на кордоні становили:1)захист України від вторгнення турецько-татарських військ;2)напади на території Османської імперії та її васалів;3)визвольна боротьба українського народу. Чітка структура війська запорожців формується в кінці 16 століття. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники й десятники, всі посади були виборними. Військова дисципліна є необхідним інструментом існування будь-якого війська. Не було і винятком козацтво. Зважаючи на те, що будь-який непослух щодо наказу, погане виконання службових обов’язків, низький моральний стан кожного окремого вояка можуть мати важкі наслідки для всього війська підпорядковувалося досить жорсткими законами .з козацького середовища вийшли першокласні стратеги і тактики сухопутного і морського бою, талановиті фортифікатори. Основою українського війська була піхота-найкраща у Європі. Козак використовував одночасно як стрілецьку так і холодну зброю. Першорядну роль у воєнному мистецтві козаків відігравала зброя. Якщо для скільки-небудь помітних змін у тактиці було потрібне накопичення критичної маси новацій в озброєнні, засобах зв’язку, тактичних формах противника, то на рівні стратегічному та оперативному, початок Хмельниччини справді спричинився до важливих новацій. Саме в оперативно-стратегічній царині ми бачимо найбільше проявів нових тенденцій у розвитку війська, в якому з’являються нові елементи-частково вдосконалені прийоми з попереднього часу або ж ті, що виникли як наслідок перелічених вище суспільно-політичних і військово0організаційних змін. Тактика козаків відштовхувалася від оборони. При зустрічі з ворогом козацтво оточувало себе возами, будувало земляні укріплення.

Об'єкт дослідження:Події Національно-Визвольної Війни.

Предмет дослідження:Передумови, що спричинили революцію українського народу, хід подій та військове мистецтво козаків.

Хронологічні межі:Нижня межа-1648 р. обумовлюється початком національно-визвольної Війни. Верхня межа-1657р. датується роком смерті Богдана Хмельницького, та переходом до наступного періоду боротьби.

Географічні межі:Чернігівщина, Київщина, Брацлавщина, Поділля і Волинь.

Мета та завдання дослідження:

• 1)дослідити причини, характер та рушійні сили, прослідкувати періодизацію війни.
• 2)проаналізувати причини розвитку подій саме так, як вони відбивались, спробувати дослідити зіткнення позицій різних політичних угрупувань.
• 3)прослідкувати основні етапи та хід революції на основі дослідження історичних фактів, реальних, дуже складних взаємовідносин між народами, соціальними групами.
• 4)дослідити причини укладення російсько-української міждержавної угоди 1654р., з'ясувати оцінку угоди істориками та дати власне бачення даної події.
• 5)дослідити озброєння козаків
• 6)дослідити тактичні прийоми козацтва
• 7)зробити висновки щодо історичного значення національно-визвольної боротьби українського народу.

Джерельна база дослідження:Література, що стосується даного питання надзвичайно об'ємна, адже постать Б. Хмельницького та події, що розгорталися під його керівництвом завжди привертали увагу багатьох істориків. Доба зв’язана з діяльністю Хмельницького й охрещена як Хмельниччина порівнюючи з іншими моментами української історії дуже багата на історичні джерела та має значну наукову літературу. Українські козацькі літописці:Самовидець, Величко, Граб'янка, а за ними й автори пізніших хроні ХVIII століття аж до «Історії Русів» і далі, вважали Хмельниччину за основний момент нової української історії, а самого Б. Хмельницького за її центральну постать. Відповідно вони присвятили ій особливу увагу. На рубежі XVIII-XIXст. З’являється анонімний твір — «Історія Русів» — кульмінація козацької історіографів якій не зважаючи на фактичні помилки, акцентувалась увага на політичних аспектах історії гетьманщини, вперше вжито термін «революція» відносно подій Хмельничинни. Автор висловив ряд міркувань, які і сьогодні розробляються вченими, а саме зрада українським панством національних інтересів народу;провідна роль козацтва в національно-визвольній боротьбі;думка про створення руської(української) держави;виділення, як архіважливу, заслугу Богдана Хмельницького у процесі державотворчих процесів.

При виконанні курсової роботи було використано такі спеціалізовані видання як:"Український історичний журнал", «Документи Богдана Хмельницького» «Історія України Хрестоматія», «Літопис Самовидця» праці відомих істориків.

Т.Чухліба, О. Гуржія, Д. Яворницького,І.Стороженка, В. Смолія та В.Степанкова.

Історичні проблеми: Дійсне наукове дослідження історичної діяльності Б. Хмельницького було проведено протягом XIX ст., в міру того, як публікувалися або робилися доступними документальні джерела:

дипломатичні та урядові акти, офіційне та приватне листування. В 1822 році Бантиш-Каменський видав свою «Історію Малої Росії», оперту головним чином на актах із московських та українських архівів. В ній добі Б. Хмельницького приділено велику увагу, хоч викладено іі доволі сухо й освітлено в надто одіозному дусі. В 1857 році появилась монографія М. Костомарова «Богдан Хмельницький» написана переважно на основі польських друкованих джерел і народних українських пісень, які автор вважав за джерело не меншої ваги ніж літописи і документи, бо вони показували як сам народ дивився на історичні події і як ії оцінював. Костомаров першим побачив у визвольній боротьбі прагнення до політичної незалежності України. В. Антонович в праці «Історія малоросійської козачини» трактував події 1648−1654рр., як української революції, яка зазнала невдачі через низький рівень політичної культури.

Вивчення проблеми Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького присвятили свої праці такі відомі вітчизняні вчені як: О. М. Апанович, В. Й. Борисенко, М. Ю. Брайчевський, М. С, Грушевський, В. О, Голобуцький, І.П.Крип'якевич, О. К. Касименко, В. Липинський, Ю. А. Мицик, В.А. Смолій, В. С. Степанков, Ф. П. Шевченко, В. П. Шевчук, Д.І. Яворницький та інші. В їхніх працях простежуються матеріали про керівників народної революції, революційні події від їх початків до поразки;дипломатичні і політичні, економічні стосунки революційної України із зарубіжним світом:нову періодизації визвольної війни тощо.

Не можна не звернути увагу на за ангажованість багатьох робіт дожовтневого та радянського періоду, виконання окремим істориками московських великодержавних замовлень. Саме цим можна пояснити те, що майже у всіх довоєнних та багатьох повоєнних підручниках на перший план виступає месіанська роль Росії щодо історичної долі не тільки українського, а й білоруського, молдавського, грузинського та інших народів, що за висловом В.Г.Белінського, тільки злившись навіки з єдинокровної Росією, Малоросія відчинила до себе двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці. Наукова новизна. Дослідники В.А.Смолій, В. С. Степанюк, В. Й. Борисенко, О. Д. Бойко, В. Лепинський, М. Ю. Брайчевський та інші, всупереч стереотипам, що склалася за роки радянської влади, зробили справді нову наукову спробу обґрунтувати етапи української національної революції 1648−1676 рр. більш добросовісно простежити суперечності, які виникли напередодні повстання у політичній, національно-релігійній, соціально-економічній та психологічній сферах. З позицій нового бачення дослідити розроблені Б. Хмельницьким наріжні принципи української національної ідеї. Неоднозначну внутрішню та зовнішню політику гетьманів 1648—1676 рр. та інші важливі питання національно-визвольної війни українського народу.

Українська народна революція знайшла відображення у багатьох історичних романах, повістях, драмах, поетичній літературі та образотворчому мистецтві. Зокрема, художньо-історичні твори письменників М. Голубця, П. Загребельного, В. Куликовського,І.Нечуй-Левицького, П. Панча, Старицького та багатьох інших знають читачі не тільки в нашій країні, а й за її межами.

Завданням сучасної генерації істориків є переосмислити попередні досягнення в галузі розробки даної проблеми, причому, на наш погляд, дослідження слід вести, використовуючи досвід минулих поколінь істориків, та вносити своє нове бачення досліджуваних подій.

Пошуково-методологічні засади: Методологічною основою курсової роботи є принцип історизму, наукової об'єктивності та незаангажованості висвітлення різнобарвних аспектів даної проблеми.

Практичне значення: Курсову роботу можна застосувати для читання лекцій на дану тему, підготовки до семінарських, практичних робіт та екзамену, а також для розширення власного кругозору та глибшого розуміння даної проблеми.

Структура курсової роботи: складається з плану, трьох розділів. У першому розглядається:Причини, характер та рушійні сили Революції. У другому: Основні події 1648−1657 рр. Третій розділ розглядає:Військове мистецтво козацтва також складається з висновків та списку використаних джерел.