Ніколя Буало
В його обличчі на Майдані сцену виступало «третє стан», ще кровно пов’язане тоді з королівської владою, союзником побороти залишків і пережитків феодального дворянства, і із придворною суспільством, яким король спирався в свій союз з поднимавшейся буржуазією. Як Людовік XIV прагнув підпорядкувати «розуму» держави самостійних останніх феодалів, так Б. піддавав осміянню і розносу світську салонну… Читати ще >
Ніколя Буало (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Николя Буало
В. Фріче.
Буало Ніколя, собств. Буало-Депрео (Nicolas Boileau-Despréaux, 1636−1711) — французький поет, критик, теоретик класицизму. Р. у давньому буржуазно-чиновной сім'ї, від богослов’я перейшов права, був адвокатом, ніколи, проте, не які виступали, присвятив себе повністю літературі; в 1672 було представлено Людовіку XIV, що призначив йому пенсію як одного з своїх історіографів; в 1683 вступив у Академію.
В його обличчі на Майдані сцену виступало «третє стан», ще кровно пов’язане тоді з королівської владою, союзником побороти залишків і пережитків феодального дворянства, і із придворною суспільством, яким король спирався в свій союз з поднимавшейся буржуазією. Як Людовік XIV прагнув підпорядкувати «розуму» держави самостійних останніх феодалів, так Б. піддавав осміянню і розносу світську салонну феодально-аристократическую поезію, галантно-героические романи пані Скюдери, світські вірші Котена та інших. (у сатирах 1660−1668).
Как королівська влада регламентувала всю економічну адміністративне життя Франції XVII в. (епоха меркантилізму), так Б. піддавав найсуворішої регламентації поетичне творчість. У його «Поетичному мистецтві» (L'art poétique, 1674) Б. наказує, як поетові слід творити справжнє словесне мистецтво. Як король прагнув раціоналізувати хозяйственно-административную життя і зокрема, придворний побут правилами, побудованими розумом, так Б. пропонував поетам: «До розуму применись: нехай вірші твої отримають від цього всі «принадності свої». Естетичне вираз абсолютистській культури XVII в., теорія Б. насичена водночас тенденціями восходившей і котра формувалася буржуазії, що знайшло вираження й у загальної раціоналістичній трактуванні мистецтва, як висловлювання передусім думки («Легко думку ясну в гарний вірш втілити»), й у проголошення «природи» як матеріалу для художнього наслідування («природа істинною є», «нехай природа буде єдиним предметом вашого вивчення»), і, нарешті, утвердженню зразків античної поезії як вищої естетичної норми.
Рационализм, натуралізм, орієнтація на античність — такими були, по Буало, основні риси класичної форми як антитези анархо-фантастического ладу мислення, почування і творчості середньовічного дворянства, ще збереглися в пережиточном стані XVII в. Якщо класична форма у раціоналістичних, натуралістичних і антикизирующих тенденціях буржуазна, то «змістом» її, по Б., повинні прагнути бути «двір» і «місто» («вивчайте двір і знайомтеся з містом»), т. е. ті дві соціальні групи, які були базисом для абсолютизму, — придворне суспільство так і близька щодо нього буржуазна верхівка.
Выступая як, Б. як і своїх «Сатирах», і у «Аналое» (Le Lutrin) малював в реалістичних рисах сцени, епізоди, постаті буденної міської (паризькій) життя жінок у дусі реалістичного буржуазного побутовізму, у вищій поемі вже переходячи у деяке наступ проти духівництва, перебуваючи згодом у близьких зносинах із янсеністами, про що свідчить його «Про кохання до Богу». Теоретик поднимавшейся в дворянському ще оточенні разом із абсолютизмом буржуазії, Б. піддавався, природно, нападкам із боку світської «феодальної» аристократії. У у відповідь його «сатири» відбулася низка контрсатир зі сторони як осміяних їм дворянських письменників (Котен), продовжує їх прибічників (Бурсо, Прадон), звинувачували, ніби між іншим, Б. у цьому, що вона пишався, саме, що він «буржуа», щось тямлячи в тонкощах світського побуту і світським поезії.
Позже, саме його «Поетичного мистецтва», виступили проти від імені світської аристократії брати Перро, особливо Шарль Перро, изобразивший Б. карикатурно у своїй «Заздрісному досконало» і у своєї поемі «Вік Людовіка Великого», і у своїх «Паралелях давніх часів і новітніх авторів» захищав національну поезію проти античності. За першість древніх заступилися — Ла Фонтен і Ла Брюйер, і, нарешті, і саме Буало у «Критичних роздумах про Лонгине», згодом втім протянувший у своїй «Посланні Перро» противнику руку примирення (він, який невпинно доводив велич Ла Фонтена, Мольєра і Расіна). Естетика Б. користувалася величезним авторитетом за доби панування класицизму всюди, в частковості в нас у XVIII в. (Кантемир, Тредьяковский, Сумароков). «Поетичне мистецтво» Б. було переведено Тредьяковским.
Список литературы
I. Повне Зібр. сочин. Б. на чотири тт., Berriat P. S. Priest, 1830−1837.
Перевод «Поетичного мистецтва», ред. і вступ. ст. П. З. Когана, перши. З. З. Нестеровой, П., 1914.
II. Lanson, B., P., 1892.
Brunetière, Évolution de la critique, 1890.
Rigault, Histoire de la Querelle des Anciens et des Modernes, 1856.
Gillot H., La Querelle des Anciens et des Modernes, P., 1914.
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.