Володимир Дмитрович Дудінцев

Владимир Дмитрович Дудинцев

(1918−1998)

ДУДИНЦЕВ, ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧІ (1918−1998), російський письменник. Народився 16 (29) липня 1918 в г. Купянске Харківської області. Батько Дудінцева, царський офіцер, розстріляли червоними. Після закінчення 1940 Московського юридичного інституту працював покликаний до армії. Після поранення під Ленінградом працював у військова прокуратура у Сибіру (1942−1945). У 1946−1951 — нарисовець «Комсомольській правди».

Начал друкуватися в 1933. У 1952 видав рб. оповідань Де багато богатирів, в 1953 — повість На своєму місці. Приголомшливий успіх мав опублікована 1956 у журналі «Новий світ» роман Дудінцева Не хлібом єдиним, розповідає про марні спроби провінційного інженера Лопаткина, чесного та мужнього людини, пробити зі своїми винаходом, який пришвидшує і удешевляющим житлове будівництво повоєнної зруйнованої країні, стіну байдужості чиновників, з корисливих і кар'єрних спонукань підтримують альтернативний, явно негідний проект столичного професора. Впізнаваний по точно виписаним деталей і неординарним психологічним характеристикам сюжет прочитувався як як одне з перших правдивих і яскравих звернень, у найкращих традиціях російської реалістичної прози, до наболілим проблемам сучасності, а й як узагальнювальна метафора викриття паразитичної і всевладної радянської номенклатури, єдиною метою якої була «утриматися у кріслі й продовжувати збагачуватися», як виклик системи та вимога для протистояння їй — хоча б інакомисленням, хоча б одиничним протистоянням несломленной волі і потрібна совісті. Офіціоз звинуватив письменника, у «наклепі», а після журнального видання философско-аллегорической Новорічної казки (1960) про безповоротної цінності кожного миті, нерідко растрачиваемого або убиваемого дрібницями і прагненням до хибним цілям, і друком збірок Повісті і його розповіді (1959) і Розповіді (1963), до фактичному забороні на публікацію творів Дудінцева.

Только 1987;го, з початком «перебудови», виник пресі й одразу став віхою історія сучасної російської літератури другий багаторічну сумлінну працю Дудінцева — роман Білі одягу (Державну премію СРСР, 1988), заснований на документальному розповіді про протиборстві у радянській науці 1940−1950-х років істинних ученых-генетиков з неосвіченими конъюнктурщиками — прибічниками «академика-агронома» Т. Д. Лысенко, котрий запевняв, що з належному відставку з жита зрости пшениця; у тому, як перші (у романі - Іван Стригалев, Федір Дежкин та його соратники) у атмосфері повного панування других («народний академік» Рядно) і несподіваного підтримкою окремих представниками різних соціальних верств (до полковника держбезпеки) продовжують таємно свої досліди, одягнувши вимушену личину конформізму (як це робили реальні вчені, Н.А. і А. А. Лебедевы — адресати авторського посвяти книжки) і тим самим пояснивши феномен тотального лицемірства, «подвійного» буття людей радянського соціуму. Не випадково актуальне у вітчизняній літературі 1960−1990-х років співвіднесення сучасності з історією, міфологією і релігією втілене у цьому романі темою Святого Себастьяна — реального історичної особи, начальника охоронців жорстокого цькувача християн римського імператора Діоклетіана, таємно котрий хрестив півтори тисячі чоловік і при цьому розстріляного тисячею стріл. Так, на думку Дудінцева, не боючись мук і навіть смерті, робить справжній людина свій моральний вибір — і тих заслуговує декларація про «білий одяг», чистим світлом сяючі в Откровении Іоанна Богослова, епіграфом з яких розпочинається роман.

Звучащий мотив страждання як важливого і навіть необхідна умова самопізнання і самовдосконалення особистості, чіткий у творчості Дудінцева, сам письменник пояснює так: «Переконаний, що у по-настоящему суворих умовах виявляються троє наших найкращих і гірші боку. Мені здається, де, де „не лунають життя прокляття у цей сад за високої стіною“, що й письменником стане б». З іншого боку, саме у учених — винахідників, «поисковиках», экспериментаторах, пролагателях нових шляхів, жагучих і захоплених людях, Дудинцев бачив хранителів животворящого творче начало.

Умер Дудинцев у Москві 22 липня 1998.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.