Веневітінов Дмитро Володимирович

Веневитинов Дмитро Володимирович (1805−1827)

Поэт. Що Походить із стародавньої дворянської родини, Веневітінов виріс у найсприятливіших умовах, користуючись турботливим піклуванням розумної освіченою матері. І його наставників особливе вплив надав на Веневітінова розумна і освічений француз-эльзасец Дорер, ознакомивший його з французької і римської літературою. Греческому мови Веневітінов учився в грека Байло, видавця грецьких класиків. Веневітінов рано ознайомився з древне-классическим світом; звідси вишукана гармонійність його душевного ладу, ясно отразившаяся в нерозривному зв’язок між його поетичним натхненням та її філософським мисленням; сучасники його називали «поетом думки». Він мав також здатність до живопису та значним музичним талантом. У студенти не надходив, а студіював деяких університетських профессоров.

У 1825 р. Веневітінов визначився в московський архів колегії закордонних справ. Легка служба залишала багато вільного часу. Він був учасником літературного суспільства, п’ятеро з п’яти членів якого досягли таємне Суспільство любомудрія. Їхньою метою було заняття філософією, переважно німецької; суспільство розпалася через побоювання, викликаних подією 14 грудня, якого виявився причетним знайомі їх і родственники.

Члени суспільства стало бажання мати свій друкований орган. Спочатку передбачалося випустити друком альманах (альманахи тоді було модно); але Пушкін, що у початку вересня 1826 р. у Москві, порадив кухоль заснувати щомісячний журнал. Невдовзі почав видаватися «Московський Вісник». Журнал виходив із початку 1827 р. під наглядом колективної редакції й під офіційної відповідальністю М.П. Погодіна. Веневітінов на той час вже перейшов до службу до Петербурга, до канцелярії іноземної колегії. Цьому сприяла платонічно обожнювана Веневитиновым княгиня Зінаїда Олександрівна Волконська. Їдучи з Москви до кінці жовтня, Веневітінов взяв із собою супутником, на прохання тієї ж Волконської, француза Воше, який щойно провів у Сибір княгиню Є.І. Трубецкую, последовавшую туди за своїм мужем-декабристом. При в'їзді Петербург Веневітінов і Воше заарештували: поліція була дуже підозріла всім, які мали хоча б найменше ставлення до учасників змови 14 грудня. Триденний арешт надав на Веневітінова анчар: крім важкого морального враження, перебування на сиром і неохайному приміщенні шкідливо вплинула його й це теж слабке здоров’я. Він нудьгував Москвою, де залишалися улюблена їм сім'я, його товариші з літературному суспільству, і по затіяному спільно журналу, піклування про якому Веневітінова палко виражені в збережених його листах до Погодіну та інших. Невдоволеність своїм становищем спонукала його думати про якнайшвидшому від'їзді на службу в Персію. До від'їзду з Москви Веневітінов жартома віддавався вивченню німецьких філософів: Шеллінга, Фіхте, Окена, в тому числі творінь Платона, які читав в оригіналі. Веневітінов чимало часу віддавав поетичному творчості. На початку березня, повертаючись легко одягненим з балу, Веневітінов сильно застудився, і його Герасимчука. На його могильному пам’ятнику в Симоновом монастирі, у Москві, вирізаний його знаменний вірш: «Як знав він життя, як жив!» Він знав життя ні з досвіду, а тому, що вмів глибоко поринути у її внутрішній сенс своїм рано дозрілої думкою.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.