І. Грекова

И. Грекова

Семен Ицкович.

(наст. Олена Сергіївна Вентцель) (1907;2002)

ПАМЯТИ ОЛЕНИ СЕРГІЇВНИ ВЕНТЦЕЛЬ.

Маю тільки мить між минулим і будущим,.

Саме вона називається жизнь.

(З песни) Её мить тривав 95 років і 25 днів. 15 квітня зупинилося її прекрасне серце. 18 квітня відбулася кремація…

Я не хочу писати некролог — такі зірки не падають, такі люди й не вмирають назовсім. Тим котрі живуть, яким дісталося їх сяйво у минулому, він буде сяяти і у майбутньому. Це почуття люди називають дороговказної зіркою. Він стає у душі як внутрішній компас.

Елена Сергіївна Вентцель, уроджена Долгинцева, — поет у математики й математик в поезії, вірніше — в прозі, адже і проза-то її поетична. Їй, за словами Пушкіна, здається, вдалося повірити алгеброю гармонію: кожне слово у її розповідях, повістях, романах — вивірене і поставлено доречно з математичної точністю, як ікс і ігрек в формулу, чому й звучить її проза, як ідеально налаштований музичний інструмент. Ікс і ігрек… Ігрек — її літературний псевдонім: И.Грекова.

И у математиці, де професор Вентцель, нею був обраний себе розділ дуже поетичний — теорія ймовірностей. Серед сили-силенної її наукової праці (у неї доктором технічних наук) підручник з теорії ймовірностей був й казки надовго залишиться затребуваним студентами всіх технічних вузів. Що вже казати про багатстві змісту, мало є підручників, написаних не сухо, а так цікаво і високохудожньо.

Елена Сергіївна викладала на факультеті озброєння Військово-повітряної академії їм. Жуковського. Саме там працював і її чоловік — видатний науковець Дмитро Олександрович Вентцель. Він був начальником кафедри балістики, професором, доктором технічних наук, генерал-майором авіації. Про ці чудових людях любовно писав «Літературної газеті» (18−24 липня минулого року її) їх учень, колишній слухач академії Вікторе Миколайовичу Гастелло, син легендарного льотчика. Про неї тепло згадували присутні на жалобну церемонію у Москві 18 квітня. Таких людей завжди був замало, й, боюся, можливість появи інших у нинішніх російських умовах невелика. Єдине сподівання — і їхні учні, їх школа. Так ще люди, котрі читають і буде читати книжки И.Грековой.

Она народилася 1907 року у Ревелі (тепер Таллінн). Потім сім'я переїхала в Петербург. Батько викладав математику, мати — словесність. Їхня донька стала складати розповіді з п’яти-шести років, але пішла все-таки точнісінько батьковою стезею, хоча пристрасть до словесності підспудно у ній мешкала й, прорвавшись на шостому десятці років, відразу зробила її найпопулярнішою автором.

Дмитрий Олександрович Вентцель народився 1898 року; пращури із боку батька були німцями, предки з боку матері належали до стародавньому дворянського роду. Усі хто знав його дивувалися багатогранності таланту, широті ерудиції та інтересів цієї людини. Він рано помер, в 1955 року. Його рисами Олена Сергіївна наділила ряд героїв своїх літературних творів, особливо генерала Сиверса в повісті «На випробуваннях».

Эта повість про буднях ракетного полігону, написана очевидцем, більше, учасником випробувань, і — зовсім на по парадним канонам, обурила ГлавПУР. «Де це ви бачили п’яного офіцера?» — краяли її. На Олену Сергіївну, безпартійну, в парткомі академії завели персональне справа. Вона мужньо відбивалася. Саме підійшов термін чергового професорського конкурсу, вона перемогла, тільки після цієї перемоги демонстративно подала заяву про звільнення і залишила академії, у якій пропрацювала 30 років. Звісно, такому професору були раді у кожному вузі столиці. Вона вибрала Московський інститут інженерів залізничного транспорту. Якби не було щастя, та нещастя допомогло: після бою про те генеральським парткомом Олена Сергіївна стала віддавати літературі ще більшу частину свого життя.

О, як ми зачитувалися її повістю «Кафедра»! Особливо ж викладачі вузів, аспіранти і студенти. Такого одкровення, розуміння, такий життєвої правди раніше був. И. Грекова, ледь з’явившись на літературному обрії, відразу стала знаменитим й улюбленою письменником, дуже близьким та зрозумілим читачеві, до того ж час ще більше більше бачили, високим, якого б «згори видно все». Її ім'я вже.

«Кафедра» була опублікована у 1978 року, «На випробуваннях» — 1967;го. А 1961;го Олександр Трифонович Твардовський, головного редактора «Нового світу», написав на рукописи оповідання И. Грековой «За прохідній»: «Автора треба пам’ятати. В нього є перо». Є перо! Золоте перо. Ось я перечитав написав це оповідання. Читаючи, записував те, що могла штовхнути не схильного до компліментів Твардовського на таку резолюцію. Набралося багато цитат, одне за одним краще, тож і вибрати важко, а всього бракуватиме тут місця.

Многолетняя співробітниця редакції «Нового світу» Калерія Миколаївна Озерова пам’ятає, що рукопис оповідання И. Грековой «За прохідній» принесла в «Новий світ» письменниця Фріда Абрамівна Вигдорова, дружила з Оленою Сергіївною. Так, той самий, що пізніше зробила облетіла увесь світ запис суду над Йосипом Бродським, внаслідок чого піддалася гонінням власті, то, можливо, врешті-решт стоившим їй життя.

Стоит згадати є ще і Василя Гроссмана. У тому ж 1961;му Олександр Твардовський спробував опублікувати його роман «Життя невпинно й доля». КДБ негайно заарештував рукопис і извёл її автора, помер 1964;му у віці всього 59 років. Тому, як у 1962;го Олена Сергіївна принесла в «Новий світ» свій роман «Свіжо переказ», Олександр Трифонович замкнув рукопис в сейф, опублікувати і спробував, бо тема була недоторканна, відверто антирадянська — державний антисемітизм у СРСР, в «країні дружби народів».

Роман «Свіжо переказ» побачив світ лише в 1995 року, і те не так на батьківщині, а США, в видавництві «Ермітаж». Він «чекав зустрічі з читачем, — писала в післямові до роману Руф Зернова, — казковий, билинний термін — тридцять років і 3 роки». Вона діву далася, дізнавшись, що це роман був принесений в «Новий світ» ще й тому далекому 1962;го. «Що це були? Наївність? Простодушність? Виклик? Мабуть, швидше за все — виклик…» Олена Сергіївна була наївною, вона все гаразд бачила. Краще багатьох євреїв, які воліли закривати на правду очі. Вона розуміла, які сили обрушилися на неї за разі опублікування роману. Проте він менш… Ні, тим паче рвалася вона у бій. Вона не знала страху у боротьбі правду і честь. Сердечне їй при цьому спасибі.

Роман «Життя невпинно й доля» Василя Гроссмана було опубліковано по закордонах через 19 років, на батьківщині — через 27 років. Роман И. Грековой «Свіжо переказ» побачило світ через 33 року (Батьківщині — через 35 років). Добре хочч за життя автора! Роман пронизаний глибокої симпатією до єврейського народу, болем над його трагічну долю, хоча написано його й російською людиною. У Гроссмана хвороблива тема антисемітизму — теж сильна, але ці зрозуміло: Гроссман — єврей. Юрій Нагибін не єврей, але все життя вважав себе євреєм, а головне, й інші так вважали, тому його відчайдушна «Пітьма наприкінці тунелю» теж зрозуміла. І це російська жінка із німецькою прізвищем Вентцель — саме вона якого стрепенулася? Не зараз, а давно, ще роки, коли говорити звідси вголос просто небезпечно. А вона те, що заговорила — закричала антисемітизм. Закричала про нього лише як «про єврейської — як «про російської біді. Вона відважно виступила як шляхетна хранителька доброго імені російського людини. Багатьом російським патріотам (серед яких і великі письменники) цього шляхетності, на жаль, бракує. Тому і залишають Росію єврейські сім'ї. Коли їх нащадки запитають, чого вони тут, чому у Росії, нехай хтось дасть їм прочитати «Свіжо переказ», цю «Сагу про Левиных», який у мене назвав нього на одній із своїх давніх публікацій.

Тиражи книжок, на титулі яких ідеться «И.Грекова», тепер значні і, безсумнівно, зростатимуть. На батьківщині автора, і у інших країнах, російською й у перекладах на багатьох інших мови. Переді мною збірник «На випробуваннях» (М., 1990) з тринадцятьма її творами й видаються книжки, видані кінці дев’яностих: роман «Свіжо переказ», збірники обраних повістей і оповідань «Дамський майстер» і «Удовиний пароплав». Останні випущені московським видавництвом «Текст» у серії «Класика сучасності». Мало кого за життя визнають класиком. Їй ця честь дісталася за праву.

Процитирую усе-таки бодай шматочок з виписок, зроблених у процесі читання оповідання «За прохідній»: «Дивна все-таки штука — мистецтво. Ми помічаємо його, як його виражено у великих речах. Однак день у день ми живемо серед дрібних, забываемых, прохідних штучок, які у певному сенсі теж мистецтво. Взяти, наприклад, сірникові коробки. Адже кожному їх щось намальовано. Хтось робив етикетку, намагався, щоб добре, красиво. А спитай свого сусіда: що намальовано на коробці, який ти сьогодні в десять разів виймав зі свого кишені? Не скаже… Яка доля: плодити красу, щоб її помічали! Страшна доля! Такий долі хочу?..» Так було в оповіданні И. Грековой розмірковував молодий парубок, науковий співробітник закритою лабораторії. Разом з нею розмірковував і автор цих.

О, Олена Сергіївна, Ваша спадщина і краса Ваша залишилися людей і доля, яку Ви собі обрали, благословенна. Кому станеться побувати у Москві, зазирніть, будь ласка, цвинтарі, що поруч із Донським монастирем, де буде спочивати її прах.

Земной їй уклін і світла пам’ять.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.