Становлення і розвиток рекламної справи в Україні

Реферат на тему:

Становлення і розвиток рекламної справи в Україні

Історія становлення та розвитку рекламної справи в Україні ще чекає своїх сумлінних дослідників — станом на 1 січня 2001 р. в бібліографічних довідниках Національної бібліотеки України немає інформації про жодну наукову розвідку на цю тему. Це прикро, але не дивно, бо тривалий час маркетинг, реклама та ринкові принципи в економіці вважались чужими нам явищами «загниваючого капіталізму». У вітчизняних архівах, бібліотеках і музеях зберігаються тисячі недосліджених історичних документів і матеріалів, вивчаючи які допитливий дослідник може дізнатися, як формувалися торговельні і рекламні комунікації у давні й не такі вже давні часи і проторує стежку аналогій і висновків до сьогодення.

Реклама є інструментом маркетингової комунікаційної політики, тому є всі підстави розглядати розвиток української реклами як еволюційний процес, безпосередньо пов’язаний:

• з розвитком економіки України;

• з історією становлення і розвитку маркетингових комунікацій в Україні;

• з розвитком засобів розробки, створення і поширення рекламної продукції (інтелектуальних ресурсів, писемності, графіки, живопису, поліграфії, преси, радіо і телебачення).

Українська реклама в різні періоди свого розвитку пережила колосальні зміни і розвинулася від первинної своєї форми — протореклами — до рівня сучасної рекламної індустрії.

Протореклама

Матеріальні свідчення археологічних розкопок підтверджують, що основа духовної культури нашого народу — писемність, графіка, живопис, скульптура — сягають історичним корінням ще в прадавні часи. На місці розкопок Кирилівської стоянки (IV-II тисячоліття до н. е.) археологи знайшли бивні мамонта, на яких були зображені річкові хвилі, черепахи і птахи, що літали над рікою. Великий подив археологів викликала знахідка на Мізинській стоянці унікальних творів первісного мистецтва: скульптур ідолів, жіночих статуеток і фігурок тварин із бивнів мамонта, прикрас-підвісок, ґудзиків, намистинок із черепашок. Жіночі статуетки, браслети, декоративний орнамент на бивнях мамонта були розфарбовані червоною вохрою. І це за часів пізнього палеоліту.

Розкопки Трипільської культури (ІІІ-ІІ тисячоліття до н. е.) теж дали нам зразки красивого орнаменту, яким був розписаний глиняний посуд. Трипільські племена з кісток, рогів і шкір тварин робили також ударні музичні інструменти.

Відкриття світового значення зробив київський дослідник М. Суслопаров. Він знайшов алфавіт пеласгів-трипільців, дешифрував знайдені записи і довів, що цей алфавіт використовували кіммерійці, серед яких були предки слов’ян і литовців (експонати зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї). На думку вченого, перший у Європі літерно-звуковий алфавіт існував на Наддніпрянщині ще в IV тисячолітті до н. е., тобто раніше ніж у фінікійців.

Помітний слід в історії українського суспільства залишили кіммерійці, таври, скіфи і сармати — племена, що жили в степах Причорномор’я й у Криму. Особливо багато пам’яток давньої культури залишили скіфи. Вони прикрашали розписами й орнаментом щити і чаші, на кістках тварин вирізьблювали зображення людей, звірів, побутові сценки. Під час розкопок кургану Товста Могила на Дніпропетровщині знайдено чимало золотих, срібних і бронзових предметів високої художньої цінності, серед них всесвітньо відома золота прикраса — пектораль, що датується IV ст. до н. е.

В історії Північного Причорномор’я і Криму важливе місце посідає період грецької колонізації.

Вже у VIII ст. до н. е., коли ще вся земля майбутньої України потопала в присмерках праісторії, узбережжя Чорного і Азовського морів заселяють грецькі колоністи, які втікали від війн з рідного краю і шукали не тільки нові ринки збуту, а й захисту для виживання і продовження своєї цивілізації.

Греки принесли з собою всі атрибути своєї цивілізації: демократичні принципи, культуру, високий рівень торговельних комунікацій і проторекламу, вже описані у розд. 2.1. Так, одночасно з містами Ольвія, Херсонес, Тира, Боспор, Феодосія вони заснували «низку торговельних факторій (прообраз сучасних торгових представництв. — Авт.) вздовж чорноморського узбережжя». Грецькі колоністи залишили в історії прекрасні зразки протореклами.

1. У давній Ольвії у тяжкі часі правителі міста зверталися по допомогу до багатих співгромадян. Благодійна діяльність багатіїв відзначалася в спеціальних декретах. Текст декрету викарбовували на мармурових плитах і поміщали на спеціальних підставках — постаментах. Багаті люди були зацікавлені в таких декретах — вони створювали популярність і сприяли процвітанню торгівлі. Так, в одному з декретів, що датується II ст. до н. е., повідомляється про благодійну діяльність громадянина Протогена, що допоміг місту, коли державна скарбниця виснажилася, священні посудини були закладені лихварям, у місті панує голод і «все у занепаді внаслідок воєн і неврожаїв» .

2. Землеробство було важливою сферою економічної і торгової діяльності Боспорського царства і на його монетах ми бачимо зображення колосся — рекламного символу хліборобів, що й нині не втратив свого значення.

3. Археологічні розкопки давніх грецьких міст у Причорномор'ї дали нам зразки скульптури, архітектури, живопису, графіки тих часів. Дослідники звернули увагу, що саме на ці жанри грецької культури вплинула місцева культура скіфів, сарматів і слов’ян. Таким чином, на українській землі під впливом торгових комунікацій — а саме вони були основним засобом спілкування — народився новий варіант грецької античної культури.

Межею історичних часів для народів, які населяли територію нинішньої України, вважається IV ст. н. е. Українські землі за тих часів лежали на перетині найважливіших торгових шляхів. Між Балтійським і Чорним морем природні шляхи йшли руслами великих рік: Дніпро, Дністер і дунайські притоки прокладали торгові шляхи з півдня в Центральну Європуз півночі назустріч їм текли води Вісли, Бугу, Німана, Двіни і приток Неви. Вододіли між ріками були вузькими і по них прокладалися сухопутні дороги. Недосліджені країни завжди приваблювали до себе купців, що шукали вигідні ринки збуту. Греки, римляни, араби, перси, євреї, візантійці, скандинавські народи в різні часи і з різних сторін йшли недоступними шляхами всередину Східної Європи. «Поява іноземних купців мала велике значення для місцевих народів. Біля річок у найбільш пожвавлених торгових місцях засновувалися купецькі агентства. Розвивалася внутрішня торгівля, підвищувався культурний рівень, тому що в обмін на місцеві товари іноземні купці пропонували високомистецькі вироби і прикраси» .

Маємо всі підстави припустити, що купецькі агентства, метою яких був продаж товарів і організація торгової діяльності на постійній основі, займалися і рекламною діяльністю — адже без реклами немає торгівліна жаль, вони не залишили документальних свідчень тогочасних методів і засобів рекламно-інформаційних комунікацій.

Зародження й розвиток реклами і рекламних комунікацій за часів Київської Русі.

Важливу роль у розвитку української реклами відіграла Київська Русь — перше державне утворення східних слов’ян. Багато істориків — М. Грушевський, С. Середонін, В. Ключевський, М. Голубець — не без підстав вважають, що Київ став політичним і економічним центром держави завдяки своєму становищу центру торгівлі. Зокрема, М. Грушевський зазначає: «Взагалі, як начатки київської державної організації були, безсумнівно, тісно пов’язані з інтересами київської торгівлі, так і пізніше державні інтереси тісно спліталися з торговими, а купецький клас — з урядовим. Картина злиття урядової діяльності з торгівлею і торговими інтересами знаходить собі повне підтвердження в договорах київських князів із Візантією: їхній головний зміст… складає забезпечення торгових інтересів.

Руські князі і бояри — одночасно уряд і негоціантикиївська урядова політика перебуває на службі в торгівлі, як у свою чергу торгівля складає ту економічну основу, на яку спираються князі й уряд" .

Ця точка зору має право на існування незважаючи на заперечення академіка П. Толочка .

Київська Русь підтримувала торговельні відносини практично з усіма країнами Сходу, Центральної і Західної Європи. Основні закономірності, що зумовили розвиток міжнародної торгівлі в Київській Русі, діяли й усередині країни. Зростання виробництва продуктів сільського господарства і ремесел супроводжувалося формуванням системи збуту їх на міських ринках. Давні літописи вказують на існування в ті часи в Києві двох ринків — «Бабин торжок» у місті Володимира і «Торговище на Подолі». У туристичному путівнику по Києву, виданому 1917 року (репринтне видання 1994 p.), з посиланням на історичні джерела згадується ще один ринок — «Житний торг», що існував вже в XI ст. «Житний торг» був місцем, де виважувалися важливі справи, глашатаї (бірючі - рос.) доводили рішення князя й оголошення приватних осіб (зразок усної реклами) [33]. Існує припущення, що вулиця Боричів Тік у Києві дістала свою історичну назву як місце, де боричі (бірючі) виступали з оголошеннями перед народом (ток, токовище — місце спілкування й обговоренняі в наш час кажуть: ток-шоу).

Характерним для ринків Київської Русі було спорудження на них або біля них храмів. По-перше, це було викликано тим, що храми були місцем найбільшого скупчення людей — потенційних покупців (як бачимо, давні бізнесмени вже тоді по-своєму розумілися на маркетингових комунікаціях. -Авт.) — по-друге, згідно зі статутом князя Володимира саме церкві було віддано нагляд за мірами і вагами в містах — церкви мали берегти їх справедливість, «не умножати, ані умаляти» .

Значне місце в економіці Київської Русі займало ремісниче виробництво. На ринках Києва були дуже популярні вироби гончарів — горщики, миски, корчаги, амфори київського типу, світильники, облицювальні плитки. Кожен гончар, дбаючи про репутацію і рекламуючи свою продукцію, ставив на своїх товарах спеціальне клеймо (зараз ми називаємо це фірмовим знаком, торговою маркою). Традиційно кожен гончар на Русі мав своє клеймо.

Істотне значення в розвитку протореклами мала писемність. Поява писемності пов’язана із соціально-економічним і культурним прогресом Київської Русі. До X ст. відносять повідомлення про писемність, що згадується в договорах Русі з греками в 911 і 944 р. Тексти цих договорів наведені в «Повісті минулих літ». У договорах зустрічаємо прямі свідчення про наявність писемності на Русі. Так, у договорі 911 р. згадується звичай писати духівниці (духовний заповіт), коли заповідач їде в чужу країну.

Особливе зацікавлення викликає так звана Софійська абетка, виявлена на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору. Вона складається з 27 літер, в основному грецьких і слов’янських. На думку С. Висоцького (дослідника історичних пам’яток Софійського собору), «Софійська абетка відбиває один із перехідних етапів східнослов'янської писемності. Можливо, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра» .

Після прийняття на Русі візантійського православ’я, що стало «культурою» новоутворених християн, на Русі остаточно затверджується кирилична система письма. Кирилицею написані всі відомі нам літописи XI і наступних століть: «Остромирівське євангеліє», «Ізборники» 1073 і 7076 p., «Слово про закон і благодать» та ін. Кирилицею написані і «графіті» на стінах Софійського собору (рис. 2) — понад 300 написів і малюнків — писемних свідчень, що поповнили наше уявлення про події давньоруської історії*. Так, один із написів 1032 р. повідомляє про народження в князя Ярослава Мудрого сина Всеволода. В інших написах повідомляється про смерть «царя нашого» Ярослава Мудрого, про продаж землі Бояна і сплату Софії десятини та ін.

Рис 1 Написи-" графіті" на стінах Софійського собору**.

У Софійському соборі виявлено найдавніший напис, датований 1052 роком. У ньому повідомляється про удар блискавки в Софійський собор.

Цей напис на 16 років давніший від знаменитого напису на Тмутараканському камені 1068 року, в якому розповідається про те, як тмутараканський князь Гліб міряв узимку море по льоду від Тмута-ракані (сучасна Тамань) до Корчева (Керчі) [18, с. 143]. Крім Софійського собору «графіті» виявлено на стінах Кирилівської церкви, Михайлівського собору Видубицького монастиря, а також на стінах деяких печер Києво-Печерської лаври.

Аналізуючи церковні графіті, бачимо, що їхніми авторами були представники всіх соціальних верств населення — ченці, попи, купці, князівські люди, переписувачі. Можна припустити, що настінні «графіті» — це своєрідні дошки оголошень, місце розміщення давньої рекламної інформації. Зазначені написи-графіті належать до пам’яток неофіційної писемності, зробленої з ініціативи самих авторів.

В XI ст. у Київській Русі було започатковано жанри реклами, які через кілька століть називатимуться «фірмовий стиль, рекламна поліграфія, сувенірна рекламна продукція». Велике поширення літописів та оригінальної літератури (автобіографічної, філософсько-публіцистичної, художньої) покликало до життя створення майстерень з написання книг, де працювала велика кількість переписувачів. За приблизними підрахунками вчених у книжковому фонді Київської Русі налічувалося 130−140 тис. томів. Книги на Русі, як і в усьому світі, коштували дуже дорого — за свідченням візантійських джерел в ХІ-ХІІ ст. за одну книгу можна було купити великий будинок у місті. Книги писали красивим статутом (вид давнього шрифту), початкові рядки писалися золотом, прикрашалися великими мальованими ініціалами і художніми заставками. Події, описані в книгах, ілюструвалися кольоровими мініатюрами. Книги мали дорогоцінний оклад із срібла, часто в оформленні обкладинок книг використовувалося золото і дорогоцінні камені.

У Київській Русі необхідно виділити такі проторекламні символи, як перстені-печатки, торгові пломби, клейма ремісників. У літописному повідомленні про укладення угоди з греками за часів князя Святослава згадуються золоті печатки у посольських людей і срібні - у купців. Наявність таких печаток була обов’язковою складовою підписання угоди.

Графіка, живопис (зокрема монументальний), художня обробка металів і дерева, майоліка за часів Київської Русі досягли високої майстерності і художньої досконалості. Високий рівень розвитку монументального живопису підтверджує ансамбль розпису Софії Київської, побудованої в 1037—1061 pp. Ярославом Мудрим.

Прекрасне внутрішнє оформлення мав Михайлівський золотоверхий монастир у Києві. Храм був зруйнований у 30-ті роки XX ст. і нині його відновлено у первозданному вигляді.

У 1051 р. на схилах Дніпра був побудований монастир, названий згодом Печерським.

Печерський монастир став релігійним і культурним центром Київської Русі. У монастирі сформувалася школа видатних зодчих, учених, малярів і письменників. У XI ст. в Києво-Печерському монастирі була заснована перша іконописна майстерня — центр давньоруського живопису.

Крім Києво-Печерської в Києві сформувалася іконографія святих Бориса і Гліба. Уявлення про роботи цієї школи дає ікона Борис і Гліб, що експонується в Київському державному музеї російського образотворчого мистецтва.

Високого рівня розвитку досягле в Київській Русі прикладне мистецтво і художнє лиття. Усьому світу були відомі витончені і високомистецькі вироби київських ювелірів, а також вироби, виготовлені технікою емалі і воронування.

Надзвичайний злет культури Київської Русі часто пояснюють її тісними зв’язками з Візантією, країнами Центральної і Західної Європи. Справді, цей вплив на культуру Київської Русі був значним, але не вирішальним.

За часів князя Володимира вперше в руській історії починається карбування грошей — золотих і срібних монет. «Володимир перший з українських князів почав бити свою монету. Робив він це також з наміром, щоби зробити більш відомою свою державу. Володимирові гроші були золоті і срібні. Роблені вони на зразок візантійських. На одному боці є образ Христа, на другому — постать самого князя, що сидить на престолі у царських відзнаках, із хрестом у руці. Написи є: „Володимир на столі“, „Володимир, а се єго золото“, „Володимир, а се єго серебро“. На деяких монетах був зображений тодішній герб київської держави — тризуб» .

Високий рівень культури, економічного і соціального розвитку Київської Русі став тією основою, на якій у подальші роки формувалася українська реклама, засоби її створення і поширення.

Розвиток рекламних засобів і комунікацій у XV-XVIII cт Монголо-татарська навала 1240−1242 pp. завдала Київській Русі, що посідала одне з провідних місць у загальноєвропейському історичному розвої середньовіччя, непоправної шкоди. Вражена роз'їдаючою іржею феодальної роздробленості, Київська Русь не змогла протистояти ордам монголо-татар. На високій ноті обірвалися творчість зодчих і художників, літописників і билинників, ремісників і музикантів. Те, що вдалося врятувати від розграбування та знищення, опинилося на довгі століття в земляних схованках. Найбільше постраждала українська державність — із занепадом Київської Русі на довгий час фактично перестала існувати і самостійна держава.

Проте поступу історії не зупинити, прийшов час і згинули в глибинах віків східні завойовники. По-різному складалася доля українського народу у подальші століття, але одне залишалося незмінним: жодні завойовники і володарі не змогли знищити його духовності і традицій. Український народ продовжував жити на предкових землях і був гарантом безперервності історичного процесу. Спустошені і зруйновані під час монголо-татарської навали міста і села України поступово відроджувалися, знову ставали осередками ремесел, торгівлі, культури і політичного життя. На тлі розвитку економічних, політичних і соціальних основ суспільства тривав процес формування рекламних комунікацій. Розглянемо історичні події, які мали вирішальний вплив на розвиток цього процесу.

Магдебурзьке право. Литовські князі і польські королі, під владою яких довгий час залишалися українські землі, вважали міста джерелами прибутків і шукали в них підтримки проти феодальної анархії. Тому вони надавали деяким містам Магдебурзьке право, яке звільняло їх від управління і суду феодалів. Обираючи магістрат на чолі з війтом, міста формально були непідвладні місцевим старостам і феодалам. У XIV-XVII ст. Магдебурзьке право одержали Львів, Київ, Луцьк, Житомир, Вінниця, Чернігів, Переяслав та інші міста. Запровадження Магдебурзького права сприяло відродженню торгівлі і створенню ремісничих цехів — професійних общин. Так, у XVI ст. у Львові вже існувало близько 20 цехів: ковалів, шорників, зброярів.

Київ одержав Магдебурзьке право у XV ст. «Ще у 1499 році Київ одержав Магдебурзьке право і міщани вже не підпорядковувалися київському воєводі. Вони були підсудні тільки своєму виборному магістрату., створювали соляні, шорні, хутрові та хлібні магазини. Магістрат мав свої значні доходи. Возний голосно оголошував з ратуші магістрату його розпорядження. Ремісники організовувалися в цехи, які надавали своїм членам економічну допомогу і захист. Кожен цех мав своє знамено, цехові значки і герби, архіви і навіть похоронні покрови «.

Київський магістрат, як і всі інші міста, що жили за Магдебурзьким правом, мав свою муніципальну кавалерію, яка називалася «Золотою корогвою». Кавалерія була призначена для участі в парадних заходах, але в разі потреби, як це було в XIX ст. під час польського повстання, могла служити і для «збройного захисту міста» .

А ось як описує вже згадуваний путівник 1917 року Олександрів-ську (нині Контрактову) площу Києва за часів «Магдебургії»: «Площа ця як торгове місце відома з давніх часівв княжу добу вона називалася «Торговищем». Нині тут йде жвава торгівля різними товарами в рундуках і переносних ларях. Майстри працюють на відкритому повітрі. Біля рундуків і будівель, які виходять на площу, причеплені вивіски, які вказують неграмотним, що продається й робиться у тих чи інших приміщеннях. Вивіски розміщалися на особливих висячих щитах, які у XVIII ст. і більш ранні часи були прикрашені торговими знаками і гербами торговців. Часи, коли в Україні діяло Магдебурзьке право (на російській частині України — до 1825 року), дали нам зразки подальшого розвитку торговельних комунікацій, усної реклами («воланіє» возного з ратуші), фірмової символіки ремісничих цехів і торговців, зовнішньої реклами (вивіски на торгових місцях), іміджевої реклами (кавалерія «Золота корогва»).

До 1774 р. у Львові відбувалися контрактові ярмарки. З 1774 до 1797 р. контрактові ярмарки відбувалися у місті Дубно біля Львова, а з 1797 р. — у Києві. У Києві контрактовий ярмарок був об'єднаний з Хрещенським ярмарком, відомим ще з XVI ст. На контрактовий ярмарок у Києві приїздили купці з багатьох міст Росії, Австрії, Пруссії, Франції, Італії, Англії, Данії та інших країн. Цікаво, що контрактові ярмарки проіснували до 1927 р.

Виникнення і розвиток друкарства. Руські першодрукарі Іван Федоров та Петро Мстиславець за часів царя Івана Грозного були змушені виїхати від переслідувань у Литву, де в маєтку вельмож Ходкевичів створили друкарню і в 1569 р. видали книжку «Учитель не Євангеліє». У 1573 р. І. Федоров переїздить до Львова і на пожертвування львівських міщан відкриває першу в Україні друкарню.

Рис. Герб м. Львова (а) і друкарський герб Івана Федорова (б) (Львівський буквар, 1574р.).

У 1574 р. були створені перші українські друковані видання — славнозвісний «Апостол» і «Букварь» для навчання дітей грамоті. З І. Федоровим як першодрукарем Україна увійшла в нову добу друкарства і книжної графіки.

" Апостол" був прекрасно ілюстрований, графічне зображення апостола Луки в книзі витримане у традиційному візантійському стилі, але орнамент і декоративне облямування навколо нього виконано за ренесансними нюрнберзькими зразками. «Апостол» був дуже дорогим виданням, тому І. Федоров змушений був віддати в заставу за борги друкарню і переїхати до міста Острога на Волині, де почав працювати у відомого мецената князя Костянтина Острозького. Там, у 70-х роках за його участі була організована друга в Україні друкарня. Князь Острозький доклав багато зусиль і коштів для організації книгодрукування, створення в Острозі школи і «острозького гуртка», що став основою організації вищої школи в Україні. В Острозькій друкарні вийшли «Букварь» (1578), «Острожская Библия» (1581) та ін. Там, в Острозі, як писав сучасник, «православіє.

наше почало сяяти, мов сонце, будівничі церкви божої почали показуватися, книги друковані почали множитися" .

Після смерті І. Федорова (1583) друкарство в Україні продовжувалося. У Львові його друкарню викупило братство «Львівська Русь» і видання книг було продовжено. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні вже працювало близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Києві, Острозі, Почаєві, Луцьку, Чернігові.

Визначним центром українського книгодрукування стає Київ, де на початку XVII ст. у Києво-Печерській лаврі було засновано друкарню.

Першою книгою, виданою у Києво-Печерській лаврі, став «Часослов» (1617). Наступні видання «Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла» (1623) та «Беседы Иоанна Златоуста на деяния апостолов» (1624) були ілюстровані високохудожніми гравюрами, виконаними лаврськими майстрами Степаном Бериндою і Тимофієм Петровичем.

На XVXVIII ст. припадає розквіт української графіки — основи художнього оформлення книг, а згодом і реклами. Тоді ж набувають поширення гравюри на дереві, міді та інших металах. Відомими майстрами гравюри були Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасе-вич та Іван Щирський — представники української графіки у стилі бароко. До значних досягнень барокової графіки належить теза «Тріумфальне знамено» Івана Щирського, створена у 1698 р. Основоположник мистецтва різьбярської графіки Леонтій Тарасевич створив багато високохудожніх гравюр, серед них історично достовірні образи діячів вітчизняної культури — літописця Нестора та живописця Алімпія.

Саме на межі XVII-XVIII ст. сформувався основний вид української книги з характерним ансамблевим ілюструванням і оформленням, пишним декором, використанням традицій народного декоративного мистецтва.

Започаткування друкарства в Україні - знаменна подія в її культурному житті. Можна без перебільшення сказати: після створення системи слов’янської писемності (кирилиці) початок книгодрукування — найважливіша віха в історії розвитку української культури, маркетингових комунікацій і реклами.

Українське козацтво та його символіка. «Зародилася й змогутніла козаччина в особливих умовах нашого державно-політичного лихоліття, на спустошених татарвою «диких полях», у безпосередньому сусідстві і безупинній боротьбі з кримськими хижаками.

Постає козаччина як стихія, як вона хаотична, без дальшої мети й глибшої політичної програми. Але об'єднавшись з громадянством, призвавши на поміч своїй узброєній руці й одчайдушному лицарському серцю, розум нації, козаччина дуже скоро змінили свою ролю добичника й оборонця степових окраїн на ролю будівничого-твор-ця відродженої Української державності" .

У 30−40 роках XVI ст. козаки створили могутню для того часу фортецю — Запорізьку Січ. Запорізька Січ мала чітку військово-адміністративну організацію, що спиралася на вікові традиції Київської Русі. Козацьке військо (Кош або січове товариство) налічувало кілька тисяч озброєних вояків (герб Запорозького війська зображено на рис. 4). На загальній військовій раді козаки обирали старшину — кошового отамана. Кошовому отаману вручали булаву — знак найвищої влади в Запорізькій Січі.

Старшинам вручалися клейноди: бунчук — мідну або позолочену кулю на дерев’яному держакудо кулі прикріпляли пучок волосся з кінського хвостахоругви — прапори із зображеннями святих, хреста, зброї тощопечатку — для засвідчення документів.

З появою виборних гетьманів булава стала символом гетьманської владиполковникам — військовим старшинам почали вручати як символ влади перначі.

Рис. Герб Запорозького війська (з книги Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного»).

Звичайно, описане — лише незначна частка відомостей про символіку українського козацтва, про його військову атрибутику і відзнакиусе це потребує подальших науково-історичних досліджень.

Українська мова і література. Українська мова залишається невмирущою основою життєвої сили народу, джерелом натхнення, що допомогло йому зберегти свою самобутність. Великий авторитет і життєву силу української мови підтверджує такий історичний факт: сформована на основі староруської українська мова зберегла від ополячування свою фонетико-лексичну основу і навіть протягом XIV-XVI ст. була офіційною мовою Великого князівства литовського. Про це згадується у Литовському статуті 1566 р. У Литві українською мовою друкувалися книжки, писалися наукові трактати, велися переговори, видавалися офіційні документи владних структур.

У 1627 р. Памва Бериндою в Києві був виданий «Лексикон славяноросский» — перший граматичний посібник української мови. Готуючи це видання, він переклав українською мовою або розтлумачив близько 700 слів.

Народну українську культуру цього часу відображено в піснях, легендах, думах, казках і прислів'ях — основах формування усної реклами. Історичні пісні й думи славили героїчну боротьбу народу з іноземними загарбниками і гнобителями. Поширювали ці думи і пісні козаки-бандуристи, що мандрували селами і містами, співали на ярмарках, біля храмів і на міських майданах. Часто бандуристи були самі авторами пісень, дум і музики. Мовна символіка, синонімічні ряди, підказані чудовими образами природи, обрядами, віруваннями та історичними подіями, вливалися в загальнонародну мову. Помітним явищем у розвитку літератури в Україні було літописання, яке продовжувало давньоруські літописні традиції. Створювалися хроніки й оповідання про історичні події.

Українська література XVIII ст. поступово звільнялася від церковного впливу і набула побутово-світського характеру. У 1700 р. в друкарні Києво-Печерської лаври був виданий календар «Месяцеслов», де поряд із творами релігійного змісту містилися й світські матеріали.

Освітній процес в Україні як основа формування інтелектуального потенціалу нації надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі і царської Росії. Прийнятий поль;

ським урядом закон 1696 р. виключив українську мову з адміністративного вжитку, вона залишалася тільки мовою церкви. Указом російського царя 1721 р. Києво-Печерській і Чернігівській друкарням заборонялося видавати будь-які книжки, крім церковних.

У 1720 р. було заборонено книгодрукування українською мовою у Києво-Могилянській академії. Царськими указами 1727, 1728 і 1735 р. наказано вилучити з церков усі українські друковані видання. Богослужіння велося тільки російською мовою. Починаючи з другої половини XVIII ст. Києво-Могилянська академія і всі інші школи в Україні змушені були перейти на російську мову.

Зародження української преси. На українських землях порівняно із західноєвропейськими країнами преса почала формуватися на 150 років пізніше. Зародки української преси вже з’явилися в період діяльності гетьмана Івана Виговського. Крім звичайних універсалів він почав видавати спеціальні друковані універсали для козацької старшини, де окрім наказів і законів подавалися і потокові вісті. «Був це фактично своєрідний сурогат часопису, що появлявся і пізніше, аж до 1709 року» .

П. Федченко («Преса та її попередники». — К.: Наук, думка, 1969) наводить дані про вихід перших газет в Україні: 9 липня 1749 р. у Львові польською мовою було видруковано листок «Кур'єр львівський», а у 1772 р. — газету «Суплімент» (повідомлення), жоден примірник яких не дійшов до наших часів.

А. Животко стверджує: «Щойно в 1776 р. появляється перший на українських землях… тижневик французькою мовою „Gazette de Leopol“, перше число (номер) якого появилося у Львові 1 січня… Проіснував цей часопис лише один рік» .

На східних українських землях періодична преса починає розвиватися пізніше — лише на початку XIX ст.

Реклама у період формування {розвитку капіталістичних відносин в Україні (XIX — початок XX ст.).

XIX ст. (особливо його друга половина) і початок XX ст. були одним з найважливіших періодів в історії України. Значний вплив на формування тогочасних суспільно-політичних відносин справляв активний розвиток промисловості і сільськогосподарського виробництва. Так, у 1860 р. в Україні вже було 2147 промислових підприємств. Для удосконалення внутрішніх і експортних перевезень у 1820 р. створюється «Російська південно-західна компанія», у 1852 р. засновано «Товариство Південної залізниці». Україна стає одним із найрозвиненіших промислових районів Російської імперії.

Становлення економіки стимулювало розвиток реклами і засобів масової інформації - газет і часописів. Реклама стає класичним засобом просування товарів на ринок. У XIX ст. на вулицях міст України з’явилися перші рекламні тумби. Історичні джерела містять відомості про появу реклами на вагонах міського кінного, а згодом — з 1892 р. — й електричного трамвая у Києві.

Газети і реклама в газетах у ті часи друкуються тільки російською мовою. У 1812 р. в Харкові вийшов перший український часопис «Харьковский еженедельник», а в 1816 р. — часопис «Украинский вестник». У 1824 р. при Харківському університеті починає видаватися перший часопис «Український журнал», редактором якого був П. Гулак-Артемовський. Перша в Україні торгова газета вийшла французькою мовою у 1820 р. в Одесі - «Мессажер де ла Русі» (торгівля південної Русі). В Одесі 1827 року вийшла перша газета російською мовою «Одесский вестник» (виходила до 1837р.).

У Києві, в 1835—1838 pp., а також у 1850−1875 pp. під час проведення Київських контрактових ярмарків починає видаватися газета «Киевские объявления» (15−20 номерів щороку), яку можна вважати першим друкованим рекламно-інформаційним виданням в Україні. Газета друкувала інформацію про роботу ярмарку, про ціни на товари і валюту.

У 1838 р. з наказу російського уряду в усіх губернських містах починають виходити газети «Губернские ведомости» (у Києві - «Киевские губернские ведомости»).

У цей період остаточно формується й українська літературна мова, яка стала єдиною мовою для всіх українських земель, її визнали своєю і наддніпрянці, і волиняни, і слобожанці, і подоляни, і закарпатці. Українською мовою починають друкуватися перші українські часописи. Так, у Львові (1862) виходить літературний часопис «Вечорниці», який друкував твори українських поетів і прозаїків. Цей часопис проіснував недовго, як і ті видання, що прийшли йому на зміну- «Мета», «Нива», «Русалка» (1863−1866 pp.). Тільки з 1867р. починає видаватися часопис «Правда», який регулярно виходив до 1880 р. Коли у 1863 р. царський уряд Росії забороняє друкувати літературні твори українською мовою (на території підросійської України), то часопис «Правда» стає, по суті, єдиним загальноукраїнським виданням.

Єдиним виданням, якому з кінця 90-х років XIX ст. дозволяли друкувати українською мовою повісті й драми, був російськомовний журнал «Киевская старина». Попри сильні утиски цензури цей науковий щомісячник, особливо під редакцією В. Науменка, став помітним явищем у розвитку національної культури.

Тільки у 1905 р. під тиском громадськості царський уряд змушений був певною мірою послабити цензурний тиск і дозволити видання окремих українських книг і газет. Так, 12 листопада 1905 р. у м. Лубни, що на Полтавщині, з’явилася перша в Російській імперії українсько-мовна газета «Хлібороб». Невеличке двошпальтове друковане видання відкрило нову еру в історії української преси. «Хліборобом» відразу зацікавилась публіка, він швидко розходився п’ятитисячним накладом.

Поряд із матеріалами політичного та соціального характеру в газеті друкувалися і рекламні оголошення. Зухвалий лубенський первісток викликав переполох у влади, вірнопідданих царя-батюшки. Навіть журнал «Вільна Україна», що нібито репрезентував українську соціал-демократію в Петербурзі, виступив проти газети. Почалася масована обструкція цього невеличкого видання. Після кількох конфіскацій, на п’ятому номері, що вийшов у січні 1905 p., «Хлібороб» закрили. Однак прогресивна українська інтелігенція не опускала рук. Наприкінці 1905 р. В. Леонтович (В. Левенько) отримав ліцензію на видання щоденної політичної, економічної та літературної газети «Громадська думка». Публікуючи оперативні матеріали про життя народів всієї України і твори українських письменників І. Франка, О. Маковея та ін. «Громадська думка» по праву претендувала на роль загальноукраїнського видання.

Відомий громадський діяч, етнограф і письменник Б. Грінченко свою книжку про українську пресу того часу назвав «Тяжким шляхом». Він писав, що газета «…ворушить селянську масу, виясняє їй становище, неминуче втягує сільського читача в коло світових культурних інтересів і збуджує та розвиває його національну свідомість» [44, с. 17]. У серпні 1906 р. «Громадську думку» закрили, а вже через місяць у Києві починає виходити щоденна газета «Рада», програма якої значною мірою повторювала програму свого попередника.

Питанням розвитку і впровадження в суспільне життя української мови значну увагу приділяв М. Грушевський. У збірці статей «Про українську мову і українську школу» він наводить висновок Академії наук Росії, яка на вимогу уряду повинна була дати відповідь на запитання: чи існує взагалі українська мова? У висновку, підготовленому авторитетними вченими у 1905 p., визнавалося, «що українська мова єсть, що се мова осібна» від російської, що її ніхто не видумав, а вона існує так само віковічно, як і великоруська, і спинювати українців та не давати їм змоги розвивати своє письменство, освіту і науку не тільки несправедливо, але й для самого народу російського і російської держави шкідливо.

У Чернігові і Києві велику просвітницьку роботу здійснював Б. Грінченко — автор «Української граматики» та інших підручників з української мови.

У 1907;1909 pp. вийшов перший чотиритомний «Словарь української мови», підготовлений Б. Грінченком.

З другої половини XIX ст. в Україні починають виходити спеціалізовані рекламні видання — газети і журнали:

• 1857 р. — виходить «Газета киевских достопримечательных видов и древностей» — перше рекламне туристичне та краєзнавче видання в Україні;

• у 1872−1881 pp. виходила рекламна газета «Киевский листок объявлений». Відомі й 10 номерів цього видання за 1906 p.;

• 1897 p. — починається видання торгового бюлетеня «Киевская биржа». Виходив щонеділі до 1916 p.;

• у 1897 р. під час проведення промислової та сільськогосподарської виставки в Києві виходить рекламно-інформаційна газета «Выставочный листок». Відомі 68 номерів цього видання. До речі, перша Всеросійська промислова виставка відбулася також у Києві - в 1913 p.;

• у 1898−1900 pp. двічі на тиждень виходила «Газета объявлений киевских торговых и промышленных фирм» ;

• 1899 р. — побачило світ перше щорічне інформаційне видання довідника «Весь Київ». У 1904;1916 pp. він виходив під назвою «Календарь, адресная и справочная книга города Киева». У книзі друкувалися адреси установ, магазинів, торговельних і промислових підприємств міста;

• 1906 р. — починає виходити щоденна «Киевская торговая газета» ;

• 1909 р. — починає виходити «Киевский вестник объявлений и справок» ;

• 1911 p. — вийшов перший номер спеціалізованого комерційного журналу «Всемирный деловой посредник» (до 1914 p. виходив двічі на місяць);

• у 1912р. вийшло 13 номерів щоденної торгово-промислової газети «Коммерческая газета» ;

• 20−30 серпня 1913 р. у Києві проходила перша російська спортивна олімпіада. Офіційним органом олімпіади був часопис «Красота и сила» .

Проте зі 172 газет, що видавалися в Україні в 1913 р. (напередодні Першої світової війни), українською мовою виходило лише кілька. Зокрема, «Рада» (Київ), «Діло» (Львів), «Буковина» (Чернівці), «Наука» (Ужгород). Відповідно й реклама була в основному російськомовною. Наводимо зразок реклами какао під час російсько-японської війни.

Рис. Реклама какао фірми «Ван-Гутен» (1905 р.).

(Маркетинг и реклама. — 2000. — № 2. — Февр.).

У 1906 р. з ініціативи професора В. Довнар-Запольського в Києві було відкрито «Высшие коммерческие курсы» і з цього часу в Україні починається підготовка кваліфікованих фахівців з економіки й торгівлі. У 1908 р. на базі курсів було створено комерційний інститут, який у 1912 р. одержав статус вищого навчального закладу. Інститут мав два факультети — комерційний та економічний. При інституті працював музей товарознавствамузей мав інформаційне бюро з питань економіки, торгівлі й товарознавства.

Наступні періоди в історії України — часи Центральної Ради, гетьманська доба і доба Директорії - збігаються з роками революції,.

громадянської війни і воєнної інтервенції. Яке місце у суспільному житті України у 1917;1919 pp. займала рекламна справа — предмет історичного дослідження. Очевидно, вона була насамперед політична, адже бурхливі революційні події і політична боротьба неможливі без застосування засобів політичного маркетингу, але основні акценти в цьому питанні можуть розставити тільки історики-маркетоло-ги (мабуть, повинні бути й такі).

Наведені дані - лише невелика частина наших знань та уявлень про те, як формувалася українська реклама та рекламні комунікації за часів не такої й давньої нашої історії: XIX — початку XX ст.

Реклама за радянських часів

Після бурхливих подій 1917;1919 pp. зміст і завдання реклами змінилися. Публікація реклами була оголошена винятковим правом радянського уряду і місцевих рад. У 1918 р. Рада Народних комісарів своїм декретом передбачила організацію при поштово-телеграфних установах централізованого прийому рекламних оголошень для розміщення їх у друкованих виданнях [27]. У 1919 р. в Києві почало працювати «Бюро украинской печати» (БУП), яке у 1920 р. було перейменоване в УКРОСТА, а в 1921 р. — в РАТАУ. Головною метою РАТАУ було збирати інформацію про всі сторони життя України і поширювати її через засоби масової інформації і пропаганди.

За радянських часів у зв’язку з планово-директивним характером економічних відносин реклама втратила своє основне призначення — бути інструментом конкурентної боротьби і просування товарів на ринок. Вона була тільки засобом інформування споживачів. Велика увага в ті часи приділялася таким напрямам реклами, як рекламне оформлення вітрин, виставок, ярмарків, магазинів і пакування товарів. У рекламі працювало багато талановитих людей — художників і дизайнерів, які створювали рекламну продукцію відповідно до тогочасних вимог на досить високому художньому рівні (наприклад, створене українськими художниками рекламне оформлення пакування шоколадних цукерок Київської кондитерської фабрики завойовувало призові місця на міжнародних торгових виставках у Токіо і Парижі). Але в рекламі не було основного — рекламної ідеї, яка перемагає конкурента і завойовує ринок.

У 1927 р. в Україні було започатковано централізоване радіомовлення. Згодом радіо стало наймасовішим засобом політичної пропаганди, а з 1989 р. — і засобом реклами.

У 1935 р. в Києві вийшов перший номер рекламно-інформаційного часопису «Торгово-информационный бюллетень» (загалом вийшло 35 номерів).

У 1951 р. в Києві почав працювати телецентртретій в СРСР після Москви і Ленінграда. З 1969 р. телепередачі транслюються в кольоровому зображенні. У 1987 р. на телебаченні з’являються перші рекламні оголошення.

У 1951 р. у видавництві «Росторгиздат» вийшла книга В. Васильєва «Советская торговая реклама» — перше ґрунтовне видання з реклами за радянських часів. Рекламу як дисципліну було включено до навчальних програм торговельних інститутів і технікумів, для забезпечення навчального процесу було видано підручники: Шерешев-ский М. Г. «Реклама во внешней торговле» (М.: Внешторгиздат, 1960), Беклешов Д. В., Воронов К. Г. «Реклама в торговле» (М.: Международные отношения, 1968), «Справочник по торговой рекламе» (М.: Экономика, 1972), Глазунова В. В. «Торговая реклама» (М.: Экономика, 1976 р.), Усов В. В. «Торговая реклама» (М.: Знание, 1976) та ін. Статті з питань рекламного забезпечення торгівлі регулярно друкувалися на сторінках часописів «Реклама» і «Советская торговля» .

У 60−70-х роках в Україні були створені спеціалізовані рекламні організації: «Торгреклама» та «Українське рекламне агентство» при Міністерстві торгівлі, при Міністерстві побутового обслуговування — «Побутреклама», в Укоопспілці - «Коопреклама» .

З 1973 р. в Україні почала діяти Торгово-промислова палата (створена на базі відділення Всесоюзної торгової палати, яка існувала ще з 1944 р.). У 1974 р. створено Київську торгово-промислову палату.

У травні 1964 р. в Україні при Державному комітеті по пресі були створені видавництво «Реклама» і фабрика друкованої реклами, при Міністерстві зовнішньої торгівлі - виробниче об'єднання «Зовніш-торгреклама». Тоді ж у Києві і практично в усіх регіонах були створені виробничі рекламні підприємства.

У Києві та обласних центрах виходила велика кількість суспільно-політичних газет і часописів, але тривалий час поява реклами на їхніх сторінках була великою рідкістю. Лише з 1973 р. реклама в газетах почала друкуватися регулярно і були створені спеціалізовані рекламні газетні видання «Київ-рекламний», «Харківська реклама» «Одесская реклама» та ін.

Втім, попри те, що існувала централізована і розгалужена служба реклами, її роль у розвитку і діяльності торгівлі недооцінювалася. Насамперед це було пов’язано з дефіцитом більшості товарів широкого вжитку і відсутністю потреби в рекламі - товари мали попит за будь-яких умов.

Існував також ідеологічний підхід до реклами, який грунтувався на тому, що в капіталістичному суспільстві реклама є засобом обдурювання народних мас і пропаганди капіталістичного способу життя. Вважалося, що капіталістична реклама надто дорога і витрати на рекламу сприяють зубожінню населення. Виходячи з цього рекламні витрати в СРСР становили 0,04−0,05% від загального товарообігу (для порівняння — у США цей показник був тоді на рівні 7−8%). Це пояснює низький професійний рівень текстів радянської реклами: рекламні звернення були примітивними і сірими — «Пийте томатний сік», «Літайте літаками Аерофлоту» тощо [27].

З переходом до нових умов господарювання і ринкових економічних відносин ставлення до реклами та рекламної діяльності докорінно змінилося.

Нова ера української реклами

Початком нової ери української реклами можна вважати 2 грудня 1988 р. — день, коли у Києві вийшов перший номер рекламно-інформаційної газети «Посредник» — першого в Україні комерційного рекламного видання нової формації (до речі, воно було першим виданням такого типу і в колишньому СРСР). Створив газету київський журналіст Владлен Новожилов. Газета багато років утримувала провідні позиції серед рекламних комерційних видань. Газета «Посредник» започаткувала вихід в Україні багатьох принципово нових рекламно-інформаційних видань і ділових газет:

• У січні 1990 р. в Києві починає виходити рекламно-інформаційна газета «Авізо» .

• У вересні 1990 р. у Львові виходить газета «Галицькі контракти» — провідне рекламно-інформаційне та ділове видання західного регіону і України.

• У грудні 1991 р. в Києві виходить перший номер рекламно-інформаційного видання «РІО» (реклама, інформація, оголошення) — газети принципово-нового напрямку: вона безкоштовно надходить у кожну поштову скриньку. Тираж газети «РІО» найбільший в Україні - до одного мільйона примірників.

• У січні 1992 р. починає виходити газета «Ділова Україна» .

• У грудні 1992 р. вийшов перший номер рекламно-інформаційної газети «Блиц-информ», яка з 1 грудня 1993 р. почала виходити як ділова газета «Бизнес» — «орган української буржуазії». За даними журналу «Маркетинг в Україні», станом на 1 січня 2001 р. газета «Бизнес» має найвищий рейтинг серед ділових видань. Ринкова економіка була і є стимулюючим фактором розвитку рекламного бізнесу в Україні. Попит породжує пропозицію і за 10−12 років на теренах нової української держави були закладені основи сучасної рекламної індустрії. Зразки сучасної української реклами подано на рис.

Рис. Зразки сучасної української реклами Наведемо деякі дані і цифри, що характеризують рівень розвитку реклами (станом на 1 січня 2001 p.):

• у Києві функціонує 20 спеціалізованих маркетингових організацій — серед них «GB Ukraine», «Pro Studio», «Інфотерра», «Консалтинг Україна», «Корпорація Інформаційні системи України», «Соціс», «Українська медіа-панель» та іншівипускаються ділові газети та часописи — «Бизнес», «Посредник», «Вісті - діловий випуск», «Ділова Україна», «Діловий вісник», «Зеркало рынка» — всього 39 виданьвиходить 37 рекламно-інформаційних газет — найвідоміші з них «Aviso», «Hot Line», «Євромаркет» ,.

" Київ на долонях", «Реклам-клуб», «РІО» — працює 14радіостанцій, 23 телекомпанії та телестудії, з рекламодавцями працюють 230 рекламних агенцій та бюро, рекламну продукцію виготовляють 792 фірми',.

• у Львові та області виходить 27 суспільно-політичних і ділових газет, 20 рекламно-інформаційних газет і спеціалізованих видань, працює 27рекламних агенцій і 9 фірм — виробників рекламної продукції;

• у Донецьку та області виходить 21 суспільно-політична та ділова газета, 11 рекламно-інформаційних газет, працює 25 рекламних агенцій і 50 фірм — виробників рекламної продукції;

• у Харкові та області виходить 25 суспільно-політичних газет і ділових видань, 23 рекламно-інформаційні газети, працює 37 рекламних агенцій та 75 фірм — виробників рекламної продукції.

• в Одесі та області виходить 27 суспільно-політичних газет і ділових видань, 14 рекламно-інформаційних газет, працює ЗО рекламних агенцій та 35 фірм — виробників рекламної продукції. Майже така сама статистика і в інших регіонах України. Друковані засоби реклами, радіостанції та канали телебачення мають широку аудиторію споживачів, глядачів і слухачів (табл. З, 4) (дані з часопису «Тарифы на рекламу». — 2000. — Верес. — № 3):

Таблиця. Ділові та рекламно-інформаційні видання України.

Популярні радіостанції та радіокомпанії України Рейтинги популярності радіостанцій (табл. 4) встановлено шляхом оцінки аудиторії годинних інтервалів у відсотках до населення України віком від 16 до 75 років. Зроблено опитування 1200 жителів усіх регіонів України віком 16−75 років серед усіх верств і соціальних груп населення. Розмір генеральної сукупності - 39 759 999 чоловік. Наведено дані опитування за квітень 2000 року (звичайно, рейтинг — фактор динамічний і змінюється залежно від ринкової ситуації).

Рейтинги популярних телеканалів Києва Рейтинги телеканалів Києва (табл. 5) встановлено шляхом опитування глядацької аудиторії віком 11−65 років. Усього опитано 1200 жителів Києва. Оцінку аудиторії годинних інтервалів телеканалів розраховано у відсотках до всього населення міста. Розмір генеральної сукупності - 1 938 948 чоловік. Наведено дані опитування за квітень 2000 р.

Питаннями розвитку рекламної справи в Україні займаються громадські організації - Спілка рекламістів України, Національна спілка журналістів України, Всеукраїнська рекламна асоціація, Українська асоціація маркетингу. У 1995 р. Спілка рекламістів України разом з іншими творчими спілками України організувала Українське відділення всесвітньої асоціації рекламістів (УАА), Асоціацію зв’язків з громадськістю (PR).

Велику роботу в сучасних економічних умовах проводить оновлена Торгово-промислова палата України (ТПП) — неурядова самоврядна організація, яка об'єднує на добровільних засадах майже 3000 підприємств — членів Палати. Діяльність ТПП дуже різноманітна і спрямована на задоволення потреб як членів Палати, так і їхніх іноземних партнерів:

• сприяння розвитку підприємництва в Україні;

• забезпечення українських та іноземних підприємств діловою ринковою інформацією з банків даних Палати;

• організацію міжнародних та іноземних виставок в Україні, а також виставок продукції українських підприємств за кордоном;

• підготовку рекламних матеріалів, розробку товарних знаків, сприяння у патентуванні винаходів, промислових зразків і реєстрації торгових марок.

Останніми роками завдяки розвитку комп’ютерної техніки, інформаційних технологій і сучасних засобів телекомунікацій дедалі більшого значення набуває Internet — глобальна комп’ютерна мережа, перспективний засіб інтерактивного маркетингу. Згідно з даними компанії Elvisti ISP, в Україні послугами Internet користуються понад 300 тис. фірм і приватних осіб. З них понад 100 фірм надають рекламні послуги з використанням засобів Internet.

Найбільші з них «Українська банерна мережа» — 7,5 млн показів банерної реклами за місяць, Neon Banner Network — 5,93 млн показів за місяць, Ping Banner Network Plus — 4,86 млн. показів за місяць та ін.

З 1996 р. в Україні видається український професійний журнал «Маркетинг и реклама». У 2000 р. вийшов перший номер часопису «Маркетинг в Україні» — професійне видання Української асоціації маркетингу, в якому висвітлюються питання розвитку вітчизняної рекламної справи. З 2001 р. почав виходити новий аналітичний часопис «Новый маркетинг» .

Рекламний ринок України насичений продукцією зарубіжних рекламних агенцій і рекламою іноземних товарів. Могутню зброю реклами і свій досвід іноземні фірми вміло використовують для завоювання українського ринку. Зарубіжні спеціалісти з реклами та ПР-технологій витрачають величезні кошти, щоб проштовхнути свої товари на наш ринок — все це добре сплановано і розраховано ще на стадії розробки товарів. Тому нашим молодим бізнесменам і маркетологам треба добре знати історію і всі тонкощі рекламної справи для того, щоб вийти переможцями у боротьбі за вітчизняний ринок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. 1.Велика історія України: У 2 т. — К.: Глобус, 1993.

2. 2.Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент. — К.: КНЕУ, 1998.

3. 3.Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К.: Лыбидь, 1990.

4. 4.Дзюба О., Павленко Г. Літопис найважливіших подій культурного життя України. — К.: АрТЕК, 2000.

5. 5.Животко А. Історія української преси. — К.: НВЦ «Наша культура і наука», 1999.

6. 6.Інформаційні системи і технології в маркетингу / Пинчук Н. С. та ін. — К.: КНЕУ, 1999.

7. 7.Історія Києва. — К.: Наук, думка, 1986. — Т. 1.

8. 8.Киев. Энциклопедический справочник. — К.: Главная редакция Украинской Советской энциклопедии, 1986.

9. 9.Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. — М.: Искусство, 1975. 2. Лук'янецъ Т. І. Рекламний менеджмент. — К.: КНЕУ, 1999.

10. 10.Маркетинг и реклама. — Харьков, 2000. — № 2.

11. 11.Международный кодекс рекламной практики / Пер. с англ. Н. В. Гени-ной, В. Е. Демидова. — К.: Укрреклама, 1995.

12. 12.Основы маркетинга / Котлер Филип и др.- М.- СПб.- К.: Вильяме, 1998.

13. 13.Толочко П. Київська Русь. — К.: Абрис, 1996.

14. 14.Українська культура, історія і сучасність. -Львів: Світ, 1994.

15. 15.Ученова В. В., Старых Н. В. История рекламы. — М.: ЮНИТИ, 1999.

16. 16.Щероцкий К. В. Киев, путеводитель 1917 года. — К.: УКСП «Кобза», 1994.