Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини і догляд за нею

Реферат на тему:

Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини і догляд за нею

Плід і його розвиток Піклування про здоров’я майбутньої дитини повинно здійснюється ще до її народження, оскільки життя людини починається не з дня її появи на світ, а з перших днів внутрішньоутробного розвитку.

Стан дитини при народженні і її повноцінність у майбутньому багато в чому залежать від здоров’я батьків, від особливостей вагітності і умов її перебігу. На потомство шкідливо впливають нераціональний спосіб життя як матері, так і батька, їхні фізичні та психічні перевантаження, тяжкі хвороби, патологія вагітності. На здоров'ї майбутньої дитини також несприятливо позначаються неправильне харчування батьків, куріння, зловживання спиртними напоями, лікарськими засобами, шкідливості їхньої професії. Сьогодні відомо понад 400 факторів, які згубно діють на внутрішньоутробний розвиток плода. При цьому має значення не тільки характер патогенного чинника і тривалість його впливу, а й те, у який період вагітності він діє.

Вагітність триває 270−280 днів. В ній виділяють: 1) фазу ембріонального розвитку (перші 1,5−2 міс) — формування плода і закладення основних органів і 2) фазу плацентарного розвитку (з 3-го до 10-го міс) — ріст плода.

З моменту запліднення, тобто злиття чоловічої та жіночої гамет і утворення зиготи, починається період ембріогенезу, під час Якого можна виділити ще коротші періоди розвитку. Перші 16 діб це — бластогенез. За цей час послідовно здійснюються стадії морули, бластули і гаструли. Морфологічно цей період завершується відмежуванням клітин ембріобласта (майбутнього плода) від клітин трофобласта (частини майбутньої плаценти).

На 3-му і 4-му тижнях ембріогенезу формуються голова, розвиваються серце і судини, з’являються зародки печінки, легень, Щитовидної залози, первинної нирки і надниркових залоз, підшлункової залози, закладаються кінцівки.

У кінці першого місяця вагітності зароджуються статеві органи, лімфатична система і селезінка, утворюється пупковий шнурочок, триває розвиток раніше закладених органів.

На другому місяці вагітності формуються обличчя, шия, стінки грудної клітки і черевної порожнини, розвиваються різні відділи нервової системи, диференціюються зоровий і слуховий апарати. Із зябрових щілин утворюються барабанна порожнина, мигдалики, загрудинна залоза (тимус), розвиваються постійна нирка і статеві залози.

Після другого місяця вагітності розпочинається плодовий, або плацентарний, період розвитку плода. В цей час плацента вже функціонує як самостійний орган, через який здійснюється зв’язок між матір'ю і плодом. Цей період триває до кінця вагітності, закінчується народженням дитини і характеризується інтенсивним ростом плода. Орієнтовно його довжину встановлюють так: до 5-го міс включно зріст, виражений у сантиметрах, дорівнює кількості місяців внутрішньоутробного розвитку, піднесеному до квадрата (в 1 міс- 1 см, в 2 міс — 4 см, в 3 міс — 9 см і т. д.). Починаючи з 6-го місяця, зріст у сантиметрах дорівнює кількості місяців внутрішньоутробного розвитку, помноженій на 5 (в 6 міс — ЗО см, у 7−35 см і т. д.).

Розрізняють три основні групи захворювань під час внутрішньоутробного періоду розвитку плода — гаметопатії, ембріопатії і фетопати. Вони виникають результаті хвороботворного впливу шкідливих факторів зовнішнього середовища на статеві клітини батька і матері ще до запліднення та на ембріон і плід під час внутрішньоутробного розвитку. Вид природженої патології залежить від тривалості і сили дії цих чинників, характеру порушення генетичних механізмів тощо.

Гаметопатії - це спадкові захворювання, що виникають через ураження статевих клітин батьків, які проявляються хромосомними і генними мутаціями.

В ядрі кожної соматичної клітини людини в нормі е 46 хромосом, у кожній статевій клітині - по 23 хромосоми. Злиття двох гаметяйцеклітини і сперматозоїда веде до утворення зиготи з повним набором хромосом (46), властивим каріотипу людини. Хімічно хромосоми складаються з ниток дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) і білків гістонових та негістонових груп. Нитки ДНК є носіями спадкової інформації, а також інформації про послідовність розміщення амінокислот у білках. Однією з функціональних одиниць ДНК є ген. Він являє собою часточку ДНК, яка несе інформацію про цю чи іншу ознаку людини. Всі хромосоми людини мають близько 7 000 000 генів, на яких знаходяться коди всіх ознак людини.

Основою спадкових захворювань є зміна генетичної інформаціїмутація. Мутації виникають цілком природно, спонтанно або в результаті дії шкідливих факторів навколишнього середовища (біологічно активних хімічних сполук, іонізуючого випромінювання). Мутації можуть бути позитивними (підвищують життєздатність організму) і негативними (спричинюють спадкові хвороби).

Розрізняють генні мутації (часткові) структурні (хромосомні аберації) і числові, при яких змінюється кількість окремих хромосом і хромосомних наборів. З генними мутаціями звичайно пов’язані спадкові хвороби обміну, вади органів і систем. Хромосомні аберації і зміни кількості хромосом у каріотипі індивідуума ведуть до розвитку хромосомних захворювань, для яких характерні множинні вади розвитку.

Мутації виникають як у процесі формування статевих клітин, так і у сформованих гаметах. У соматичних клітинах мутації можуть проявлятися протягом усього їхнього життя. Захворювання, які розвиваються у зв’язку з мутаціями, що виникають у гаметах до запліднення, можуть передаватися спадково від покоління до покоління.

Хромосомні хвороби у новонароджених зустрічаються з частотою 1 ї 100. Близько 20% мимовільних абортів зумовлені хромосомними аномаліями, які досить часто призводять до передчасних пологів і народження неживого плода. Структура хромосом порушується при утворенні гамети в період редукційного поділу, коли під час кон’югації хромосоми не розходяться. Це спричинює збільшення або зменшення їх у гаметі. Можливі поперечні розриви плеча хромосоми з відмежуванням кінцевого сегмента від її тіла, подвійні розриви з випадінням внутрішнього сегмента і з'єднанням кінців, зсуванням частини однієї хромосоми на іншу і т. д. У новонароджених найчастіше зустрічаються такі хромосомні захворювання, як хвороба Дауна, синдром Шерешевського-Тернера, Патау, Едвардса та ін.

Генні хвороби. Найбільш типовими генними хворобами є спадкові захворювання обміну речовин. Розвиток їх зумовлений мутацією генів, які регулюють синтез білків. У результаті мутації утворення специфічного білка або порушується, або зовсім припиняється.

До генних захворювань належать різноманітні ензимопатії, пов’язані з порушенням функції білкових молекул, гемофілія, афібриногенемія, агаммаглобулінемія, при яких неможливий синтез деяких молекул білка, а також інші захворювання білкового, жирового, вуглеводного і мінерального обміну (фенілкетонурія, алкаптонурія, гістидинемія, ліпідози, цукровий діабет, муковісци-доз та ін.).

Ембріопатії виникають внаслідок впливу несприятливих факторів навколишнього середовища на зародок. Найбільш уразливим він стає у критичні періоди розвитку, коли різко підвищується чутливість до дії зовнішніх агентів. Такими критичними періодами є бластогенез (перші 16 днів вагітності), імплантація (7−14 днів), формування органів — органогенез (3−5-й тиждень вагітності), період плацентації (3−7-й тиждень вагітності). Наприклад, при порушенні плацентації настає загроза для розвитку цілого зародкового організму, можуть виникнути різні його аномалії або це призводить до незрілості плода і аборту. У разі порушення органогенезу з’являються серйозні природжені вади, які часто несумісні з життям: природжені пороки серця, дефекти або відсутність кінцівок, вади розвитку центральної нервової системи, зарощення стравоходу або кишок, різноманітні грижі, розщеплення піднебіння і т. д.

Фетопатії - захворювання плода, які виникають внаслідок шкідливих впливів на нього після 10-го тижня вагітності і до початку пологів. На цей час більшість органів уже сформувалися, відбувається дальша диференціація їх, збільшується маса. Фетальний період поділяють на ранній (10−28-й тиждень вагітності) і пізній (з початку 29-го тижня до кінця вагітності). Основними факторами ушкодження у цьому періоді є різноманітні інфекції плода, які можуть призвести до його загибелі або спричинити значні вади у розвитку різних органів. Ураження плода у ранньому фетальному періоді найчастіше спричинюються збудниками токсоплазмозу, лістеріозу, сифілісу, цитомегалії, гепатиту, а також різними гормональними порушеннями (діабетична фетопатія). Наслідком ранніх фетопатій можуть бути такі вади розвитку, як гідроцефалія, фіброеластоз міокарда та ін. Причиною груп фетопатій пізнього періоду є туберкульоз, сифіліс, малярія та інші інфекції, які уражають плід наприкінці вагітності.

Отже, ембріон і плід можуть зазнавати впливу несприятливих факторів протягом усього періоду внутрішньоутробного розвитку, але найчастіше вади розвитку виникають у перші три місяці вагітності. Ці дані є науковою підставою для антенатальної профілактики і спонукають до вжиття заходів запобігання несприятливого впливу у найбільш вразливій фазі розвитку плода.

Характеристика доношеної новонародженої дитини

Після відокремлення плода від матері починається період поза-утробного його життя. Перші чотири тижні мають назву періоду новонародження. В цей час починається пристосування організму до навколишнього середовища. Вже з моменту народження відбуваються значні зрушення в обміні речовин, змінюються функції окремих органів і систем. Встановлюються легеневе дихання, позаутробний кровообіг, починають функціонувати органи травлення, появляється власна теплорегуляція, змінюються морфологічні та фізико-хімічні властивості крові.

Основні функції організму перебувають у стані нестійкої рівноваги, яка може легко порушитися. Деякі фізіологічні процеси переходять у патологічні. Новонароджений пристосовується до зовнішнього світу при незрілій нервовій системі і недостатніх імунобіологічних реакціях. Тому цей період вважають критичним.

Ознакою доношення дитини є вагітність, що триває 38-^тижнів. Показники фізичного розвитку новонародженого залежать від багатьох причин: стану здоров’я матері, її харчування, перебігу вагітності, статі дитини. Тому маса і довжина її тіла мають широкі границі: від 2500 г і вище (в середньому 3200 г) і від 45 до 58−60 см (в середньому 52 см). Окружність голови (34−36 см) дещо більша від окружності грудної клітки (32−34 см).

Для характеристики новонароджених дітей існує поняття зрілості. Зріла доношена дитина голосно кричить, активно ссе, добре утримує тепло. Вона робить активні рухи, в неї виражений м’язовий тонус, є такі фізіологічні рефлекси, як рефлекс ссання і ковтання, долонно-ротовий рефлекс Бабкіна (при натисканні на долоні дитина відкриває рота), хватальний рефлекс Робінсона (якщо вкласти палець у долоню дитини, то вона міцно схоплює його), рефлекс повзання або феномен Бауера (дитина, покладена на живіт, робить спроби повзати), рефлекс автоматичного ходіння (новонароджений переступає з ноги на ногу, якщо його тримати у вертикальному положенні) та ін.

Ускладнений перебіг вагітності і вплив несприятливих факторів навколишнього середовища на плід можуть призвести до певного ступеня функціональної незрілості доношеного немовляти. У таких дітей порушується діяльність різних органів і систем: печінки, серцево-судинної і дихальної систем, терморегуляції та ін. Це є причиною більш високої захворюваності і смертності. У незрілих новонароджених порушуються також адаптаційні процеси.

Шкіра у новонародженого гладенька, еластична, дещо набрякла гіперемійована і покрита шаром сирнистого мастила. Тонким і ніжним є епідермальний шар. Сполучна тканина слабко розвинена, кількість м’язових волоконець незначна, зате шкіра дуже васкуляризована. У ній добре розвинені сальні залози і погано потові. Шкіра новонародженого має підвищену вразливість і понижену захисну функцію, тому через неї в організм легко проникає будь-яка інфекція. Шкіра є органом дихання і має добре виражені видільні властивості. Через шкіру дитина відчуває тепло і холод, дотик і біль.

Підшкірний жировий шар відкладається протягом останніх двох місяців перед народженням і, як правило, у доношених дітей добре виражений.

М’язова система не досить розвинена, особливо на кінцівках. Спостерігається значна гіпертонія м’язів. Переважає тонус згиначів, що надає дитині характерної пози.

Нервова система у новонароджених як морфологічно, так і функціонально ще незріла, проте під впливом зовнішніх умов вона постійно диференціюється і вдосконалюється. Це певним чином позначається на рості і розвитку дитини.

Головний мозок дитини порівняно з мозком дорослого відносно великий і важкий. Маса його становить 350−400 г. Кора великих півкуль тонка, борозни неглибокі, не завжди чітко виражені. Сіра речовина мозку не досить відмежована від білої.

Спинний мозок порівняно з іншими відділами центральної нервової системи має більш досконалу будову і функціонально зрілі-ший.

Органи відчуття у новонароджених недосконалі. Проте смак вони розрізняють добре. Від солодкого дитина заспокоюється, облизує губищі робить ковтальні рухи, від гіркого, солоного і кислого вона стає неспокійною. Нюх розвинений слабко, проте немовлята нерідко відмовляються ссати, якщо тріщини сосків матері змазані препаратами з неприємним запахом. Дотик дитина відчуває досить добре, реагуючи на легке механічне подразнювання шкіри і слизових оболонок. Щодо зору, то вона сприймає тільки світло. Некоординовані рухи очей зумовлюють фізіологічну косоокість. Яскраве світло спричинює захисний рефлекс моргання. Слух понижений, але на сильні звуки дитина реагує: вона здригається, м’язи її обличчя скорочуються, змінюються частота і глибина дихання. Відчуття болю дещо ослаблене.

Органи дихання. Ніс у новонароджених малий, хрящі його м’які, ходи звужені. Слизова оболонка ніжна, добре васкуляризована, а тому дуже уразлива і швидко набухає, що утруднює дихання носом. Додаткові пазухи носа недорозвинені. Слухова труба коротка і широка, розміщена горизонтально. Горло, гортань, трахея і бронхи вузькі, з м’якими хрящами і слабкорозвиненою еластичною тканиною, їхня слизова оболонка ніжна, з добре вираженим кровопостачанням.

Грудна клітка бочкоподібна, ребра м’які, піддатливі, розміщені горизонтально. Роздвоєння трахеї на рівні III-IV грудних хребців. Бронхи відносно вузькі. Легені мають густу капілярну сітку і мало еластичної тканини. Нижня межа їх знаходиться вище, ніж у грудних дітей, що пов’язано з високим розміщенням діафрагми.

Органи дихання починають функціонувати з моменту народження. Поява першого вдиху зумовлена комплексом чинників, які збуджують центр дихання. Після народження у крові підвищується вміст вуглекислоти до 4,5−5,3 кПа, тиск кисню знижений до 4,5−5,3 кПа (35−40 мм рт. ст.), що призводить до метаболічного ацидозу. Це спричинює збудження дихального центру. У виникненні першого вдиху певне значення мають також температурні, тактильні та інші зовнішні рефлекторні подразнення. Услід за першим вдихом появляються нерегулярні поодинокі дихальні рухи, і тільки дещо пізніше наладнюється правильне, ритмічне дихання (40−60 дихань за 1 хв). Механізм заповнення повітрям легень полягає у виникненні після першого вдиху негативного присисного тиску. Далі встановлюється позитивний тиск, який призводить до активного видиху. Об'єм кожного вдиху становить 15−20 см3. Насичення крові киснем у перший день життя 64−92%, на 7-й день воно зростає до 87−97% .

Серцево-судинна система. Після народження дитини і перев’язування пуповини функція серцево-судинної системи значно змінюється. Припиняється плацентарний кровообіг, починає працювати мале коло кровообігу. З легень кров надходить у ліве передсердя, внаслідок чого у ньому підвищується тиск, закривається і заростає овальний отвір і артеріальна протока. Кровообіг у новонароджених здійснюється удвічі швидше, ніж у дорослих, і триває 11−12 с. Серце розміщується високо, а його розміри відносно грудної клітки значно більші, ніж у дорослих. Пульс у перші дні після народження становить 140−160 за 1 хв. До четвертого тижня життя він поступово сповільнюється, досягаючи 125−140 за 1 хв. Для нього характерні лабільність і аритмія, особливо дихальна. Максимальний артеріальний тиск у новонароджених становить 9,3−9,9 кПа (70−74 мм рт. ст.), мінімальний — 4,7−6,7 кПа (35−50 мм рт. ст.).

Кров і органи кровотворення. В ембріональному періоді гемопоез переважно відбувається у печінці, кровотворна функція якої до 5-го місяця зростає, а потім поступово зменшується і при народженні дитини майже припиняється. 34-го місяця внутрішньоутробного розвитку поряд з печінкою кровотворними органами є кістковий мозок, селезінка і лімфатична тканина. У новонародженого основним гемопоетичним органом є червоний кістковий мозок.

Відразу після народження кількість еритроцитів у новонародженого дорівнює 5−1012 в 1 л, а рівень гемоглобіну становить 10,55−12,41 ммоль/л (17−20 г %). З 2-го дня життя ці показники поступово знижуються, 80% гемоглобіну у новонароджених припадає на фетальну його форму, що має важливе значення підчас адаптації організму до нових умов життя. Протягом 3 місяців фетальний гемоглобін майже повністю замінюється гемоглобіном, А (доросла форма).

Кількість лейкоцитів у новонароджених перебуває у межах 10-ЗО · 109 в 1 л. У перші дні переважають нейтрофіли. Наприкінці тижня кількість їх зрівнюється з лімфоцитами — настає так званий перший перехрест. Надалі кількість лімфоцитів зростає. У перші тижні життя підвищеним є вміст моноцитів і тромбоцитів.

Печінка у новонароджених велика, повнокровна, бідна на сполучну тканину. При пальпації її нижній край виступає на 1−2 см з-під реберної дуги. Через недостатнє продукування печінкою ферменту глюкуронілтрансферази, який бере участь у зв’язуванні вільного білірубіну, у новонароджених розвивається фізіологічна жовтяниця. Знижується синтез протромбіну та інших факторів зсідання крові, що зумовлює схильність до геморагічного синдрому. Глікогенотворна функція печінки також незріла.

Система травлення. Ротова порожнина у новонароджених відносно невелика. Вона має ніжну і добре васкуляризовану слизову оболонку, захисна функція якої знижена. Слинні залози недорозвинені, кількість слини зменшена, тому слизова оболонка рота відносно суха. Із слиною виділяються ферменти амілаза і птіалін, які розщеплюють полісахариди, і мальтаза, що розкладає дисахариди до моносахаридів.

На губах знаходяться тверді валики, що сприяє щільному захопленню соска. У товщі щік розміщені жирові утвори (грудочки Біша), які поліпшують акт ссання.

Стравохід має довжину 10−11 см. У його слизовій оболонці е багато судин і мало слизових залоз. Слизова оболонка суха і дуже уразлива.

Вміст шлунка у перші дні життя становить 30−34 мл, на 10-й день — 70−80 мл. М’язи кардіальної його частини розвинені слабше, ніж м’язи воротаря. Тому у новонароджених легко виникають відригування і блювання.

Слизова оболонка кишок має підвищену проникність для мікроорганізмів і токсинів. Вона ніжна, уразлива, багата на судини і лімфатичні вузли. Відразу після народження вміст кишок стерильний, проте вже через кілька годин до них потрапляє сапрофітна мікрофлора (біфідумбактерії, непатогенна кишкова паличка та ін.). При натуральному вигодовуванні переважають біфідумбактерії, при штучномукишкові палички.

Шлунковий сік у новонароджених порівняно з дорослими характеризується зниженою кислотністю і ферментативною активністю, що зумовлює його недостатню захисну функцію, проте сичужного ферменту виробляється багато.

У перші 2−3 дні після народження при випорожненні відходить м е к о н і й, пізніше — перехідний кал, який згодом стає золотисто-жовтим. Частота випорожнень у новонароджених — до 3 разів за добу. Якщо немає меконію у перші дні життя, треба запідозріте зарощення (атрезію) прямої кишки або відхідника.

Органи сечовиділення. Нирки порівняно з масою тіла у новонароджених більші, ніж у дорослих. Тому їх можна пропальпувати. Нирки доношеної дитини функціонують уже з перших днів життя, хоч мають ще ембріональну будову, зокрема недорозвинені мозкову речовину і ниркову кору.

У перші 2−4 дні після народження спостерігається фізіологічна олігурія (мало сечі), зумовлена недостатнім надходженням в організм рідини. Через це сечовипускання частішають до 20−25 разів за добу, причому кожного разу виділяється 10−15 мл сечі. Перші порції сечі безбарвні або мають жовтавий відтінок. Потім сеча стає яскраво-жовтою, а в дні, коли маса тіла найменша, — майже коричневою. З 4−5-го дня життя і до кінця першого місяця вона прозора і безбарвна.

Фізіологічні стани новонароджених, або стани, суміжні з нормою. Зміни в організмі новонароджених дітей, які відображують процеси пристосування до нових умов життя, називають перехідними (транзиторними) фізіологічними станами. Вони бувають тільки у новонароджених і пізніше ніколи вже не повторюються. Ці стани називають ще пограничними, оскільки вони межують з патологією і при несприятливих умовах можуть перейти в те чи інше захворювання. Залежно від ступеня їхнього прояву можна робити висновок про індивідуальні особливості неонатального періоду і про зрілість дитини.

Фізіологічна втрата маси тіла спостерігається майже у всіх новонароджених. В основному вона пов’язана з недостатнім надходженням води в організм і з голодуванням дитини у перші дні життя. Ступінь зменшення маси залежить від умов внутрішньоутробного розвитку, перебігу вагітності та пологів, маси тіла і статі дитини, стану її здоров’я, а також від харчування і кількості введеної рідини. Чим раніше дитину прикладають до груді, тим менше знижується і тим швидше відновлюється її маса. 70−75% фізіологічної втрати припадає на воду, яка виводиться не тільки з сечею і випорожненнями, а й через легені та шкіру. Тому при високій температурі у палатах або при надмірному закутуванні дитини значно збільшується втрата рідини.

Початковий спад маси тіла відбувається у перші 3−4 дні життя і становить у середньому 4−5% маси при народженні. Якщо втрата перевищує 9%, то це слід вважати патологією. У здорових доношених дітей при правильному догляді і годуванні маса тіла відновлюється на кінець першого — початок другого тижня життя.

Фізіологічна жовтяниця новонароджених буває у 60−80% випадків. У більшості дітей вона з’являється на другу-третю добу життя, рідше — на першу або четверту. Послідовність появи жовтяниці така: спочатку — на шкірі обличчя, потім — на тулубі, кінцівках, кон’юнктивах і слизових оболонках. При цьому стан дитини не порушується. Вона залишається активною, добре ссе грудь. Немає змін у внутрішніх органах. Забарвлення сечі і випорожнень не змінюється.

Фізіологічна жовтяниця спричинюється посиленим розпадом еритроцитів і недосконалістю функції печінки. Жовтяниця триває кілька днів, після чого безслідно зникає. Лікування не потребує. Якщо жовтяничне забарвлення виникає раніше, ніж звичайно, швидко посилюється його інтенсивність, погіршується загальний стан дитини, необхідно провести обстеження, щоб виключити гемолітичну хворобу. Затяжний перебіг жовтяниці спостерігається у недоношених дітей і у тих, що перенесли при пологах гіпоксемію, асфіксію або внутрішньочерепну пологову травму. У кожному конкретному випадку питання про потребу лікування такої жовтяниці слід вирішувати індивідуально.

Фізіологічна еритема проявляється гіперемією шкіри з легким синюватим відтінком, який краще виступає на кінцівках. Виникнення еритеми пов’язують з розширенням капілярів внаслідок дії нижчої температури навколишнього середовища (порівняно з температурою в утробі матері). У недоношених дітей і народжених від матерів з цукровим діабетом еритема шкіри виражена сильніше. Еритема досягає максимуму на перший день життя і зникає через 2−3 або 5−7 днів.

Токсична еритема зустрічається у 25−50% новонароджених. Має вигляд невеликих, щільних сірувато-білих папул або пухирців з прозорою рідиною, оточених рожевим вінчиком. Вони з’являються на 2−3-й день життя і розміщуються групами на кінцівках, тулубі, волосистій частині голови. Токсичну еритему пояснюють здебільшого алергічною реакцією на білки молока.

Скороминуча, або транзиторна, гарячка супроводиться підвищенням температури тіла до 39°, рідше 40 °C. Вона з’являється на 3−4-й день життя і часто збігається з максимальною втратою маси тіла. Переважно виникає при перегріванні новонароджених і недостатньому введенні їм рідини. Появу транзиторної гарячки пояснюють наявністю великої, кількості білка у молозиві, яким годують дитину, а також недосконалістю] механізмів терморегуляції.

Гарячка триває 3−4 год. При цьому змінюється загальний стан дитини: вона неспокійна, відмовляється від грудей, виникають тремор кінцівок і гіперемія шкіри. Щоб запобігти цьому, дитину треба розгорнути і часто поїти 5% розчином глюкози з розчином Рінгера або водою (80−100 мл рідини на 1 кг маси тіла за добу).

Статеві кризи виникають внаслідок дії Гормонів, які надходять від матері в організм дитини за останні тижні його внутрішньоутробного розвитку. При цьому незалежно від статі дитини на 5−7-й день життя нагрубають грудні залози до розмірів горошини або волоського горіха. При натисканні з них виділяється небагато водянистої або молочного кольору рідини. Видавлювати секрет не можна. Рекомендується суха туга пов’язка. З 2−3-го тижня залози починають зменшуватися і до кінця місяця нагрубання щезає. У дівчаток бувають кров’янисто-слизові виділення із статевої щілини, які згодом припиняються. При цьому необхідно дотримуватися гігієни. У хлопчиків іноді набрякають мошонка і статевий член. Лікування не потрібне.

Сечокислий інфаркт нирок. У деяких новонароджених на 3- 4-й день життя з сечею виділяється багато солей сечової кислоти, сечокислого амонію і натрію, щавлевокислого кальцію. Кількість сечі у перші дні життя дитини невелика. Внаслідок цього сечокислі солі затримуються і відкладаються у ниркових канальцях. Із збільшенням діурезу ці солі з нирок вимиваються. При сечокислому інфаркті спостерігається висока відносна густина (питома вага) сечі, а на пелюшках від неї залишається червонуватий осад. Загальний стан дитини не змінюється. Необхідно давати більше рідини.

Транзиторний дисбактеріоз і транзиторний катар кишок бувають у всіх немовлят. При неускладненій вагітності плід стерильний. Але вже у момент народження на шкіру і слизові оболонки поселяється флора з пологових шляхів матерів. Дальшими джерелами інфікування є повітря, руки персоналу, предмети догляду, материнське молоко. На шкірі, слизових оболонках, у кишках осідають як нешкідливі бактерії - В. bifidus, молочнокислий стрептокок, так і умовно-патогенні стафілококи, кишкова паличка і різні штами протея. У другій половині першого тижня і на другому тижні життя із шкіри, слизових оболонок носа, горла, з калу у 60−70% новонароджених можна виділити і стафілококи, ентеро-бактерії. Молоко матері сприяє розмноженню В. bifidus, що призводить до різкого зменшення патогенної флори.

Транзиторний катар кишок — це розлад випорожнень, який спостерігається у всіх новонароджених в середині першого тижня життя. Первинний кал (меконій) має вигляд густої, в’язкої, темно-зеленої (оливкової) маси, яка виділяється протягом одного-двох днів. Згодом випорожнення частішають, а кал стає рідшим, із грудочками, слизом, зеленувато-жовтого кольору. Мікроскопія виявляє слиз, жирні кислоти, близько 30 лейкоцитів у полі зору. Такий кал називають перехідним, а стан — транзиторним катаром кишок. Через 2−4 дні кал стає однорідним, кашкоподібної консистенції і жовтого забарвлення. Кількість лейкоцитів знижується до 10 у полі зору. Перехідний катар кишок спричиняється початковим дисбактеріозом, новим видом харчування (лактотропне) і подразненням слизової оболонки білками та жирами материнського молока. Лікування не потребує.

Організація середовища і догляду за новонародженою дитиною Ранній неонатальний період триває недовго, проте він дуже впливає на подальший розвиток і стан здоров’я дитини. Основні функції організму в цей час перебувають у нестійкій рівновазі. Тому навіть невеликі зміни навколишнього середовища можуть порушити найважливіші життєві процеси. Ось чому потрібні особливі умови і спеціальний догляд за новонародженим. Якість обслуговування немовлят залежить від правильної організації роботи родопомічного закладу, дитячого відділення пологового будинку і праці персоналу.

Основа догляду за новонародженим — це найсуворіше дотримання чистоти і стерильності (асептики). Дуже важливим є циклічне заселення палат, щоденне і остаточне прибирання їх, провітрювання, кварцування, контроль за відповідним температурним режимом тощо.

Персонал повинен ретельно дотримуватися особистої гігієни. Його не допускають до роботи, якщо виявлено гострі респіраторні захворювання, підвищену температуру тіла, гнійники на шкірі. Перед початком роботи слід прийняти душ, надіти чистий халат, хустинку або шапочку і маску. Не можна носити вовняні речі. Руки старанно миють щіткою і милом під проточною водою. Далі їх обробляють дезинфікуючим засобом (0,5% розчином хлораміну, йодалкоголем та ін.). Медичний персонал, який працює з новонародженими, щодня перед початком роботи оглядає лікар або старша медична сестра.

Основним завданням медичної сестри, яка працює у відділенні новонароджених дітей, є найсуворіше виконання всіх вимог щодо санітарно-гігієнічного режиму. Всі маніпуляції з новонародженими необхідно проводити дуже обережно, але швидко, на теплому столі і зігрітих пелюшках або поблизу електрообігрівача.

Під час пологів користуються тільки стерильними медичними інструментами. Перед пологами акушерка обробляє руки так, як перед хірургічною операцією. В нашій країні це роблять за найбільш поширеним методом Спасокукоцького-Кочергіна (5 хв. руки миють щіткою під проточною водою з милом, потім ще 5 хв. обробляють їх у 0,25% розчині аміаку). Акушерка надіває стерильний халат, шапочку, маску та рукавички.

Як тільки прорізалася голова, з верхніх дихальних шляхів дитини стерильним катетером відсмоктують слиз. Новонародженого акушерка кладе на стерильний лоток, покритий стерильною пелюшкою. Перед відділенням дитини від матері здійснюють профілактику гонобленореї. Вона полягає в тому, що акушерка стерильною ватою знімає із шкіри повік сирнисте мастило і слиз (для кожного ока беруть окремий ватний тампон). Далі пальцями лівої руки вона злегка відтягує вниз нижню повіку, а правою рукою стерильною піпеткою закапує у кон’юнктивальний мішок по 1−2 краплі 30% розчину сульфацилу натрію. Дівчаткам по 1−2 краплі цього ж розчину вводять у статеву щілину. Через 2 год обробку очей повторюють. Розчин сульфацилу натрію готують в аптеках і видають у пляшечках по 10 мл (його зберігають у темному місці і після відкривання використовують протягом доби).

З припиненням пульсації пуповини на неї накладають два затискачі Кохераперший — на відстані 10 см від пупкового кільця, другий — на 2 см далі. Пуповину між затискачами протирають 5% спиртовим розчином йоду і перерізують стерильними ножицями. Відокремлену від материнського організму дитину акушерка показує матері. Далі новонародженого занурюють у ванночку з водою (температура 37−38 °С), до якої додають невелику кількість калію перманганату або спиртового розчину йоду. Після купання дитину висушують стерильною пелюшкою, кладуть на приготовані теплі пелюшки з ковдрочкою і відносять на спеціальний сповивальний стіл.

Акушерка знову миє і дезинфікує руки, надіває новий стерильний халат для другого етапу обробки пуповини. Для цього користуються спеціальним стерильним набором, до якого входять ножиці, кульки з вати, шовкові лігатури або металічні скоби Роговіна, трикутні марлеві салфетки, складені у 4 шари. Залишок пуповини змазують 96% етиловим спиртом, добре стискають вказівним і великим пальцями. На відстані 0,5−0,7 см від пупкового кільця накладають шовкову лігатуру або скобу Роговіна. Пуповину відтинають, відступаючи від лігатури на 1 см. Місце розтину і пуповинний залишок змазують 8% спиртовим розчином йоду або 10% розчином калію перманганату. На залишок пуповини накладають стерильну марлеву салфетку, яку знімають через 12 год. Надалі слід залишати пуповину відкритою.

Після обробки пуповини акушерка змащує природні складки дитини стерильною салфеткою, змоченою у стерильній олії або у стерильному вазеліні, щоб позбутися сировидного мастила. На обидві руки в ділянці зап’ястка надівають клейончаті браслети, на яких записано прізвище, ім'я та по батькові матері, дату і час народження, стать, масу тіла дитини, номер історії пологів. Новонародженого, загорнутого у стерильну пелюшку, зважують на дитячих медичних вагах. Окружність голови вимірюють стерильною сантиметровою стрічкою по лінії від надбрівних дуг до найбільшого виступу потилиці. Для визначення окружності грудної клітки верхній край сантиметрової стрічки повинен проходити по нижньому краю навколо соскових кружечків, а ззаду він торкається нижнього краю лопатки. Зріст вимірюють від маківки голови до п’ят, які необхідно поставити перпендикулярно до поверхні, що на ній лежить дитина. Далі немовля сповивають у стерильні пелюшки і ковдрочку, до якої прикріплено медальйон із записом тих самих даних, що й на браслетах. У пологовому залі записують історію розвитку новонародженого. Перед переведенням дитини до відділення для новонароджених ще раз перевіряють ідентичність записів на медальйоні та в історії розвитку новонародженого.

У відділенні для новонароджених медична сестра звіряє записи Історії пологів матері, медальйонів та браслетів на руках дитини. В історії розвитку новонародженого записують стать, масу тіла, дату і час народження, стан дитини при надходженні до відділення. Ці дані вносять до спеціального журналу (ф.№ 102/у). Коли немовля виписують додому, документацію знову перевіряють, а в історії розвитку новонародженого розписуються чергова медсестра і мати дитини.

Відділення новонароджених слід ізолювати від інших приміщень пологового будинку. Кількість палат має бути такою, щоб суворо дотримуватися порядку циклічного заповнення їх і термінів проведення остаточної генеральної санітарної обробки. Корисна площа на одну дитину — 2,4 м². Необхідно виділити палати для травмованих дітей, недоношених і для інтенсивної терапії. Щоб краще спостерігати за дітьми, між палатами бажано мати скляні перегородки. В приміщенні для доношених дітей повинна бути температура 22−24 °С і відносна вологість повітря 60%. Кожну палату треба обладнати індивідуальними ліжечками з ватними матрацами або полотняними гамаками, сповивальним столом, медичною шафою, вагами, столиком для предметів догляду за дітьми і баком з клейончатим мішком для брудних пелюшок. Тут же має бути емальований посуд із пляшечками, сосками, щітками для миття рук і дезинфікуючими розчинами, необхідна кількість стерилізаторів зі шприцами, пінцетами, шпателями, піпетками. Палати слід забезпечити гарячою і холодною водою. Предмети, з якими стикається новонароджений, повинні бути стерильними. Після сповивання кожної дитини стіл протирають 1% розчином перекису водню або 1% розчином хлораміну. Перед сповиванням і підмиванням дітей сестра надіває клейончатий фартух, який після кожної дитини протирає 1% розчином хлораміну. Підмивши всіх дітей, фартух миють і замочують в 3% розчині перекису водню або в 1% розчині хлораміну протягом 30 хв. Під час зважування дитини на ваги стелять стерильну пелюшку. Зваживши всіх немовлят, ваги протирають 3% розчином перекису водню або 1% розчином хлораміну.

Після кожного сповивання проводять вологе прибирання палати із застосуванням дезинфікуючих засобів: миють підлогу, вологою ганчіркою протирають меблі, предмети догляду за дітьмивиносять брудні пелюшки. Перед годуванням дітей палати провітрюють і опромінюють бактерицидними лампами протягом 15−20 хв. Після виписування всіх дітей проводять генеральне прибирання.

Догляд за немовлям у палаті новонароджених. Як тільки дитина надійшла у відділення, її оглядає лікар-неонатолог разом з дитячою медичною сестрою. Залишки сировидного мастила знімають стерильною ватою, змоченою у стерильному вазеліні чи олії. Щодня зранку перед годуванням дитину підмивають теплою проточною водою з милом одноразового використання. Обличчя миють розчином фурациліну (1: 5000). Кожне око протирають із зовнішнього до внутрішнього кута окремим тампоном, змоченим у такому самому розчині фурациліну. Ніс і вуха чистять джгутиками з вати, змоченими олією. Далі міряють температуру тіла у пахвовій ділянці і зважують дитину. Результати вимірювань записують в історію розвитку. Немовля підмивають при кожному сповиванні, а шкіру сідниць змащують 1% таніновою маззю, щоб запобігти попрілості.

Залишок пуповини обробляє лікар або медична сестра. Через 12 год після народження стерильну пов’язку знімають, а залишок пуповини протирають 76% етиловим спиртом і 5% розчином калію перманганату. Після туалету кожної дитини сестра ретельно миє руки з милом.

Одяг і методи сповивання немовлят. На добу для кожної новонародженої дитини потрібно 75 пелюшок, 5 сорочечок і 2 ковдри. Білизну перуть окремо і обов’язково стерилізують. Одяг не повинен заважати фізіологічному положенню дитини і утруднювати її рухів. У першу добу життя на новонародженого надівають стерильну сорочечку, сповивають у стерильні пелюшки і ковдрочку. Голову прикривають краєм пелюшки. Останнім часом поширене вільне сповивання. При цьому голова залишається відкритою, на тулуб надівають бязеву сорочечку і фланелеву блузочку із зашитими внизу рукавами. Нижню частину тіла загортають у пелюшки (одна розміром 80 см, друга — трикутний підгузок) і ковдру. Дитину кладуть на пелюшки так, щоб широка основа підгузка була на рівні попереку. Нижній його кут проводять між ногами дитини, а лівим і правим краями обгортають стегна і тулуб. Потім немовля сповивають у велику пелюшку і ковдру. Клейонку у відділенні новонароджених не використовують. Білизна має бути з натуральних тканин (бавовняних, лляних).

Велику увагу лікар і медсестра повинні приділяти вигодовуванню новонароджених. Харчування призначає лікар, який встановлює спосіб годування (грудь матері, пляшечка з соскою, через зонд), його частоту і одноразову кількість молока. Медична сестра або годує дітей, або наглядає за годуванням. Вона стежить за правильним положенням матері під час годування, дає поради, як краще годувати, як зціджувати молоко після годування. Донорське молоко стерилізують і зберігають у холодильнику. Склянки для зціджування, пляшечки і соски стерилізують кип’ятінням у позначених каструлях або у стерилізаторі.

Якщо немає протипоказань, усім новонародженим роблять щеплення від туберкульозу, яке виконує спеціально підготовлена медсестра. Тепер вакцину БЦЖ уводять внутрішньошкірно в дозі 0,05 мг (вона розведена у 0,1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Для вакцинації треба мати окремий стерилізатор з набором спеціальних шприців, голок, пінцетів, мензурок та інших інструментів. Відповідальна за вакцинацію медсестра вберігає цей стерилізатор під замком. Вакцину в стерильних умовах уводять внутрішньошкірно у верхню третину задньої поверхні лівого плеча, про що роблять відповідний запис в історії розвитку новонародженого.