Видовий склад та екоособливості testacea в водоймах різних типів верхів"я водозбірного басейну р. Ріки

ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ЕКООСОБЛИВОСТІ TESTACEA В ВОДОЙМАХ РІЗНИХ ТИПІВ ВЕРХІВЯ ВОДОЗБІРНОГО БАСЕЙНУ р. РІКИ

Зміст Вступ Розділ 1. Природні умови досліджуваного району

1.1 Геоморфологія

1.2 Клімат

1.3 Ґрунти

1.4 Гідрографія Розділ 2. Огляд літератури

2.1 Формування уявлень про фауну черепашкових амеб в водоймах різного типу

2.2 Вивчення корененіжок в водоймах Закарпаття Розділ 3. Об'єкт і метод дослідження

Розділ 4. Результати дослідження

Висновки

Література

Вступ Річки Закарпаття разом з рельєфом та кліматом обумовлюють унікальні природні умови, котрі забезпечують багату розмаїтість флори і фауни краю. Завдяки розвинутій річковій системі можливе існування та рівноважний стан природних біогеоценозів та широка господарська діяльність на теренах області. Проте вони постійно зазнають негативного впливу внаслідок несприятливих для гідрологічного режиму метеорологічних явищ, та постійно зростаючого антропогенного тиску, тому важливим є вивчення природних механізмів забезпечення стабільності водних екосистем та їх санації, в чому одну з провідних ролей грають мікрозообентосні угруповання черепашкових амеб (Rhizopoda, Testacea). Вони накопичують до половини біомаси мікрозообентосу, і мають важливе значення в трофічних ланцюгах, забезпечують очищення водойми від рослинних решток, виконуючи розклад целюлози та лігніну, беруть активну участь в круговороті кальцію, кремнію (Гельцер, 1993; Gilbert et al., 1998; Gilbert, Mitchell, 2006). Характерною для групи є широка та рясна розселеність в різних водних середовищах, і в кожному окремому випадку можна простежити різну кількісну та якісну динаміку, що дозволяє досить чітко сформувати особливості досліджуваних водних екосистем. Окрім рівня сапробності водного середовища, вони можуть вказувати на присутність в воді різних домішок, тому є цінними біоіндикаторами (Schunborn, 1973).

Однією з найбільших річок Закарпаття є Ріка, вона несе свої води від витоків з південно — західного макросхилу Водороздільних Горган до Хустської котловини де впадає в Тису, і має протяжність 93 кілометри. Для цієї річки є характерним доволі високий і постійно зростаючий рівень заселення берегів русла та території безпосередньо близької до витоків, збільшення кількості рільних земель, постійне зменшення лісової площі водозбірного басейну, що спричиняє велике навантаження на екосистеми як русла, так і різних за типом водойм що живлять його. При подібних умовах важливим є вивчення фауни корененіжок верхів'я водозбірного басейну Ріки не лише для виявлення особливостей організації асоціацій даного мікрозобентосного угруповування, а й для отримання оцінки рівня сапробності.

Актуальність теми: Є окремі дані щодо видового складу сезонної динаміки кількісних показників корененіжок (Харченко, 1993; Ковальчук, 2006; Ковальчук, 2006; Пляшечник, 2006; Драчук, 2007), але спеціальних досліджень цієї групи в басейні р. Ріки зокрема її верхів'ї не проводилось. Актуальністю нашої роботи є вивчення видового складу, сезонної динаміки кількісних показників корененіжок, та порівняння їх з угрупованнями ракоподібних та нематод.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вивчення видового складу та структурних показників корененіжок (Testacea, Rhizopoda), в різних типах водойм верхів'я Ріки та порівняння їх з угрупованнями мезозообентосу.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

1. вивчення літературних джерел, щодо вивчення мікрозообентосу різних водойм басейну р. Тиса;

2. відбір проб мікро та мезообентосу в різних типах водойм верхів'я Ріки;

3. обробка проб мікро та мезообентосу в лабораторії;

4. на основі результатів лабораторної обробки проб, вивчення видового складу та основних структурних показників мікро — та мезозообентосу;

5. порівняння основних структурних показників корененіжок з іншими угрупованнями мікро — та мезозообентосу.

Структура та обсяг роботи: робота складається з вступу, 4 розділів, включає висновки, та список джерел літератури. Містить 37 сторінок, 1 карту, 6 таблиць, 15 ілюстрацій.

Розділ 1. Природні умови досліджуваного району

1.1 Геоморфологія Район дослідження охоплює верхів'я р. Ріки в околицях сіл Тітківці, Завійка, Присліп, Торунь що відносяться до Міжгірського району.

Досліджувана територія утворена Південно-західним гребенем внутрішньої антиклінальної структури Карпат. Тут представлені складчасто-покривні середньогіря з вузько гребеневими хребтами, такі як хр. Смерек та ряди Західних Горган. Середня їх висота 800−1200 м. Ці дві гірські системи належать до Водороздільно-Верховинського хребта. Водороздільний хребет належить до Складчастих Карпат і має характерну для них 5-поверхову будову, формування якої почалося близько 340 млн. років тому під час Герцинського періоду горотворення і припинилось близько 25 млн. років тому. Рельєф даної місцевості різноманітний: кам’яні розсипи, осипища, урвища, вузькі різноконтурні гірські вершини. Для більшості досліджуваної території що знаходиться в долині річки Ріки характерна висота 700−750 м.н.р.м. Тут починається зона верхнього лісового поясу. Це пояс хвойних лісів, основні породи дерев — смерека європейська, ялиця звичайна, ялівець, на вершинах зустрічається карликова сосна. Ближче до смт. Міжгір'я іде зниження показників висоти і нижче зливу Ріки і Репинки починається складчастоерозійне верховинсько — міжгірське низькогіря. В цій області для обох річок характерні заплави і низькі тераси. Нижче села Бистрий Ріка виходить на верховинську поздовжню долину.

1.2 Клімат В загальному для цього району характерний помірно континентальний тип клімату з достатнім зволоженням. На весні та восени посилюється вплив холодних циклонів з Атлантики. Прихід холодних мас з півночі зумовлює заморозки.

В літній період часу переважають повітряні маси з південно-західного і західного напрямів. В зимові місяці - південно-східні і східні. Мікроклімат району змінюється з підняттям у гори. Територія знаходиться в прохолодній вертикальній кліматичній зоні.

Середні річні температури від 8,5 до 4,5°С, при середніх температурах липня від 17 до 18,5°С, а січня від -3,4 до 6,5°С. Сума активних температур 1200 °C (150) днів. Абсолютний максимум 37 °C, абсолютний мінімум -36°С.

Зима наступає в третій декаді листопада і триває до початку березня. Триває близько 3 місяців. Весна триває 170 днів. Заморозки закінчуються у першій декаді травня. Літо триває 60−70 днів. Осінь з кінця серпня до кінця листопада.

Вітер переважно північний. Максимальна середньорічна швидкість становить 40 м/с. Характерні гірськодолинні вітри: дмуть вдень в напрямку гір, вночі навпаки. Характерними для місцевого мікроклімату також є температурні інверсії.

Середньорічна кількість опадів від 1000 до 1200 мл. Іноді місячна норма опадів перевищує річну, а добова місячну в 2 рази. Сніг складає лише 5-ту частину загальної маси опадів, утримується майже 5 місяців. Товщина снігового покриву може сягати 150−200 см.

Радіаційний режим — максимальний показник у липні 633 МДж/м²(Міжгір'я), а мінімальний у січні - 59 МДж/м². Річний баланс 1311 МДж/м².

1.3 Ґрунти

Ґрунтовий покрив у межах району досліджень має свої особливості через велику різноманітність ландшафтів. Широкий спектр екологічних умов і геобіологічна еволюція гірського регіону визначили значну різноманітність ґрунтів, представлених:

бурими гірськолісовими — найбільш поширений фоновий тип ґрунтів гірської частини Закарпаття. Кислотність гумусового горизонту особливо висока (рН=4,0) в не окультурених ґрунтах. На орних землях цей показник зростає до 5,0−5,2. В районі досліджень зустрічається в східній частині описаної території;

лучними глеюватими ґрунтами — середньокислі, рідше слабко кислі, рН становить від 4,6 до 5,5. Вони досить добре забезпечені доступними для рослин формами азоту та калію, дещо гірше — фосфору. Вистеляють тераси річок і струмків;

світло бурі лісові - характерні для західної частини досліджуваної території.

1.4 Гідрографія Район добре забезпечений водою (121 тис. м³ на одну людину на рік) завдяки великій кількості джерел та струмків що належать до басейну Ріки — основної річки району. Ріка належить до басейну Тиси, протікає по Закарпаттю 93 км. Стікає з південно-західного макросхилу Водороздільних Горган. Бере початок з гори Чорна Рипа. Гідрографічна сітка району витоків добре описана, і має наступний вигляд: з південно східного схилу Чорної Рипи, вище с. Завійка стікає 6 струмків до них з урочищ Коритище, Багно та Підманівське доливається ще 9 струмків і утворюють потік Присліп до якого доливаються води джерел та струмків з ур. Щовп та Жолобок. В долині цієї річки розташоване с. Присліп. У с. Торунь р. Присліп зливається з потоком що проходить через села Тітківці і Торунь і бере свій початок в ур. Чорний Верх, Туріз, Закуття. З місця злиття річка носить назву Ріка. Через кілька десятків метрів до Ріки доливається потік сформований на гірських системах Смерека. В с. В. Бистрий до неї доливається р. Бистрянка, а у с. Сойми до неї доливається р. Репинка.

Є типовою гірською річкою з швидкою течією, має високі і середні русла, верхів`я живиться за рахунок різного типу джерел та опадів. Площа басейну 1050 м², лісова площа водозбірного басейну 38%.

Оминаючи відріг Водороздільного хребта поблизу смт. Міжгір'я річка виходить на Верховинську поздовжню долину. Нижче смт. Міжгір'я Ріка по вузькій долині перетинає Полонинський хребет і входить в Хустську котловину де біля м. Хуст зливається з Тисою.

корененіжка черепашковий амеба водойма

Розділ 2. Огляд літератури

2.1 Формування уявлень про фауну черепашкових амеб в водоймах різного типу Вивчення даної групи було започатковане описом окремих видів на початку ХІХ ст. Наприкінці ХІХ ст. і початку ХХ ст. вже накопичувались дані по морфології і систематиці амеб різних регіонів світу (Leidy 1897; Penard, 1890,1902; Аверинцев, 1906). Результатом цього процесу стає створення детальних систематично-морфологічних описів окремих родів (Deflandre, 1928a, 1929,1936) та формування уявлення про макросистему корененіжок (Saedler 1934). В середині ХХ ст. відбувається новий виток в дослідженні групи — створюються праці присвячені загальній біології та екології цієї групи, а також визначник (B, 1954). До 90-х років було здійснено систематичний огляд всіх найбільших родів.

Формування уявлень про фауну черепашкових амеб різнотипних водойм характеризується значною географічною масштабністю, зокрема вивчення фауни корененіжок торф’яних боліт в помірній кліматичній зоні мали місце в Англії (Heal, 1961), Канаді (Warner, 1987; Warner, Charman 1992a, 1992), в Фінляндії (Tolonen, Warner, Vasander, 1992), в районі скелястих гір Північної Америки (Booth, Zygmynt, 2005), В Польщі (Lamentowicz, Mitchell, 2005), в різних типах водойм північної Прибалтики (Бабицький, 1975, 1979), в торф’яниках Західних Карпат (Opravilova, Hajek, 2006), також проводились дослідження фауни тестацид торфових боліт з різними домінантними видами сфагнумів на узбережжі Білого моря (Циганов, Мазей, 2006; Мазей, Циганов, Бубнова 2009), Середнього Поволжжя (Мазей, Циганов, 2006; Мазей, Циганов, Бубнова, 2007; Циганов, Мазей, 2007; Мазей, Бубнова, 2008), на Київському Поліссі, в різних біотопах Романівського болота (Бубнова, Мазей, 2008). Подібна географія дослідження пояснюється тим що тестациди багаточисельна та різноманітна поліфілогенетична група вільноживучих одноклітинних з широким біотопним та географічним поширенням. Завдяки наявності добре виражених екологічних вимог, високої чутливості до зміни стану середовища, хорошої збережності в викопному стані і високої чисельності, черепашкові амеби та створювані ними угрупування (асоціації) широко використовуються в якості біоіндикаторів (Циганов, Мазей 2006).

Вивченням мікрозообентосу, в тому числі й групи Testacea, охоплювалась велика кількість водойм природного та антропогенного походження: озера (Бабицкий, Лук’янович, 1975; Скворцов, 1977; Бабицкий, Жуков, 1979; Дехтяр, 1979; Madoni, 1989; Мазей, Циганов, Тихоненков, 1996 — 2005; Машина 2008; Матчинська, 2008), річки, зокрема інтерстиціальна фауна (Pennak, Ward, 1986;Алпатова, 2000, 2009; Снеговая 2000). З водойм антропогенного походження проводилось дослідження ставів (Вікол, 1981), водосховищ (Сахаров 1963, 1970; Лиепа 1973, 1984; Каширская, 1984; Ковальчук, 1988, 1990б), також мало місце вивчення в іригаційних комплексах (Мовчан, 1979), очисних айротенках (Нікітіна, 1983). Що ж до формування уявлень про склад фауни корененіжок на території України, то географія дослідження різних регіонів є нерівномірною. Вивчались водойми різного типу Житомирського Полісся (Алпатова, 2009), Київського Полісся (Бубнова, Мазей, 2008), басейни великих річок Дніпра, Сіверця, Тиси, Ужа, Дністра (Викол, 1992; Снеговая, 2000; Ковальчук, 2002; Попович, Ковальчук, 2003; Драчук, 2007; Ковальчук, Пляшечник, 2009 Алпатова, 2009, 2010), Дунаю (Харченко, 1993). Вивчення проводилось в різних типах ценозів названих річкових систем, зокрема й в умовах подібних до тих, що характерні для річки Ріки. Це стосується праці присвяченої водоймам української частини басейну Дунаю (Харченко, 1993), в якій представлені дані детального вивчення джерел трьох типів в умовах гірської частини р. Прут. до першого типу віднесено чисті гірські джерела з кам’янистим (галька) дном, до другого — придорожні мезотрофного типу з пісчанисто-мулистим дном та до третього — оліготрофні придорожні з піщанистим чи дрібно гальковим дном. В ході даного дослідження було виявлені і описані корененіжки в двох перших станціях.

Проведення численних досліджень дало можливість вивести певні закономірності в формуванні видової різноманітності та типів асоціацій корененіжок. Зокрема існує думка, що видове багатство та склад асоціацій залежить не від типу водойми, а головним чином від типу субстрату, виділені варіанти асоціацій в різних типах водойм з однаковим субстратом мають багато спільних параметрів (Мазей, Циганов, Тихоненков, 2006). Проте серед гідрологічних факторів найбільш суттєво впливають на чисельність черепашкових амеб температура, концентрація розчинених в воді кисню і органічних речовин (Алпатова, 2010).

2.2 Вивчення корененіжок в водоймах Закарпаття Що ж до вивчення особливостей даної групи на теренах Закарпаття, то суттєвий вклад у вивчення фауни джерел та ручаїв басейну Дністра зробили А. А. Ковальчук та Н.Є. Ковальчук (Н. та А. Ковальчук, 1986а, 1986), ними вперше були окремо описані корененіжки, серед останніх багато представлені центропіксіси (Centropyxis) — 10 таксонів (видів, підвидів та варієтетів), а також дифлюгії (Difflugia) — 15 таксонів. У цілому ж автори наводять 35 таксонів корененіжок. Також слід відмітити згадувану вище працю по українській частині Дунаю (Харченко, 1993) Подальші ґрунтовні дослідження корененіжок на теренах Закарпаття провадились, і дали значний науковий доробок по фауні басейну річок Уж,(Попович, Ковальчук, 2003; Пляшечник, 2006,2007,2008; Ковальчук, 2006,2007,2008; Ковальчук, 2006,2007; Драчук, 2006,2007), Тиси (Ковальчук, 2006; Ковальчук, 2006; Драчук, 2006). Що ж до басейну річки Ріки то даних про вивчення даної групи протистів в межах вказаного району в літературі не зустрічається.

Розділ 3. Об'єкт і метод дослідження З метою відбору матеріалу для досліджень було обрано п’ять станцій, що розташовані в районі чотирьох населених пунктів, і являють собою водойми різного типу, з неоднаковим рівнем антропогенного навантаження. Проте основними критеріями, що обґрунтовували вибір, є стабільність водойми в різні сезони та тип донних відкладень. Спираючись на цей принцип обрані станції можна охарактеризувати наступним чином:

станція № 1-дно сформоване цільними кам’яними плитами довжина яких сягає подекуди до 6 метрів, вкритими шаром намулу;

станція № 2-дно сформоване кам’яними розсипами та галькою, є незначний намул;

станція № 3- дно представлене щільним глинистим шаром з невеликою часткою твердих порід;

станція № 4- дно сформоване глиною та твердими породами з шаром піску, намулу і листового опаду;

станція № 5- дно тверде, вкрите потужним шаром глини та піску;

Слід відмітити що станції 1,2 належать руслу річки-3,4 струмкам та потокам, 5-найпоширеніший тип будови дна криниць.

Збір матеріалу проводився в урочищах «Щовп», «Жолобок», руслі потоку Присліп та річки Ріки (рис. 3.1) в вересні - лютому 2010 — 2011 року. За цей період було зібрано та досліджено 30 проб бентосу. Матеріал для досліджень було було відібрано і оброблено за загально прийнятою методикою (Жадин, 1956). Для відбору бентосу застосовували скляні банки з площею горловини 20 см². Відбір здійснювали у двох повторностях горловиною банки. Проби фіксували формаліном, з доведенням розчину до 3−4%. В лабораторії пробу промивали водою в сачку з мельничного газу № 66 — 77, для обліку кількості організмів та вимірювання морфологічних параметрів використовувався бінокулярний мікроскопом типу МБС — 10, працювали зі збільшенням 4?8. Сумуючи кількість амеб з кожної підпроби визначали загальну чисельність корененіжок в пробі. У подальшому проводили перерахунок на одиницю площі дна (Романенко, 2006).

Рисунок 3.1 Розташування досліджуваних станцій.

Умовні позначення: — станція Для визначення матеріалу до виду виготовлялись тимчасові препарати, котрі опрацьовувались з використанням мікроскопа типу «Ергавал». Під час роботи по визначенню видової належності об'єктів основною літературою була монографія «Пресноводные раковинные амебы» (Мазей, Циганов, 2006). Консультації з визначення організмів надавали співробітники кафедри зоології.

Для визначення біомаси мікроі мезозобентосу користувались програмним пакетом «Zoobentos» авторства Ковальчука А.А.

Розділ 4. Результати дослідження Проведеними дослідженнями встановлено, що в мікроі мезобентосі верхньої течії Ріки було виявлено чотири систематичні групи донних організмів. Найбільшим видовим різноманіттям в мікрозообентосі були представлені черепашкові корененіжки (Rhizopoda, Testacea) 14 видів, що належать до 6 родів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Таксономічний склад досліджуваних водних об'єктів

Серед виявлених корененіжок найбільшим числом видів представлений рід Centropixys — 6-ть видів, далі йде рід Difflugia — 4-види, інші мають по одному представникові. Найбільша кількість видів представлена у досліджуваних водоймах восени, причиною цього є сукупність більшого числа сприятливих гідрологічних факторів для розвитку черепашкових амеб ніж у зимовий період. Найвища кількість видів відмічена восени на станції № 2 (річка, галькове дно) — 12, найменша на станції № 4 (струмок, мул, листовий опад) — 7.

Види Centropyxis aculeate (рис. 4.1), Centropyxis cassis, Centropyxis ecornis, Difflugia lacustris, Pontigulasia spiralis (рис 4.2.) є спільними для всіх досліджуваних типів водойм, вони були помічені на всіх станціях протягом двох сезонів.

Рис. 4.1. Centropyxis aculeate (Фото з інтернет — джерела) Рис. 4.2. Pontigulasia spiralis (Фото автора)

Для річкових станцій і криниці спільними є Arcella vulgaris (рис. 4.3.),

Рис. 4.3. Arcella vulgaris (Фото з інтернет — джерела)

Difflugia globulosa, D. рenardi (рис. 4.4.). Виключно на річкових станціях зустрічалися Centropyxis aerophila, C. platystoma, Cyclopyxis penardi.

Рис. 4.4. Difflugia рenardi (Фото автора) Такий вид як Zivcovicia spectabilis зустрічався лише в пробах відібраних зі струмкових станцій. Загалом за видовим складом зону досліджень можна описати як оліго-?-мезосапробну зону.

Мезозообентос досліджених водойм району характеризується невисоким видовим і кількісним різноманіттям.

Як вже було відмічено вище, дослідження було проведене на п’яти станціях з різними гідрологічними умовами функціонування.

Станція № 1 (потік Присліп, дно сформоване цільними кам’яними плитами довжина яких сягає подекуди до 6 метрів, вкритими шаром намулу).

Мікрозообентос представлений 11-ма видами корененіжок восени та 7- ма зимою, мезозообентос двома таксонами ракоподібних та вільноживучими нематодами. Середнє значення чисельності корененіжок за період дослідження — 4,28 тис. екз/м², їх біомаси — 173 882,83 мг/м² (таб.4.2.).

Таблиця 4.2. Чисельність та біомаса різних груп зообентосу станції № 1

Примітка: над рискою N — чисельність, тис. екз/м²; під рискою m — біомаса, мг/м².

Найбільше значення чисельності має Difflugia lacustris в вересні - 1,18 тис. екз./м², найменше Centropyxis discoides в лютому — 0,01 тис. екз./м². Показники біомаси коливаються від максимальних 1 063 894,5 мг/м² у Cyclopyxis penardi в вересні, до мінімальних 2415 мг/м² у Centropyxis cassis в січні.

Найбільш чисельним видом є Difflugia lacustris — середня кількість 0,78 тис. екз/м², найменш Arcella vulgaris — 0,19 тис. екз/м². Найвище середнє значення біомаси у Cyclopyxis penardi — 709 263 мг/м², найнижче у Pontigulasia spiralis — 4965 мг/м².

Мезозообентос представлений ракоподібними — Cyclopoidae і Harpacticoida (Crustacea, Copepoda) та нематодами. Середнє значення кількісних показників за період дослідження для Cyclopoidae — 0,14 тис. екз./м², біомаси — 3028 мг/м²; максимальна чисельність спостерігалась у вересні - 0,28 тис. екз./м², мінімальна в січні - 0,03 тис. екз./м². Пік значення біомаси — 5871 мг/м² у вересні, її мінімум в січні - 721 мг/м². Для Harpacticoida середні значення чисельності - 0,08 тис. екз/м², біомаси 6045 мг/м²; піки у вересні: чисельності - 0,14 тис. екз./м², біомаси — 9842 мг/м². Мінімальні значення в січні чисельності - 0,01 тис. екз/м², біомаси — 878 мг/м². Середнє значення показників кількості для Nematoda — 0,26 тис. екз/м², біомаси — 54 216 мг/м²; максимум цих значень спостерігався у вересні - 0,58 тис. екз/м² і 118 568 мг/м², мінімум в січні - 0,03 тис. екз/м² та 20 268 мг/м².

Сезонні коливання показників чисельності та біомаси виявлених груп зообентосу зображені на рис. 4.5. та рис. 4.6.

Рис. 4.5. Сезонна динаміка чисельності окремих груп зообентосу в станції 1 (потік Присліп).

Станція № 2 (русло Ріки, дно сформоване кам’яними розсипами та галькою, є незначний намул). Аналіз отриманих даних показав, що тут існують найбільш сприятливі умови для розвитку корененіжок — на даній локації вони представлені більшим числом видів, порівняно з іншими станціями, в осінні місяці - 12 видів, в зимові - 7, також на це вказують вищі середні показники чисельності - 5,1 тис. екз/м² та біомаси 253 376 мг/м² таб.4.3).

Рис. 4.6. Сезонна динаміка показників біомаси окремих груп зообентосу в станції 1(потік Присліп).

Найбільше значення чисельності має Difflugia lacustris у вересні 1,1 тис. екз/м², найменше Centropyxis platystoma 0,03 тис. екз/м². Значення біомаси коливаються від 1 584 021 мг/м² у Cyclopyxis penardi в жовтні, до 838 мг/м² у. Pontigulasia spiralis в лютому.

Найбільш чисельним видом є Difflugia lacustris — середнє значення кількості 0,9 тис. екз/м²; найменша середня чисельність зафіксована для Arcella vulgaris — 0,23 тис. екз/м². Найвище середнє значення біомаси у Cyclopyxis penardi — 1 289 808 мг/м², найнижче у Centropyxis cassis — 3972 мг/м².

Мезозообентос представлений ракоподібними — Cyclopoidae і Harpacticoida (Crustacea, Copepoda) та нематодами. Середнє значення кількісних показників за період дослідження для Cyclopoidae — 0,08 тис. екз./м², біомаси — 1725 мг/м²; максимальна чисельність спостерігалась у вересні - 0,14 тис. екз/м², мінімальна — 0,01 тис. екз/м² у грудні. Найвище значення біомаси — 2884 мг/м², було відмічено у вересні, а найнижче — 360 мг/м² в грудні. Для Harpacticoida середнє значення кількості - 0,03 тис. екз/м², біомаси — 2548 мг/м². Максимальна чисельність спостерігалась у жовтні - 0,06 тис. екз/м², мінімальна — 0,007 тис. екз/м² в грудні; пікові показники біомаси — 4393 мг/м² мали місце в жовтні, мінімальні - 527 мг/м² в грудні. Середнє значення показників кількості для Nematoda — 0,24 тис. екз/м², біомаси — 48 727 мг/м². Максимальні значення чисельності - 0,4 тис. екз/м² та біомаси — 81 027 мг/м² були помічені в вересні, мінімальні - 0,09 тис. екз/м² і 18 242 мг/м² в січні.

Таблиця 4.3. Чисельність та біомаса різних груп зообентосу станції № 2

Примітка: над рискою N — чисельність, тис. екз/м²; під рискою m — біомаса, мг/м²

Сезонні коливання показників чисельності та біомаси виявлених груп зообентосу зображені на рис. 4.7 та рис. 4.8.

Рис. 4.7.Сезонна динаміка чисельності окремих груп зообентосу в станції 2 (русло р. Ріки).

Рис. 4.8. Сезонна динаміка показників біомаси окремих груп зообентосу в станції 2 (русло р. Ріки).

Станція № 3 (струмок в ур. Щовп, дно утворено щільним глинистим шаром з невеликою часткою твердих порід). Для даної станції, як і більшості ручаїв в районі дослідження, є характерною сезонна гідрологічна нестабільність. Якісний та чисельний розвиток корененіжок є незначним: восени було виявлено 8, зимою — 6 видів корененіжок, середня їх чисельність — 3,5 тис. екз/м², біомаса — 139 078 мг/м² (таб.4.4.).

Максимальне значення чисельності має Centropyxis aculeata — 1,4 тис. екз/м² в жовтні, мінімальне — 0,03 тис. екз/м² Centropyxis discoides в лютому. Найвищий показник біомаси 368 411 мг/м² у Centropyxis discoides в жовтні, найнижчий — 472 мг/м² у Pontigulasia spiralis в лютому.

Найчисельнішим видом є Centropyxis aculeata — середнє значення кількості 0,7 тис. екз/м², найменше середнє значення має Zivcovicia spectabilis — 0,1 тис. екз/м². Найбільший середній показник біомаси має Centropyxis discoides — 191 223 мг/м², найнижчий у Pontigulasia spiralis — 5131 мг/м².

Таблиця 4.4. Чисельність та біомаса різних груп зообентосу станції № 3

Примітка: над рискою N — чисельність, тис. екз/м²; під рискою m — біомаса, мг/м².

Із ракоподібних на станції присутні лише Cyclopoidae, середня чисельність — 0,1 тис. екз./м², біомаса 2703 мг/м². Максимальна чисельність — 0,18 тис. екз./м² та біомаса — 4247 мг/м² спостерігалась в вересні, а найнижча 0,03 тис. екз./м² та 722 мг/м² відповідно, в грудні.

Вільноживучі нематоди мають невелику середню кількість — 0,09 тис. екз./м², та біомасу — 20 268 мг/м². Найвищий показник чисельності та біомаси був зафіксований в вересні - 0,14 тис. екз./м² та 28 375 мг/м², найнижчий в грудні - 0,03 тис. екз./м2 і 6587 мг/м².

Коливання показників чисельності та біомаси виявлених груп зообентосу зображені на рис. 4.9 та рис. 4.10

Рис. 4.9.Сезонна динаміка чисельності окремих груп зообентосу в станції 3.

Станція 4 (струмок, ур. Жолобок, дно сформоване глиною та твердими породами з шаром піску, намулу і листового опаду). Сукупність характерних для даної станції гідрологічних ознак в сезон обраний для дослідження не сприяє широкому розвиткові бентосних організмів, тому вони представлені дуже бідно, фауна тестацей на станції в осінні місяці - 7, в зимові - 6 видів, середній кількісний розвиток корененіжок — 2,9 тис. екз./м², середнє значення біомаси — 139 111 мг/м² (таб.4.5.).

Рис. 4.10. Сезонна динаміка показників біомаси окремих груп зообентосу в станції 3 (ручай, ур. Щовп).

Максимальні значення чисельності - 1,4 тис. екз./м², і біомаси — 142 107 мг/м², зафіксоване у Centropyxis aculeata в жовтні. Найбільша середня чисельність у цього виду — 0,7 тис. екз./м², найменша — 0,1 тис. екз./м² у Zivcovicia spectabilis

Найбільше середнє значення біомаси — 97 106 мг/м² у Centropyxis aculeata, найменше — 2015 мг/м² у Pontigulasia spiralis.

Мезообентос представлений нематодами. Середній показник чисельності - 0,3 тис. екз./м², біомаси — 67 391 мг/м². Максимум чисельності - 0,5 тис. екз./м², в вересні, мінімум — 0,1 тис. екз./м², в січні; найбільший показник біомаси — 102 860 мг/м² в вересні, найменший — 6587 мг/м² в січні.

Таблиця 4.5. Чисельність та біомаса різних груп зообентосу станції № 4

Примітка: над рискою N — чисельність, тис. екз/м²; під рискою m — біомаса, мг/м²

Рис. 4.11.Сезонна динаміка чисельності окремих груп зообентосу в станції 4 (струмок ур. Жолобок) Рис. 4.12. Сезонна динаміка показників біомаси окремих груп зообентосу в станції 4 (струмок, ур. Жолобок).

Ілюстрація сезонних коливань чисельності та біомаси на рис. 4.11. і рис. 4.12.

Станція 5 (сільська криниця, дно тверде, вкрите потужним шаром глини та піску). Дана станція характеризується стабільністю водного режиму, значною глибиною, поступовими температурними градаціями, проте для неї характерний низький якісний та числовий розвиток бентосних груп, оскільки водойма активно експлуатується населенням, має місце постійне вичерпування води та порушення структури дна.

Максимум чисельності - 1 тис. екз./м² (таб.4.6.), і біомаси — 142 107 мг/м² у Centropyxis aculeata, в жовтні, мінімальна чисельність спостерігалась — 0,03 тис. екз./м² у Difflugia globulosa в лютому, мінімальний показник біомаси — 545 мг/м² у Pontigulasia spiralis. Найчисельнішим є Arcella vulgaris — 0,74 тис. екз./м², найменша середня чисельність — 0,1 тис. екз./м² у Difflugia penardi. Максимальне середнє значення біомаси у Centropyxis aculeate — 97 106 мг/м², мінімальне у Pontigulasia spiralis — 2015 мг/м².

Мезозообентос представлений лише однією таксономічною групою — нематодами, середній показник чисельності 0,79 тис. екз./м² найвищий кількісний показник — 0,1 тис. екз./м².у вересні, найнижчий 0,032 тис. екз./м² у січні. Середній показник біомаси 16 045 мг/м², максимальний у вересні - 28 375 мг/м², мінімальний — 6487 мг/м². Ілюстрація сезонних коливань чисельності та біомаси на рис. 4.13. і рис. 4.14.

Таблиця 4.6. Чисельність та біомаса різних груп зообентосу станції № 5

Серед виявлених корененіжок найбільшим числом видів представлений рід Centropixys-6-ть видів, далі йде рід Difflugia- 4-види, інші мають по одному представникові. Найбільша кількість видів представлена у досліджуваних водоймах в осінній сезон, причиною цього є сукупність більшого числа сприятливих гідрологічних факторів для розвитку тестацид ніж у зимовий період. Найвища кількість видів відмічена восени на станції № 2 (річка, галькове дно) — 12, найменша на станції № 4 (струмок, мул, листовий опад) — 7.

Рис. 4.13 Сезонна динаміка чисельності окремих груп зообентосу в станції 5 (криниця).

Рис. 4.14. Сезонна динаміка показників біомаси окремих груп зообентосу в станції 5 (криниця).

При порівнянні основних структурних показників корененіжок з іншими угрупованнями очевидним є переважання даної групи як в кількісних параметрах так і в масовому відношенні.

Різноманітність видового населення корененіжок тієї чи іншої станції зумовлена, здебільшого, будовою дна, в меншій мірі типом водойми, в той же час чисельність корененіжок залежить від температурних показників, концентрації кисню та органіки в середовищі існування. При порівнянні кількості видів на різних станціях та типу їхнього дна (рис 4.15.) очевидним є переважання річкової станції № 2 з гальковим дном, при аналізі показників чисельності видно, що піки кількісного розвитку корененіжок спостерігають на цій же станції.

Рис. 4.15.Залежність числа видів корененіжок від типу донних відкладень на станціях.

Висновки

1. Для виконання науководослідної роботи за період з вересня 2010 по лютий 2011 було відібрано 30 бентосних проб з п’яти різнотипових станцій в межах району досліджень. Всі зразки бентосу були камерально оброблені за загальноприйнятими гідробіологічними методиками, математично опрацьовані, з метою отримання даних про систематичні та структурні особливості мікро-та мезобентосних угруповань. В результата цього було виявлено в верхів'ї водозбірного басейну р. Ріки чотири систематичні групи бентосних організмів, серед них 14 видів тестацид що належать до 6 родів, Cyclopoidae, Harpacticoida (Copepoda, Crustacea), вільноживучі нематоди.

2. Для всіх досліджених водойм характерне переважання в мікрозообентосних угруповуваннях корененіжок. Ця перевага має кількісне і масове значення.

3. Найбільш багаточисельно представлені роди Centropixys — 6 видів, а інші мають по 1−4 представників. Загалом за видовим складом зону досліджень можна описати як оліго-?-мезосапробну зону. Найбільшим видовим багатством вирізняється станція 2, тут в різні сезони зустрічається 12 видів черепашкових амеб, така видова різноманітність зумовлена типом дна та особливостями гідрологічного режиму.

4. Найвищі показники біомаси для групи корененіжок спостерігалися у вересні 2010, на станції 2 і становлять 449 913 мг/ м²; для мезобентосних груп: Cyclopoidae у вересні 2010 на станції 1 і становлять 5871 мг/ м²; для Harpacticoida біомаси становить 9842 мг/ м², і припадає на вересень 2010 в станції 1; для групи нематод також характерний вересневий пік біомаси і становить 118 567 мг/ м². Найнижчі для Testacea — 51 954 мг/ м² в лютому на станції 5; для Cyclopoidae 360,5 мг/ м² в грудні на станції 2; для Harpacticoida 527,25 мг/ м² тоді ж; для Nematoda 6587,1 мг/ м² в січні на станції 3.

5. Загалом водойми району досліджень мають збіднену чисельну й масову структуру бентоутворюючих організмів. Однією з можливих причин цьому можуть служити сильні зливи що супроводжували весь осінній період збору матеріалу, і малосніжні морозні умови зими, що створило несприятливі гідрологічні умови для цих груп організмів.

Література

Apolimiaновый род почвенных раковинных амеб с острова Западное Самоа и замечания по составу семейства Hyalosphaenidae (Arcellida).Зоол. журнал 1987;Т. 66 вып. 2.

Бобров А. А. Историческая динамика озерно-болотных экосистем и сукцессии раковинных амеб (Testacea) // Зоологический журнал. — 2003. — Т. 82, № 2. — С. 215−223.

Бубнова О. А. Структура сообществ сфагнобионтныхраковинных амеб в разных масштабах исследования. Автореферат диссертации, Саратов 2007.

Викол М. М. Видовой состав, численность и биомасса раковинных амеб (Rhizopoda, Testacea) прудов Северной зоны Молдавии. -В кн.: Рыбохозяйственное использование колхозных прудов Молдавии. -Кишинев: Штиинца, 1981. -С.18−27.

Дехтяр М. Н. Раковинные амебы — индикаторы трофности водоемов. Гидробиологический журнал, 1979 т. 15 № 1.

Драчук Т. — Угруповування корененіжок (Rhizopoda)потоку Домаранж. Вісник прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2007.

Жадин В. И. Методика изучения донной фауни водоемов и екологии донних безпозвоночних // Жизнь пресних вод СССР. — М.: АН СССР, 1956, — 4, — Ч.1. — С. 278−382.

Жизнь животных Т.1. Безпозвоночные. Изд-во «Просвещение» 1968.

Зоология беспозвоночных. Под редакцией Г. А. Абрикосова и Л. Б. Левинсона. Изд-во «Высшая школа» 1961.

Ковальчук А.А., Ковальчук Н.Є., Пляшечник В.І., Стегун В. І. Деякі дані по фауні найпростіших та мікробезхребетних водойм Ужанського НПП (Закарпаття)//Матер. Конф. Присвяченої 10- річчю створення НПП «Подільські Товтри». — Камянець Подільський: Аксіома, 2006. — С.150−155.

Корганова Г. А. Раковинные амебы лесных почв Подмосковья как показатели особенности среды. В кн.: Биоиндикация состояния окружающей среды Москвы и Подмосковья М., 1982 г.

К вопросу об оценке численности и видового разнообразия раковинных амеб (Rhizopoda, Testacea) в таежных почвах Рахлеева А. А., Корганова Г. А. Зоологический журнал. 2005. Т. 84. № 12. С. 1427−1436.

Лепинис А.К., Гельцер Ю. Г., Чибисова О. И., Гептнер В. А. Определитель Protozoa почв Европейской части СССР. — Вильнюс: Минтос 1973. — 170 с.

Мазей Ю. А. Бубнова О.А. Структура сообществ раковинных амеб в надпочвенных сфагнумах смешанных лесов Среднего Поволжья. Вестник зоологии, Т. 42,№ 1 2008.

Малі річки України// Яцик А. В., Л. Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін. -К.: Урожай, 1991. -294 с.

Машина В.П. Оцінка сучасного стану екосистеми затоки «Занохін» розташованої в межах м. Києва за мікро-і мезобентосом. -Інститут гідробіології НАН України, м. Київ.-2008

Мережко О.І., Хімко Р.В. — Річки Карпат — К.: Інститут гідробіології НАН України, 1999 — 124 с.

Методи гідроекологічних досліджень поверхневих вод / О. М. Арсан, О. А. Давидов, Т. М. Дьяченко та ін.; За ред. В. Д. Романеска. — НАН України. Ін-т гідробіології. — К.: ЛОГОС, 2006. — 408 с.

Мовчан В. А. Раковинные амебы канала Северский ДонецДонбасс.-1987г.

«Определитель пресноводных безпозвоночных европейской части СССР», (Чібісова О.І., 1977).

Пляшечник В.І., Ковальчук Н.Є., Ковальчук А. А. Попередні дані по видовому складу бентосу джерел поблизу Полонини Рівної (басейн річки Уж). Науковий вісник Ужгородського університету. Серії: Біологія. — 2006. Випуск19. С.199−201.

Поп С.С. Природні ресурси Закарпаття. — Ужгород: ТОВ «Спектраль», 2003. — 296 с.

Пресноводые раковинные амебы: монография / Ю. А. Мазей, А. Н. Цыганов.- М.: Товарищество научных изданий КМК, 2006. 300 с.

Простейшие активного ила — Л.: Наука, 1983.

Раковинные амебы и закономерности их распределения в почвах Бобров А. А. Почвоведение. 2005. № 9. С. 1130−1137.

Раковинные амебы (Testacea) в муравейнике Formica lugubris: состав и структура населения Корганова Г. А., Рахлеева А. А. Зоологический журнал. 2006. Т. 85. № 11. С. 1281−1294.

Раковинные амебы в водных экосистемах поймы реки Суры (Среднее Поволжье). 1. Фауна и морфоэкологические особенности видов Мазей Ю. А., Цыганов А. Н. Зоологический журнал. 2006. Т. 85. № 11. С. 1267−1281.

Структура сообщества раковинных амеб в сфагновой сплавине северотаежного болота (Карелия, Россия) .Мазей Ю. А., Бубнова О. А., Чернышов В. А. Поволжский экологический журнал. 2009. № 2. С. 115−124.

Структура сообщества раковинных амеб (Testacealobosea; Testaceafilosea; Amphitremidae) в сфагновых биотопах Романовского болота (Киевское полесье, Украина) Бубнова О. А., Мазей Ю. А. Известия Пензенского государственного педагогического университета им. В. Г. Белинского. 2008. № 14. С. 88−93.

Хаусман Клаус, Протозология-М: Мир, 1988.