Костюм Західної Європи на період середньовіччя

Костюм Західної Європи на період средневековья

В протягом V в. по західної території полеглої Римська імперія розселялися різні племена варваров-германцев. Вони зайняли територію сучасних Італії, Франції, Іспанії, Німеччини, Англії, Нидерландов.

Варварские держави, виниклі на руїнах Римська імперія, характеризувалися християнської релігією, змінила древні поганські вірування варварів, й «нову європейської культурою, яка склалася у сфері религии.

Характер всього середньовічного мистецтва вкрай суперечливий. З одного боку, це пропаганда релігійних ідей аскетизму, з іншого— відбиток величезного багатства внутрішнього життя людини, його душевного стану, краси праці. І що ця друга середньовічної культури підготувала її незвичайний злет в епоху Возрождения.

Эстетический ідеал красоты

Под глибоким впливом релігії, пронизывавшей всі сфери життя, під час середньовіччя з’являється новий естетичний ідеал людини— аскета, отрекшегося від радостей земного життя. На фресках соборів зображуються непропорційними безтілесні то з вираженням шалених страждань в очах. Образ мадонни, богоматері, який одержав стала вельми поширеною в ранньохристиянському мистецтві, визначає ідеал краси женщины.

Однако релігійне вплив була єдиною у формуванні естетичних уявлень середньовіччя. Так само важливими були ідеали лицарства і ідеали народу, що відбилися в епічних творах, як «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів», в поезії трубадурів. Сила, хоробрість, військова доблесть лицаря, захисника своєї країни, свого короля, визначили мужність його зовнішності. Це сильний, спритний, фізично витривалий воїн з підкреслено широкими плечима, сильними стрункими ногами, вольовим рішучим обличчям. Вперше у естетичних поглядах європейського суспільства мужність як основна риса чоловічої краси починає протиставлятися жіночності, яка втілює ідеал жіночої красоты.

По з описів поетів XI-ХII ст. в доброї жіночки би мало бути довгі золотаві кучеряве волосся, зелені чи блакитні очі, веселі і усміхнені, губи, подібні свіжому персику. Її врода, доброта, вірність оспівуються на лицарських турнірах. Мотиви троянди— квітки, який символізує ніжність, крихкість, витонченість, широко поширюються мистецтво й у побуті. Трояндами прикрашають обідній стіл, пелюстки троянд плавають в чашах з вином, юнаки та дівчата носять вінки з троянд. Саме жорстоку і похмуру епоху середньовіччя виникає культ «прекрасної дами», котрий надав значний вплив на ставлення до жінки усіх наступних поколений.

Основными джерелами відображення зовнішності людини її костюма в образотворчому мистецтві є вітражі і скульптура середньовічних соборів, книжкова миниатюра.

В літературі опис побуту і костюма середньовічних варварів є ще у римських істориків, в літописах і хроніках пізнішого періоду й поетичних художніх произведениях.

Развитие конструювання і моделювання костюма

Примитивный крій, що з’явився давнину сході, дав основні типи накладної і розпашній одягу, існував у європейській одязі до Х-Х1 ст. Що Виник потім різне розуміння чоловічою та жіночою краси зажадало поділу форм чоловічої та жіночої одягу, створення прилеглих скульптурних її форм.

Эта велика і важлива реформа європейського костюма ввозяться середньовіччі не відразу, а протягом 400 років (ХII-ХV ст.). У його здійсненні можна назвати такі найхарактерніші этапы:

XII— 1-ша половина XIV в. Чоловіча й жіноча одяг довга, облегающая. Облегание досягається з допомогою покрою: у одязі проектують 3 шва— бічні і середній шов спинки. Верхню частина ліфа з допомогою цих швів підганяють по фігурі, нижню частина розширюють, вошива від лінії стегон трикутні клини. З боків лише на рівні талії роблять овальні вирізи, соединяемые з обох боків шнурівкою. Пояс не затягує талію, лише підкреслює її й є декоративним прикрасою. Одяг переважно накладна, лише плащі драпированные,.

2-я половина XIV— 1-ша чверть ХV в. (період готики). Поява короткій чоловічої одягу та подальше збагачення форм довгою жіночого одягу. Широке поширення різних видів розпашній одягу. Інтенсивне розвиток конструювання одягу, у зв’язку з блискучим розвитком архітектури, оказавшей вплив як у зовнішніх форм костюма, і з його конструктивне рішення. Передусім було реконструйований костюм лицаря, який складався з цільною металевої кольчуги. Її монолітність і ваговитість обмежували руху воїна, були вкрай незручні в поході й у бою, нерідко навіть служили причиною хвороби. Монолітну кольчугу розчленували деякі частини— лати, з'єднавши їх шарнірами, гачками, пряжками у тих ділянках руху. Отже, знайшли форми пласких деталей, відповідних обсягам окремих частин постаті: спинки, переду, рукавів. На тканини ці частини чи деталі покрою стали розташовувати з урахуванням її пластичних властивостей (розтяжності пайових і поперечних ниток). Для створення обсягу робиться крiщi, лінії пройми і оката рукави подкраиваются овально. Поєднання рукави з проймой— непостійне, з допомогою тасьми, шнурівки. Одяг стали також розрізати в поперечному напрямі лінією талії. Це забезпечило максимальне прилегание, дозволило уникнути заломов і поперечних складок, які утворювалися при шнурівці незбираного сукні. Разом про те чудово використовуються пластичні можливості вуханя покрою у верхній одязі типу упелянд. У костюмі готики, як та інших видах мистецтва цього періоду, є дві суперечливі тенденції: закрити тіло, нівелювати його форми, таким вимагає християнська мораль, і обтягти постать вузьким кроеным костюмом, підкреслити красу природних форм людської постаті. Період готики був часом розквіту конструювання і моделювання одягу, формування моди, т. е. щодо швидкої зміни форм одягу межах загального художнього стиля,.

2-я чверть XV в. — період вишуканих форм франко-бургундской моди, що полягають колись лише у социально-классовой відособленості костюма феодала: подовжені одягу, волочившиеся землею, вузькі прилеглі форми, стримуючі рух, звисаючі рукави, довгі шкарпетки черевиків, грандіозні головні убори, г-образная зігнутість силуету. Щоб створити такий силует, жінки підкладали на живіт невеликі простеганные подушки— босы. Для подовження шиї жінки голили потилиці, для подовження овалу особи— лбы.

Декоративное рішення одягу, тканини, колір, орнамент

Из найбільш загальних принципів декоративного оформлення одягу епохи середньовіччя можна виділити следующие:

1) обробку горловини, низу вироби, низу рукавів і лінії сполуки пройми з рукавом вишивкою, мережкою, бейками (з «дорогого оздоблювальною тканини), фестонами, хутром горностая, куницы,.

2) використання у одязі яскравих, контрастних поєднань квітів (зелених, червоних, синіх, желтых),.

3) появу у опорядженні костюма об'ємної орнаментації— стрічок, бахроми, кистей,.

4) прикрасу тканини золотими і срібними бубонцями (в хроніці на той час розповідається, що у одному з турнірів на лицаря звучало відразу 500 бубенцов, прикріплених до одягу, взуття, шляпе),.

5) поява рукавичок, прикрашених коштовним камінням і золотом,.

6) підкреслення оздобленням (у спільній композиції костюма) значення деталі, вузла (наприклад, шнурівка з лентами).

В період раннього середньовіччя найпоширенішими матеріалами були льон, домотканий полотно, сукно, хутро, шкіра, східний і візантійський шовку. Розквіт ремісничого виробництва, у містах в готичний період призвів до розвитку ткацтва, розширенню асортименту та підвищення якості тканин, розмаїттям їх орнаментації. Отримують поширення шовк, парча, оксамит, еластичні сукна.

Великолепную вовняну тканину— шарлах— переважно червоного кольору виготовляли в Англії, Нідерландах. Оксамит— тканину з лляний основою і бавовняним утоком— у Німеччині. Кращим сортом шовку був пурпур, виготовлений у Венеції.

Цветовая гама яскрава, чиста: вогненно-червону, карміновий, небесно-блакитний, трав’янисто-зелений. У період пізньої готики в костюм проникають своєрідні темні і приглушені кольору. Наприклад, колір фов— рыжевато-бурый.

Ткани були переважно гладкі. Потім стають модними набивні і ткані візерунки з ефектами тиснения, прикрашені золотий і срібної ниткою. Малюнок— зображення по колу чи ромбі точок, хрестів, геральдичних тварин, птахів з срібними крилами і золотими зубами. З XV в. модні рослинні візерунки: плоди граната, тюльпани, гвоздики, троянди. Готична троянда— символ мовчання і кохання— складалася з семи пелюсток з товстими стеблами і зубцюватими листям, які перепліталися в візерунку з гранатами (також символ любові), ананасами та інші пишними рослинами. Тло і орнамент завжди різко контрастували за кольором. Горизонтальна облямівка візантійського типу витісняється візерунком на всю поверхню ткани.

Мужской костюм

Период раннього середньовіччя (VI-XII ст.). Зображення костюма варварів є на відомому тріумфальне спорудженні Стародавнього Риму— колоні Траяна. Костюм перебував з короткій туніки з рукавами, підперезаної на талії, коротких штанів, панчоху з тканини, шкіряних черевиків і шерстяний накидки, застебнутій правому плечі. На голову одягнутий невеличка конусоподібна шапка.

Такой костюм залишався у знаті в імперії Карла Великого (VIII в.). Поруч із ним з’являються вузькі довгі штани з цих двох половинок, довгі широкі туніки, які носите одна в іншу. Такий костюм бачимо на мініатюрі Х в., яка зображує імператора Оттона II. Нею світла туніка із широкою золотим кантом внизу, по низу рукавів, плечу .і бічного розрізом, з-під якого видно біла нижня туніка. Згори накинутий пурпуровий плащ, застебнутий на плечі дорогим прикрасою. Форми костюма, манера носіння, оздоблення нагадують візантійські. Починаючи з ХІ ст. (романський період) форма чоловічого костюма перебуває під впливом форми лицарських обладунків. Одяг стає коротшого та різноманітної формы.

Блио— глуха накладна одяг з низькою відривний лінією талії. Верхня частина прилягає лінією плечей, грудях, талії, розширюється до лінії стегон. Нижня частина викроєна як двох півкругів, пришитих до талії спинки і поличок. Загальна довжина сягає лінії колін— середини литок. Рукави блио цельнокроеные вузькі з воронкообразным розширенням низков. Через бічні розрізи частині проглядається довга нижня туніка яскрава і контрастна по цвету.

Шоссы— вузькі прилеглі штаны-чулки з еластичного сукна. Вгорі вони прикріплювалися шнурком до поясу плечовий одягу. До ХV в. штанини не зшивалися між собою, пізніше їх з'єднали з допомогою переднього і заднього клиньев.

Нарамник є основою багатьох видів середньовічної одягу, чоловічий чинник та жіночої. Це прямокутний чи овальний шматок тканини, перегнутый лінією плечей, з розрізом для голови, не шитий з обох боків. Різна довжина і манера носіння урізноманітнюють цей вид одежды.

Мода мипарти поширюється у одязі знатних феодалів в ХIII в. і пов’язана з використанням кольорів та знаків феодального герба. Рукави, половинки переду, штанини, взуття офарблюються в різні кольору, прикрашають гербовими знаками.

В ХIII в. з’являється сюрко, зшите з обох боків, з глибокими проймами. Сюрко носиться поверх котт, звідки стався, і термін (від франц. surcot— поверх котт). Котт витісняє в ХIII в. блио. Не лише конкретний вид одягу, а й поняття, близьке за змістом до російського «сукню». Саме відтоді воно міцно ввійде у термінологію костюма.

Период пізнього середньовіччя (XIV-ХV ст.). Розвиток покрою призводить до того, що у одязі, у її силуэтных і конструктивно-декоративных лініях з’являється разнообразие.

Мужской костюм розвивається з урахуванням двох силуетів: прилеглого і вільного, розширеного донизу. Прилеглий силует відрізняється від силуету романського періоду передусім розширеній лінією плеча, що конструктивно досягалося з допомогою присборенного оката рукави й спеціального ватяного валика— прокладки. Конструктивні і декоративні лінії підкреслювали груди і тонку, кілька занижену талію, оформлену поясом.

Длина одягу прилеглого силуету не заходила за лінію стегон. Історик костюма М. М. Мерцалова так характеризує чоловічої костюм цього періоду: «Втім, пропорції нового чоловічого костюма разом із гостроносої взуттям і високим головним убором злегка конусоподібному форми… хіба що витягували постать, вона здавалася як вищої, а й підкреслено гнучкою та ловкой».

Для одягу прилеглого силуету характерна коротка облегающая куртка— котарди з застібкою попереду на гудзики і декоративним поясом по стегнам. Щедро прикрашеній частиною котарди були рукави. Вузькі вгорі, вони розширювалися донизу колоколообразно і відмахувалися зубцями або до низкам пришивались смуги тканини довжиною до $ 1,5 м, до 10 см.

В XIV в. котарди витісняється жакетом— короткій одягом, туго стягнутої на талії і розбіжної віялом складок на стегнах. Рукави жакета мали високо піднятий, присборенный окат, що створило пряму і високі лінію плеча— характерний ознака франко-бургундской моды.

Таперт також туго стягивался на талії й мав складчасту чи збирану нижню частина. Він був довші жакета (до колін), багато прикрашався за всі краях зубцями, фестонами. До поясу, комірові, рукавах, плечовим і рукавним швах прикріплювалися бубонці. Розріз для голови міг стати як попереду, і ззаду. У кінці періоду в костюмі подібного типу використовувалися ватяні прокладки у сфері грудях та валки обов’язок— для хорошою посадки і підкреслення мужності облика.

Облегающие короткі куртки носили з шоссами і з гостроносої взуттям пигаш, шкарпеткова частину якого з XIV в. стає дуже довгою (до70 див), що залежить від суспільного становища її власника. Колір взуття старанно підбирали до ошатною одязі: білий, пурпуровий, з золоченій шкіри скарбів. За формою взуття було однаковою для правої та скільки лівої ноги. Вузький костюм, наголосивши стрункість, витягнутість постаті, доповнювався верхнім одягом— довгою чи короткої, дуже широкої унизу й по низу рукавів, спадаючої рівними фалдами. У контрасті різних силуетів естетичні якості чоловічої постаті були ще більше выразительны.

В кінці XIV— початку XV в. сюрко витісняється упеляндом — верхньої накладної і розгорнутої одягом різною довжини, яку носили з поясом і без него.

Длинный упелянд характеризувався великий шириною низу, доходившей до 7 м, і завширшки рукавів внизу до 3 м.

Из всіх предметів чоловічої одягу знаті лише нижню туніка шили з тонкого лляного полотна, інші— із шерсті, шовку, парчі, оксамиту, що стає самої модної тканью.

Большое розмаїтість представляли головні убори цього періоду: капюшон, шаперон— що драпірується головного убору з довгими спускающимися кінцями, сукняні і фетрові капелюхи з конусоподібному тулією, з крисами і без полів. Зачіски— довгі з локонами і короткі з чубчиком на лбу.

Женский костюм

Период раннього середньовіччя. У жіночому костюмі відбуваються самі зміни форми прямий широкої сорочки, що у чоловічому костюмі.

В ранні періоди жінки носили одночасно дві туніки: нижню, довгу і широку, з довгими вузькими рукавами, й верхній, більш коротку, з короткими широкими рукавами. Кольорові смуги обробки, вишивки розташовувалися по горловині, низу вироби і низу рукавів.

В Х-XII ст. починається створення одягу прилеглих форм. У своєму прагненні підкреслити постать у костюмі з’являється вузький короткий жилет, що підтримує груди і відіграє велику декоративну роль: його обробляють з обох боків галуном, вишивкою. Пояс, прикрашений металевими платівками, мають на стегнах, кінці його звисають попереду до низа.

Женское блио відрізняється від чоловічого своєї довжиною до статі. Бічні овальні розрізи шнуровались стрічками для облегания грудях та талії. Верхній одягом служить плащ-мантия на хутряної (горностай, бобер) чи тканій підкладці.

Покрывала, поширені у одязі ранніх століть як головні убори, зникають. Жінки починають носити довгі розбещені волосся чи коси, перевиті парчевими стрічками, обручі, вінки з пов’язкою під підборіддям.

Обувь формою і матеріалу нагадує чоловічу.

Период пізнього середньовіччя. Подовжені пропорції, легкі, витончені, минущі вгору лінії готичної архітектури впливають на форми костюма пізнього средневековья.

Два силуету, на основі яких вирішувалося чоловічої костюм, характеризують і жіночий одяг. Але якщо прилеглий силует у чоловічий одязі підкреслював ширину плечей і грудях, сильні стрункі ноги, то жіночої, навпаки, — похилі вузькі плечі, крихкість, красу молодої дівчини. Від талії донизу силует розширювався, довжина і ширина частині одягу значно збільшувалися з допомогою спідниці кльош. У цей час у одязі знаті зростає кількість одночасно надеваемых одягу: туніка, котт, сюрко, плащ. Жіноче сюрко на початку періоду ХIII в. вирішувалося прямому широкому силуеті, мало величезні овальні вирізи пройми. На противагу сюрко котт було вузького, прилеглого лініями грудях та талії силуету, з довгими вузькими рукавами. Становище лінії талії в котт різко занижена, груди затягнута полотняним корсетом. Колірне рішення такого ансамблю яскраве, контрастне: золотисто-желтое котт, червоне, заткане золотом сюрко, яскраво-синій на хутряної підкладці плащ, перлинні украшения.

В XV в. пропорції жіночого прилеглого костюма змінюються. Лінія талії в сюрко переноситься під груди. Спідниця ззаду подовжується шлейфом, що досягає кількох метрів довжини. Попереду сюрко укорочено, хіба що вздернуто у центрі на талії. Це дозволяє бачити прикрашений поділ котт і це створює певну постановку постаті— животом вперед, що відповідало уявленням про красу жінки. Остроугольное декольте обробляють коміром шалевидной форми, сильно розширеним до плечам. Цей виріз часто закривають вставкою з прозорого шовку з вишивкою. Широкий пояс рясно прикрашений золотими і срібними платівками. Костюм доповнений конусоподібним головним убором з вуаллю, висота якого досягала 70 см.

Динамичные трикутні форми, повторюючись в головний убір, ліфі, спідниці, рукавах, становлять основу виразності костюма. Довжина ліфа належить до довжини спідниці як 1:5, голова (із основним убором) до зростання— 1:4,5.

Как чоловічому, і жіночому готичному костюму властива штучна витягнутість форм, в лініях позначається загальна стильова особливість «готичної кривою», постать набуває г-образный силует. Контрастне співвідношення короткого вузького ліфа і довгою широкої спідниці, видиме в фас, сягає вигляд збоку і з спини більшою виразності завдяки довгому шлейфу.

В прямому вільному силуеті вирішувалися верхні сукні покрою упелянд, які у ХV в.

Для мальовничих портретів Яна ван Ейка, Роже ван дер Вейдена, Ганса Гольбейна характерно зображення жінок на сукнях цього покрою. Упелянд вуханя покрою носили частіше з поясом, який підкреслював високу лінію талії. Складки закладали променеподібно від центру талії переда.

В період готики зачіска у жіночому костюмі відступала другого план, бо основною акцент робився головний убір— чіпці різної форми, віденці, обручі.

Огромное увагу приділяється ювелірним прикрасам— пояса, ланцюга, ожерелья, пряжки, бубонці. Коштовні дрібнички підкреслюють вишуканість, витонченість бургундської моди: пальцями до 20 кілець, на грудях— масивні ланцюга, в руці носовичок з куточком— золотим сердечком. На шиї— намисто з крихітних золотих сердечок і емалевих слізок. До поясу прикріплено чіткі, дзеркало, восковій амулет, позолочений соколине коготь-зубочистка.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.