Метод композиції при виготовленні виробу

Вступ Композиція (від лат. Compositio — розміщення, з'єднання, структура) — засіб розкриття ідейно-художнього змісту витвору мистецтва розміщення основних його елементів і частин у визначеній системі та послідовності, способи поєднання образів у єдине ціле. Питання теорії композиції в техніці вивчені ще не достатньо.

Специфіка різних виробничих предметів і виробів полягає в тому, щоб їх форма відповідала своєму призначенню, а також відповідала матеріалу, з якого вони зроблені.

На композицію виробів суттєво впливає співвідношення функціональних, естетичних і техніко-економічних вимог. Зручність і красота форми — важливі критерії композиції різного обладнання та предметів побуту призначених для забезпечення матеріальних та побутових благ і потреб людини. Важливим науковим фактором розвитку основ композиції є процес формоутворення в природі, мистецтві та техніці. Вивчення принципів формоутворення в природі дозволяє людині перейти на більш вищу ступінь творчості, особливо в розвитку техніки. Так, тривалий час дослідження динаміки польоту і структури крила птаха допомогли відкрити закон, підйомну силу крила літака та лопастей гвинта.

Композиція художнього твору має різні аспекти, в силу яких повинна розглядатися:

як розвиток і втілення ідейно-художнього задуму в сюжеті і в художньо-образному рішенні (семантичний аспект).

як система відносин усіх елементів форми, в якій матеріалізується задум (синтаксичний аспект).

з точки зору впливу художнього цілого на соціально функціонуючу особистість (прагматичний аспект).

1. Онови композиції: роль і значення, ознаки композиційної побудови Композиція розуміється діалектично як процес побудови — на основі композиційних принципів і за допомогою композиційних засобів як об'єкт сприйняття — з точки зору психофізіологічних особливостей сприйняття, і як результат процесу побудови, тобто як завершене художнє ціле.

Форма є активним компонентом об'єкта, який об'єднаний із змістом не тільки прямим, але й зворотнім зв’язком і здатний впливати на зміст. Форма включає в собі дві взаємозв'язаних сторони: внутрішню — структуру, зовнішню — пластичну оболонку.

Зовнішня форма — це фактура, колір, зовнішній елемент. Таким чином, форма її структури, зовнішня оболонка — все у чому відображається зміст предмета і проявляється архітектоніка.

Для того щоб зробити вибір тектонічним — це перш за все зробити його вдосконаленням, щоб він мав міцність, стійкість і надійність конструкції. Таким чином, необхідно виявити де і як розміщено основні маси та навантаження, як напружені окремі частини, які елементи несучі, а які - ні.

Категорії композиції та засоби гармонізації. Крім тектоніки, яка має суттєвий вплив на вдосконаленість композиції існують інші категорії та засоби гармонізації - пропозиції та пропорційності, масштаб і масштабність, симетрія та асиметрія, статичність і динамічність, ритмічність і метричні повторності, контраст і нюанс.

Пропорції та пропорційність. Пропорція означає розмірність, визначення співвідношення окремих частин, предметів і явищ між собою. Правильне встановлення пропозицій у своєму єдинстві становить пропорційно-гармонійний устрій.

Існують різні види пропорційності.

Для утворення звичайної математичної пропорційності необхідно 4 вхідних у рівність члени:

а: в = с: d.

Геометрична пропорційність складається із 3 членів.

а: в = в: с.

Золоте січення — ділення цілого на дві частини пропорційно, коли менша частина цілого так відноситься до більшого, як більша частина до цілого і навпаки — ціла так відноситься до більшої частини, як більше до меншої тобто.

а: в = в: (а + в).

Це рівняння утворюється при поєднанні всього двох величин, причому відношення між ними завжди постійне: більший відрізок становить — 0,618, менший — 0,382.

Масштаб і масштабність. Масштаб — відношення лінійних розмірів предмета до його натуральних (1:2; 2:1; 1:1).

Масштабність — композиційний засіб, який виражає співрозмірність або відносну відповідність, яка сприймає людину, різних форм архітектурного витвору до розмірів людини. Поняття масштабності не може бути замінено уявою про розмір будинку. Різні за величиною будівлі можуть мати різний масштаб: мала будівля — крупний масштаб, а велика — дрібний. Значна кількість членувань високої будівлі підсилює враження великої величини цієї будівлі, але подрібнює його масштаб. Із двох рівних за величиною будівель вищою здається та, у якої більше членувань. Чим менше цих членувань, тим будівля буде здаватися нижчою, але крупнішою за масштабом.

Щоб краще виразити масштаб виразу необхідно дотримуватися масштабних закономірностей побудови його форми. До масштабних закономірностей відносяться різні форми масштабних зв’язків:

1). відношення елементів до цілого та один до одного;

2). відношення елемента до матеріально-предметного середовища, або предметного;

3). відношення розмірів і масштабу до людини.

Симетрія й асиметрія, статистичність і динамічність. Систематичною є фігура, яка складається із різних частин, які розміщені належним чином один відносно одного.

Три основних види симетрії:

— дзеркальна — ґрунтується на рівності двох частин фігури, розміщених як предмет і його відображенням в дзеркалі. Приклад: якщо у вертикальній площині розрізати навпіл автомашину, то права частина її кузова дзеркально відповідатиме лівій.

— осьова — обумовлена конгруентністю (рівністю) і досягається обертанням фігури відносно осі симетрії (освітлювальна арматура, пральні машини та ін.).

— ґвинтова — досягається в результаті обертового руху лінії або площини навколо нерухомої осі з постійною кутовою швидкістю є одночасним поступовим рухом вздовж осі (в деталях машин, верстатів, пароплавів).

Асиметрія — побудова композиції, коли її елементи не врівноважені щодо центра. Симетрія характерна для статичних форм, асиметрія — для динамічних.

Статичність — стан якого, врівноваженості форми. Статичні предмети мають явний центр, вісь навколо якої орган. форма (холодильники, пральні машини та ін.).

Динамічність — зорове сприйняття руху форми (чотиригранна піраміда). Жива природа: олень-легкий, стрункий, ведмідь-сильний, войовничий.

Метричні та ритмічні ряди повторності. Метричний лад (метр) — визначається функціональними особливостями предметів: структура внутрішнього простору громадського транспорту, яка складається із однакових рядів містить для пасажирів.

Метричний ряд є простим видом повторності, якщо він складається із одного елемента і складним, якщо він базується на декількох елементах.

Ритмічний лад (ритм) — рівномірне чергування розмірність, порядок поєднання, ліній об'ємів, площин. Ритм — це рух. Кінь, що скаче, ритмічно відбиває такт, ритмічним є перестук коліс поїзда, ритмом позначена і музика (звуки чергуються в швидкій послідовності).

Ритм буває спокійний і неспокійний, спрямований в один бік, або такий, що сходиться до центру.

Контраст і нюанс. Контраст — різко виражені відмінності між однорідними якостями.

Нюанс — незначні, слабо виражені відмінності, ледь замітний перехід.

Контрастні співвідношення людина помічає відразу і залежно від того, як використано контраст у композиції, він викликає відповідно реакцію сприйняття. (Грубе литво контрастує з полірованою поверхнею, низьке протиставляється високому, горизонтальне — вертикальному, світле — темному, шорстке — гладенькому).

Практична роль контрасту — небезпечні місця пофарбовані в яскраві запобіжні кольори. У техніці нюанс — різноманітна гама найтонших співвідношень матеріалів, пластики, фактури, кольорів тощо.

Ручні годинники бувають круглі або прямокутні, незважаючи на те, що існують сотні найрізноманітніших марок. Проте, придивившись уважніше і можна побачити невеличкі відмінності, які надають своєрідності кожній моделі. Така своєрідність ґрунтується на нюансах форми.

Серед різних факторів, які впливають на форму, композицію, колір предмета особливе місце займає фізіологічна оптика, тобто сприйняття оком ліній, об'ємних форм і кольорів. Ці особливості нюансних та контрастних співвідношень можна легко прослідкувати на прикладах геометричних ілюзій.

Людському зору властиво піддаватися оптичному обману. Наприклад, око людини значно краще оцінює розміри по ширині, ніж по висоті та глибині. Вертикальна протяжність здається довшою рівновеликої горизонтальної.

Визначення композиції, її роль і значення.

Створення художнього твору в будь-якій галузі мистецтва неможливе без композиційної побудови, без приведення до цілісності та гармонії всіх його частин і компонентів.

Композиція — це найважливіший засіб побудови цілісності загальної картини з багатьох складових. Під композицією ми розуміємо цілеспрямовану побудову цілого, де розташування та взаємозв'язок частин обумовлюються сенсом, змістом, призначенням і гармонією цілого.

Закінчений твір також називають композицією, наприклад, твір живопису — картину, музичний твір, балетний спектакль, що складається із номерів, які зв’язані між собою єдиною ідеєю, склад металевих сплавів, парфумів.

Крім того, композицією ще називають навчальну дисципліну, яка навчає законам побудови художнього твору.

Слово «композиція» походить від латинського «Compositio» що означає твір, складання, зв’язок, зіставлення. Всі ці значення певним чином присутні в сучасному розумінні композиції, оскільки, якщо мова йде про композицію, то завжди мається на увазі якась цілісність, наявність складної будови, що містить протиріччя, приведені до гармонійної єдності завдяки системі зв’язків між елементами.

Композиція відсутня в хаотичному нагромадженні предметів. Відсутня вона і там, де зміст абсолютно однорідний, елементарний, має єдине значення. І, навпаки, композиція необхідна для створення цілісності в будь-якій достатньо складній структурі, будь то витвір мистецтва, наукова праця, інформаційне повідомлення або організм, створений природою. Композиція необхідна при створенні форм предметного світу — побутових предметів, машин, будинків і інших об'єктів дизайну та архітектури, це також засіб організації інформації та засіб побудови художньої форми.

Композиція забезпечує логічне і красиве розташування частин, з яких складається ціле, надає ясність і стрункість формі, робить зрозумілим зміст. Логіка побудови та краса, гармонія у співвідношеннях частин цілого притаманна, як вже зазначалося вище, не тільки творінням людини. Ознаки композиції можна знайти і в природних формах — будові рослин, організмах тварин, будову всесвіту. Тому слово «композиція» можна застосовувати до опису квітки, або побудови книги, або ораторської промови. За визначенням М. Гончарової «композиція є виразником структурно-гармонійної цілісності об'єктів художньої форми, предметів і явищ навколишнього світу та, одночасно, засобом організації, побудови цієї цілісності» .

Ознаки композиційної побудови.

1. Композиційна побудова форми передбачає наявність певної цілі або ідеї.

За визначенням М. Волкова «композиція є конструкцією для сенсу» .

Чи може композиція бути позбавленою сенсу? Навіть, у тому випадку, якщо твір представляє собою несюжетну декоративну або абстрактну картину, композиція може містити художній задум, ідею, яку митець реалізує формальними засобами — відносинами форм, кольорових плям, ліній, що можуть виражати, наприклад, боротьбу, взаємодію сил або напруженість.

Адже елементи зображення, якщо вони знаходяться в гармонії між собою, можуть впливати на емоції глядача, народжувати певні асоціації, тобто мати власну естетичну цінність. У цьому випадку гармонія форм, колірних відносин, боротьба протилежностей сама стає «сюжетом» і сенсом картини. У картині може переважати або образно-сюжетний початок або структурний початок, виражений у формальних відносинах елементів композиції. Але композиція, яка є поняттям організуючим, органічно поєднує в собі обидві сторони, — і закономірності її побудови підпорядковані закону гармонійної єдності змісту та форми.

2. Характерною ознакою композиційної побудови є те, що воно завжди розвивається в певних межах.

Ці межі визначаються не тільки просторовими обмеженнями (формою, розміром і форматом аркуша, простору стіни або обмеженням в часі в танці і музиці). Сенс кордонів в тому, щоб відокремити світ реальний від світу зображуваного. Завдяки наявності рамок перед нами постає якийсь особливий світ зі своїм простором, часом, системою цінностей. Б. Успенський писав «рамки позначають границю між внутрішнім світом картини і зовнішнім світом». Рамки твору, з одного боку, пов’язані з навколишнім простором, з іншого — із внутрішньою структурою твору, з організацією елементів всередині композиції, яка диктує певний тип композиції.

Композиція може бути:

замкнута, тобто вписуватись в певну форму і повністю підпорядкована їй, або відкрита, тобто композиція припускає уявне продовження в просторі за межами твору.

Але в будь-якому випадку зовнішні границі і тип композиції визначаються внутрішніми зв’язками між її елементами. Ці композиційні вузли та нитки тримають її зсередини в просторово-часових рамках.

3. Ще однією характерною ознакою композиційної побудови є структурність, складність внутрішньої будови твору.

Композиційна побудова відрізняє наявність частин, пов’язаних один з одним системою відносин. Це складне ціле складається з нерівноцінних за змістом та значенням частин. У ньому завжди можна виділити головне і другорядне, центр і периферію. Навіть в орнаментальних композиціях за відсутності організаційного центру композиції можна виділити головний мотив і супроводжуючі його підлеглі мотиви. Співпідпорядкованість частин так можна визначити цю ознаку.

4. Найважливіша ознака композиції — це єдність і цілісність твору.

У закінченої композиції все взаємопов'язане і все підпорядковано єдиній меті — ідеї, художньому задуму. Ця зв’язаність виявляється і в сюжетно-образному рішенні твору, і в гармонійній впорядкованості його форми. В єдності змісту і форми.

5. Остання необхідна умова композиційної побудови та одна з її важливих ознак — гармонія цілого.

Будь-який художній твір являє собою боротьбу протилежних сторін, — це виявляється і в сюжеті (в протиставленні характерів, ситуацій, і в формальному вирішенні) і в відносинах предметів та простору, в колірних відносинах, тональних, в русі, в рівновазі і так далі. Всі суперечливі моменти в композиції врівноважуються, приводяться до гармонійної впорядкованості.

2. Принципи композиції.

Ознаки композиційної побудови є наочним проявом тих найважливіших принципів композиції, які лежать в основі композиційної побудови Не дивлячись на те, що композиція складається з багатьох частин, вони повинні бути взаємопов'язаними, щоб композиція в цілому складала гармонійне враження. Для цього можна використати наступні прийоми:

· Послідовність тобто стильовий взаємозв'язок всіх компонентівданої композиції.

· Ритмічність: чіткість сприйняття композиції залежать від ритму.

Монотонний ритм — «сіра» композиція. Навіть у найстатичніших композиціях можна побачити прояви ритмічності - ритм плям, кольорів, ліній, руху і т.д.

· Чіткість і простота. В композиції не повинно бути нічого зайвого.

Необхідний зоровий акцент на основних композиційних елементах досягається за рахунок посилення дії головних елементів, інтенсивності кольору, збільшення яскравості.

· Рівновага. Геометричний ценр лежить поблизу перетину осей композиції. Елемент, поміщений в цей ценр, це — часто основний елемент композиції. Оптичний ценр рівноваги розміщений вище геометричного приблизно на одну восьму висоти зображення. Розміри і розташування смислового центру довільні, часто він співпадає з оптичним. Зсув смислового ценру відносно оптичного сприймається як рух.

· Переміщення — це принцип композиції, який визначає погляд в деякому напрямку.

· Контрастність — використання контрастного кольору, розміру — вдалий спосіб привернути увагу до певного елемента композиції.

· Рух — це композиційний прийом, завдяки якому погляд переміщається від одного об'єкта композиції до іншого по складній кривій.

· Багатоплановість: при використанні цього прийому частини композиції розміщуються, перекриваючи один одного.

· Принцип доцільності.

· Принцип єдності складного (цілісність твору).

· Принцип домінанти (наявність головного, провідного початку).

· Принцип підпорядкування частин в цілому.

· Принцип динамізму (рух — основа життя і мистецтва).

· Принцип гармонії (гармонійна єдність елементів форми між собою, єдність форми і змісту в композиції на основі діалектичної єдності протилежностей).

Всі ці принципи виникають з природних, об'єктивно існуючих факторів, з особливостей сприйняття людиною реально існуючої дійсності та з соціально-біологічної потреби в пізнанні, в мистецтві як в способі освоєння світу і як формі суспільної свідомості.

3. Основні елементи композиції.

1. Чітко сформулюйте основну ідею проекту й дотримуйтеся їй у процесі роботи. Багато ландшафтних дизайнерів (всі ми грішимо цим), починають і планують дизайн, не маю конкретної ідеї. Ми комплектуємо майбутній проект стандартним набором: дерева, кущі, квіти, альтанки й т.п. Властиво, від нас більшого не потрібно, і не вимагають. Таке життя.

Але, перед тим як створювати якийсь куточок природи, визначите:

— спеціальне призначення, мета;

— зміст окремого предмета усередині цілого проекту;

— співвідношення ефект/витрати/можливості. Не маючи певної ідеї-мети, весь проект буде виглядати набором блоків, нехай навіть і якісно виконаних. Даний ефект ми можемо спостерігати в киноиндустрии, у цілому. Це підводить нас до другого важливого принципу:

2. Якщо сумніваєшся — не роби.

Не має змісту починати, то що ти сам не розумієш. Краще використовувати напрацьованим, перевіреним часом ідеї, чим починати творити непродумані речі, пояснюючи замовникові схований зміст у твоєму «геніальному» утворі.

3. Зображення емоційності, за допомогою комбінування колірної гами.

Не секрет, що кожний колір, а також сполучення предметів, викликають ті або інші емоції. При плануванні ділянки, необхідно чітко і ясно позиціонувати колірне «настрій» ландшафту. Визначите, де у вас яскраві тони, де темні, а де необхідно застосувати нейтральний тон.

4. Єдність Якщо вивчити гарний проект саду, буде очевидно, що елементи підібрані й підтримують основну ідею дизайнера. Такою ідеєю може служити якась абстрактна думка, стиль. Про композицію говорять, що вона має єдність, коли всі її елементи доповнюють основне візуальне твердження.

5. Доповнення центра Як і у квітковому аранжуванні (ікебана), існують різні дрібні елементи, які зобов’язані доповнювати основні. Запитаєте самого себе, який головний елемент у сцені передає основну ідею. Призначення другорядних елементів — підтримка основної ідеї, але в жодному разі не відволікати від її увага.

Твердження повинне ґрунтуватися на основній ідеї й відкидати все зайве, те, що не підтримує, не пояснює або не доповнює цю ідею. Фактично, композиція може бути захаращена непотрібними об'єктами. Але всі об'єкти повинні перебувати на своїх місцях і не відсувати на задній план центр інтересу.

6. Фокусування Коли ви створюєте якусь композицію, необхідно чітко сфокусувати увагу на головному елементі. Це може бути підсвічування, виділення кольором, виділення групою — коли якась група предметів яка явно вказує на головний об'єкт. Цей рівень планування вимагає додаткової практики й досвіду.

7. Світло Ви ніколи не замислювалися, що використання світла в ландшафтному дизайні дозволяє продовжити «життя» саду уночі, а так само в зимовий період, коли 70% часу темно. Це може бути підсвічування окремо вартих дерев, кущів, квітів. Висвітлення доріжок, виділення світлом ставка й струмка, і різних декоративних елементів — найкраще робити з використанням широко розповсюджених у зовнішній рекламі світлових трубок. А так само, розумне використання висвітлення може служити інструментом композиції, у цьому випадку для того, щоб підкреслити важливі елементи.

8. Зсув центра інтересу Рух може бути використане для зсуву почергової уваги те на один об'єкт те на іншій. Даний прийом прийнятий на озброєння в більших садових парках і заповідниках. Ви йдете по доріжці, гуляючи й розглядаючи композиції. Коли людина рухається в певному напрямку, для нього обов’язково надається вільне місце, у яке він може переміститися.

композиції геометричний побудова технічний.

4. Виконання фронтальної композиції з використанням геометричних форм Процес формотворення тісно повязаний з поняттям «тектоніка» Тектоніка — це специфічний засіб художньої виразності, органічно пов’язаний з конструктивною об'ємно-просторовою структурою виробу та її об'єктивними закономірностями. Ще тектоніку називають зоровим відображенням у формі роботи конструкції та організації матеріалів.

З поняттям формотворення також пов’язані такі поняття як архітектоніка машин, комбінаторика та хіротехніка.

Архітектоніка машин — це гармонічна побудова форми верстатів, приладів та інших технічних виробів, що виражається в їх функціональних та конструктивних особливостях.

Комбінаторика — це прийоми знаходження різних поєднань (комбінацій) перестановок, сполучень, розміщень з даних елементів у певному порядку. Комбінаторика — прикладна дисципліна, що вивчає закономірності варіантного розміщення об'ємних та плоских фігур у двох — та трьохмірному просторі шляхом використання методу математичного комбінаторного аналізу.

Хіротехніка — це наукова дисципліна, що вивчає функціональні та естетичні закономірності рукояток інструментів та органів керування машин.

Визначним фактором в хіротехніці є анатомічна будова руки, трудові рухомі процеси і мета діяльності.

Розглядаючи питання тектонічності форм, треба з’ясувати, що на неї впливає тісний зв’язок з наукою, технікою, рівнем розвитку виробничих сил, економікою, використанням нових матеріалів, удосконаленням різних технологій і створенням нових, накопиченням та засвоєнням досвіду практичної діяльності людини, використанням наукових методів в проектуванні.

Переходячи до питання закономірності створення ансамблю, потрібно звернути увагу, що не один з предметів ніколи не існує окремо, завжди є частиною чогось більш цілого, але кожна сукупність речей на будь-якому рівні повинна являти собою закінчену єдність як у функціональному, так і в композиційному відношенні, тобто повинна утворювати ансамбль.

Ансамбль — це сукупність окремих елементів, що являють разом струнке, узгоджене, гармонійне ціле.

Потрібно виділити специфічні принципи побудови ансамблю :

— за ціле приймати всю сукупність предметів ансамблю, а кожний окремий предмет — окрема деталь, частина;

— композицію ансамблю будувати між предметами, на відношеннях їх форми, кількості, величини, кольору, матеріалу, положення;

— при рішенні окремих предметів ансамблю (їх форми, розмірів, масштабного ладу, кольору) необхідно враховувати місце, значення та роль предмета в загальному композиційному задумі;

— найбільш важливий елемент ансамблю має бути більшим за розмірами, виразніше і «багатше» за формою та силуетом, більш ритмічним, контрастним, а другорядні елементи ансамблю мають, бути більш дрібні, менш масштабні за формою і підкорені головному;

— взаємне розміщення елементів (предметів) в просторі має бути з нарощуванням ритму до головного, до композиційного центру. Встановлено наступні закономірності побудови ансамблю:

— предмет, що входить до ансамблю має бути простішим, яснішим;

— складність та багатство — в поєднанні предметів;

— у великому багатопредметному ансамблі поєднані групи предметів мають бути цілісніні, однорідні, виразні, відповідно співвіднесені одна до одної;

— чим більше груп предметів, що входять, а ансамбль, тим складніше і більше зв’язків між предметами в них, там вони утворюють свої підгрупи;

— предмети, що входять в ансамбль, мають будуватись з урахуванням закономірностей побудови великих та малих форм.

Сприймання реальної величини предметів виникає тільки в порівнянні їх один з одним. З давніх часів людина оцінювала розміри предметів відповідно розмірів свого тіла. Для характеристики співрозмірності предметів, цілого і окремих його частин, а також предмета і людини використовуємо поняття масштабності.

Відчуття масштабності - це реальне сприйняття світу, окремих явищ в їх конкретній величині. Тому при проектуванні предметів потрібно враховувати масштабність, щоб розміри виробів відповідали призначенню та були пов’язані з оточуючим середовищем.

З масштабом невідривне пов’язані пропорції. Пропорція — це рівність двох відношень. Розмірні відношення елементів форми-це та основа на якій будується вся композиція. Пропорція має враховувати конкретні умови, місце і призначення предмету. Пропорції мають велике художнє значення. Вони визначають співрозмірність і гармонічність елементів форми, всіх її частин, одну з однією і з цілим. Таким чином, основні засоби та властивості композиції мають велике значення в процесі художнього конструювання виробів. Використання їх учителями трудового навчання в своїй практичній діяльності дасть велику користь в естетичному вихованні учнів та їх підготовці до майбутньої трудової діяльності.

Зі стародавніх часів людина спостерігала у оточуючому середовищі прості геометричні форми: коло, квадрат, трикутник. Ці форми лягли в основу орнаментів, які створювала людина для прикрашення житла, знарядь праці, меблів тощо. В процесі їх, розробки виникає проблема сполучення простих форм — проблема композиції.

Слово «композиція» у перекладі з латинського означає вигадування, складання, об'єднання, зв’язок, побудова, структура. Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об'ємну та глибинно-просторову. Розподіл цей умовним, адже на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композицій. Характерною ознакою фронтальної композиції є розподіл у одній площині елементів форми в двох напрямах по відношенню до спостерігача: вертикальному й горизонтальному.

Для визначення різних видів композиційного строю і різних залежностей користуються такими категоріями як ритм, рівновага, симетрія, асиметрія, динаміка, статика, контраст, нюанс.

З питаннями композиції тісно пов’язані питання ритмічного строю форми: метричного повтору й ритму. Слід звертати увагу, що в художньому конструюванні, як і в архітектурі, використовується специфічний засіб композиції - закономірний повтор та чередування елементів. Існують два види повторності - метричний та ритмічний.

Метричним повтором називається розташування на площині або у просторі будь-якої форми, що повторюється на однакових інтервалах. Розрізняють прості метричні ряди (порядки), що базуються на повторі однакової форми, і складні, коли у композиції одночасно взаємопов'язані два і більше метричні повтори. Метричний лад композиції визначається функціональними особливостями предметів, наприклад, структура — внутрішнього простору громадського транспорту, складається з однакових рядів місць для пасажирів; структура ряду шаф у вигляді ячейок, пультів керування.

Одним з найважливіших засобів приведення різноманітних елементів форми до єдності, упорядкування їх, розташування є ритм, який притаманний явищам природи, архітектурним спорудам, трудовим процесам і т. і.

Ритм — це більш складний вид повторності. Як і масштаб, він має свої особливості. Ритмічні ряди утворюються чергуванням більш виразних елементів, які називають акцентами, і менш виразних (пасивних), що називають інтервалами. Ритм у музиці - це закономірне чергування звуків в певному порядку; ритм у хореографії - це послідовність виразних рухів людського тіла, які утворюють малюнок танцю.

У створенні виразності метроритмічного ряду важливу роль відіграють не тільки характер та розміщення елементів, але і їх кількість. Для утворення найпростішого метричного або ритмічного ряду треба не менше трьох-чотирьох елементів, що створюють безперервність ритмічного руху. Збільшення кількості елементів підсилює виразність ритму, але воно допустимо до певної межі.

5. Виконання фронтальної композиції з використанням природного аналога у побудові технічного виробу.

Істотний композиційний прийом у художньому конструюванні - це контраст. Сутність композиції, побудованої на контрасті, полягає в активності її зорового впливу. Контрастні співвідношення людина помічає відразу і залежно від того, як використано контраст у композиції (він викликає відповідну реакцію в процесі сприйняття). Шляхом контрасту можна підсилити виразність виробу. Контрастні співставлення сприяють загостренню сприйняття цілого. Контраст підсилює, підкреслює різницю форм, робить їх єдність більш напруженою.

Контраст — це різко виражена протилежність: довгий — короткий, товстий — тонкий, великий — малий.

Але не завжди і не скрізь неоднаковість потрібно підкреслювати різким протиставленням. Відмінність частин цілого нерідко виявляється і в ледь помітному переході від однієї деталі, до другої. Такий перехід називають нюансом. У техніці нюанс — це безмежно різноманітні найтонші співвідношення матеріалів, пластики й фактури, кольорів і т.п. Про нюанс говорять у тому випадку, коли порівнюється декілька величин, форм, кольорів, які незначно відрізняється одне від одного. Саме слово «нюанс» означає відхилення, ледь помітний перехід.

Контраст та нюанс-засоби досягнення художньої виразності в архітектурі та художньому конструюванні виробів.

Особливу роль відіграє застосування нюансів у конструюванні предметів широкого вжитку. Фотоапарати, годинники, телевізори, освітлювальна апаратура та багато інших — все це речі, естетична досконалість яких багато в чому ґрунтується на використанні нюансів у зовнішньому оформленні. Нюанс — один із самих тонких засобів у художньо-конструкторській діяльності, тому вчитель трудового навчання повинен вільно володіти ним.

Праця людини завжди має бути гарною та досконалою, а значить і середовище, де живе людина, працює і відпочиває, повинно бути естетично досконалим у кольоровому відношенні.

Поняття кольору та його сприйняття дуже складні. Кольороведення тісно пов’язане з фізикою, фізіологією, психологією, світлотехнікою, медициною, наукою, технікою та мистецтвом. Колір — це властивість тіл викликати певні зорові відчуття у відповідності зі спектральним складом та інтенсивністю відображаючого видимого випромінювання.

Ахроматичні кольори: білі, чорні та всі сірі (від світлого до самого темного). До хроматичних кольорів відносять всі спектральні кольори — червоні, жовтогарячі, жовті, зелені, сині, голубі, фіолетові, пурпурні з усіма відтінками.

У технічній естетиці, архітектурі, образотворчому мистецтві та художньому конструюванні широко використовується змішування кольорів. Установлено три закони змішування кольорів:

— для кожного ахроматичного кольору можна знайти другий хроматичний, який при змішуванні в певній пропорції з першим дасть ахроматичний колір. Наприклад, до червоного кольору додатковими кольорами будуть голубувато — зелені, до жовтогарячого — голубий, до жовтого — синій, до зеленого — пурпурний і т.п. ;

— змішування двох не додаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає завжди новий кольоровий тон. Так, змішуючи червоний та жовтий, отримуємо жовтогарячий; червоний та синій дасть нам фіолетовий або пурпурний;

— результат змішування залежить від змішаних кольорів, а не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори.

Психофізіологічний вплив кольорів на людину в емоційному відношенні дуже великий. Колір може викликати різні емоційні реакції та думки: він може заспокоїти та хвилювати, радувати або-сумувати, пригнічувати чи веселити. Колір може викликати відчуття теплоти або холоду, оптимізму або песимізму, легкості або важкості, розширює чи звужує простір, стимулює зір, мозок, нерви; допомагає лікувати хворих. В естетиці колір серед інших естетичних факторів займає одне з важливих місць.

У природі уніфікація приводить до вдосконалення форми і іде в основному по певних видах тваринного та рослинного світу Форма уніфікованого елементу створює певний образ та характер того чи іншого об'єкту. Багатим джерелом для пошуку комбінаторного декоративного елементу служить жива природа.

При створенні ескізу цього елементу використовують природні форми: листки, квіти, плоди, ягоди і т.п. Перетворення їх у композиції, пов’язано з використання прийому стилізації. В процесі стилізації важливий момент художності, вміння бачити красиве і використовувати у своїй композиції. Стилізація досягається узагальненням, мета якого зробити мотив зрозумілим для глядача, а також полегшити виконання художником. В будь-якому випадку стилізація заставить художника-конструктора враховувати закони вибору матеріалу, а також особливості місця, відведеного для декору.

Переходячи до вивчення впливу оточуючого середовища і конкретних умов на композиційну єдність предмета, потрібно зазначити, що між предметом і середовищем виникають складні, різні функціональні, композиційні та інші взаємозв'язки. Тому неможливо проектувати вироби ізольовано від оточення, від конкретних умов його використання. Виріб, запроектований без урахування цих взаємозв'язків, добрий сам по собі, може бути зовсім негідним для тих конкретних умов, де він може використовуватись. Ясно, що відповідність предмету конкретним умовам оточуючого середовища — це одне з важливих композиційних якостей виробів промислового виробництва. Як указувалось раніше, всі композиційні закономірності не мають точного математичного виразу. Вони лише встановлюють наявність повних стійких, тих, що повторюються при однотипних умовах, об'єктивно існуючих залежностях між властивостями форми, її художніми якостями та різноманітними факторами. Це означає, що в процесі художньо — конструкторської діяльності, у процесі творчості разом з учнями вчитель не повинен іти всупереч цим об'єктивно існуючим залежностям. Він має шукати творчий розв’язок у рамках цих залежностей.

Тому вивчення та знання композиційних закономірностей, вміння їх використовувати на практиці - це важливий момент і в процесі навчання, і в процесі занять художньо — технічною творчістю. А для вчителя трудового навчання це є тією сходинкою, на яку він буде спиратись у своїй творчій художньо — конструкторський діяльності з учнями.

6. Розробка динамічної й статичної об'ємно — просторової композиції.

Будь — який виріб має бути композиційно врівноважений, інакше він здаватиметься нам незручним для користування. Рівновага, так само як ритм, характерна для навколишнього світу. Рівновага — це такий стан форми, коли її елементи збалансовані між собою. Вона залежить від розподілу основних мас композиції відносно її центра. Наприклад, настільний свердлувальний верстат стійкий не тільки фізично, а й зорово сприймається таким. Рівновага багатьох промислових виробів залежить від розподілу навантажень відносно центра ваги. Цей композиційний стан об'ємів або частин будь-якого предмета дає відчуття спокою, впевненості. Протилежне враження справляє виріб, композиційно неврівноважений. Ці відчуття залежать від динамічності або статичності форми.

Динаміка — це зорове сприйняття руху, стрімкості форми. Динамічність робить форму помітною, активною, виділяючи її серед інших.

Статика — це стан покою, врівноваженості форми, сталості в усій її структурі, у самій геометричній основі. Статичні предмети мають явний центр, свого роду вісь, навколо якої організується форма. Статичність вимагає рівних, спокійних рухів ліній і мас, чіткого членування по вертикалі й горизонталі.

Динаміка або статика може бути задана з допомогою різноманітних прийомів як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямах.

Для відтворення статичної форми на площині найпридатніші такі геометричні фігури: квадрат, круг, прямокутник, а у просторі - куб, шестигранник, циліндр, куля тощо. Для передачі динамічної форми на площині необхідно використовувати прямокутники й трапеції з відповідними співвідношеннями розмірів, трикутники, а в об'ємно — просторовій моделі - піраміди, призми, конуси та інші фігури.

Для передачі статичності найкраще використовувати кольори, якими можна підкреслити стан спокою, надати формі більшій виразності (наприклад, сірі тони). Динамічність підкреслюють легкі кольори — світло-голубий, жовтий, світло-зелений, які підкреслюють стрімкість форми.

Симетрія — це властивість композиції, в основі якої лежить однакове розташування елементів відносно площини, осі або центра. Навпаки, в основі асиметрії лежить така побудова композиції, коли її елементи не врівноважені щодо центра. Симетрія здебільшого характерна для статичних форм, асиметрія — для динамічних.

Розробку композицій можна вести двома засобами:

· графічним — олівцем, акварельними фарбами, гуашшю;

· аплікаційним — із допомогою фігур, що вирізаються з паперу або картону.

Графічний спосіб полягає в тому, що пошук ведеться шляхом зображення фігур олівцем (не менш 2−3 композицій) з одночасним порівнянням, відбором та вдосконаленням композиції. Аплікацію ж виконують так: визначивши розміри кожної фігури, креслять її під лінійку на картоні або папері, вирізують їх, на білому аркуші паперу, пересуваючи фігури з місця на місце, відшукують найкращий варіант композиції.

Найбільш удалі варіанти обводять олівцем. Порівнюючи їх, обирають остаточний варіант.

7. Побудова технічного рисунка машинобудівної деталі, як технічного виробу В процесі виконання технічного рисунка з натури відбувається, по-перше, активний процес пізнання об'єкту, що зображується, його конструкції, форми та розташування у просторі; по-друге, дослідження засобів зображення видимого простору, обсягу і форми предмета на площині аркуша, із тим щоб на технічному рисунку ілюзорно вірно сприймались ті якості, що спостерігаються на об'єкті.

Послідовність рисування складається з ряду етапів.

Етап перший — попередній аналіз об'єкта зображення.

Побудова технічного рисунка деталі з натури починається з дослідження загальної форми деталі, виявлення форми і пропорцій характерних її частин і елементів, визначення взаємного розташування й взаємозв'язку між окремими елементами деталі. Розглядаючи предмет з різних боків, обирається точка зору. Так виникає образ завершеного технічного рисунка, визначається приблизний план його виконання.

Етап другий — композиційне розміщення зображення на аркуші.

В залежності від розмірів і розташування предмету обирається величина і розташування аркушу. Рекомендується у лівій верхній частині формату креслярського паперу, приготовленого для виконання завдання, виконати два контурні вигляду деталі, які розкривають загальну її форму й співвідношення її елементів, визначених візуванням (Див. додаток А).

Далі обирається співвідношення між величиною зображення, аркушем паперу та полями аркуша. Зображення предмета не повинно бути занадто великим і занадто маленькім по відношенню до розміру формату та зміщеним у бік. Основна вимога до композиції технічного рисунка — зрівноваженість розташування зображення на аркуші.

Етап третій — конструктивний аналіз форми, визначення основних пропорцій предмета, побудова зображення.

Це найбільш відповідальний і тривалий за часом етап, коли остаточно уточнюються основні пропорції, які до цього часу були тільки намічені.

Виконання графічного зображення починається від цілого. Використовуючи засіб узагальнення (спрощення форми), розглядаємо складну форму предмета, як просту геометричну форму. Наприклад, форму деталі «Штуцер» уявляємо, як шестигранну призму, деталі «Вал» — як циліндр.

Обираємо вид аксонометричної проекції, в якій будемо виконувати технічний рисунок, напрямок вісі OX та OZ. Визначаємо положення предмета відносно аксонометричних площин проекцій (бажано розташовувати плоскі грані предмета паралельно до площин проекцій) та аксонометричних осей (виконуючи зображення симетричного предмета, доцільно одну з аксонометричних осей поєднувати з віссю симетрії предмета).

В процесі виконання технічного рисунку можливе загублення наочності - проєціювання площин предмету в одну лінію. Тому рекомендується попередньо виконати декілька пробних технічних рисунків деталі. При виявленні загублення наочності необхідно діяти одним із наступних способів:

· Змінити розташування предмета відносно координатних площин.

· Замінити один вид аксонометричної проекції на інший, що рекомендовано стандартом;

· Замінити «праву» систему координат «лівою»;

· Замінити положення площин проекції відносно координатних площин, тобто перейти до нестандартної аксонометричної проекції.

Спочатку виконуємо зображення аксонометричних осей та головної геометричної форми предмету. Тільки потім вирисовуємо складові та другорядні елементи предмета, обираючи один із способів:

· Спосіб загальної прямої;

· Спосіб загальної площини;

· Спосіб послідовного нарощування;

· Спосіб послідовного виключення;

· Спосіб зарисовки деталі за її характерним профілем;

· Спосіб побудови рисунка за допомогою нормального перерізу;

· Комбінований спосіб.

Користуючись уже побудованою основою, поступово розчленовують узагальнені форми на більш менші частини, уточнюють окремі границі. При цьому весь час слідкують за взаємозв'язком елементів між собою та цілим. Також будують лінії перетину окремих елементів, вирізи, що розкривають внутрішню будову предмета.

Етап четвертий — виявлення обсягу предмету з допомогою світлотіні, уточнення пропорцій.

В залежності від якостей матеріалу, із якого виготовлено предмет, обирають спосіб нанесення світлотіні. Треба враховувати, що штрихування, шрафірування, відмивка виступають на технічному рисунку не художнім оздобленням, а засобом передачі рельєфності, об'ємності та виразності зображення. Світлотіньову обробку контурного зображення необхідно виконувати лише після ретельного аналізу форми деталі та взаємного розташування окремих її частин.

У процесі передачі світлотіні рисунок поступово пророблюють по усій його площині і весь час слідкують за вірністю тонових співвідношень. При цьому необхідно вірно оцінити найбільш освітлене та найбільш затемнене місця.

Етап п’ятий — узагальнення і завершення роботи, проробка необхідних деталей переднього плану, приведення рисунка до цілісності - уточнення тонових співвідношень На завершальній стадії необхідно відійти на деяку відстань від рисунка і подивитися на нього з боку. Бувають випадки, коли розробка деталей приводить до деякої дрібності рисунка. Щоб уникнути цього, легкими широкими штрихами узагальнюють мілкі дрібниці, підкреслюючи загальні крупні форми предмета. Від цього виграє технічний рисунок у цілому, а деталі «не загублюються».

Поділ процесу виконання технічного рисунка з натури на етапи є умовним. Усі ці етапи являють собою єдиний безперервний процес.

Побудова технічного рисунка машинобудівного вузла.

Порядок побудови технічного рисунка машинобудівного вузла в загальних рисах такий самий, як і порядок побудови технічного рисунка окремої деталі. Основні етапи побудови зображення наступні: 1) вивчення виробу; 2) вибір вирізу; 3) вибір точки зору та виду аксонометричної проекції; 4) уявна «прив'язка» аксонометричних осей до виробу в натурі; 5) композиційне розміщення рисунка на аркуші та нанесення аксонометричних осей на форматі; 6) розмічання зображення виробу на аркуші; 7) вибір способу побудови контурів виробу на технічному рисунку та його реалізація; 8) виконання вирізу на технічному рисунку; 9) зарисовування однотипних деталей складальної одиниці; 10) оформлення технічного рисунка.

1. На початку рисування складальної одиниці необхідно визначити її робоче положення, засвоїти призначення й принцип дії, взаємне розташування складових частин виробу та їх взаємодію. Потім вивчають форму кожної деталі окремо та виробу в цілому.

2. На рисунку виріз вибирають таким чином, щоб була максимально розкрита зовнішня й внутрішня форма виробу (конструктивна взаємодія складових частин та принцип його роботи). Наприклад, виріз чверті, виріз восьмої частини, місцевий вирів, складні вирізи тощо.

3. В залежності від форми й конструкції виробу обирають його вигляд на технічному рисунку (зліва, справа, зверху, знизу) та вид аксонометричної проекції, так, щоб було наочно показано розташування і взаємний зв’язок його складових частин. Також необхідно врахувати можливість загублення наочності та попередити її.

4. Положення осей координат уявно «прив'язують» до натури таким чином, щоб вони проходили через осі симетрії або обертання найбільш крупних деталей. На цих осях виявляють опорні точки та лінії розмітки.

5. Аксонометричні осі наносять на папері так, щоб технічний рисунок був композиційно розташований посередині формату.

6. Для розмітки зображення через опорні точки проводять лінії розмітки (осі симетрії, осі обертання паралельні відповідним аксонометричним осям) спочатку крупних деталей, до яких потім добудовують мілкі деталі, тобто спочатку будується кістяк складальної одиниці.

7. Порядок нанесення контурів зображення виконується в такій само послідовності, як під час монтажу, тобто починають рисувати відносно відповідних опорних точок і ліній розмітки спочатку більш крупні, а потім більш мілкі деталі. Щоб не перевантажувати зображення зайвими лініями, краще починати побудову з видимих частин деталей. Наприклад, при вигляді зверху злегка намічають контури верхньої та нижньої деталей, а проміжні деталі показують так: з під верхньої видимої деталі намічають лише видимі контури нижньої деталі. При цьому, щоб уникнути спотворення, необхідно в уяві доповнити невидимий контур деталі або ж ледве помітно намітити його олівцем. У тих місцях, де планується виріз, контури також наносяться ледве помітно.

8. При виконанні вирізу на технічному рисунку, крім крупних деталей, вирізують частини і більш мілких. На технічному рисунку діє правило: вали, шатуни, деталі для кріплення при повздовжньому вирізі показують нерозрізаними. У площинах розрізу суміжних деталей з одного матеріалу штриховку урізноманітнюють зміною напрямку, зсувом штрихів або зміною відстані між штрихами. Більш мілкі деталі штрихують густіше, а більш крупні - рідше. Деталі з різних матеріалів у вирізі штрихують згідно умовному позначенню матеріалів у перерізах з урахуванням коефіцієнтів спотворення по напрямах аксонометричних осей.

9. Якщо складальна одиниця містить однотипні деталі (болти, шпильки, гайки), то виконують зображення тільки однієї, залишаючи отвори під інші. Окремі деталі дозволяється знімати й рисувати поряд із загальним зображенням.

10. На попередньо побудованому зображенні складальної одиниці уточнюють усі видимі елементи, вилучають зайві лінії побудови, акцентують контури деталей та наносять світлотіні.

Для того, щоб з допомогою технічного рисунка можливо було найбільш наочно показати улаштування вузла, використовуються наступні прийоми:

· Виявлення внутрішньої будови вузла з допомогою системи січних площин;

· Зображення вузла у роз'ємному вигляді;

· Сполучення зображень зібраного й розібраного вузла.

Висновок Отже, поняття «композимція» (від латинського compositio — складання, поєднання, створення, побудова) зазвичай вживається у двох значеннях. З одного боку, композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням і характером. А з іншого боку композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника. Композиція є одним з основних організуючих компонентів кожного художнього твору. Саме композиція надає йому цілісність, підпорядковує його елементи один одному і цілому. Композиція «тримає» простір, організує його і підпорядковує так званим законам композиції.

Композиція будь-якого виробу має якості, найбільш важливі з них визначають форму предмета і є обов’язковими. До них відносяться об'ємно-просторова структура і тектоніка, а також пропорційність, масштабність, композиційна рівновага, єдність характеру форми, колористичне і тональне єдність, які забезпечують гармонійну цілісність форми. До обов’язкових і важливим якостям композиції предмета відносять також єдність стилю (сучасність вироби, відповідність його естетичним запитам суспільства) і образність Література.

1. ТимофеевГ.С., Тимофеева Е. В. Графический дизайн. Учебный курс. Ростов н/Д:Феникс, 2002, с.190−198.

2. Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А. Російсько-український словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури: Навч. посібник. — Львів: Світ, 2001. — 240 с.

3. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. — 344 с.

4. Макарова М. Н. Перспектива. Учебное пособие для студ. пед инст. по худ. граф. спец. — М.: Просвещение, 1989. — 191 с.

5. Лазарев Е. Н. Дизайн машин. — Л.: Машиностроение, 1988. — 256 с.

6. Ратнічин В. М. Перспектива. — К.: Вища школа, 1977. — 135 с.

7. Сомов Ю. С. Композиция в технике. — М.: Машиностроение, 1977. — 272 с.

8. Федоровский Р. Ф. Техническая эстетика и эффективность использования техники. — М.: Знание, 1974. — 245 с.

9. Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. — Киев, 1989. — 247 с.