Правове регулювання забезпечення енергетичної безпеки держави (реферат)

Реферат на тему:

Правове регулювання забезпечення енергетичної безпеки держави Перед Україною стоїть цілий ряд економічних проблем і проблем, пов’язаних з націо­нальною безпекою держави, які потребують негайного вирішення. На сучасному етапі становлення нашої держави проблема енергетичної безпеки є однією з найбільш актуаль­них, тому система заходів щодо її забезпечення повинна включати в себе як реалії сучас­ності, так і перспективи розвитку не тільки нашої країни, але й можливі зміни в зовніш­ньодержавних відносинах, так як загальне поняття енергетичної безпеки України дещо відрізняється від розуміння енергетичної безпеки західних держав.

У статті висвітлюються проблемні питання нормативно-правового та управлінсько-організаційного характеру в електроенергетичній галузі як складовій частині енергетич­ної безпеки держави. Адже саме ця галузь є базовою складовою паливно-енергетичного комплексу України, який забезпечує країну електроенергією, а частково і теплом.

При підготовці даної роботи використовувалися дослідження українських і російсь­ких вче­них В. Ксьонзенко, В. Сергієнко, А. Чимерис, В. Мунтіяна, Г. Пастернак-Тара­нушенко, Б. Ква­снюк, І. Карп, Н. Воропай, С. Клименко та інших, які вивчали питання енергетичної безпеки в різ­них аспектах.

Для більш повного висвітлення проблеми зробимо короткий економіко-статистичний ана­ліз електроенергетичної галузі.

Рівень розвитку електроенергетики має визначальний вплив на стан економіки будь-якої держави світу. На сьогодні Україна належить до енергодефіцитних держав, оскільки забезпечує потреби в енергоносіях за рахунок власної сировинної бази лише на 47%, при цьому лише на 10−12% у нафті та 20−23% у природному газі, а ядерне паливо — 100% купується за кордоном. Залежність економіки України від країн-імпортерів енергетичних ресурсів очевидна [5].

Аналізуючи електроенергетичну галузь України можна прийти і до позитивних виснов­ків, адже це один із небагатьох комплексів, який виробляє продукцію з надлишком, тобто частина якої експортується. Порівняльну характеристику виробленої, спожитої та ек­спор­тованої електроенергії подано в табл. 1 (млрд кВт/ год).

Таблиця 1.

З табл. 1 видно, що обсяг виробленої електроенергії в 2000 році зменшився по­рівняно з 1990 на 43%, а експорт електроенергії за межі України скоротився в 6,5 раза, при цьому виробництво електроенергії на атомних і гідроелектростанціях суттєво не змі­нилось. Основне падіння виробництва спостерігається на ТЕЦ — більше ніж у 2,5 раза.

Основу електроенергетики України складає Об'єднана електроенергетична система, за допомогою якої здійснюється енергопостачання до всіх споживачів у державі, а також під­три­му­ється зв’язок із сусідніми державами для імпорту та експорту електроенергії. До неї входять ві­сім регіональних електроенергетичних систем. Централізоване виробництво електроенергії здій­снюється за рахунок 14 найбільш потужних теплових і 8 гідроелек­тростанцій, а також На­ціональної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» .

Транспортування електроенергії від електрогенеруючих компаній до енергорозпо­дільчих здійснюється по мережі, яка нараховує понад 1 млн км повітряних і кабельних лі­ній еле­к­троп­е­ре­дач усіх класів напруги, а також близько 207 тисяч трансформаторів з різною напругою.

Електроенергетика — це базова галузь економіки, її ефективне функціонування повин­не ста­білізувати та забезпечувати структурні перетворення економіки, задоволь­нити потреби на­селення, держави. Від надійної і сталої роботи галузі значною мірою залежать темпи еко­но­міч­ного зростання держави та її енергетична безпека.

Кризові явища в економіці держави не обминули і електроенергетику. Аналіз вироб­ництва еле­ктроенергії в Україні свідчить про сталий спад (табл. 1) [3]. Як видно з таблиці, лише у 2001 ро­ці вдалося призупинити спад виробництва електроенергії і фактич­но вийти на рівень ви­роб­ництва рівня 1973 року [1]. Проте залишається нерозв’язаною ключова проблема майже всієї електроенергетики, оскільки комплекс майже вичерпав технічний ресурс, електроенер­ге­тичне обладнання галузі вкрай зношене і використову­ється на межі технічних можливостей.

Вихід з існуючої кризи повинен бути забезпечений нормативно-правовою базою, хоча до­речно зазначити, що значна кількість розрізнених нині існуючих нормативно-правових до­ку­ментів забезпечує функціонування галузі на неналежному рівні.

Державний вплив на процеси, які проходять у електроенергетичній галузі, забезпечу­ється нор­мативним регулюванням. Правові та управлінсько-організаційні засади елек­тро­енер­ге­тич­ної галузі України визначаються в першу чергу Конституцією України, Законом України «Про електроенергетику», рішенням Конституційного Суду України, норма-тивними актами Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, Національної комісії з регулювання елек­троенергетики України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України засади організації та експлуатації енер­го­систем визначаються тільки законами України. Правовою основою функціонування електроенер­ге­тич­ної галузі є прийнятий 15 жовтня 1997 року Закон України «Про елек-тро­енергетику» № 575. Цей нормативний акт відіграє значущу роль у регулюванні відносин в електроенергетичній га­лузі, визначає загальні положення діяльності електроенергетич­ної галузі та закріплює статус його суб'єктів, визначає повноваження державних органів у цих відношеннях.

У 1997 році Верховною Радою України був схвалений документ «Концептуальні основи державної політики національної безпеки України», у якому зазначено, що енергетична безпека у класифікації економічної безпеки належить до групи питань, які стосуються безпечного функціонування реального сектора економіки [1].

Забезпечення стабільного функціонування електроенергетичної галузі - це одне з най­важ­ливіших завдань енергетичної безпеки держави, яка є частиною екосестейту — економічної без­пеки держави. Як зазначав О. Гудима, забезпечення енергетичної безпеки є одним з клю­чо­вих питань суверенітету України [7]. Визначення енергетичної безпеки подається у Законі Ук­раїни «Про електроенергетику» як стан електроенергетики, що гарантує технічно та еко­но­міч­но безпечне задоволення поточних і перспективних потреб споживачів в енергії та охорону нав­колишнього природного середовища. Це визначення, вжите в даному випадку в дуже вузь­кому значенні, можна застосувати лише до функціонування електроенергетики.

Розвиток економічних відносин у державі привів до необхідності прийняття 22 червня 2000 ро­ку Закону України «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про електроенергетику», в якому було визначено порядок розрахунків за спожиту електроенергію, встановивши вик­лю­­чність грошової форми розрахунків. Ці заходи позитивно вплинули на фінансовий стан га­лузі (таблиця 2).

Таблиця 2.

Крім того, на покращання сплачуваності за спожиту електроенергію споживачами вплинув прий­нятий 10 січня 2002 року Закон України «Про внесення змін до деяких за­ко­но­давчих актів Ук­раїни у зв’язку з прийняттям Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Ук­раїні» .

Ще й раніше приймались міри з регулювання сплачуваності за спожиту електроенер­гію, але вони носили тимчасовий характер і не забезпечували достатньою мірою вико­нання зав­­­дань. Одним із таких документів була постанова Кабінету Міністрів України «Про вдо­ско­на­лення системи розрахунків за спожиту електричну і теплову енергію» від 21 травня 1997 р. № 487.

Одним із важливих документів, що регламентують діяльність галузі, є договір між членами оптового ринку електричної енергії України (далі - Договір), підписаний 15 лис­топада 1996 року. У цьому Договорі визначено основні терміни, що використову­ються в електроенергетиці, органи та загальні обов’язки членів оптового ринку електро­енергетики, інфраструктуру ринку електроенергетики, закріплено порядок внесення змін до Договору. У Договорі є невід'ємні додатки, які визначають економічні та фінансові механізми функціонування ринку електроенергії. Основними додатками є:

— Правила енергоринку;

— Інструкція про порядок розрахунків;

— Інструкція про порядок використання коштів ринку електроенергії;

— Інструкція про порядок нарахування та облік витрат.

Відповідно до зазначеного Договору та Закону України «Про електроененргетику» можна визначити таких основних суб'єктів, які здійснюють свою діяльність в електроенер­гетичній галузі:

— виробники електроенергії;

— постачальники електроенергії;

— державне підприємство «Енергоринок» ;

— державне підприємство «Укренерго» ;

— державні органи, які здійснюють управління та контроль в електроенергетиці (Міні­стерство палива та енергетики України, Держкомітет з енергозбереження, НКРЕ та ін.).

Як свідчить проведений аналіз, Договір є специфічним, адже його структура та загальні зав­дання дещо відрізняються від загальної структури договору з ци­віль­ного законодавства Ук­раїни. Договір між членами оптового ринку електричної енер­гії України передбачає обо­в'я­зковість виконання його положень усіма учасника оптового ринку електроенергії, не­за­леж­но від того, підписували вони цей договір чи ні. Ще одним підтвердженням специфіки До­говору є те, що чинне законодавство імперативно передба­чає виконання умов договору всі­ма учасниками ринку.

Постановою Верховної Ради України від 15 травня 1996 року № 191/96-ВР була зат­верджена Національна енергетична програма України до 2010 року. Хоча ця програ­ма і не носить нормативно-правового характеру, вона все ж становить значний інтерес, ос­кіль­ки визначає основні напрями подальшого розвитку енергетичного законодавства України, в тому числі й тієї його частини, що регулює відносини в галузі.

Крім того, правову основу функціонування та державного регулювання в електро­енергетиці становить цілий ряд указів Президента України та постанов Кабінету Міні­стрів України. Серед найважливіших доцільно виділити такі групи:

1 Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з забезпечен­ням функціонування державних і контролюючих органів в електроенергетиці.

2. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з державним регулюванням питань в електроенергетиці.

3. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з державним контролем та оплатою за спожиту електроенергію.

Ці нормативні акти несуть у собі основне завдання — вирішення проблем у електрое­нер­гетичній галузі. Для цього необхідно вжити заходів управлінського та технічного ха-рактеру.

Технічні заходи вирішення проблем можна окреслити як реконструкцію обладнання галузі, за­безпечення розробки та будівництва нових, сучасних об'єктів електроенер­гетики, ма­те­рі­аль­но-технічне забезпечення виконання програм енергозбереження, вирі­шен­ня питань змен­шен­ня виробничих втрат електроенергії та інші.

Управління процесами в енергетиці здійснюється за допомогою державних владних пов­но­важень. Уряд визначає загальні політичні напрями діяльності всіх виконавчих органів. До ос­новних регулятивно-управлінських функцій можна віднести такі: ліцензу­вання, встановлення та­рифів, встановлення умов доступу до мереж та правил експлуа­тації, врегулювання спорів між сторонами, моніторинг ринків електроенергії, контроль за дотриманням якості надання пос­луг, забезпечення споживачів достатньою інформа­цією, накладення санкцій.

Україна ще в 1994 році розпочала формування системи регулювання електроенергетики. Ука­зом Президента України від 8.12. 94 р. № 738 створено Національну комісію з питань ре­гу­лю­вання електроенергетики (НКРЕ). Ця комісія була створена як незалежний позаві­домчий ор­­ган, однак насправді НКРЕ повністю підпорядковувалась Кабінету Міністрів та Адміністрації Пре­­зи­­ден­та України. Відповідно до Указу Президента від 15.12. 99 р. №­ 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади» незалежний статус НКРЕ був скасований, і вона перетворилась на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом і підпорядкуванням Кабінету Міністрів України.

Однією з управлінських проблем, яка залишається, є проблема змін у структурі управ­ління електроенергетичною системою, у зв’язку з її приватизацією [4]. Не вирішеною проб­лемою є значна заборгованість за використану електроенергіютак, заборгованість постачальників станом на січень 2003 року перед оптовим ринком електроенергії скла­дала 15,2 млрд грн. 8].

Таким чином, вбачається необхідність більш якісної визначеності державної політики щодо управління та використання науково-технічного потенціалу, з метою впровадження результатів досліджень на основі високих технологій, ноу-хау та науково-технічних розробок [6]. Для забезпечення енергетичної безпеки в цілому в державі необхідно ство­рити єдину енергетичну законодавчу базу країни, визначивши при цьому основні пер­-спективи розвитку енергетики, шляхи подолання кризи та моделі управління галуззю.

Література:

1. Кваснюк Б. Е. Економічна безпека України // Науковий вісник УБЕТЗ. — 1998. — № 6. — С. 6−9.

2. Гудима О. М. Деякі пропозиції щодо формування основних положень енергетичної політики в Україні на межі тисячоліть. — www.necin.com.ua.

3. Порівняльна характеристика роботи ПЕК України за 1990;2000 роки. — www.energo.net.ua.

4. Карп І. Енергетика України: проблеми та шляхи її вирішення // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 2. — С. 69.

5. Інтеграція енергетики України до енергетичного сектора Європейського союзу //Національна безпека і оборона. — 2001. — № 2. — С. 55.

6. Шидловський А. Внесок науки у вирішення проблеми української енергетики// Національна безпека і оборона. — 2001. — № 2. — С. 70.

7. Гудина О. М. Реалії та перспективи ядерно-паливного циклу України // Зеркало недели. — 2001. — 10.02.

8. Енергетичні ресурси та потоки / За заг. редакцією А. К. Шидловського. — К.: УЕЗ, 2003. — 472 с.