Миротворчі функції ООН

4. Миротворчі функції ООН

Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил ООН у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв «язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст. 39 і 42, і ст. 51, яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку самооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить складній правовій основі.

Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов «язаних із громадянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст. 51 Статуту. Ст. 39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст. 42. Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санкціонована участь тих чи інших держав в операціях ООН. На нашу думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті ООН.

Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов «язковими для всіх членів Організації Об «єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст. 42,43,44.

Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні структури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.

Важливий напрям у діяльності ООН — операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті ООН. Тут ще потрібна велика конструктивна робота, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.

Характерною визначальною рисою вказаних операцій «блакитних касок «є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий характер зазначених операцій.

Миротворчі сили О ОН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.

Миротворчі сили ООН можуть бути використані і регіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не затверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили ООН у випадках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відповідно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована наперед відповідними угодами.

Друга важлива проблема в діяльності ООН — превентивні акції. На жаль, Статут ООН в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени ООН будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об «єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У випадку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, започаткованій Статутом ООН.

Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії ООН, їх не можна виключати.

У зв «язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з «ясування, посередництво, примирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги регіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в ООН відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті ООН чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту ООН і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тенденцій, що містяться в главі VI.

Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об «єднаних Націй у цій сфері.

ООН може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипломатії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної миротворчої діяльності ООН.