Основні методи реанімації

Реферат на тему:

Основні методи реанімації

План.

1. Поняття про реанімацію. Штучна вентиляція легень. Непрямий масаж серця.

2. Причини виникнення шоку та його стадії. Основна симптоматика шоку. Невідкладна допомога при розвитку шокового стану.

3. Судомний синдром, його причини, ознаки і невідкладна допомога.

4. Причини розладу свідомості, ознаки і невідкладна допомога Реанімація — це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця…), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень. Завданням реанімації є вивчення закономірностей вмирання організму і відновлення його функцій, профілактика термінальних станів і розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму. Під терміном «термінальний стан» розуміють останній етап життя людини — важку стадію шоку, важкий колапс, агонічні стани і клінічну смерть, тобто короткий період часу після припинення кровообігу, протягом якого ще не розвинулися незворотні зміни життєво важливих органів і, в першу чергу, кори головного мозку.

Оживлення організму — складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану.

Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5−7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов’язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами.

Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи:

1. Визначення наявності дихання та скорочень серця.

2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті.

3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення.

4. Штучна вентиляція легень.

5. Масаж серця при його зупинці.

Далі слід твердо запам’ятати, що перед проведенням штучного дихання потрібно відновити прохідність дихального каналу у потерпілого без свідомості.

Необхідно зробити таке:

1. Покласти потерпілого горизонтально на спину, при цьому порушення дихання виникає, як правило, внаслідок западання язика. Для попередження западання язика необхідно висунути вперед нижню щелепу потерпілого, відкрити рот, зігнути голову, як вказано на мал. № 1.

2. Звільнити ділянку шиї, грудної клітки, тулуба від стягуючих предметів одягу (краватки, пояса, ременя, бюстгалтера і т.інше).

3. Відкрити рот і впевнитись у відсутності сторонніх тіл в ротовій порожнині (харчових і блювотних мас, крові, слизу). Голову потерпілого повертають на бік, відкривають рот, очищають порожнину рота пальцем, обгорнутим марлею або хусточкою (мал. № 2).

4. Закинути максимально голову назад і видихнути в рот потерпілого повітря (для нього це вдих).

5. Через деякий час знову провести видих повітря в рот потерпілого. Слідкувати за грудною кліткою.

Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння.

Ефективними методами штучної вентиляції легень є методи активного вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого (дихання «з рота в рот», «з рота в ніс»). Всі інші методи (по Сільвестру, Холгеру-Нільсону, Шефферу, метод стискання грудної клітки), засновані на пасивному попаданні повітря в ні потерпілого, недостаньо ефективні.

Для проведення штучного дихання «з рота в рот» той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад, одночасно затискає великим і вказівним пальцями ніс (мал. № 3).

Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під'язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих.

Перших 5−10 вдувань необхідно робити швидко (за 20−30 секунд), наступні - з швидкістю 12−15 вдувань за хвилину.

Необхідно слідкувати за рухом грудної клітки потерпілогоякщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно.

В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання «з рота в ніс». З цією метою однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу, закриваючи рот, проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого.

Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об'єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки.

З естетичних і гігієнічних міркувань штучне дихання можна проводити через марлю, носову хусточку. З цією ж метою в арсеналі засобів для реанімації є Т-подібна або S-подібна трубка (мал.№ 4). Ці засоби використовують тільки медпрацівники.

Далі слід звернути увагу на такі моменти: суть методу зовнішнього масажу серця заключається в тому, що здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути невеликий об'єм крові в магістральні судини великого і малого кола кровообігу, цим самим штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важливих органів.

Для проведення зовнішнього масажу серця необхідно потерпілого чи хворого покласти на тверду поверхню (землю, дерев’яний щит) або (якщо хворий знаходиться в ліжку) підкласти під грудну клітку широку рівну дошку, щоб створити тверду основу. Це перша умова ефективності зовнішнього масажу серця.

Далі той, хто надає допомогу, вибирає позицію зліва або справа від потерпілого, промацує нижній кінець грудини і кладе долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розміщена під кутом (мал.№ 5). Дуже важливо, щоб пальці не доторкалися до грудної клітки (профілактика перелому ребер).

Надають допомогу поштовхами, натискаючи на грудину, зміщуючи при цьому її в напрямі до хребта на 3−5 см, у дорослого кількість поштовхів повинна бути не менше 60 в одну хвилину. Натискати треба не тільки використовуючи силу рук, але й вагу тулуба. Дітям до 10−12 років зовнішній масаж серця слід проводити кінчиками двох пальців: кількість поштовхів 70−80- 100−120 в одну хвилину (мал.№ 6).

Критеріями ефективності проведеного масажу є поява пульсу на сонних і стегнових артеріях при кожному натисканні на грудину, звуження зіниць.

Зовнішній масаж серця ізольовано не роблять, а поєднують з штучною вентиляцією легень, і називається це серцево-легеневою реанімацією.

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо біля потерпілого знаходиться одна людина, то вдування повітря в легені потерпілого чергуються з 15 натискуваннями на грудину з інтервалом 1 сек. (15 натискувань на грудину, два вдохи) (мал.№ 7).

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо є двоє, то одна людина проводить штучне дихання «з рота в рот» або «з рота в ніс», а друга виконує зовнішній масаж серця у співвідношенні (1:4- 1:5) (5 натискувань на грудину, один вдих) (мал.№ 8).

Треба пам’ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого.

Якщо серцева діяльність відновилася і на сонних артеріях появився пульс, то масаж припиняють, а штучну вентиляцію легень продовжують до появи самостійного дихання, або до прибуття «швидкої допомоги».

Існують ще ручні методи штучного дихання, які застосовуються при неможливості штучної вентиляції легень способом «з рота в рот» чи «з рота в ніс» при небезпеці зараження або отруєння того, хто надає першу допомогу.

Метод стискання грудної клітки (мал.№ 9).

Метод Холгера-Нільсена (мал.№ 10).

Метод Сільвестра До цього методу вдаються найчастіше.

Потерпілого кладуть на спину. Під нижню частину грудної клітки підкладають валик із складеної ковдри, одягу або поліно для того, щоб лопатки і потилиця лежали нижче реберних дуг. Якщо штучне дихання роблять дві особи, то вони стають на коліна по обидва боки від потерпілого. Кожний з них бере однією рукою руку потерпілого посередині плеча, а другою трохи вище кисті. Вони піднімають одночасно руки потерпілого і витягують їх за його головою. Це викликає розширення грудної клітки, тобто відбувається немовби вдих. Потім через дві-три секунди руки потерпілого притискають до його грудної клітки і здавлюють її, тобто роблять немовби видих. Рух руками треба робити ритмічно, з рівними проміжками. Щоб ці рухи відповідали ритму нормального дихання, їх слід робити приблизно 16−18 разів на хвилину, відповідно до свого власного дихання. Якщо штучне дихання робить одна людина, вона стає на коліна за головою потерпілого, захоплює його руки вище кистей і виконує зазначені вище рухи (мал.№ 11, а).

Якщо руки потерпілого ушкоджені, то штучне дихання можна робити за методом Шефера (мал.№ 11, б). Для цього потерпілого кладуть пластом на живіт, повернувши його голову вбік, щоб він міг вільно дихати. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна так, щоб тіло потерпілого було між його ногами, кладе руки на нижню частину грудної клітки, щоб великі пальці розміщалися вздовж хребта, а решта на ребрах. Під час видиху треба нахилятися вперед і стискати грудну клітку, а під час вдиху випрямлятися і припиняти тиснення.

Література:

1. 1.Богданов Г. П. Школьникам — здоровый образ жизни. — М.: Физкультура и спорт, 1989. — 192 с.

2. 2.Бурно М. Е. Трудный характер и пьянство. — Киев: Вища школа, 1990. — 175 с.

3. 3.Василенко В. Х. Пропедевтика внутренних болезней. — М.: Медицина, 1983. — 640 с.

4. 4.Васильева З. А., Любинская С. М. Резервы здоровья. — Ленинград: Медицина, 1982. — 314 с.

5. 5.Вашляки А., Кириленко З. Краткий справочник по диетическому питанию. — Кишинев: Картя Молдовеняска, 1980. — 254 с.

6. 6.Веляев Ф. П. Мозг, эмоции, здоровье. — М.: Знание, 1983. — 64 с.

7. 7.Вельховер Е. С., Кушнир Г. В. Экстерорецепторы кожи. — Кишинев: Штиинца, 1991. — 112 с.

8. 8.Воложин А. И., Субботин Ю. К., Чикин С. Я. Путь к здоровью. — М.: Знание, 1989. — 160 с.

9. 9.Гримак Л. П. Резервы человеческой психики. — М.: Политиздат, 1989. — 318 с.

10. 10.Дiнейка К. Рух, дихання, психофiзичне тренування. — Київ: Здоров’я, 1984. — 164 с.

11. 11.Детская спортивная медицина / Под. ред. С. Б. Тихвинского, С. В. Хрущева. — М.: Медицина, 1991. — 560 с.

12. 12.Для всех и каждого / Сост. В.Черников. — Харьков: Харьков, 1993. — 303 с.

13. 13.Дунаевский В. В., Стяжкин В. Д. Наркомании и токсикомании. — Л.: Медицина, 1990. — 207 с.

14. 14.Иглоукалывание /Под общ.ред. Хоанг Бао Тяу, Ла Куанг Ниен. — М.: Медицина, 1989. — 670 с.