Малярія: історія, лікування, профілактика

Реферат

Малярія: історія, лікування, профілактика.

Зміст

1 Історія.

1.1 Стародавня Історія.

1.2 Засоби лікування.

1.3 Дослідження причин хвороби.

2 Етіологія.

3 Симптоми та діагностика.

4 Імунітет.

5 Лікування.

6 Профілактика.

6.1 Профілактичні ліки.

6.2 Знищення комарів.

6.3 Протикомарині сітки і запобігання укусам.

6.4 Трансгенні комарі.

7 Значення.

8 Посилання.

9 Ресурси Інтернет.

Малярія (с.в. італ. mala aria — «погане повітря»), раніше відома як болотна лихоманка — інфекційне захворювання, що викликається протозойними паразитами роду Плазмодії (80−90% випадків — Plasmodium falciparum) та передається людині при укусах комарів роду Anopheles («малярійних комарів»). Супроводжується підвищенням температури, лихоманкою, дрижаками, спленомегалією (збільшенням розмірів селезінки), гепатомегалією (збільшенням розмірів печінки) і анемією, характеризується хронічною течією з можливістю рецидивів.

Малярія щорічно викликає близько 350−500 мільйонів інфекцій і приблизно 1,3−3 мільйонів смертей у людей [1] - як мінімум одна смерть кожні 30 секунд. Африка на південь під Сахари відповідає за 85−90% цих випадків [2], значна більшість з яких відбуваються в дітей віком до 5 років. [3] Смертність, як очікується, зросте вдвічі протягом наступних 20 років. [4].

Історія.

Стародавня Історія

Існує думка, що людина та малярія розвивалися разом. Вважається, що батьківщиною малярії є Західна Африка (P. falciparum) та Центральна Африка (P. vivax). Предки паразитів малярії існували як мінімум півмільярда років тому. Молекулярно-генетичні дані свідчать, що передпаразитичний предок плазмодія був вільноживучим найпростішим, здатним до фотосинтезу, який пристосувався жити в кишківнику водних безхребетних. Також він міг жити у личинках перших кровоссальних комах ряду Diptera, які з’явилися 150−200 мільйонів років тому, скоро набувши здатності мати двох хазяїв. З появою людини розвилися малярійні паразити здатні до чергування між людиною та комарами роду Anopheles. Найстаріші знайдені скам’янілості комарів з залишками малярійних паразитів мають вік 30 мільйонів років.

З розвитком сільського господарства у Африці приблизно 8 тисяч років тому з’явилися дуже сприятливі умови для пристосування малярії виключно до людини. Велика щільність населення та наявність штучних або природних водойм поруч з житлом людини дали малярійним комарам стабільне джерело їжі, завдяки чому їх число значно виросло, вони пристосувалися до людини, слід за чим і плазмодій значно підвищив свою ефективність інфікування людини. У других частинах світу раннє одомашнення тварин запобігло цьому процесу, де індекс антропофілії, тобто процент укусів людей порівняно з загальним числом укусів, складає 10−20%. У Центральній Африці це число складає 80−100%, що пояснює інтенсивність сучасних епідемій у цьому регіоні.

Свідоцтва про малярію існували у літературі дуже давно: починаючи з першого згадування у 27 році до н.е. у Ней-Чінг, китайській роботі з медицини, вони згадані у Сусруті, медичній роботі написаній на санскриті, роботах Геродота та багатьох інших.

Засоби лікування

Кора хінного дерева, відомий антималярійний засіб Першим відомим засобом лікування стала рослина Кінгао (Artemisia annua L), яка містить артемізинін, перша згадка про яку належить роботі Ге Конга 340 року до н.е.

З відкриттям Нового Світу з’явився новий засіб, кора хінного дерева, яка віками використовувалася індіанцями як жарознижувальний засіб. Його назва пішла від першого відомого європейця, якого ним вилікували, графині Хінон, жінки віце-короля Перу.

Дослідження причин хвороби

Альфонс Лаверан, перший хто знайшов плазмодіїв в крові пацієнтів з малярією.

У 1880, французький військовий лікар Чарльз Луїс Альфонс Лаверан запропонував, що малярія викликається протозоями, перший випадок, коли протозої були ідентифіковані як причина хвороби. За це, та інші відкриття його було нагороджено Нобелівською премією з фізіології та медицини 1907 року. Роком пізніше, кубинський лікар Карлос Фінлей, який лікував хворих на жовту лихоманку в Гавані, вперше засвідчив, що хвороба може бути передана людині комарами. Британець Сер Рональд Росс показав в 1898, що певні різновиди комарів передають малярію птахам і одержав в 1902 Нобелівською премією з медицини за опис життєвого циклу цього малярійного паразита. Дані одержані Фінлеєм були пізніше (в 1900 р.) підтверджені медичною радою, очоленою Вальтером Рідом, рекомендації цієї ради були використані Вільямом C. Гордасом в оздоровчих заходах, здійснених протягом будівництва Панамського каналу.

Етіологія

Стадії розвитку плазмодія. Джерело:[1].

Збудниками малярії є найпростіші роду Plasmodium (плазмодії). Для людини патогенні чотири види цього роду: P. vivax, P. ovale, P. malariae і P. falciparum. Людина заражається ними у момент інокуляції (вприскування) самкою малярійного комара спорових форм збудника (так званих спорозоїтів) в кров або лімфатичну систему, яке відбувається при кровосмоктанні.

Після короткочасного перебування в крові, спорозоїти малярійного плазмодія проникають в гепатоцити печінки, даючи тим самим початок доклінічній печінковій (екзоерітроцитарній) стадії захворювання. В процесі безстатевого розмноження, шизогонії, з одного спорозоїта у результаті утворюється від 2000 до 40 000 печінкових мерозоїтів, або шизонтів. В більшості випадків ці дочірні мерозоїти через 1−6 тижнів знову потрапляють в кров. При інфекціях, що викликаються деякими північноафриканськими штамами P. vivax, первинний вихід в кров мерозоїтів з печінки відбувається приблизно через 10 місяців від моменту зараження, в терміни, що співпадають з короткочасним періодом масового виплоду комарів наступного року.

Спорозоїт плазмодія рухається крізь цитоплазму епітеліальної клітини кишківника. Електронна мікрофотографія.

При інфекціях, що викликаються P. falciparum і P. malariae, печінкова стадія розвитку паразитів на цьому і закінчується. При інфекціях, викликаних іншими видами малярійного плазмодія, «сплячі» печінкові стадії (так звані гіпнозоїти) залишаються в печінці, і через місяці і роки після зараження можуть викликати нові рецидиви захворювання і нові епізоди виходу паразитів в кров (паразитемії).

Еритроцитарна, або клінічна, стадія малярії починається з прикріплення тих мерозоїтів, що потрапили в кров, до специфічних рецепторів на поверхні мембрани еритроцитів. Вважається, що рецептори, які є мішенями для зараження, різні для різних видів малярійних плазмодіїв.

Симптоми та діагностика

Ознаки малярії звичайно наступні: лихоманка, тремтіння, артралгія (біль у суглобах), блювота, анемія, викликана гемолізом, гемоглобінурія (виділення гемоглобіну у сечу) і конвульсії. Можливе також відчуття поколювання в шкірі, особливо у випадку малярії, викликаною P. falciparum. Наслідки малярійної інфекції, якщо їх не лікувати, включають кому і смерть. Особливо уразливими є діти і вагітні жінки. Також можуть відбуватися спленомегалія (збільшена селезінка), нестерпний головний біль, ішемія головного мозку і гемоглобінурія, викликана пошкодженням нирок.

Діагноз ставлять на основі виявлення паразитів у мазках крові. Традиційно використовують два типи мазків — тонкий та товстий. Тонкі мазки подібні до звичайних мазків крові і дозволяють визначити різновиди, тому що зовнішність паразита краще всього збережена при цьому методі. Товсті мазки дозволяють мікроскопісту проглянути більший об'єм крові і тому вони в одинадцять разів чутливіші, ніж тонкі мазки, але зовнішність паразита набагато більш спотворена і не дозволяє легко відрізняти різновиди малярії. При аналізі товстого мазку, досвідчений мікроскопіст може виявити паразитів на рівні 0.1%. [5] Мікроскопічний діагноз може бути складним, тому що ранні трофозоїти різних видів плазмодія важко відрізнити, і звичайно необхідно декілька з них для діагностики.

[ред.].

Імунітет

Імунна відповідь проти малярійної інфекції розвивається повільно та дуже слаба і практично не захищає проти повторних інфекцій. Надбаний імунітет розвивається після декількох захворювань малярії за декілька років. Цей імунітет — специфічний до стадії захворювання, до видів та навіть до ліній плазмодія. Він має слабкий стерилізуючий ефект на паразитів, тому в імунних дорослих хвороба все ще розвивається. Проте, клінічні прояви і симптоми зменшуються з розвитком клінічного імунітету.

Були запропоновані різні пояснення цих спостережень. Серед можливих пояснень такої слабкої імунної відповіді називають знаходження плазмодія у клітинах протягом більшої частини його життєвого циклу, загальне ослаблення імунної системи, присутність антигенів, що не впізнаються T-клітинами і тому не можуть викликати імунної відповіді, придушення проліферації B-клітин, значний поліморфізм плазмодія та швидка зміна потенційних антигенів на його поверхні.

Лікування

Найпоширенішим медикаментом для лікування малярії зараз, як і у давні часи, є хінін. На деякий час він був замінений хлорокіном, який був найпопулярнішим протималярійним засобом протягом багатьох років в більшості частин світу, але недавно хінін знову набув популярності, коли Pasmidium falciparum з мутацією, яка надала йому резистентності проти хлорокіну, виник в Азії, та розповсюдився по Африці та деяких інших частинах світу.

Також існують декілька інших речовин, які використовуються для лікування і, іноді, для профілактики малярії. Багато з них можуть використовуватися для обох цілей, з підвищенням дози для лікування. Їх застосування залежить переважно від стійкості паразитів в області де використовується той чи інший препарат.

Екстракти рослини Artemisia annua, які містять речовину артемізинін (речовина іншого класу ніж хінін), та її синтетичні аналоги мають ефективність понад 90%, але їхнє виробництво дороге. Зараз (2006) вивчаються клінічні ефекти та можливість розвитку нових препаратів на основі артемізіну. [6] Інша робота команди французьких і південноафриканських дослідників розробила групу нових препаратів, відомих як G25 та TE3, успішно випробуваних на приматах. [7] [8].

Хоча проти-малярійні ліки є на ринку, хвороба зберігає загрозу для людей, що живуть в ендемічних областях, де не існує належного доступу до ефективних препаратів. Згідно даних організації «Лікарі без кордонів», середні витрати на лікування людини зараженої малярією у деяких африканських країнах складають 0,25 — 2,40 доларів США. [9].

Профілактика

Методи, які використовують щоб запобігти розповсюдженню хвороби або щоб захиститися в областях де малярія ендемічна, включають профілактичні ліки, знищення комарів та запобігання укусам комарів. Зараз немає вакцини проти малярії, але ведуться активні дослідження для її створення.

Профілактичні ліки

Декілька препаратів, більшість з яких також використовуються для лікування малярії, можуть вживатися для профілактики. Загалом, ці ліки приймають щодня, або щотижня в нижчій дозі, ніж для лікування. Використання профілактичних ліків рідко практичне для мешканців ендемічних областей і їх використання, звичайно, обмежене до короткочасних відвідувачів малярійних областей завдяки потенційно високій вартості та побічним ефектам цих ліків.

З початку 17 століття для профілактики використовують хінін. Розвиток ефективніших альтернатив, таких як хінакрін, хлорокін і примакін в 20 столітті, скоротив використання хініну. З появою штаму Plasmodium falciparum резистентного проти хлорокіну, хінін повернувся, але не для профілактики малярії.

Сучасні ліки для профілактики включають мефлокін (Ларіам®), доксициклін та атовакуон-прогуаніл гідрохлорід (Маларон®). Вибір, який препарат приймати, звичайно залежить від резистентності паразитів в області та побічних ефектів. Профілактичний ефект не починається негайно, тому слід починати приймати профілактичні ліки за 1−2 тижні до прибуття до небезпечної зони та 1−4 тижні після повернення.

[ред.].

Знищення комарів

Знищення комарів за допомогою ДДТ Зусилля по знищенню малярії шляхом усунення комарів досягли успіху в деяких областях. Колись малярія була поширена в Сполучених Штатах і Південній Європі, але висушування боліт і покращення санітарії, разом з контролем і лікуванням заражених людей, вивели ці області з ряду небезпечних. Наприклад, у 2002 у США було повідомлено 1 059 випадків малярії, зокрема 8 смертей. Проте, ці зусилля були поки що не в змозі викоренити малярію в багатьох частинах світу, що розвивається — проблема найбільш поширена в Африці.

Ефективним засобом проти комарів зарекомендував себе ДДТ. Він був розроблений під час Другої світової війни як перший сучасний інсектицид. Тоді як його спочатку використовували проти малярії, він розповсюдився і на сільське господарство. Згодом контроль сільськогосподарських шкідників, замість контролю комарів, став переважати у використанні ДДТ, особливо в країнах, що розвиваються. Протягом 1960;х усвідомлення негативних наслідків його нерозбірливого використання збільшилося, і кінець кінцем привело до заборони в багатьох країнах в 1970;х. До того часу його широке використання вже привело до еволюції стійкого до ДДТ комара в багатьох областях. Але зараз є перспектива його можливого повернення. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) зараз радить використання ДДТ проти малярії в ендемічних областях. Наприклад, ефективне нанесення ДДТ на внутрішні стіни кімнат де сідають комарі. ВОЗ також рекомендує альтернативні інсектициди в областях, де комарі стійкі до ДДТ, щоб уповільнити еволюцію резистентності. [10].

Протикомарині сітки і запобігання укусам

Протикомарина сітка — ефективний засіб проти малярії.

Протикомарині сітки допомагають відокремити комарів від людей, і тому значно зменшити інфекцію і передачу малярії. Сітки — не ідеальний бар'єр, тому вони часто використовуються разом з інсектицидом, що розпилюється щоб убити комарів перед тим, як вони знайдуть шлях крізь сітку. Тому сітки, просочені інсектицидами, набагато ефективніші. [4].

Для персонального захисту також ефективні закритий одяг та репеленти.

Репеленти — субстанції, що наносяться на шкіру або одяг щоб запобігти контакту з комарами. Вони тільки відганяють, але не вбивають комарів. Репеленти класифіковані в дві категорії: природні і хімічні. Поширені природні репеленти — ефірні масла деяких рослин: цитронемова, німова та лимонникова олії.

Приклади хімічних репелентів включають:

• href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%95%D0%95%D0%A2&-action=edit" >ДЕЕТ (англ. DEET, N, N-діетил-m-толуамін).

• href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=IR3535&-action=edit" >IR3535®.

• href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Bayrepel&-action=edit" >Bayrepel®.

• href="http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BD&-action=edit" >Перметрін.

Трансгенні комарі

Метод безплідних комах розглядається як потенційний метод контролю комарів. Зараз досягнутий значний прогрес у напрямку розроблення трансгенного або генетично зміненого комара стійкого до малярії. У 2002 році дві групи вже повідомили про розробку перших зразків подібних комарів. [11] [12].

Значення

Африканський госпіталь з хворими на малярію Малярія завжди була і є однією з найнебезпечніших хворіб людини. Вона приводила до занепаду великі країни, знищувала народи, вирішувала результати воєн. До відомих жертв, що померли від малярії, належать: Олександр Македонський, Аларіх (король готів), Атилла (король гунів), Чингізхан, святий Августин, принаймні 5 римських пап, італійський поет Данте, імператор Священної Римської імперії Карл V, Христофор Колумб, Олівер Кромвель, лорд Байрон та багато інших.

Сучасні дані щодо малярії приведені нижче:

• районах небезпечних на малярію мешкає 2,4 мільярди людей або 40% населення світу.

• ороку від 300 до 500 мільйонів людей заражуються малярією, та, згідно ВОЗ, ця цифра щорічно зростає на 16%. 90% випадків реєструється у Африці, із решти країн 70% випадків припадає на Індію, Бразилію, Шрі-Ланку, В'єтнам, Колумбію та Соломонові острови.

Розповсюдження малярії у світі.

• ороку від 1,5 до 3 мільйонів людей вмирає від малярії (в 15 разів більше, ніж від СНІДу).

• а останнє десятиліття з третього місця за числом смертних випадків у рік (після пневмонії та туберкульозу) малярія вийшла на перше серед інфекційних захворювань.

• ожного року близько 30 000 відвідувачів небезпечних районів захворюють на малярію, 1% з них вмирає.

• итрати на дослідження малярії у світі складають 58 мільйонів доларів США, або близько 0,02% всіх витрат на дослідження з медицини.

• а одну смерть від малярії припадає 65 доларів на лікування та дослідження (у світі). Для порівняння, на одну смерть від СНІД припадає 3400 доларів.

(Дані Malaria Site).

[ред.].

Посилання

1. 1.^ Campbell, Neil A. et al. «Biology» Seventh edition. Menlo Park, CA: Addison Wesley Longman, Inc. 2005.

2. 2.^ Scott P. Layne, M.D. UCLA Department of Epidemiology, «Principles of Infectious Disease Epidemiology / EPI 220» .

3. 3.^ (2005). «Malaria». Lancet 365: 1487−1498. PMID 15 850 634.

4. 4.^ 4,0 4,1 Hull, Kevin. (2006) «Malaria: Fever Wars». PBS Documentary.

5. 5.^ (1996). «Laboratory diagnosis of malaria». J Clin Pathol 49: 533−38. PMID 8 813 948.

6. 6.^ «Malaria drug resistance warning», BBC News, 2005;06−06.

7. 7.^ Malaria drug offers new hope. BBC News 2002;02−15.

8. 8.^ Salom-Roig, X. et al. (2005) Dual molecules as new antimalarials. Combinatorial Chemistry & High Throughput Screening 8:49−62.

9. 9.^ Medecins Sans Frontieres, «What is the Cost and Who Will Pay?» .

10. 10.^ WHO frequently asked questions on DDT use for disease vector control.

11. 11.^ Imperial College, London, «Scientists create first transgenic malaria mosquito», 2000;06−22.

12. 12.^ Jacobs-Lorena et al, «Researchers genetically alter mosquitoes to impair malaria transmission», Case-Western, 2002.