Основи охорони праці

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Івано-Франківська філія ЦК видавничої справи та редагування Контрольна робота

«Основи охорони праці»

Виконала:

студентка групи ВСз-31

Олексин Уляна Перевірив:

Мельник Т. В.

Івано-Франківськ

План

1. Попередження виробничого травматизму, професійної захворюваності та аварій — головне завдання охорони праці.

2. Основні положення державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

3. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження.

4. Економічні аспекти охорони праці.

1. Попередження виробничого травматизму, професійної захворюваності та аварій — головне завдання охорони праці

охорона праця травматизм захворювання Виробничі травми та професійні захворювання (отруєння) є небажаним наслідком взаємодії людини з виробничим середовищем.

До травм ведуть нещасні випадки, які являють собою раптові (несподівані) події, що викликаються зовнішніми чинниками і наносять шкоду людині. Інколи ці два поняття — нещасний випадок та травма — ототожнюються.

До травм відносять забиті місця на тілі, порізи, поранення, переломи кісток, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, наслідки контакту з представниками флори та фауни.

Пов’язаними з виробництвом визнаються нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися у період:

¦ перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу;

¦ приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

¦ проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства;

¦ використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

¦ провадження дій в інтересах підприємства;

¦ ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха;

¦ надання підприємством шефської допомоги;

¦ прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь якого об'єкта за дорученням роботодавця;

¦ прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

Професійне захворювання зумовлюється впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших виробничих факторів.

Причиною професійного захворювання може бути: запиленість або загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами; підвищені та знижені температури поверхні устаткування, матеріалів, повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрації, інфразвукового коливання, ультразвуку, електромагнітного випромінювання; іонізуючого випромінювання; підвищений або понижений рівень барометричного тиску, вологості та рухомості повітря; контакт із джерелами інфекційних захворювань; рівень фізичного перевантаження; інші виробничі фактори за гігієнічною класифікацією праці.

Професійні захворювання виникають за обставин невиконання технологічних регламентів виробничого процесу; порушень режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту; аварійних ситуацій; відсутності, неефективності роботи або пошкодження захисних засобів і механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання повітря; порушення правил виробничої безпеки, гігієни праці; через відсутність (невикористання) засобів індивідуального захисту; недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту; відсутність заходів і засобів рятувального характеру тощо.

В деяких галузях виробництва у зв`язку з використанням одноманітних, часто повторюваних рухів, і фізичним навантаженням спостерігається підвищення рівня захворюваності нервово-мозкового апарату. Крім того, в останні роки спостерігається поява нових видів захворюваності у зв`язку з широким використанням комп`ютерних технологій.

Професійні захворювання, що викликаються вдиханням токсичних хімічних речовин, всмоктуванням їх через шкіру або попаданням в організм через шлунково-кишковий тракт, прийнято називати професійними отруєннями.

Професійні захворювання та отруєння, що виникають протягом короткого проміжку часу (однієї зміни чи доби), називаються гострими, а такі, для виникнення яких потрібен довгий термін — хронічними.

Однією з вагомих причин, які викликають виробничий травматизм та професійну захворюваність, є аварії - небезпечні події техногенного характеру, що створюють на об`єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров`я людей і призводять до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдають шкоди довкіллю. Як правило до аварій на промислових об`єктах призводять відмови (неполадки) — події, що полягають у порушенні робочого стану обладнання (об`єкту).

Промислові об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, називаються об'єктами підвищеної небезпеки.

У зв`язку з використанням все більших енергетичних потужностей та зростанням концентрації енергії на невеликих ділянках, різко зростає ступінь небезпеки аварій як для довкілля, так і для людей, що мешкають поблизу об`єктів підвищеної небезпеки, а особливо для працюючих на них. До того ж останнім часом відмічено значне зростання надзвичайних ситуацій техногенного характеру, пов`язаних з аваріями на промислових об`єктах. Наслідком цього є зростання кількості працівників, що травмується і гине в аварійних ситуаціях. За 1996 — 1999 рр. кількість потерпілих в аваріях в Україні зросло з 1 до 1,5%, загиблих — з 11,7 до 17,9%. Значна кількість, а саме, 30,6% аварій закінчується летальними наслідками.

2. Основні положення державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання Завданнями страхування вiд нещасного випадку є:

· проведення профiлактичних заходiв, спрямованих на усунення шкiдливих i небезпечних виробничих факторiв, запобiгання нещасним випадкам на виробництвi, професiйним захворюванням та iншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами працi;

· вiдновлення здоров’я та працездатностi потерпiлих на виробництвi вiд нещасних випадкiв або професiйних захворювань;

· вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди застрахованим i членам їх сiмей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону.

Держава гарантує усiм застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуваннi вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання.

Основними принципами страхування вiд нещасного випадку є:

Ё паритетнiсть держави, представникiв застрахованих осiб та роботодавцiв в управлiннi страхуванням вiд нещасного випадку;

Ё своєчасне та повне вiдшкодування шкоди страховиком;

Ё обов’язковiсть страхування вiд нещасного випадку осiб, якi працюють на умовах трудового договору (контракту) та iнших пiдставах, передбачених законодавством про працю, а також добровiльнiсть такого страхування для осiб, якi забезпечують себе роботою самостiйно, та громадян — суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi;

Ё надання державних гарантiй реалiзацiї застрахованими громадянами своїх прав;

Ё обов’язковiсть сплати страхувальником страхових внескiв;

Ёформування та витрачання страхових коштiв на солiдарнiй основi;

Ё диференцiювання страхового тарифу з урахуванням умов i стану безпеки працi, виробничого травматизму та професiйної захворюваностi на кожному пiдприємствi;

Ё економiчна заiнтересованiсть суб'єктiв страхування в полiпшеннi умов i безпеки працi;

Ё цiльове використання коштiв страхування вiд нещасного випадку.

Суб'єктами страхування вiд нещасного випадку є застрахованi громадяни, а в окремих випадках — члени їх сiмей та iншi особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фiзична особа, на користь якої здiйснюється страхування (працiвник).

Страхувальниками є роботодавцi, а в окремих випадках — застрахованi особи.

Страховик — Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань України (далi — Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв).

Об'єктом страхування вiд нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатнiсть.

Роботодавцем вiдповiдно до Закону вважається:

· власник пiдприємства або уповноважений ним орган та фiзична особа, яка використовує найману працю;

· власник розташованого в Українi iноземного пiдприємства, установи, органiзацiї (у тому числi мiжнародних), фiлiї або представництва, який використовує найману працю, якщо iнше не передбачено мiжнародним договором, згода на обов’язковiсть якого надана Верховною Радою України.

Страхування вiд нещасного випадку здiйснює Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв — некомерцiйна самоврядна органiзацiя, що дiє на пiдставi статуту, який затверджується її правлiнням.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв є юридичною особою, має печатку iз зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлiнням.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв набуває прав юридичної особи з дня реєстрацiї статуту у спецiально уповноваженому центральному органi виконавчої влади.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв знаходиться у мiстi Києвi.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв розглядає справу про страховi виплати на пiдставi заяви потерпiлого або заiнтересованої особи за наявностi усiх необхiдних документiв i приймає вiдповiднi рiшення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документiв.

Рiшення оформляється постановою, в якiй зазначаються данi про осiб, якi мають право на страховi виплати, розмiри виплат на кожного члена сiм'ї та їх строки або обгрунтування вiдмови у виплатах; до постанови додаються копiї необхiдних документiв.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв може затримати страховi виплати до з’ясування пiдстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформленi з порушенням установлених вимог.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв несе вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством за шкоду, заподiяну застрахованим особам внаслiдок невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання умов страхування, встановлених законодавством.

Управлiння Фондом соцiального страхування вiд нещасних випадкiв вiд нещасних випадкiв здiйснюється на паритетнiй основi державою, представниками застрахованих осiб i роботодавцiв.

Безпосереднє управлiння Фондом соцiального страхування вiд нещасних випадкiв здiйснюють його правлiння та виконавча дирекцiя.

Працiвники Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв за порушення законодавчих або iнших нормативно-правових актiв про страхування вiд нещасного випадку несуть вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством України.

Спори щодо суми страхових внескiв, а також щодо розмiру шкоди та прав на її вiдшкодування, накладення штрафiв та з iнших питань вирiшуються в судовому порядку. За бажанням заiнтересована особа може звернутися з питань вирiшення спору до спецiальної комiсiї при виконавчiй дирекцiї Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв. До складу цiєї комiсiї на громадських i паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осiб i страхувальникiв.

Такi ж комiсiї на тих же засадах створюються при робочих органах виконавчої дирекцiї Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв iз залученням представникiв мiсцевих органiв виконавчої влади, застрахованих осiб i страхувальникiв.

Положення про дiяльнiсть i персональний склад цих комiсiй затверджується правлiнням Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв.

Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв забезпечує фiнансування заходiв, передбачених нацiональною, галузевими, регiональними програмами полiпшення стану безпеки, умов працi та виробничого середовища, планами наукових дослiджень з охорони та медицини працi, навчання i пiдвищення квалiфiкацiї вiдповiдних спецiалiстiв з питань охорони працi, органiзацiї розроблення i виробництва засобiв iндивiдуального та колективного захисту працiвникiв, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актiв, журналiв, спецiальної лiтератури, а також iнших профiлактичних заходiв вiдповiдно до завдань страхування вiд нещасних випадкiв.

Рiшення комiсiї при робочому органi виконавчої дирекцiї Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв може бути оскаржено до комiсiї, створеної при виконавчiй дирекцiї цього Фонду, а рiшення останньої - до його правлiння.

3. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження Законодавство України з охорони праці визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.

Воно також регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону праці» з 18 грудня 2002 року вимагає приведення законодавчих і правових актів з охорони праці з цим Законом.

За планом реалізації вимог зазначеного Закону у 2003 році було переглянуто та опрацьовано близько 30 нормативно-правових актів з охорони праці з відповідним внесенням змін до законодавства України, в яких в повному обсязі не враховані вимоги чинного законодавства ЄС.

Приведення національного трудового законодавства у відповідність до стандартів ЄС є необхідним для гарантування високого рівня соціального захисту працівників, в першу чергу поліпшення умов праці стосовно захисту здоров’я та безпеки під час здійснення трудових обов’язків. Це також обумовлено структурними змінами в економіці, розвитком процесів роздержавлення, утворенням нових форм і методів господарювання, суттєвим збільшенням кількості суб'єктів господарської діяльності різних форм власності, особливо у середньому та малому бізнесі та, зокрема, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю і зобов’язані забезпечити відповідно до чинного законодавства здорові і безпечні умови праці.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

У компетенції Кабінету Міністрів України: забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони праці; затвердження національної програми щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначення функцій міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначення порядку створення і використання державних, галузевих і регіональних фондів охорони праці. Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-Прем'єр-міністр України.

4. Економічні аспекти охорони праці

Позитивні економічні результати тісно пов’язані як з особистими факторами (дієздатність, працездатність), так і з соціальними наслідками. Зростання продуктивності праці пов’язано зі скороченням цілоденних витрат робочого часу, зумовлених тимчасовою непрацездатністю, підвищенням використання робочого часу і продовженням періоду активної трудової діяльності.

Несприятливі умови призводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів втомлюваності працівників, функціонального напруження організму. До негативних економічних результатів належать недоодержання додаткового продукту, затримка з уведенням нових фондів, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.

Доцільні витрати забезпечують поліпшення умов праці, частково доцільні і недоцільні — призводять до збитків підприємства, до зниження ефективності виробництва.

В умовах недосконалості ринкових механізмів усі вказані витрати відносять на собівартість продукції, і в результаті за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а суспільство. Чинна система пільг та компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства. З іншого боку, штрафні санкції, а також виплати, які повинні здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, нині є досить значними, а тому змушують будь-якого власника (уповноваженого ним органу) серйозно замислитися, що ефективніше — зазнавати величезних збитків (які часом можуть призвести навіть до цілковитого бан­крутства), не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти кошти у профілактичні заходи, зберігаючи при цьому життя й здоров’я людей та не конфліктуючи із законом.

Значними є також витрати на пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санітарно-оздоровчого призначення, що надаються під час виконання вібронебезпечних та інших робіт, тощо). Отже, ці витрати також повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних витрат, що мають місце на даному підприємстві через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці.

Поліпшення умов праці потребує капітальних вкладень і поточних витрат. До капітальних відносяться одноразові та постійні витрати спрямовані на:

o створення чи оновлення основних фондів працеохоронного призначення;

o вдосконалення техніки і технології з метою поліпшення умов та охорони праці.

Витрати на здійснення заходів шодо поліпшення умов і охорони праці розраховуються за формулою:

В = С0 + К0,

де С0 — поточні (експлуатаційні) витрати на здійснення заходів, грн;

К0 — капітальні витрати на поліпшення умов та охорони праці, грн.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

Структура річної економії підприємства від поілпшення безпеки праці:

Показники економії

Складові річної економії

Економія від зниження про­фесійної захворюваності

Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності

Економія від зменшення випадків травматизму Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності

Економія від зниження плинності кадрів Зниження собівартості продукції; збільшення прибутку у витратах на підготовку кадрів Економія від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах Заробітна плата; витрати на лікувально-профілактичне харчування; витрати на безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів Річна економія за рахунок зниження рівня захворюваності становить:

Ерз = Ез + Ес + Есс.

Аналіз витрат і доходів — це метод оцінки сукупних витрат та доходів у грошовому виразі на рівні суспільства чи конкретного проекту. АВД зіставляє витрати на профілактичні заходи з доходами (зниження витрат чи збитків плюс додатковий прибуток). Фактично він є інструментом, що виявляє економічні наслідки і може бути використаний при вдосконаленні внутрішньофірмової системи прийняття рішень. За традицією АВД досить успішно пристосовується до виробничих витрат і робіт, у яких розподіл вартості на витрати та доходи є чітким. При розподілі ж грошової вартості, що відноситься до безпеки і гігієни праці, виникають проблеми, особливо в частині доходів.

В аналізі ефективності витрат (АЕВ) розраховується баланс між результатами заходів та грошовими витратами. АЕВ застосовується особливо успішно при зіставленні кількох варіантів рішення однієї і тієї самої задачі.

Поліпшення умов і охорони праці, що відповідає інтересам не тільки безпосередньо працівників, а й підприємців та всього суспільства в цілому, в умовах ринку тісно пов’язано з економічним стимулюванням роботодавців.

Економічне стимулювання націлено насамперед на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.

На практиці під економічним регулюванням розуміють матеріальну (фінансову) заінтересованість і відповідальність підрозділів, служб та відділів (організаторів і керівників виробництв) за створення умов для безпечної праці, з одного боку, й додержання встановлених норм і правил, роботу без травм і аварій безпосеред­ніх виконавців — з другого. Питання полягає лише в тому, як виконати це практично, як конкретно змусити економіку працювати на безпеку.

З ухваленням Закону «Про охорону праці» та підзаконних актів виникла реальна можливість переходу до нових форм мотивації організації та безпечного виконання робіт передусім за допомогою економічного механізму на основі цільових методів. Економіко-цільовий підхід на виробничому рівні передбачає1:

умови й порядок взаємного пред’явлення економічних санкцій (претензій, позовів) до виконавців щодо відшкодування заподіяної шкоди внаслідок порушення правил безпеки та до посадових осіб (за нестворення нормативних умов для безпечного виконання робіт);

поєднання економічних показників діяльності підрозділів і посадових осіб зі станом охорони праці та виконанням (невиконанням) цільових завдань;

встановлення оплати праці з урахуванням необхідності додержання в процесі виробничої діяльності норм і правил безпеки;

встановлення відповідних доплат за роботу в шкідливих та небезпечних умовах;

стимулювання (заохочення) підрозділів і працівників за роботу без травм, аварій, професійних захворювань, за високий рівень організації роботи в галузі охорони праці, як це передбачає ст. 29 Закону.

Основними елементами в розробці нової системи є:

розмір стимулу, тобто економічної вигоди порівняно з витратами;

ефективність системи з точки зору можливості оцінити і продемонструвати поліпшення в охороні праці та надійності системи стосовно одного підприємства (у найбільш широкому розумінні цього поняття);

позитивний вплив системи на поліпшення здоров’я і підвищення безпеки, тобто на зниження ризиків одержання травм чи профзахворювань;

величина компенсації у зв’язку з виробничою травмою та її межа;

ступінь захисту малих і середніх підприємств від статистич­них коливань при оцінці фінансової віддачі стимулюючих виплат;

управління системою та його вартість.

Оскільки поліпшення виробничого середовища понад установлені законами норми є справою дорогою, то для досягнення високих критеріїв існує явна потреба в економічному стимулюванні. Тому економічне стимулювання пропонується не як заміна, а як доповнення до норм законодавства про охорону праці. Однак воно може застосовуватися і на підприємствах, де стан охорони праці не відповідає вимогам законодавства.

Список використаної літератури

1. Безопасность. Учебное пособие. — М., 1995.

2. Бурдіян Г., Дерев’янко В., Кривульченко А. Навколишнє середовище та його охорона. — К., 1993.

3. Безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие / Под ред. Э. А. Арустамова. — М.: Маркетинг, 1999.

4. Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. Основи охорони праці. — К.: Просвіта, 1997.

5. Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высшая школа, 1985.

6. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.

7. Керб Л. П. Производственная санитария и охрана труда. — К., 1985.

8. Количественные оценки тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации. — М.: Экономика, 1988.

9. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К., 2000.

10. Навч. посіб. для дистанційного навчання / Зацарний В. В., Сабарно Р. В. — К.: Університет «Україна», 2006. — 304 с.

11. Є. П. Желібо і В. М. Пічі. Безпека життєдіяльності — Київ: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 320 с.

12. Долин П. А. Основы техники безопасности в электроустановках. — М.: «Энергоатомиздат», 1985. — 376 с.