Структура культури. 
Класифікація її видов

Міністерство загального користування та професійної освіти Российской.

Федерации.

Самарська Державна Економічна Академия.

Кафедра философии.

Контрольна работа По дисципліни: «Культурологія» Тема: «Структура культури. Класифікація її видов».

Виконав: Неудахин Д.Б.

IV курс, факультет ВВиДО.

Спеціальність: ФиКР.

Перевірив: Костін В.И.

Самара 2001.

План.

1. Структура культуры.

1. Основні елементи культуры.

2. Традиція — фундаментальне поняття культурологии.

3. Потреби та його роль культуре.

4. Культура як система ценностей.

2. Класифікація видів культуры.

1. Види культури як різні ділянки застосування понятия.

2. Предметний і особистісний види культуры.

3. Види культури та форми культуры.

1. Структура культуры.

1. Основні елементи культуры Культура — єдність і гармонія духовного і матеріального, але при цьому єдність і поза цю гармонію відповідає все-таки дух людини, у яких і виявляється його вирішальна роль культурі. визначальна роль духовного початку культури полягає суть у тому, що став саме творча праця людського духу визначає справжню міру єдності і гармонії духовної і матеріальної форм культури. Поняття «культурний рівень» Коли основою є філософський аналіз, структура культури розглядається просто об'єкт пізнання, безвідносно до національних чи класовим особливостям, до віковим чи професійним характеристикам. Якщо сама культура — цю рису існування, що його рівень може бути виражений кількісно і включатимуть у собі комплекс показників: характері і організацію виробництва, форми власності, характер влади, соціальну структуру. Культурний рівень — показник культурності або міра освоєння окремим людиною, колективом чи суспільством певних видів діяльності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь. Культура і цивілізація Бажання висловити і закріпити свою культуру якимось зовнішнім чином, зробити предметний вид культури єдиним показником культурного рівня було властиво людині завжди. Свідченням цього є роль одягу та прикрас ще в древніх людей. Зростання ролі предметної культури у життя суспільства пов’язане його цивілізованим розвитком. Сам термін «цивілізація» виник XVIII в. до XX в. він вживався як синонім культури. У| ХХ столітті ці поняття вживають в різних сенсах. Цивілізація — необхідна щабель розвитку майже в усіх товариств, в цій щаблі стають видимими й отримують самостійне розвиток результати культурної деятельности.

Зовнішня й внутрішня соціальність культура, їх взаємозв'язок і взаимопревращение Действительная небезпека цивілізації у цьому, що у повсякденної, життю людина може втратити спроможність розрізняти саму діяльність й її результати. Зовнішній, видимий світ культури стає йому єдиним способом її існування. Тоді утворюється видимість культури. У культурології прийнято розрізняти зовнішню і внутрішню детермінацію (обумовленість) культури. Економіка, суспільні відносини причинно зумовлюють розвиток культури, але творить її все-таки людина, тобто. є внутрішня обумовленість культури. Загальне стан культури є свого роду результуючої цих двох чинників. Можна сміливо сказати так: цивілізація — це переважна розбиття і вплив зовнішнього предметної культури на загальне розвиток культури загалом, себто і на людини. Якщо цивілізація — це високий рівень зовнішньої культури, тим вищим має бути рівень внутрішньої культури людини. Його показником є свобода протистояння людини впливу нею зовнішніх, поверхневих, модних подій повсякденні. Показником внутрішньої культури не використовують тільки безліч знань чи здібностей. Здатність стримуватися характеризує внутрішню культуру людини вулицю значно більше, ніж на здатність зробити якето дію. Уміння стримати себе — це вміння утримати себе у напрямі до цели.

Культурные ориентации Внешняя й внутрішня соціальність культура стає не повинні протистояти одна одній. Умовою їх єдності є самовизначення людини. Опановуючи зовнішню культуру, людина розвиває власну культуру, якщо цьому зберігає те, що О.С. Пушкін називав «самостояньем людини». Але важливіше не величина освоєння зовнішньої культури, а зростання і виробництво культури внутрішньої. У цьому освоєння культури стає освоєнням мистецтва бути людиною. Будучи своєрідним убранням людини, вона характеризує його як і, як і одяг, що він носить. Але визначальне значення має той, саме бачить себе чоловік у культурі, ким він розглядає, що рахує головним у людині, що — другорядним. Наприклад, протягом останніх десятиріч у нашій суспільстві особистість робочого вважалася хіба що міркою, до котрої я підганялися особистості селянина чи інтелігента. Це було наслідком панування ідеології робітничого класу. Образ фабрично-заводського людини визначив і образ нашої музичної культури, мистецтва, літератури, де посилено пропагандировалась і насаджувалася так звана виробнича тематика. Цей образ багато чому визначив й неповторний вигляд наших міст, де житлові будинки часто нагадують заводські корпусу. По мірці цього сформувалась і адміністративно-командна система, суть якої у тому, що все суспільство управляють як величезним заводом чи фабрикою. Отже, хоча культура, в цілому орієнтується на людини, значення має той уявлення про неї, яке живить зростання культури певному етапі. 1.2 Традиція — фундаментальне поняття культурологии Передача і сохранениe соціального і охорони культурної досвіду від покоління до поколінню називається традицією. Як традицій виступають певні цінності, норми, звичаї, обряди, ідеї. Традиції можуть іноді сприйматися як пережитки, тобто як перешкоди подальшого розвитку культури. Вони можуть зникати, та був знову відроджуватися. Традиції можуть бути позитивними, коли сприймається, але можуть і негативними, коли відхиляється, оскільки це «над традиції», кажуть, цього товариства чи групи людей. Час виробляє відбір традицій, і вічні їх, як, наприклад, шанобливе ставлення до батьків, до жінці, є завжди современными.

Обычай, обряд, ритуал як моменти традиції Традиція охоплює понад широке коло явищ, ніж звичай, що перепадав іноді нагадує стереотип поведінці. Але звичай немає окремо від традиції, є її різновидом. Обряд, чи ритуал, — це определеный порядок дій, яким відбувається і закріплюється обычай.

Традиционное суспільство Традиції і звичаї сприяють стійкості й рівноваги суспільства. Це можна згадати і первісної громаді, і суспільстві. Традиції — це русла різних течій життя. Традиційні суспільства були у Китаї, Індії, Японії, деяких інших країнах. Майже усіма рисами традиційного суспільства мала Росія. Духовна культура традиційного суспільства, зазвичай, є дуже високої. 3. Потреби та його роль культуре Культура служить засобом задоволення потреб. Потреба — це недолік, потреба у чомусь необхідному. Але від сказати, що потреба — це сама потреба у чимось, тобто. внутрішньо обумовлене стан людини чи навіть почуття, що він усвідомлює як задоволення. Потреба як змушує людини діяти у напрямі її задоволення. Розрізняють вихідні, чи первинні, людській потребі, пов’язані з його біологією і психікою, і вторинні, які створено у ньому життям в суспільстві чи культурою. Потреба будь-яких речах чи діях зробила їх значимими в людини, викликає у ньому інтерес і діяльність, яка то, можливо творчої, і може бути корисними і порожніми клопотами і турботами із задоволенням власних потреб. Те, що є якесь значення в людини і збуджує його інтерес, є цінністю. Світ таких цінностей та його виробництво представляє собою культуру. Отже, маємо такий ланцюжок понять: почуття — потреби — інтереси —цінності — культура. Кожне поняття містить у собі попереднє, а стійкість і тісну зв’язок всіх його ланок в ланцюжку забезпечує традиція як засіб існування культури. Роль традиції у цьому, що вона створює безперервність культури та наступність потреб, інтересів тощо. Традиція — потреба у самої культурі. Її можна подати як «генетику культуры».

4. Культура як система ценностей Иерархия цінностей культури (цивилизации) Чем ближче ієрархія цінностей до загальнокультурної, то вище рівень соціальної культури цього товариства. Проблемі ієрархії цінностей приділяв увагу ще Платон. З того часу пройшли тисячоліття, ієрархія цінностей поступово склалася як наслідок досвіду культурної діяльності багатьох народів. Її можна наступним чином: — сфера життєвих (вітальних) цінностей і благ (житло, харчування, одяг, гігієна, комфорт тощо.); — окремі духовні цінності (наука, мистецтво, принципи управління економікою, політикою, та т.д.); — моральні цінності й передусім визнання цінності особистості як невід'ємного (неотчуждаемого) гідності людини. Натомість сферу моральних цінностей можна как:

— повага до життя (благоговіння перед життям, по висловів А. Швейцера) і до смерті (особиста відповідальність про життя| до відома смерті, яку які з людини зняти неспроможна); — любов істини (щирість, працьовитість і мужність прагнення ній); — любов (вірність, порядність, безкорисливість, повагу особистості іншому человеке).

З цією безпосередньо пов’язаний повагу волі у іншу людину, що стосується сутності людини, оскільки саме стані свободи справжньої, а чи не мнимої, у ньому розкріпачуються найкращі якості. Саме через такі якості, пробуждаемые у людині свободою, забезпечують людяність культури та суспільства взагалі, як і виражено законом вивищення потребностей.

1. Класифікація видів культуры.

1. Види культури як різні ділянки застосування понятия Первая та доступна галузь культури — це видимий нами світ предметів. І ці предмети необов’язково має бути створена людиною. Далекі зірки чи неозоре море є суто природними об'єктами, але ми всі одно сприймаємо в контексті культури. Вони якось названі, пояснити, більш-менш зрозумілі. Це означає, що й нерукотворные, природні предмети ми сприймаємо як культурні освіти. Навколо себе ми бачимо основному лише на світ культурних предметів, чи предметний вид культури. Розмаїття предметного виду культури визначається різноманіттям самої людської діяльності. Дуже важко класифікувати різні види діяльності, як і предметний вид культури. Але умовно це то, можливо застосовно до природи, суспільству, і окремому человеку.

Виды культури стосовно природі У застосування до природі виділяють культуру землеробства, садово-парковую культуру, спеціальне вирощування окремих рослин, і навіть саме рослина (зернові культури, особливі сорти фруктів, і овочів тощо.), рекультивацію ландшафту, тобто. повне чи часткове відновлення певної природної середовища, порушеною попередньої господарської діяльністю. Сюди ж можна вважати і загальну культуру матеріального производства.

Виды культурної діяльність у суспільстві Матеріальне виробництво посередником між суспільством, і природою включає у себе та специфічно громадські види культурної діяльності. До неї належить передусім працю. Ще До. Маркс розрізняв живий і упредметнений працю. Культура живого праці — це культура безпосередньо продуктивної роботи і культура управління виробництвом, будівництвом, транспортом тощо. Тут можна «» більш дробове розподіл: культура керівника, культура чи майстерність будівельника, культура водіння автомобіля тощо. Вочевидь, що в результаті ми то дійдемо сукупності знань, умінь, навичок окремої людини, якої була й визначається її культура і ставлення до праці. Упредметнений працю — це кошти й гармати праці, увесь світ предметів, у яких завмерли зусилля трудилися колись людей. Зрозуміло, що культура предметного, чи упредметненого, світу на що свідчить визначає культуру живого праці, і наоборот.

Понятие культури стосовно окремої людини Природно, що культура окремої людини немає у відриві від перелічених видообразований культури. І все-таки: ні ставлення до природи, ні ставлення до праці або до якимось громадським обов’язків — ніщо не характеризує культуру, як ставлення людини до людини і до самого собі. Поняття «культура» застосовують буквально до кожної людської здібності — тілесної чи духовної (психічної). Людина — це кристал культури, її згусток. Але він також є і душею культури, її джерелом. Це вимагає його всебічну розвиненість, гармонію розуму і первісність почуттів, душі, й тіла. Досягнення такий мети необхідна культура виховання. 2. Предметний і особистісний види культуры.

Предметний вид культури — її видимість. Зрозуміло, культура стає не може існувати без цієї видимості, а й не зводиться до неї. Культура має що й особистісний вид, який присутній у речах. По речі можна судити про рівні інтелектуального, естетичного, морального розвитку її творця, про відносини для людей, про характер епохи. Та й щоб побачити особистісне вираз культури, треба бути особистістю. Кожен бачить особистісний світ культури акурат настільки, наскільки сам є постаттю. 3. Види культури та форми культуры Как людина є єдність зовнішнього й внутрішнього, і культура є таке єдність, тобто. предметного і особистісного видів. Зовнішній, чи предметний, вид культури організований за принципом матеріального існування. Це означає, що провідної ролі у ньому грають закони природного, матеріального світу. Сукупність тих матеріальних цінностей прийнято називати матеріальної культурою. Внутрішній, чи особистісний, вид культури організований за принципом духовного існування. Це означає, що провідної ролі у ньому грають ідеали та мети, спонуки та потягу самої людини, його спектаклі себе і оточуючому її світі. Сукупність духовні цінності прийнято називати духовної культурою. Отже, культура існує у матеріальну годі й духовної формах.

1. Арнольдов А.І. Введення у культурологію. М., 1993. 2. Ерасов Б. С. Соціальна культурологія. У 2 год. М., 1994. Ч.1.

2. Коган Л. Н. Теорія культури. Єкатеринбург, 1993.

3. Коган Л. Н. Соціологія культури. Єкатеринбург, 1992.

4. Рождественський Ю. В. Введення у культурологію. М., 1996.

5. Традиція історія культури. М., 1978.

6. Людина та її цінності. М., 1988. Ч.1.