Висновки. 
Соціальна-економічна та культуро-духовна політика Мазепи

Отже, кінець XVII ст. був надзвичайно важким періодом в українській історії через внутрішні міжусобиці та зовнішню агресію з боку сусідів (поляків, московітів, татар і турок). Українці зазнали величезних людських, соціально-економічних, політично-військових втрат, що могли, врешті-решт, призвести до незворотних процесів.

Науковець Р. Шуст свідчить: «Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. Реалізовуючи свої задуми, гетьман дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержувала нові права та привілеї» .

Таку внутрішню політику І.Мазепи щодо створення міцного підґрунтя гетьманської влади позитивно оцінив відомий історик Л. Мельник: «З метою створення спадкової „родової“ козацької верхівки Мазепа зміцнює й усталює започатковану ще за Самойловича традицію формування верстви військових, бунчукових товаришів. …Гетьман також дбає, щоб новий старшинський стан — землевласників став більш культурним, цивілізованим. За його сприяння старшина посилає своїх синів до Київської академії, колегіумів, за кордон на навчання. З цією ж метою Мазепа закликає до себе на службу чужоземних дворян. Цілеспрямованою становою політикою вже на початку 90-х років XVII ст. гетьман Мазепа зміцнив свою владу, а відтак і державний суверенітет Гетьманщини. …Велика заслуга Мазепи полягає також у тому, що сприяючи створенню стану старшин-землевласників як основи гетьманської державності, він тим самим забезпечив (навіть після своєї поразки) майже 80-літнє подальше існування Гетьманщини…» .

Попри негаразди (неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо), народне господарство розвивалося. В другій половині XVII-першій чверті XVIII ст. збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію зумовило значне розширення оброблюваних площ, відбулося поглиблення спеціалізації окремих районів. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню посівів технічних культур, зокрема, тютюну, льону, коноплі. Сталися зрушення в системах обробітку ґрунту. Нові явища особливо виразно виявились у мануфактурному виробництві, яке розвинулося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Саме поява та функціонування мануфактур активно впливали на руйнацію старих відносин і заміну їх більш прогресивними — буржуазними.

Розвивалася також і національна культура, хоча з 1690 р. значна частина книг, надрукованих чи написаних у «Малоросії», була визнана єретичною, а місцеві вчені викликали в Москві дедалі більшу недовіру. Наприкінці XVII — в першій чверті XVIII ст. цілеспрямовано звужувалося вживання національної мови (особливо в офіційних установах, великих містах тощо), скоротився друк українських книжок, здобуття освіти було взято під нагляд дуже підозрілої й неприязної до «інородців» державної цензури. Одночасно відбувалося «перекачування» інтелектуального потенціалу українців у Росію. Українська Церква підпала під значний вплив Московської патріархії, що не раз викликало невдоволення й протести не тільки серед місцевого духівництва, а й серед широких кіл простих селян.

Разом з тим, опора переважно лише на одну верству (козацьку старшину) тогочасного українського соціуму викликала супротив і неприйняття цієї політики у рядового козацтва, міщанства і селянства.