Твір-нарис із циклу «Митці рідного краю». «Людина, яка була театром» (творче кредо Леся Курбаса)

Твiр-нарис iз циклу «Митцi рiдного краю». «Людина, яка була театром» (творче кредо Леся Курбаса) Творчiсть кожного справжнього митця невiддiльна вiд часу, на який вона припадає. У нiй так чи iнакше вiдбиваються суспiльнi iдеї, iсторичнi подiї, громадськi пристрастi. Але є митцi особливої долi й особливого життєвого призначення. Їм судилося жити i дiяти на стрижнi суспiльного i художнього життя, вiдбиваючи у своїй творчостi найiстотнiшi, найсуттєвiшi тенденцiї розвитку духовної культури.

До таких митцiв належав Лесь Курбас. Коли менi довелося читати про його творчiсть, здалося, що сама бурхлива iсторiя крокує шляхом: такою масштабною, яскравою та багатоплановою ця творчiсть увiйшла в iсторiю українського театру. Звiдси й масштабнiсть вирiшуваних ним проблем, i драматизм першовiдкривача.

Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в мiстi Самборi Львiвської областi. Син галицьких акторiв Ванди i Степана Яновичiв, хлопець ще в дитинствi «захворiв» театром. I хоч батьки не погоджувалися з його вибором, вiн свiдомо обрав нелегкий театральний шлях. Присвятивши всi свої сили театровi, вiн жив ним, розчинявся в ньому, творив його. «Людина, яка була театром» , — так влучно назвав його вiдомий письменник i науковець О. Дейч.

Є такий вислiв схiдних мудрецiв: «Не приведи Господи вам народити ся й жити у часи великих змiн!» Саме у такий час прийшов на українську сцену Лесь Курбас — напередоднi Жовтневої революцiї, що спричинила кардинальний злам в iсторiї українського театру. Митець надихався новими iдеями при розв’язуваннi творчих завдань, прагнув до їх новаторського втiлення. Наступ реакцiї й визрiвання соцiального вибуху у попереднi роки духовної кризи спричинив вiдставання нацiонального театру вiд сусiднiх. Тому, перш за все, на долю Курбаса випала важлива мiсiя його оновлення. Поруч з ним завжди йшли його друзi-однодумцi, його мистецький колектив. Всi вони були вихованцi єдиної школи, заснованої на чеснiй спiвпрацi, законах етики i акторської творчостi.

На його долю випало багато випробувань. Мене навiть вражає: як одна людина була в змозi витримати такi життєвi колiзiї? Слiпуче сяйво Курбасового таланту — i непорозумiння його естетичних звершень, захоплення його творчiстю — i пересуди, суперечки… Все це породило рiзноманiтнi легенди про митця, у яких вiн виступає уособленням iдеалу новатора, самовiддано закоханого в театр, у творчий пошук. В iсторiю українського театру вiн увiйшов як вiдкривач незнаних мистецьких обрiїв, чародiй сцени, вигадник театральних образiв нечуваної виразностi й сили.

Для мене саме цей Курбас — легенда, що живе в уявi ось уже декiлькох поколiнь театральних митцiв. Саме цей Курбас викликає в моїй душi повагу й неприховану гордiсть за те, що його творче життя пройшло в моєму улюбленому театрi iменi Т. Г. Шевченка. Як засновник i органiзатор, творчий та iдейний лiдер театру «Березiль», що згодом був перейменований у театр iменi Т. Г. Шевченка, Лесь Курбас по праву вважається рiдним батьком нашого театру.