Світове господарство — глобальна географічна система та економіко-географічний вимір

Світове господарство — глобальна географічна система та економікогеографічний вимір).

Стандартне визначення світового господарства як сукупності національних господарств, що беруть частку у міжнародному поділі роботи й зв «язаних міжнародними відношеннями, несе занадто вузьке навантаження й не враховує навіть у малій мірі роль просторові й просторової ієрархії у формуванні й функціонуванні світового господарства.

У умовах Сучасної глобалізацію господарської діяльності світове господарство втягує у свою орбіту практично усі види економічної діяльності, роблячи ними прямий чи непрямий вплив. При динамізмі ринкових зон збуту важко провести жорстку стійку між між фірмами, компаніями, підприємствами, що беруть частку у міжнародному обміні чи замикають свою діяльність на внутрішньому ринку.

У підсумку верхні поверхи в просторовій ієрархії займають територіальні й галузеві підсистеми світового господарства — інтеграційні про «єднання, національні господарські комплекси, галузеві й міжгалузеві транснаціональні корпорації (МНК). Більш умовно до підсистем можна віднести найважливіші сфери діяльності - первинні, вторинні, третинні, четвертинні і окремі галузі й види діяльності.

До первинного, за традицією, відносять галузі сільського господарства, рибальський промисел, лісове господарство, гірновидобувна промисловість. До вторинних — усі галузі переробної промисловості. До третинних — транспорт й сферу послуг. До четвертинних — новітнї види інформаційної діяльності, що включають збір, переробку й використання інформації в управлінні, банківсько-фінансової сфері, маркетингу й консалтингових послугах й т.п. До цієї сфери тепер відносять й більшу частину НДДКР — наукових досліджень й дослідно-конструкторських розробок, що зумовлюють упровадження високих технологій й наукомістких виробництв в інші сфери діяльності.

Найважливішу системоутворюючу роль у світовому господарстві грають три типи просторів — географічне, економічне і інформаційне, у рамках які функціонують підсистеми, що забезпечують саме існування світової економіки.

У географічному просторі - це сучасні види транспорту й зв «язку, без які не може нині функціонувати жодний центр економічної діяльності. У світі налагоджена взаємодія міжнародних, національних й локальних видів залізничного, автомобільного, річкового, морського і авіаційного транспорту, трубопроводів й ЛЕП, всіх видів зв «язку. За допомогою супутників зв «язку новітніх кораблів ставши можливий негайний зв «язок практично будь-якого місця на земній кулі із будь-яким іншим. Вантажний й пасажирський транспорт також можуть забезпечити перевезення різних вантажів й людей практично в будь-яке місце — усі залежить лише від порівняння витрат й результатів. Організаційні форми, що утворюють глобальну підсистему транспорту й зв «язку, — це авіакомпанії, судновласницькі фірми, залізничні компанії, системи зв «язку й т.п., чия діяльність регулюється сукупністю міжнародних угод.

У економічному просторі системоутворюючу роль грають світові фінансові інститути, серед які ведуче місце займають Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Генеральна угода із тарифів й торгівлі (ГАТТ), що нині перетвориться в Міжнародну організацію по торгівлі (СОТ), а також центральні банки США (Федеральна резервна система), Великобританії, Франції, ФРН, Японії. Саме ці організації й банки забезпечували фінансові розрахунки у світовому господарстві і стійкість основної валюти, базової для міжнародних розрахунків после скасування «золотого стандарту » , — долара США, фунта стерлінгів й франка, до які прив «язані обмежено конвертовані валюти багатьох країн Співдружності націй й Французького Союзу, а також німецької марки і ієни. З початком ХХI століття таку ж роль може успішно зіграти «євро «- єдина валюта Європейського Союзу. Особливу роль, що стабілізує, у світовій фінансовій системі грають консорціум банків Швейцарії, через її традиційну роль «усесвітнього сейфа », й найбільші страхові компанії світу типу британського «Ллойда » .

Сфера послуг.

Відповідно до марксистської доктрини (у котрої третинному сектору, як нематеріальному виробництву, узагалі не були місця) сфера матеріального виробництва ділиться не сектори: сільське й лісове господарство, добувна промисловість, обробляюча промисловість й вантажний транспорт (іноді включався пасажирський транспорт загального користування). Таким чином, транспорт також розглядалася Яка галузь матеріального виробництва. Цим як бі підкреслювалася виробнича детермінованість господарства. У сучасних умовах, коли на передній план усе более виступають соціальні проблеми, структура господарства розглядається уже інакше. Первинний сектор — це галузі, безпосередньо зв «язані із природними ресурсами, — видобувна промисловість, сільське, лісове, рибне господарства; вторинний сектор — обробна промисловість, націлена на виготовлення кінцевого продукту; третинний сектор, чи сфера послуг, — невиробнича сфера діяльності, спрямована на створення умів для функціонування господарства й життєдіяльності населення. (З цієї третинної сфери виділяють й четвертинну сферу — науку, чи наукові дослідження й дослідноконструкторські розробки — НИОКР).

Звідси випливає, що й транспорт, та і усю виробничу інфраструктуру можна й варто віднести до невиробничої сфери. Це перша, «систематизаційна », особливість третинного сектора. Далі треба відзначити темпи опереджаючого розвитку третинного сектора економіки в країнах — членах Організації економічного співробітництва й розвитку (промислово розвинені країни Заходу).

І, нарешті, третя особливість — інтенсивна зміну внутрішньої покомпонентної структури третинного сектора — зростання ролі виробничих послуг, що забезпечують кардинальні зрушення в галузевий, територіальній й організаційній структурі основних виробничих галузей. Ці зміни в складі третинного сектора проявилися за останні 15−20 років. Виробничі послуги не лише не залежать від рівня основного виробництва, але й стають галузями, що саморозвиваються, що усє в більшому ступені визначають, що й як робиться. Наприклад, у Великобританії число зайнятих у сфері виробничих послуг за 1980;1995 частка виросло на 40% (на 1720 тис. Чоловік), тоді як у сфері особистих послуг лише на 15% (на 600 тис. чоловік).

З середини 70-х років, товарна частина зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн був збитковою, тоді як сервісна частина завжди зводилася із перевищенням прибутків над витратами (дивуватися таблицю 1).

Звичайно виробничі послуги розрізняють у такий спосіб: а й у сфері споживання (ринкового попиту); б) у сфері постачання; в) виконуючу посередницьку роль (забезпечення інформаційних, телекомунікаційних, транспортних, комп «ютерних послуг, створення організаційно-підприємницького середовища). Ці властивості виробничих послуг у кінцевому рахунку забезпечують доставку виробничих товарів на принципово новому якісному рівні - более швидко, надійно, на великі відстані, дешевше, з поліпшенням інформованості клієнтури про альтернативні джерела обслуговування.

Таблиця 1.

|Роки | Зовнішньоторговельний | баланс | | | Товарна частина | Сервісна частина | | 1970 |8 |2 | | 1975 | -31 | 5 | | 1980 | -83 | 19 | | 1985 | -56 | 17 | | 1990 | -40 | 18 |.

Динаміка зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн.

(млрд.долл).

За останні два-три десятиліття в ряді найбільш розвинених в економічному відношенні країн відбулися швидкий ріст й зміну структури третинного сектора.

Так, якщо порівняти зміни структури зайнятості економічно активного населення двох регіонів — Західної й Східної Європи, тих розрив між ними нараховує приблизно 30 років (табл.2).

Щоб зрозуміти заподій величезних змін, котрі відбулися у структурі виробництва за останні десятиліття, треба розкрити поняття — постіндустріальний етап розвитку, на який перейшли промислово розвинені країни Заходу й так називані країни нової індустріалізації. Настання цого етапу зв «язане насамперед з зміною попиту на споживчому ринку товарів й послуг (а чи не із досягненнями науково-технічного прогресу, на думку багатьох дослідників; ці досягнення дуже важливі, надають величезний ефект зворотного зв’язку на самий розвиток, але й по своїй суті вторинні), переходом суспільства від задоволення потреб «Першого кола «(життєзабезпечення), що має свої досить вузькі межі, до потреб «іншого кола «(чи — «вільного години »), що по суті безмежні. (Цей етап, що наступивши з 70 років, ще називають етапом інформаційних потреб.) З рештою решт ці зміни в потребах суспільства визначаються змінами структури витрат сімейного бюджету. По підрахунках академіка С. Шаталина, у Росії протягом усього радянського й пострадянського періоду частка витрат на харчування в сімейному бюджеті не опускалося нижче 60%, а іноді піднімалася й до ¾, тоді як на Заході вона в $ 20 років знизилася до 20% .

Таблиця 2.

Структура зайнятості населення по секторах господарства в Західної і.

Східної Європі (%).

|Сектори | Східна | Європа | Західна | Європа | | господарства | 1955 р. | 1995 р. | 1955 р. | 1995 р. | | Третинний | 23 | 40 | 38 | 62 | | Промисловість й | 30 | 43 | 42 | 30 | |будівництво | | | | | | Сільське господарство | 47 | 17 | 20 | 8 |.

Саме нові споживи суспільства викликали масовий перехід виробництва від принципу «економії масштабу «(випуск масової серійної продукції) до принципу «економії розмаїтості), до попиту на продукцію відносно дорогу, що випускається невеликими партіями, цивільну і інноваційну. Вартість одиниці продукції, що випускається, різко зросла, що викликало корінну перебудову всього логістично-розподільчого апарата. За даними професора Н. В. Алисова вартість 1 т традиційної промислової продукції в 1995 році в тис. дол. складала: залізної рудій — 0,02, цементу — 0,023, природного газу (1 тис. м3) — 0,08, мінеральних добрин — 0,1, нафти — 0,12, сталі - 0,2. Вартість ж інноваційної («нової «) продукції рівнялася: пластмас й синтетичних смол — 1,0, хімічних волокон — 10,0, автомобілів — 15,0, електронного устаткування — 100,0, суперкомп’ютерів — 25 000.

Структурно постіндустріальне сус-пільство в результаті цих процесів теж неминуче змінюється: зростає так називаний середній клас, що забезпечує стабільність усього суспільства, його стійкий еволюційний розвиток, значне поліпшення криміногенної обстановки.

І лише в цих умовах створюються передумови для кардинальних змін структури матеріального виробництва — й галузевої, й організаційної, а поступово — й територіальної. Одним з яскравих ознак постіндустріального розвитку є ріст значення дрібного підприємництва, более відкрито до впровадження інновацій, более гнучкого стосовно мінливого попиту на споживчому ринку, що відповідає, нагадаємо, переходові до принципу «економії різноманіття «(табл. 3).

Таблиця 3.

Малі підприємства в економіці ряду країн у 1996 р.

|Країни | Кількість | малих підприємств| Частка малих | Частка малих | | | | |підприємств у |підприємств у | | | | |чисельності |ВВП, % | | |у тис. |на 1000 жителів |зайнятих, % | | |Великобританія | 2630 | 46 | 49 | 53 | |Німеччина | 2290 | 37 | 46 | 54 | |Італія | 3920 | 68 | 73 | 60 | |Франція | 1980 | 35 | 54 | 62 | |Країни ЄС у | 15 770 | 45 | 72 | 67 | |цілому | | | | |.

Новий етап розвитку комунікаційних послуг поступово заміняє (частково) транспортні послуги. Це дозволяє співробітникам фірм «піти «з великих міст, зберігаючи при цьому повний контакт з своїм офісом. При цьому використовується оптико-волоконна система зв «язку, що дозволяє одночасно звістки 100 тис. телефонних розмов. Одержують поширення так називані відеоконференції, що заміняють особисті контакти. У Великобританії уже обладнано 250 спеціальних помешкань для таких «заочних «конференцій. За даними експертів, двочасова заочна конференція філій фірми обходитися в 2−3 тис. фунтів стерлінгів замість 15 тис., у котрі обходитися звичайна нарада. Відзначається особлива роль бізнесу-центру в Шенноні (Ірландія), де створений допоміжний електронний офіс для змішаних фірм з центрами по обох сторони Атлантики (розрив у години — 5 часів). Такий центр забезпечує майже цілодобову роботу цих фірм.

До виробничих послуг можна віднести й фінансово-кредитну сферу, що знаходить своє вираження в концентрації й міжнародному переплетенні капіталів й великі банківських центрів, й зосереджена в першу чергу в країнах Західної Європи (приблизно 1/3 всіх активів великого банківського капіталу), у Японії (¼) й США (1/5) (див. таблицю 4).

Таблиця 4.

Найбільші банківські центри Західної Європи, 1995 р.

|Центри | А до т |й у і | Прибутковість | | | млрд. дол. | Ріст до рівня 1980 р., % | активів, % | | Париж | 2610 | 177 | 0,30 | | Франкфурт | 1963 | 225 | 0,34 | | Лондон | 1431 | 170 | 1,28 | | Мюнхен | 715 | 238 | 0,36 | | Брюссель | 633 | 226 | 0,43 | | Амстердам | 508 | 185 | 0,69 | | Мілан | 421 | 141 | 0,50 | | Рим | 325 | 103 | 0,27 | | Мадрид | 299 | 149 | 0,80 | | Відень | 281 | 158 | 0,33 | | Стокгольм | 275 | 117 | 1,08 | | Берлін | 216 | 349 | 0,81 | | Лісабон | 176 | 391 | 0,88 |.

Головними банківськими центрами, як й слід було б очікувати, є Париж, Лондон й Франкфурт, причому лондонські банки в цілому домоглися найвищої прибутковості своїх активів. Головна позиція Лондона як високоефективного фінансового центру, мабуть, й впливає на незгоду Великобританії приєднатися до валютного союзу ЄС, утворення якого намічено на вушко 1999 р.

Високі темпи нарощування активів у банківських центрах Німеччини зв «язані із про «єднанням країни, а Брюсселя із його положенням як центру Європейського Союзу.

Важливу роль у сфері розподільних послуг грає внутрішня торгівля, що ділиться на оптову й роздрібну (Табл. 5).

Таблиця 5.

Зовнішня торгівля в країнах Європейського Союзу.

|Галузі | Кількість підприємств | Кількість зайнятих | Оборот | | Третинний сектор у | 10 млн | 47 млн | 8042 млрд екю | |цілому до того числі | | | | | оптова торгівля | 11,7% | 13,5% | 29,4% | | роздрібна торгівля | 32,4% | 26,4% | 17,4% | | кредитна сфера | 9,9% | 12,7% | 25,6% |.

Між країнами є значні розходження по співвідношенню числа зайнятих у роздрібній й оптовій торгівлі. як видно із таблиці 5, у цілому по Європейському Союзі це співвідношення складає 2:1, однак у Бельгії й Данії число зайнятих в обох галузях майже однаково, у Швеції перевершує лише на ¼, тоді як у Греції в 3 рази, у Великобританії в 2,6 рази, США майже в 3 рази.

Розходження в показниках насиченості підприємствами роздрібної торгівлі показані в таблиці 6.

Таблиця 6.

Роздрібна торгівля в деяких країнах Західної Європи, 1995 р.

|Країни | Кількість підприємств, | Кількість підприємств | Кількість зайнятих на | | |тис. |на 1000 жителів |10 підприємств | | Італія | 890,4 | 15,6 | 22 | | Іспанія | 555,5 | 14,2 | 23 | | Португалія | 123,5 | 12,5 | 25 | | Франція | 343,8 | 5,9 | 47 | | Нідерланди | 102,0 | 6,6 | 58 | | Данія | 38,4 | 7,4 | 48 | | Німеччина | 408,4 | 5,0 | 70 | | Австрія | 30,7 | 3,8 | 83 | | Великобританія | 213,0 | 3,7 | 111 |.

З таблиці видно, що країни Південної Європи мають величезне число дрібних торгових точок, в годину як у Великобританії й Німеччини роздрібна торгівля более сконцентрована. У Південної Європі число підприємств оптової торгівлі відносно невелике — 10−18%, у країнах Північної Європи — 30−50%, що зв «язано із роллю імпортних товарів на внутрішньому ринку. У висновку варто підкреслити, що розвиток третинного сектора, що випереджає, й особливо сфери виробничих послуг, є неминучою умовою й передумовою цивілізованого переходу економіки до ринковому, постіндустріальному етапу розвитку.

Міжнародна торгівля.

Міжнародний географічний поділ роботи базується на прагненні людства до усі більшої ефективності ведення господарства, а останньому десятилітті й до забезпечення усі більшої розмаїтості запропонованих на світовому ринку продуктів й товарів, що прийшло на зміну масовості (серійності) виробництва. Таким чином, й в міжнародному обміні принцип економіки масштабу (economy of scale) почав витискатися іншим принципом — економіки різноманіття (economy of scopo).

Цей принцип привів до повної відмови, навіть у теорії, від можливості того, що кожна національна економіка спроможна покрити всю розмаїтість попиту. Більш цього у умовах постіндустріального суспільства йде поглиблення спеціалізації виробництва, що завжди лежало замкнене в основі поглиблення й диверсифікації міжнародного поділу роботи, що на сучасному етапі стає усі более детальним й более «адресним ». Відбувається не лише спеціалізація на виробництві готових продуктів, але й й на деталях, напівфабрикатах, окремих стадіях й елементах виробництва тієї чи іншої продукції. У основі спеціалізації тепер не лише кількісні (зробити понад й по более низькій ціні), стільки якісні критерії (наукоємкість, надійність, «чистота «й т.д.).

Саме тому на взаємну торгівлю між промислово розвиненими країнами Заходу припадає уже майже 60% обороту світової торгівлі. Найбільше зріле економічне інтеграційне угруповання сформувалося саме в Західної Європі, тоді як міцність між країнами, що розвиваються, дуже невелика й схильна впливу політичних й кін «юнктурних економічних коливань.

сучасний етап розвитку зовнішньоекономічних зв «язків характеризується їхній багатовидністю.

Товарні потоки чи товарообмін. Нові тенденції економічної взаємодії держав, зміни структури міжнародних економічних зв «язків виявляється особливо яскраво в зовнішній торгівлі товарами, а й у масштабах й структурі міжнародних транспортних повідомлень, що забезпечують реалізацію сформованих зовнішньоторговельних зв «язків. Одна із важливих особливостей сучасного етапу світового економічного розвитку — более високі, чим у промислового виробництва темпи зростанню міжнародної торгівлі. У 1995 р. вартість товарного експорту склала 4875 млрд дол., експорту послуг — 1230 млрд долл.

На 25 ведучих країн припадало 85,3% світового експорту й 83,8% імпорту. По деяким з них ці показники склали: Німеччина — 11,6% й 10,7%, Франція — 6,0% й 6,3%, Великобританія — 5,2% й 5,8%.

Незважаючи на процес утягування, що прискорився, національних економік у систему міжнародної торгівлі, світовий товарообіг відрізняється високою територіальною концентрацією — на п «ять найкрупніших експортерів припадає майже половина про «єму світового товарообігу. У тієї ж годину відбувається певна просторова дисперсія товарних потоків — сумарна частка головних потоків (кожний более 1% світового зовнішньоторговельного обороту) складала 1970;го р. 29,3%, у 1980 р. — 26%, у 1995 р. — 20%. Одночасно відбуваються певні зміни пропорцій між потоками (табл.7).

Цікаво відзначити, що серед головних товаропотоків переважають зв «язку між країнами, що сусідять, хоча їхня питома ваги в товарообігу й знижується. Серед 15 головних міжкражїнних взаємодій — дів «ять сусідські, що зв «язано із особливостями інтеграційних процесів: принципова однотипність складних багатогалузевих господарств розвинених країн не лише не перешкоджає грузоообміну, а навіть є типологічною ознакою інтеграції.

Таблиця 7.

|Країни-партнери | 1980 р. | 1995 р. | | Німеччина — Франція | 2,1 | 1,6 | | НімеччинаВеликобританія | 1,2 | 1,6 | | Німеччина — Італія | 1,4 | 1,0 | | Франція — Італія | 1,2 | 1,0 | | США — Великобританія | 1,3 | 0,8 | | Німеччина — Бельгія | 1,3 | 0,6 | | США — Німеччина | 1,2 | 0,6 | | Нідерланди — Бельгія | 1,0 | 0,6 |.

Співвідношення головних міжкраїнних товаропотоків.

(у % до світового підсумка).

Для більшості країн світу міжнародний товаробмін залишається основною формою зовнішньоекономічних зв «язків. Рівень участі в географічному поділі роботи, чи так називану відкритість економіки, відбиває показник обміну експорту і імпорту товарів й послуг, віднесений ВВП чи до чисельності населення. Жодна навіть сама розвинена в економічному відношенні країна не може ефективно робити усі види споживаної продукції. Рівень втягненності в міжнародний поділ роботи залежить у першу чергу від рівня розвитку продуктивних сил. Тому промислово розвинені країни займають головні позиції в міжнародному товарообігу, спеціалізуючись головним чином на постачаннях продукції високої технології - машин, електронного устаткування, продукції фармацевтики й тонкої хімії.

Таблиця 8.

Динаміка експортної квоти промислово розвинених країн (% до ВНП).

|Країни | 1970 р. | 1995 р. | | Італія | 15,4 | 25 | | Франція | 16,3 | 26 | | Великобританія | 23,2 | 29 | | Німеччина | 21,2 | 33 | | Швеція | 24,1 | 35 | | Нідерланди | 44,8 | 59 |.

Для визначення ступеня утягнутості господарства тієї чи іншої країни в світогосподарчу систему частіше усього використовують так називану експортну квоту господарства — показник, обумовлений як ставлення вартості експорту товарів й послуг до валового внутрішнього продукту в порівняних цінах (табл.8). Експортна квота за 1975;1995 р. виросла із 12% до 22%, по товарному експорті (без палива) з 8% до 13%, по експорті послуг з 1,5% до 3%. У світовому експорті зросла частка продукції машинобудування, автомобілів, електронного устаткування, хімікаліїв, текстильних виробів, обробленої деревини, папери, скоротилася частка кольорових металів, стали, продовольчих товарів.

Список використаної літератури:

1. Економічна географія розвинених країн. /С.И.Ледовских,.

М.С.Рожин/, М., 1982.

2. Кузнєцов О.П. Хрестоматія з економічної географії розвинених країн, М., 1985.

3. Ліпець Ю.Г. та інших. Географія світового господарства. Навчальний посібник для вузів. — М., Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 1999.

4. Родіонова І.А. Економічна географія окремих розвинених країн. ;

Донецьк, 1992.