Петро Великий (1672-1725)

Петр I Великий (1672−1725)

.

Российский цар з 1682 (правив із 1689), перший російський імператор (з 1721), молодший син Олексія Михайловича. Провів реформи управління (створено Сенат, колегії, органи вищого державного контролю та політичного розшуку; церква підпорядкована державі; проведено розподіл країни на губернії, вибудувана найновіша столиця — Санкт-Петербург). Застосовував досвід західноєвропейських країн розвитку промисловості, торгівлі, культури. Проводив політику меркантилізму (створення мануфактури, металургійних, гірських та інших заводів, верфей, пристаней, каналів). Очолював російську армію Азовських походах 1695−1696, Північної війні 1700−21, Прутском поході 1711, Перській поході 1722−23 та інших.; командував військами під час взяття Нотебурга (1702), в боях при буд. Лісова (1708) й під Полтавою (1709). Керував будівництвом флоту і створення регулярного війська. Сприяв зміцненню економічного і політичного становища дворянства. З ініціативи Петра I відкриті багато навчальними закладами, Академія наук, прийнята громадянська абетка тощо. буд. Реформи Петра I проводилися жорстокими засобами, шляхом крайнього напруги матеріальних й людських сил, гноблення народних мас (подушна подати та інших.), що волочило у себе повстання (Стрелецкое 1698, Астраханське 1705−06, Булавинское 1707−09 та інших.), нещадно подавлявшиеся урядом. Будучи творцем могутнього абсолютистського держави, домігся визнання за Росією країнами Зап. Європи авторитету великої державы.

* * *.

ПЕТР I ВЕЛИКИЙ [30 травня (9 червня) 1672, Москва — 28 січня (8 лютого) 1725, Санкт-Петербург], російський імператор. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з М. До. Наришкіної (див. Нарышкины).

Детство, юність, образование Лишившись в 1676 батька, Петро до десятиріччя виховувався під наглядом старшому братику царя Федора Олексійовича, вибравши йому в вчителя піддячого Микиту Зотова, обучавшего хлопчика грамоті. Коли 1682 Федір помер, престол мав успадковувати Іван Олексійович, але, оскільки вона вирізнявся слабким здоров’ям, прибічники Наришкін проголосили царем Петра. Проте Милославськ, родичі першої дружини Олексія Михайловича, з не змирилися й спровокували стрілецький бунт, під час яких десятирічний Петро став свідком жорстокої розправи над близькими йому людьми. Ці події залишили у пам’яті хлопчика незабутній слід, позначившись і вкриваю його психічному здоров’я, і світогляді. Результатом бунту був політичний компроміс: на трон були зведено разом Іван і Пьотр, а правителькою названа їх старша сестра царівна Софія Олексіївна. Відтоді Петро матері жили, в основному селах Преображенском і Измайлове, з’являються у Кремлі тільки до участі у офіційних церемоніях, які відносини з Софією ставали дедалі більше ворожими. Ні світського, ні церковного систематичного освіти майбутній цар недоотримав. Він було надано сама собі і, рухливий і енергійний, багато часу провів у іграх з однолітками. Пізніше і було дозволено створити власні «потішні» полки, із якими грав бою маневри і що згодом стали основою російської регулярного війська. У Измайлове Петро виявив старий англійський ботів, котрий за його наказу відремонтували і випробували на р. Яузі. Незабаром він потрапив у Німецьку слободу (див. Кукуй), де уперше познайомився з європейським побутом, відчув перші серцеві захоплення і завів друзів серед європейських купців. Поступово навколо Петра склалася компанія приятелів, з якою провів усі вільний час. Торішнього серпня 1689, коли перед ним дійшов слух про підготовку Софією нового стрілецького бунту, він втік в Троице-Сергиев монастир, куди щодо нього прибули з Москви вірні полиці та частина двору. Софія, відчувши, що сила за брата, спробувала примирення, але було пізно: її було звільнено влади і ув’язнили в Новодівичий монастырь.

Начало самостійного правления Во другої половини 17 в. Росія переживала глибоку кризу, пов’язані з соціально-економічним відставанням від передових країн Європи. Петро з його енергією, допитливістю, інтересом до всього нового виявився людиною, здатним вирішити стояли перед країною проблеми. Але спочатку вона передоручив управління країною матері та дядькові, Л. До. Нарышкину (див. Наришкін). Цар як і мало бував у Москві, хоча у 1689 на вимогу матері одружився з Є. Ф. Лопухиной. Петра залучали морські забави, і він надовго їхав у Переславль-Залесский й у Архангельськ, де брав участь у будівництві й випробування кораблів. Лише 1695 вирішив зробити справжній військовий похід на турецьку фортеця Азов. Перший Азовський похід закінчився невдачею, після чого Воронежі був спішно побудований флот, і під час другого походу (1696) Азов узяли. Тоді ж було засновано Таганрог. Це була перша перемога молодого Петра, значно яка зміцнила його авторитет. Невдовзі по повернення столицю цар вирушив (1697) з великим посольством зарубіжних країн. Петро побував на Голландії, Англії, Саксонії, Австрії, але Венеції, навчався корабельному справі, працюючи на верфях, ознайомився з технічними досягненнями тодішньої Європи, її способом життя, політичним пристроєм. Під час його закордонної поїздки було закладено основа союзу Росії, Польщі й Данії проти Швеції. Звістка новому стрілецький бунті змусило Петра повернутися до Росії (1698), де він із надзвичайної жорстокістю розправився із повсталими (див. Стрелецкое повстання 1698).

Первые преобразования За кордоном основному склалася політична програма Петра. Її кінцевою метою було створення регулярного поліцейської держави, заснованого на загальним йому служінні, держава розумілося як «загальне добро». Сам цар вважав себе першим слугою батьківщини, який власним прикладом мав вчити підданих. Нетрадиційне поведінка Петра, з одного боку, руйнувало століттями складывавшийся образ государя як сакральної постаті, і з інший — викликало протест частина суспільства (насамперед старообрядців, яких Петро жорстоко переслідував), видевшей в царя антихриста.

Реформы Петра почалися зі запровадження іноземного сукні і наказу голити бороди всім, крім селян духівництва. Так спочатку російське суспільство виявилося розділеним на дві нерівні частини: одній (дворянство і верхівка міського населення) призначалася насаджувана згори європеїзована культура, інша зберігала традиційний спосіб життя. У 1699 було також здійснено реформу календаря. У Амстердамі було створено друкарня на видання світських книжок російською, грунтується перший російський орден — Св. Апостола Андрія Первозванного. Країна мала потребу у своїх кваліфікованих кадрах, і цар розпорядився відправити навчання зарубіжних країн юнаків з знатних сімейств. У 1701 у Москві був відкрита Навигацкая школа. Почалася і реформа управління. Після смерті 1700 патріарха Адріана нового патріарха обирати відмовлялися, і Пьотр створив Монастирський наказ для управління церковним господарством. Пізніше замість патріарха було створено синодальне правління церквою, сохранявшеся до 1917. Поруч із першими перетвореннями інтенсивно йшла підготовка до війни зі Швецією, навіщо попередньо було підписано мирний договір з Турцией.

Уроки Північної войны Война, головна мета якого було закріплення Росії на Балтиці, почалося з поразки російської армії під Нарвою в 1700. Однак це урок пішов Петру про запас: вона зрозуміла, що причиною поразки насамперед у відсталості російської армії, і із більшою енергією розпочав її переозброєння і створення регулярних полків, спочатку шляхом збирання «даточных людей», і з 1705 з допомогою запровадження рекрутської повинності. Почалося будівництво металургійних і збройових заводів, які постачали для армії високоякісні гармати і стрілецьку зброю. Похід шведських військ на чолі з королем Карлом XII на Польщу дозволив російської армії здобути перші перемоги над противником, захопити і спустошити значну частину Прибалтики. У 1703 у гирлі Неви Петро заснував Санкт-Петербург — нову столицю Росії, котра, за задуму царя мала стати зразковим городом-«парадизом». У ці ж роки Боярську думу змінила що складалася з членів найближчого оточення царя Консилия міністрів, поруч із московськими наказами у Петербурзі створювалися нові установи. У 1708 країна поділили на губернії. У 1709 після Полтавського бою настав перелом у війні та цар зміг більше уваги приділяти внутрішньополітичним делам.

Реформа управления В 1711, вирушаючи у Прутський похід, Петро заснував Правительствующий сенат, мав функції головного органу виконавчої, судовій і законодавчій влади. З 1717 почалося створення колегій — центральних органів галузевого управління, заснованих принципово інакше, ніж старомосковские накази. Нові органи виконавчої влади — виконавчі, фінансові, судові справи і контрольні — створювались і на місцях. У 1720 було видано Генеральний регламент — детальна інструкція щодо роботи нових установ. У 1722 Петро підписав Табель про ранги, определившую порядок організації військової техніки та статской служби й що діяла до 1917. Ще раніше, в 1714, було видано Указ про єдиноспадкуванні, уравнявший прав власників маєтків і вотчин. Це мало важливого значення на формування російського дворянства як єдиного повноцінного стану. Але першочергового значення для соціальної сфери мала податная реформа, що розпочалася 1718. У Росії її було запроваджено подушна подати з осіб чоловічої статі, навіщо проводилися регулярні переписом населення («ревізії душ»). У результаті реформи було ліквідовано соціальна категорія холопів і уточнено соціальний статус деяких інших тих категорій населення. У 1721, по закінченні Північної війни Росія було проголошено імперією, а Сенат удостоїв Петра титулами «Великий» і «Батько отечества».

Преобразования в экономике Петр I чітко розумів необхідність подолання технічної відсталості же Росії та всіляко сприяв розвитку російської в промисловості й торгівлі, зокрема зовнішньої. Його заступництвом користувалися багато купці і промисловці, серед найбільш відомі Демидови. Було побудовано багато нових заводів і фабрик, постали нові галузі промисловості. Проте її розвиток за умов війни призвело до пріоритетного розвитку галузей важкої індустрії, котрі за закінченні війни існувати без підтримки держави було неможливо. Фактично закріпачене становище міського населення, високі податки, насильницьке закриття Архангельського порту та інших урядові заходи сприяли розвитку зовнішньої торгівлі. У цілому нині що тривала протягом 21 року виснажлива війна, вимагала великих капіталовкладень, одержуваних у основному шляхом надзвичайних податків, призвела до фактичному зубожіння населення країни, масовим пагонам селян, руйнування торговців і промышленников.

Преобразования у сфері культуры Время Петра I — цей час активного проникнення російську життя елементів світської європеїзованої культури. Стали з’являтися світські навчальними закладами, заснована перша російська газета. Успіх службовими щаблями Петро поставив для дворян залежить від освіти. Спеціальним указом царя були запроваджені асамблеї, які представляли нову для Росії форму спілкування для людей. Особливого значення мало будівництво кам’яного Петербурга, у якому приймали участь іноземні архітектори і який здійснювалось за розробленого царем плану. Їм створювалася нова міська середовище з незнайомими колись формами побуту, проведення часу. Змінилося внутрішнє оздоблення будинків, спосіб життя, склад харчування тощо. Поступово в освіченою середовищі складалася інша система цінностей, світосприймання, естетичних уявлень. У 1724 грунтувалася Академія наук (відкрилась у 1725).

Личная життя царя По поверненні з Великого посольства Петро остаточно порвав із нелюбимої першої дружиною. Згодом він зійшовся з полоненої латышкой Мартою Скавронской (майбутня імператриця Катерина I), з якою вінчався в 1712. Вона народила йому кількох дітей, у тому числі вижили лише дочки Ганна і Єлизавета (майбутня імператриця Єлизавета Петрівна). Петро, очевидно, був дуже прив’язаний зі своєю другої дружини й у 1724 коронував її імператорської короною, маючи намір заповідати їй престол. Проте незадовго на смерть він дізнався про зраду дружини з У. Монсом. Не складалися й стосунку царя із сином від першого шлюбу, царевичем Олексієм Петровичем, який загинув при не з’ясованих обставинах, у Петропавлівської фортеці в 1718. Сам Петро помер від мочеиспускательных органів, не залишивши завещания.

Итоги петровських реформ Важнейшим результатом перетворень Петра було подолання кризи традиціоналізму шляхом модернізації країни. Росія стала повноправною учасницею міжнародних відносин, що активну зовнішній політиці. Значно виріс авторитет Росії у світі, а сам Петро став багатьом зразком государя-реформатора. При Петра було закладено основи російської національної культури. Цар створив також систему управління і адміністративно-територіального розподілу країни, зберігалося протягом довгого часу. Разом про те, головним інструментом проведення реформ було насильство. Петровські реформи як не позбавили країну від сформованій раніше системи соціальних відносин, втіленої в кріпосництві, але, навпаки, консервували та укріпили його інститути. У цьому полягала головне протиріччя петровських реформ, передумови майбутнього нового кризиса.

Сочинения:

Письма й паперу імператора Петра Великого. Т. 1−7. СПб., 1887−1917. Т. 8−12. М., 1946;1975.

Список литературы

Устрялов М. Р. Історія царювання Петра Великого. СПб., 1859−1863. Т. 1−4, 6.

Соловьев З. М. Публічні читання про Петра Великому. М., 1984.

Ключевский У. Про. Курс російської історії. Ч. 4 // Тв. М., 1958. Т. 4.

Павленко М. І. Петро Великий. М., 1989.

Анисимов Є. У. Час петровських реформ. Л., 1989.

Масси Р. Петро Великий. Смоленськ, 1996. Т.1−3.