Особливості функціонування промислового комплексу України в 1991-2005 роках

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні положення

2. Динаміка обсягів промислового виробництва та рентабельності. Паперові прибутки

3. Динаміка цін та структурні зміни в промисловості

4. Вдосконалення економічного механізму господарювання

5. Динамічний аналіз продуктивності промислового комплексу як багатогалузевої виробничої системи Висновок Література

Вступ

Тема курсової роботи «Особливості функціонування промислового комплексу України в 1991 — 2005 роках» .

Новітня економічна історія України почалася створенням незалежної держави після розвалу Радянського Союзу в 1991 р. В 1992 р. Росія стала ініціювати відокремлення своєї грошової системи, підштовхуючи тим самим інші країни СНД до виходу з цієї системи. В кінці першого кварталу 1992 р. Україна узгодила умови свого виходу з Кабінетом Міністрів і Центральним банком Росії.

Мета роботи — проаналізувати функціонування промислового комплексу України за 1991 — 2005 роки, дати оцінку роботи усієї промисловості держави за зазначені роки.

1. Загальні положення

Як видно з таблиці 1.1, основним видом економічної діяльності в Україні є промисловість. Станом на 2004 р. вона забезпечувала майже 48% випуску продукції, послуг, 28,3% валової доданої вартості і 36,1% фонду оплати праці. Тому, в першу чергу, розглянемо динаміку основних господарських показників саме для промисловості.

Слід зауважити, що основні результати господарської діяльності промислових підприємств в 1990;ті і на початку 2000;х pp. характеризувалися значною кількістю факторів, таких як: ціновий, падіння виробництва, скорочення зайнятості, зростання собі вартості, падіння продуктивності праці та реальної заробітної плати, різний рівень концентрації виробництва та монополізму в окремих галузях, зміни правових умов господарчої діяльності, посилення тиску зовнішньоекономічної та технологічної конкуренції тощо. Далеко не останнє місце в цьому переліку займає податково-амортизаційна політика.

Таблиця 1.1 — Структура випуску продукції (послуг) та валової доданої вартості r Україні у фактичних цінах, %

2. Динаміка обсягів промислового виробництва та рентабельності. Паперові прибутки

Динаміка обсягів виробництва в цілому по промисловості України та окремих її галузях за період з 1990 р. по 2000 р. подана в таблиці 2.1, а за період з 1985 р. по 1997 р. — на графіках рисунка 2.1.

Як видно, перші ознаки спаду в 1990;1991 pp. проявили паливна промисловість та чорна металургія. Падіння обсягів виробництва металургійної продукції зумовлене технологічною відсталістю галузі, а також високим рівнем її монополізації і підвищеними витратами матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших ресурсів.

В 1992 р. почалося падіння виробництва в хімічній, нафтохімічній та харчовій промисловості, в 1993 р. — в промисловості будівельних матеріалів та легкій, а в 1994 р. — вже в машинобудуванні та металообробці, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості. Першою, після падіння виробництва на 58% порівняно з 1990 р., почала підніматися чорна металургія: в 1996 р. і за п’ять місяців 1997 р. вона показала приріст до попереднього року відповідно 11,9 і 8%. За нею ознаки зростання виробництва показала паливна промисловість: за п’ять місяців 1997 р. тут виробництво збільшилося на 4% до відповідного періоду минулого року. В інших галузях падіння виробництва продовжувалося, хоча його темпи значно уповільнилися, аж до 1999;2000 pp.

Таблиця 2.1 — Динаміка індексів обсягів виробництва продукції (Iq) та рентабельності ® за галузями в1990;2000 pp.

Рис. 2.1 — Індекси обсягів виробництва в цілому по промисловості України та окремих її галузях (1985 р. = 100)

Особливістю економічної кризи в економіці України є те, що значне падіння виробництва супроводжувалося високим рівнем рентабельності. Як видно з таблиці 2.1, в 1994 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва в цілому по промисловості зменшилися на 40,5%, а рентабельність збільшилася в 1,47 разів (з 16,8% до 24,7%). Для чорної металургії та хімічної промисловості при зменшенні обсягів виробництва відповідно на 56,9% і 55,2% рентабельність збільшилася відповідно в 1,76 разів (з 12,6% до 22,2%) та в 1,68 разів (з 16,6% до 27,9%). Аналогічна картина була характерною і для інших промислових галузей. Це суперечило здоровому глузду та логіці економічних взаємозв'язків мікрота макроекономічних параметрів і свідчило про втрату керованості народним господарством в умовах непередбачених гіперінфляційних процесів. При цьому відбувався стихійний перерозподіл сили впливу різних галузей, їх частки в загальних обсягах промислового виробництва, прибутку, фонду оплати праці тощо.

Рис. 2.3 — Динаміка звітної та реальної рентабельності, а також індексів обсягів виробництва (Iq) та їх щорічних приростів (? Q) для всієї промисловості

Порівняльні розрахунки звітної та реальної рентабельності подані на рисунку 2.3 та в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 — Звітна та «реальна» рентабельність за галузями промисловості, %

¹П’ять місяців.

²Звітна рентабельність (R₃).

³'⁴ Реальна рентабельність (R_P) при частці умовно-постійних витрат в собівартості (К_п), що дорівнюють 0,5 та 0,25.

Звітна рентабельність (R₃) визначена як відношення прибутку за даними існуючого бухгалтерського обліку до собівартості реалізованої продукції. «Реальна» розрахункова рентабельність визначалась «реальним» значенням прибутку, створеного в галузях, та реальними обсягами виробництва. Для визначення «реальної» «рентабельності і «реальних» прибутків використана модель економічного аналізу (графік «витрати-результати») за умови лінійної залежності витрат від обсягу виробництва (реалізації) продукції. «Звітний» прибуток визначався фактичною динамікою цін на продукцію різних галузей промисловості. «Реальний» прибуток відрізняється від звітного на величину «паперового» прибутку.

Розрахунки в незмінних цінах 1990 р. показали, що в цілому по промисловості України за 1993 р. очікуваний прибуток не повинен бути більшим 10 млрд. крб., а шляхом оцінки встановлено, що він досяг 50 млрд руб. В 1994 р. при очікуваних збитках в розмірі 17 млрд. крб. обсяг паперового прибутку становить 37 млрд. крб. Всього ж за 1993;1997 pp. промисловість «накрутила» паперових прибутків не менше, як на 250 млрд руб. 1990 p. Зрозуміло, що паперові прибутки накручували й інші галузі народного господарства (будівництво, торгівля, транспорт, зв’язок тощо). Які ж джерела покриття цих величезних збитків були в державі? Спочатку це були збереження громадян в Ощадбанку (на кінець 1990 р. вони становили 84,9 млрд руб.), певні фінансові резерви минулих років і частина заробітної плати, а згодом несвоєчасно виплачувана заробітна плата, недоамортизація основних фондів внаслідок відставання їх індексації і значна частина обігових коштів. В роботі виконані розрахунки втрат заробітної плати та пенсій за 1991—1995 pp. За основу взято фонд оплати промислово-виробничого персоналу промисловості (ПВПП) та розрахунковий розмір пенсійного фонду в 1990 р. Фонд оплати праці в народному господарстві розраховано на основі міжгалузевих балансів. Втрати оплати праці розраховані як різниця між фондом оплати праці у 1990 р. і у відповідному році в незмінних цінах 1990 р.

Нижче наведені результати розрахунків втрат заробітної плати та пенсій за роками (в млрд. руб. 1990 p.):

Неплатежі бартеризували і фактично паралізували економіку. В 1996 p., наприклад, промислові потужності з випуску таких видів продукції, як мотоцикли, велосипеди, магнітофони, телевізори, радіоприймачі тощо, використовувались лише на 4,0−5,5%. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів у промисловості знизився до 1,5−2%.

3. Динаміка цін та структурні зміни в промисловості

Лібералізація (звільнення) цін має кілька аспектів.

По-перше, у господарській системі з розвиненою промисловістю звільнення цін призводить до появи так званих «цінових хвиль». Підвищення цін в одній з ланок виробничого ланцюга призводить до подорожчання усіх видів продукції аж до кінцевого продукту. Це збільшення ціни кінцевого продукту через короткий відрізок часу викликає збільшення заробітної плати, що, у свою чергу, знову спричиняє подорожчання продукції. При відсутності ринкових механізмів регулювання і в умовах, коли господарство влаштоване, як одна велика фабрика, ці «цінові хвилі» можуть прокочуватися як завгодно довго, піднімаючи ціни на високий рівень і викликаючи кризу неплатежів.

По-друге, залежність господарства з розвиненою промисловістю від транспорту й енергоресурсів настільки велика, що у випадку звільнення цін на них, їх зростаюча вартість знищує всі нагромадження підприємств. Причому самі ці галузі, підвищуючи тарифи і ціни, не можуть розвиватися через подорожчання необхідного устаткування і їх «монополізму», який неможливо перебороти економічним шляхом.

Нарешті, через гострий дефіцит грошей починає розвиватися бартер, заміняючи собою грошові розрахунки. Останні частково зберігаються, але значною мірою ідуть у тінь. При цьому цінова політика узагалі виходить з-під контролю. Та сама продукція може коштувати по-різному залежно від форми ії оплати: за бартером, за взаємо-заліком, за готівку, через банк або «з рук у руки». Наприклад, сибірський завод одержує метал з України. Договір на постачання металу оформляється за максимально низькою ціною (зменшується податок на прибуток), а з заводу в Сибіру посланці везуть мішками готівку, але не як хабар, а в касу українського заводу, тому що там не вистачає готівки, щоб виплатити зарплату.

Динаміка споживчих цін та цін виробників промислової продукції в Україні наведена в таблиці 3.1.

Як видно з таблиці 3.1, перші місця в рейтингу зростання цін за розглянутий період майже завжди займали сировинні галузі. Найбільший сплеск цін припадав на 1992;1993 pp. Випереджаючими темпами зростали оптові ціни в паливній промисловості, що активно підштовхувало цей процес в усіх інших галузях промисловості. Так, в 1992 р. паливна промисловість підвищила ціни на свою продукцію в 237 разів.

В результаті для паливної промисловості був характерний найвищий темп зростання оптових цін за весь розглянутий період — в 11,8 разів у 2001 р. порівняно з 1990 р. в масштабі цін 1996 р. Це забезпечило їй стале перше місце в рейтингу зростання цін серед усіх галузей промисловості. Друге місце за індексом оптових цін зайняла електроенергетика, третє місце — хімічна промисловість, четвертечорна металургія. Найменшу динаміку зростання оптових цін показали машинобудування та металообробка, харчова та легка промисловість.

Таблиця 3.1 — Індекси цін виробників та споживчих цін до грудня попереднього року (чисельник) та зростаючим підсумком (знаменник), разів

Внаслідок більш швидкого зростання цін в галузях енергетичного, металургійного та нафтохімічного комплексів порівняно з машинобудуванням, легкою та харчовою промисловістю частка перших в обсязі загальнопромислової продукції, обчисленої в поточних цінах, значно підвищилася. Так, наприклад, частка чорної металургії в 1997 р. (2000 р.) порівняно з 1990 р. підвищилася з 11% до 23,5% (27,4%), а машинобудування, легкої та харчової промисловості з 30,7%, 10,8% та 18,6% в 1990 р. понизилася відповідно до 16,0%, 2,1% (1,6%) та 13,4% (16,8%) в 1997 р. (2000 р.). Незважаючи на відносно більше зниження продуктивності праці в галузях важкої промисловості, відносна середня заробітна плата в них збільшилася порівняно з галузями легкої, харчової промисловості та машинобудування (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2 — Міжгалузева динаміка основних показників промисловості України

І - відносний індекс оптових цін на продукцію галузей за 1990;1996 pp., %; II — частка виробленої продукції в 1997 р. в поточних (а) і порівняльних (б) цінах 1990 p.; Ill — відносна продуктивність праці в 1990 р. (в) і 1997 р. (г); IV — відносна фондоємність в 1990 р. (д) та 1995 p. (е); Vвідносна середньомісячна заробітна плата промислово-виробничого персоналу в 1990 р. © та в 1997 р. (ж); VI — індекс падіння виробництва продукції в 1997 р. порівняно з 1990 р. 0 — вся промисловість; 1 — електроенергетика; 2 — паливна промисловість; 3 — чорна металургія; 4 — хімічна та нафтохімічна промисловість; 5 — машинобудування та металообробка; 6 — лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість; 7 — промисловість будівельних матеріалів; 8 — легка промисловість; 9 — харчова промисловість.

Сучасна промислова політика є такою, що при кожному новому зростанні цін питома вага енергетики, паливної та металургійної промисловості в загальному промисловому виробництві збільшується, а легкої та харчової - зменшується. Макроструктура відтворюється дедалі в гіршому варіанті. За рахунок дії цінового чинника в 3,1 разу підвищено частку електроенергетики в промисловій структурі, хоча електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі) перетворилася на дефіцитний та дорогий товар. Безумовно, тут спрацював чинник подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема нафти й газу.

Аналіз структурних змін в промисловості лише підтверджує висновок, що «лідерами» в промисловій структурі продовжують залишатися добувні галузі з низьким рівнем переробки сировини (таблиця 3.3).

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити такі висновки. Має місце структурна деформація промислового виробництва у бік сировинних галузей, орієнтованих на експорт (передусім, чорної металургії), яка супроводжується глибокою деградацією виробництв, що повинні задовольняти потреби внутрішнього ринку. Так, питома вага продукції паливно-енергетичного комплексу та чорної металургії досягла 51,2% у 1999 р., в той час як в 1990 р. становила всього 19,9%. В 2001 р. ця частка зменшилась до 45,6%. Проте слід зазначити, що у розвинених країнах питома вага названих секторів становить: у США — 25%, Франції - 24%, ФРН — 22%. Частка видобувних галузей у валовому національному продукті розвинених країн впала до мінімально можливих значень. У США, наприклад, вона становить 1,6%.

Найбільше втратили своє значення наукоємні галузі - машинобудування, високотехнологічні галузі хімічної промисловості, а також легка промисловість і виробництво товарів широкого вжитку.

Таблиця 3.3 — Динаміка галузевої структури промислового виробництва України за 1991;2000 pp., %

* За 1991;1997 pp. — включаючи лісову Україна має розвинуту чорну металургію. Проте з точки зору входження України до системи міжнародного поділу праці ця галузь має дуже обмежені перспективи — насамперед тому, що використовує застарілі енергоємні технології, що, в свою чергу, спричиняє надмірну дорожнечу металу і невідповідність його асортименту вимогам потенційних покупців. Металургійний комплекс України потребує докорінної технологічної реконструкції та глибокої реструктуризації.

Негативними факторами, що створюють загрозу руйнування металургійного сектора, є низький попит на його продукцію на внутрішньому ринку, недостатня конкурентоспроможність українського металу на світових ринках, технологічна відсталість галузі та її низький технічний рівень.

Особливість чорної металургії України — висока матеріалоі енергоємність виробництва (галузь споживає 30% палива і 33% електроенергії від загального споживання у промисловості). Частка затрат на паливо і електроенергію у собівартості товарної продукції металургії України становить у середньому 46,9% (для порівняння: у США, ФРН і Японії в середньому тільки 28,5%).

З 1990 р. чорна металургія скоротила обсяг виробництва продукції майже в 2 рази, а оптові ціни на продукцію цієї галузі зросли за 1991;2001 pp. в 6,8 рази (у гривневому еквіваленті). В результаті чорна металургія — найбільш енергоємна галузь — вийшла на перше місце, подвоївши свою частку в промисловій структурі України.

Аналогічною є ситуація і в паливній промисловості: виробництво в галузі скоротилося за ці самі роки більш ніж удвічі, а оптові ціни на паливо зросли за 1991;2001 pp. в 11,8 рази (у гривневому еквіваленті).

Швидко втрачають свої позиції в загальнопромисловій структурі галузі машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного переозброєння економіки. Неконкурентоспроможність власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і технологій. Частка машинобудування в Україні за 1990;2000 pp. суттєво скоротилася і досягла такого рівня і якісного стану, що ставить під загрозу національну безпеку країни.

Машинобудівний комплекс України опинився в досить скрутному становищі, бо випускає поки що обмежену кількість дорогих, громіздких, ненадійних машин та інших технічних засобів. Вони не знаходять своєчасного збуту або взагалі не купуються збіднілими споживачами.

Як наведено в таблиці 3.3, у загальнопромисловій структурі питома вага сфери машинобудування і металообробки вже знизилася з 30,7% в 1990 р. до 13,4% в 2000 p., тобто більше ніж вдвічі. Країну поставлено перед дилемою: або йти в пряму, надто дорогу, залежність від іноземних технологій, на що немає належних коштів, або повертатися до примітивних технологій минулого. Як перший, так і другий шляхи для України не тільки не прийнятні, але й згубні, оскільки призведуть її економіку до повної деградації та занепаду. Треба йти шляхом оновлення, нарощування і структуризації національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні науково-технічні досягнення, для того, щоб освоювати й випускати власні технологічні системи. Це основа прогресивного розвитку держави. Необхідні нагромадження та інвестиції можуть бути забезпечені за рахунок ефективного відтворювального процесу в самому ж машинобудуванні. При раціональному веденні воно стає досить дохідним. Зрозуміло, що для цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати економічне та законодавче стимулювання. Це є значно ефективнішим і дешевшим, ніж орієнтація на масовий імпорт готових машин та устаткування. Цій галузі потрібні, насамперед, державні захист і підтримка для забезпечення ринкової стабілізації та виживання в конкурентній боротьбі.

Майже припиняє своє існування легка промисловість. її частка в загальнопромисловій структурі 2000 р. знизилася (проти рівня 1990 р.) в 7 разів і становить усього 1,6%. Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок відсутності сировини та ринків збуту готових товарів. Частково втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що, в свою чергу, скоротило й можливості експорту до них готових українських виробів. В той же час ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі, Італії, Туреччини і багатьох інших країн. При цьому галузь має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію і конкурувати з іноземними фірмами. На міжнародних виставках українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим часом наш ринок заповнили імпортні товари не кращої якості, бо відсутній будь-який захист власних товаровиробників та споживачів.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільнішими темпами, в харчовій промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими постачальниками часто залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з доходами не дозволяють купувати необхідні продукти споживачам із середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 2000 рр. виробництво продуктів харчування зменшилося на 54%. Харчова промисловість України є особливо важливою, оскільки вона має досить розвинуту сировинну базу за рахунок потужного сільськогосподарського сектора економіки.

Очевидно протягом розглянутого періоду здійснювався курс на стримування розвитку легкої, харчової промисловості, які розглядалися як другорядні галузі. Тут переважало найстаріше обладнання, виплачувалася найнижча заробітна плата, спостерігалося найгірше житлове забезпечення.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості деревообробної та целюлозно-паперової, скляної і фарфоро-фаянсової, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також промисловості будівельних матеріалів.

З 2001 р. Держкомстат України перейшов від галузевої структури промисловості до структури за видами промислової діяльності. Тому дані, наведені в таблиці 3.4 за 1991;2000 pp., в ряді випадків некоректно порівнювати з відповідними даними за 2001;2004 pp.

Таблиця 3.4 — Структура виробництва промислової продукції України за видами діяльності в поточних цінах, %

Як видно з таблиці 3.4, в цій структурі відбувалися деякі зміни. Так, дещо збільшилася частка машинобудування — з 11,5% в 2001 р. до 13,9% в 2004 р. В той же час, частка легкої і харчової промисловості зменшилася відповідно з 1,6 до 1,2% та з 19,1 до 16,1%, металургійного та хімічного комплексів збільшилася відповідно з 12,4 до 14,0% і 20,6 до 24,2%. Отже, прослідковується тенденція до погіршення структурних співвідношень в промисловості. Тому життєво необхідною є докорінна зміна структурної політики. Стратегічним завданням промислової політики в Україні є створення самостійного, високорозвиненого та конкурентоспроможного промислового комплексу, що відповідає вимогам сучасного ринкового середовища, соціальної переорієнтації економіки, інтеграції України в систему взаємовигідних та рівноправних світових господарських зв’язків. Для вирішення цього завдання на сучасному етапі необхідним є поліпшення структури промисловості за рахунок зменшення частки енергоспоживаючих видів діяльності одночасно з жорстким впровадженням енергозберігаючих технологій.

4. Вдосконалення економічного механізму господарювання

Будь-який суб'єкт господарської діяльності (рисунок 2.3) продукує потоки коштів, які спрямовуються для індивідуального (1), виробничого (2) споживання та формують податкові фонди (3). Потік коштів, передбачений для виробничого споживання (2) поділяється на кошти, які спрямовуються на компенсацію валових витрат (4) (без ФОП і нарахувань на нього) та на потреби розвитку виробництва (5) (Рисунок 4.1).

При подальшому вторинному перерозподілі коштів остаточно формується потенціал розвитку підприємства (галузі), який визначається за формулою [7]:

S = П_Ч + А + Д+?H, (4.1)

де Д, ?H — відповідно потоки дотацій, податкових та амортизаційних пільг.

Рис. 4.1 — Схема формування основних потоків коштів суб'єкта господарювання: ФОП — фонд оплати праці; ПДВ* - податок на додану вартість (без включення частки податку, яка повертається підприємству); К_с— коефіцієнт нарахувань на оплату праці; П_ч — чистий прибуток; А — амортизація.

Значний вплив на формування цих потоків коштів і, отже, господарських структур має податкова і амортизаційна політики. Податкова політика в 1990;х р. характеризувалася непослідовністю. Так, за період з 1990 р. в Україні 10 разів змінювалась база та умови оподаткування підприємств, а також розміри ставок податків. Податки на прибуток (45% в 1991 р. і 35% в І кв. 1992 р.) змінювались податками на дохід (18% в II-IV кв. 1992 р. та II-IV кв. 1993 p., 22% в 1994 р.), а потім знову податками на прибуток (30% в І кв. 1993 р. та з 1995 р. і 25% з першого січня 2004р.). Поряд з базовими ставками податків для окремих галузей законодавчо встановлювалися індивідуальні ставки. Так, при оподаткуванні доходу (1992;1994 pp.) для підприємств вугільної промисловості та підземних гірничодобувних підприємств ставка податку на дохід була встановлена у розмірі 10% з відрахуванням цих коштів до галузевого фонду фінансованого регулювання. Однією з особливостей закону про оподаткування прибутку підприємств від 22 червня 1997 р. було те, що платники податку мали право протягом звітного року віднести до валових витрат витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів (реконструкція, модернізація, технічне переозброєння та ін.) в сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. В попередніх законах, наприклад, в законі, що діяв з 1994 р. до середини 1997 p., був інший підхід: відшкодування витрат підприємства на реконструкцію, технічне переозброєння і модернізацію передбачалося за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. За цієї умови розмір пільг складав, як правило, 20% від нарахованої суми податку. Як бачимо, новий Закон про оподаткування прибутку принципово відрізняється від попередніх. Якщо ж порівняти з нормативними варіантами розподілу грошових потоків 1988;1989 pp., то можна констатувати прямо протилежний підхід. Так, філософія нормативних варіантів полягала у встановленні плати за фонди, яку підприємства вносили в держбюджет (від 2 до 8% вартості фондів), щоб зменшити фондомісткість виробництва, а в новому Законі фактично стимулюється її збільшення.

Крім того, в законі про оподаткування прибутків було встановлено, що пільги на поліпшення основних виробничих фондів отримають переважно галузі з великою їх кількістю і дуже низькою рентабельністю, тобто галузі важкої промисловості. Так, розрахунки для умов господарювання 1995 р. показали, що чорна металургія, наприклад, за часткою 8,78% в обсязі продукції в незмінних цінах 1990 р. отримає 16,8% пільгових коштів, паливна промисловість — за часткою у виробництві продукції 5,02−18,8% пільгових коштів, а легка та харчова галузі промисловості за їх частками в обсягах виробництва продукції 5,0 та 23,3% отримають відповідно пільгових інвестицій всього 2,3 та 6,9%. Стаття ж 22.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 18 листопада 1997 р. встановлювала ще більші пільги для підприємств важкої промисловості (металургійної, коксохімічної, хімічної, гірничо-видобувної, енергетики тощо). Згідно з цим Законом вони отримали право відносити до складу валових витрати на проведення поліпшень основних фондів у розмірі, що не перевищує 9% від балансової вартості основних фондів. Тобто галузі важкої промисловості, які й так мали б отримувати найбільше пільгових коштів, отримували їх ще більше.

Чисельні зміни умов оподаткування суб'єктів господарювання та впровадження пільг переважно для базових галузей не сприяли покращенню структури промисловості, і викликали її подальшу деформацію.

Як відомо, кожне підприємство (галузь) характеризується індивідуальними структурами витрат і цін. Окремі елементи цих структур є базою оподаткування: прибуток (Пр), ФОП (нарахування на зарплату), додана вартість тощо. Понижуючі коефіцієнти до норм амортизації та пільги на неї фактично роблять амортизацію також базою оподаткування.

Як показано вище, в 1992;1994 pp. спостерігалось значне збільшення рентабельності при різкому зниженні обсягів виробництва продукції. Після 1995 р. рентабельність по галузях коливалася в межах від 12,8 до 22,8% для паливної промисловості та від 4,3 до 17,5% для легкої. Дуже диференційована по галузях і в часі динаміка обсягів виробництва і рентабельності формувала не менш диференційовані потоки прибутків і, отже, потоки власних коштів підприємств, які могли бути спрямовані на їх розвиток та потоки відповідних податків.

Частка амортизаційних нарахувань у витратах за вказаний період змінилася в середньому по промисловості в 27,3 рази — з 10,9% в 1990 р. до 0,4% в 1994 р. (рисунок 4.2), а в чорній металургії і електроенергетиці навіть в 80 — 85,3 рази — з 18 — 25,6% до 0,2 — 0,3%.

Руйнування амортизаційної системи значно посилило наслідки економічної кризи першої половини 1990;х років і призвело до втрати близько 40% потенційних капіталовкладень. З 1995 р., після обвального падіння, відновився ціновий рівень амортизаційних відрахувань, але він штучно стримувався за допомогою понижуючих коефіцієнтів. За Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизації в 1997 р. застосовувалися з понижуючим коефіцієнтом 0,7, а з 1998 р. — 0,6.

Рис. 4.2 — Динаміка частки амортизаційних нарахувань (Уа) у витратах в цілому по промисловості

Норми законів про Держбюджет, які діяли в першій чверті 1999 р. передбачали введення нормативу вилучення амортизаційних відрахувань до державного бюджету в розмірі 10% з підприємств усіх форм власності. З другої чверті 1999 p., ця норма скасована і знову введено понижуючий коефіцієнт рівний 0,8, який діяв до 2001 р. В 2001 р. цей коефіцієнт скасовано.

Амортизація — це не просто джерело фінансування переважної частини капіталовкладень, а механізм, що забезпечує систематичний обіг основного капіталу, його ефективне відшкодування та відновлення на вищій техніко-технологічній основі.

Лінійна норма амортизаційних відрахувань, яка в 1990 р. становила в середньому 4,3% повної балансової вартості основних фондів, в 2000 р. знизилася до 2,6%. Абсолютна більшість підприємств не здійснює великих інвестицій, затверджена для них законом нелінійна схема діє як регресивна, оскільки база нарахування амортизації та вона сама вимушено скорочується. При застосуванні ж лінійної схеми такі підприємства підтримували б фонд відшкодування на постійному рівні.

Чинний порядок нарахування та використання амортизаційних коштів підприємств не стимулює їх інвестиційного використання. За даними Державної податкової адміністрації, в середньому 40% амортизаційних ресурсів використовуються не за призначенням. Податкові пільги, пов’язані з нарахуванням нелінійної (прискореної) амортизації й задумані як стимул для інвестування, обертаються як безпосередні збитки для бюджету — ефект у формі інвестицій недостатній.

Економічна (бухгалтерська) амортизація застосовується при розрахунку економічних показників та складання бухгалтерських звітів, а податкова амортизація використовується для складання податкових звітів. Оскільки скорочення оподатковуваної частини прибутку є податковою пільгою, суми амортизації, що показуються в податковій декларації й перевищують розмір амортизації, нарахованої за лінійною схемою нарівні мінімальної межі встановленого нормативу, мають відповідати сумам, що інвестувалися підприємством у звітному податковому році.

Впродовж 1990;х років дуже непостійною була й частка заробітної плати у витратах. Впродовж досліджуваного періоду вона змінювалась в середньому по промисловості в 2,2 рази — з 13,5% у 1990 р. до 6,2% у 1994 р., а в електроенергетиці та в чорній металургії - в 3,7−6,7 рази. Найбільша частка заробітної плати у витратах становила в промисловості будівельних матеріалів 19,9% (1990 р.) і в легкій промисловості - 20,8% (1998 p.), а найменша — в електроенергетиці - 1,4% (1994 p.), в чорній металургії - 2,1% (1994 р.) і в харчовій промисловості - 3% (1993 p.).

Постійно змінювалися також нормативи внесків в такі основні державно-цільові фонди, як пенсійний, соціального страхування, для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, сприяння зайнятості населення тощо. Нарахування на заробітну плату, які включаються в собівартість і забезпечують формування вказаних фондів, змінювалися (у відсотках до фонду оплати праці) з 7,9% в 1975 р. до 10,9% в 1982;87 pp., 13,4% в 1990 p., 37% в 1991 р, 52% в 1994;95 pp.

На рис. 4.3 подана динаміка частки заробітної плати у витратах для всієї промисловості, машинобудування, чорної металургії та коефіцієнта нарахувань на оплату праці з 1990 по 1999 pp. Як видно з рисунку, зменшення У₃ в 1990;1994 pp. супроводжувалося збільшенням нарахувань на оплату праці. Після 1994 р. зі збільшенням У, коефіцієнт К_с стабілізувався на рівні 0,52, а потім почав зменшуватися. Очевидно, що це було пов’язано з необхідністю хоч якось забезпечити пенсійні та інші соціальні виплати при значному зменшенні фонду оплати праці зайнятих.

В 1998 р. загальний розмір нарахувань на заробітну плату в Україні складав 42,5%, крім того 1,5% від своєї зарплати мав сплачувати у фонд робітник. Указом Президента України від 07.08.98 р. № 857/98 «Про деякі зміни в оподаткуванні» з 1 січня 1999 р. припинено утримання зборів у фонд для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту щодо населення, що постраждало внаслідок цієї аварії. Це зменшило норматив нарахувань на заробітну плату до 37,5%.

Як відомо [146], загальне фіскальне навантаження фонду оплати праці (внески роботодавця і працівника разом узяті) в США становить 16,1%, у Великій Британії - 12,2−19,2%, залежно від рівня середньо-тижневої заробітної плати; в Німеччині - 18,6%, в Японії - не більше 20%.

Рис. 4.3 — Динаміка частки заробітної плати у витратах (У₃) для всієї промисловості (1), чорної металургії (2), машинобудування та металообробки (3), а також коефіцієнта нарахувань на заробітну плату (К_с)

Аналізуючи податкову політику, яка супроводжувалася постійними змінами нормативно-законодавчої бази, можна зробити висновок, що в останні роки замість аналітично обґрунтованих господарських рішень відбувалося постійне реформування податкової системи. Чисельні зміни умов оподаткування суб'єктів господарювання здійснювалися без ґрунтовного аналізу тих економічних наслідків, які ці зміни викликають або можуть викликати. Існуючий закон не є винятком, і тому він також потребує радикальних змін, які б ґрунтувалися на детальному випереджаючому довгостроковому економіко-математичному аналізі впливу різних чинників на можливі структурні зміни в народному господарстві країни та окремих його складових частинах. Зміни бази і ставок оподаткування, введення податкових та амортизаційних пільг призводять до різного рівня податкового навантаження окремих суб'єктів господарювання і їх сукупностей.

Український ринок успішно нищить і система податкових пільг суб'єктам економіки. їх загальний обсяг у 2003 р. Рахункова палата України оцінювала в 65 млрд. грн., це — 86,3% Зведеного бюджету країни. Пільги виводять пільговиків" із системи нормальних ринкових відносин, дискримінують інших учасників ринку. При чому масштаби пільг швидко зростають: за 2001;2003 pp. ВВП збільшився на 32,9%, а обсяг податкових пільг — на 38,9%, що свідчить про посилення розкладаючого впливу пільг на ринок. Треба взяти до уваги й те, що чорна металургія, продукція якої на 85% експортується, має найбільше пільгу 2003 р. 8,1 млрд. грн., харчова промисловість — 4,3 млрд. грн., машинобудівна-4,1 млрд. грн.

Ефективність діяльності підприємств визначається співвідношенням між обсягами нарахованих податків, що складають основу державного бюджету, та обігового капіталу, тобто коштів, необхідних для створення надійного потенціалу розвитку виробництва. Основна мета економічного механізму господарювання полягає в забезпеченні оптимальної величини цього співвідношення.

На рисунку 4.4 зображено схему формування та розподілу потоків коштів суб'єктів господарювання. Всі потоки коштів, створені в результаті господарської діяльності, поділяються на валові витрати, податкові фонди, власні інвестиційні ресурси та кошти, що спрямовуються на індивідуальне споживання. Заробітна плата (дохід працівників) спрямовується на відтворення робочої сили, а амортизація і частина прибутку, що оцінюється коефіцієнтом к, — до фонду розвитку виробництва, тобто на відтворення засобів виробництва. Тому їх розглядаємо як притоки грошових засобів, які формують споживчий і виробничий попит.

Основними потоками податків, що створюються в результаті господарської діяльності, є, крім нарахувань на оплату праці, податки на прибуток та інші податкові збори з прибутку, також податок на додану вартість. Звичайно, сплачує ПДВ кінцевий споживач, але цей податок суттєво впливає на конкурентоспроможність реалізованої продукції внаслідок збільшення її ціни. Отже, ПДВ повинен враховуватися при визначенні загального податкового навантаження суб'єктів господарювання.

Податкове навантаження господарської діяльності підприємств можна оцінити коефіцієнтом:

К_н = (4.2)

Цей коефіцієнт показує, скільки гривень основних податків припадає на 1 грн. власних інвестиційних ресурсів, що зароблені підприємством і можуть бути спрямовані на подальше відтворення.

Оскільки взаємний вплив галузевих відмінностей в структурах витрат, доданої вартості, цін та особливостей амортизаційної, податкової політики і політики заробітної плати на формування суб'єктами господарювання потоків податків та коштів, що спрямовуються на оплату праці та виробниче споживання, вивчені недостатньо, наведемо деякі результати проведених нами досліджень.

Було проаналізовано динаміку формування основних грошових потоків підприємств. Розрахунки у відповідності зі схемою, поданою на рисунку 4.3, виконані для п’яти підприємств різних галузей промисловості: харчової (А), легкої (Б), зернопереробної (В), хімічної (Г) та машинобудівної (Д), які відрізняються структурою витрат, обсягами виробництва та кількістю працюючих.

Досліджуючи вплив зміни окремих чинників на динаміку грошових потоків підприємств, вихідну рентабельність (R₀) приймали в межах від 5 до 15%, коефіцієнт k - від 0,7 до 0,9.

Перш за все визначався вплив коефіцієнта соціальних відрахувань (К_с) на формування потоків коштів підприємств за незмінних обсягів виробництва продукції. Коефіцієнт К_с зменшували з 0,52 до 0,37 і 0,13, що, відповідно, призводило до зменшення суми нарахувань на оплату праці (В_соц). При цьому було розглянуто три варіанти:

1) в результаті зменшення суми нарахувань на оплату праці зменшується собівартість продукції;

2) за рахунок зменшення суми нарахувань на оплату праці збільшується заробітна плата і, отже, фонд оплати праці;

3) кошти, зекономлені за рахунок зменшення К_с, спрямовуються на прискорену амортизацію.

В першому випадку зменшення собівартості продукції призводить до збільшення суми прибутку, податку на прибуток, а також фондів, що формуються за рахунок чистого прибутку. Виручка від реалізації, ФОП, розмір амортизації і матеріальних затрат залишаються незмінними. Незначні зміни відбуваються в структурі витрат: при зменшенні K_с з 0,37 до 0,13 частка матеріальних витрат підвищується з 0,53- 0,87 до 0,568 — 0,888.

При зменшенні коефіцієнта К_с збільшується рентабельність. Інтенсивність збільшення залежить від частки зарплати у витратах (У₃). Залежність між У₃ та кінцевою рентабельністю (R) для різних значень К_{с і вихідної рентабельності (R0) представлені в таблиці 4.1.}

Рис. 4.5 — Формування і розподіл потоків коштів суб'єктів господарювання Таблиця 4.1 — Приріст рентабельності при зменшенні коефіцієнта нарахувань на заробітну плату

Розрахунки показали, що на кожний відсоток зменшення нарахувань на заробітну плату з 37 до 13% припадає 0,13 і 0,474% збільшення рентабельності при У₃, рівній відповідно 0,07 і 0,24. Чим більша вихідна рентабельність, тим менша інтенсивність зростання рентабельності при зменшенні К_с.

Аналіз результатів розрахунків свідчить про те, що сума нарахованих податків (?Под) та коефіцієнт податкового навантаження К_н залежать від рентабельності, коефіцієнта нарахувань на заробітну плату, а також від структури витрат. Ці залежності зображені на рисунку 4.6.

Як видно з рисунка, зменшення нарахувань на заробітну плату призводить до зменшення суми податків, що надходять до державного бюджету. Причому чим менша рентабельність підприємства, тим інтенсивніше зменшення податкових надходжень. Так, наприклад, для підприємства «А» зниження коефіцієнта К_с на 1% призводить до зменшення суми податків на 0,4 та 0,58% при вихідній рентабельності відповідно 15 та 5%. Аналогічною є залежність коефіцієнта податкового навантаження К" від нарахувань на заробітну плату. При вихідній рентабельності 15 та 5% зниження IQ на 1% зменшить податкове навантаження підприємства «А» на 0,71 та 1,14%. Як бачимо, зниження коефіцієнта податкового навантаження є інтенсивнішим, ніж зменшення загальної суми податкових надходжень. Отже, в цьому випадку підприємство отримає більше, ніж втратить держава.

Рис. 4.6 — Залежність суми податкових надходжень від підприємства, А та коефіцієнта податкового навантаження К" від нарахувань на заробітну плату К_с

Розглянемо іншу альтернативу описаному вище варіанту, коли за рахунок зменшення соціальних витрат збільшується заробітна плата і, отже, індивідуальне споживання, а за рахунок цього — споживчий попит. Із суми зекономлених соціальних платежів, що були спрямовані до фонду заробітної плати, також вираховуються соціальні платежі за новою ставкою. Обсяги реалізації, собівартість, рентабельність, а також суми прибутку, податку на прибуток та фонди, що формуються за рахунок чистого прибутку, залишаються незмінними.

В цьому випадку? Под та податкове навантаження суб'єкта господарювання також зменшуються. Причому інтенсивність зменшення цих двох показників є однаковою.

На кожен відсоток зниження коефіцієнта нарахувань на заробітну плату припадає 0,43−0,63% зменшення як суми податків, так і коефіцієнта К_н, відповідно за рентабельності 15−5%. Очевидно, якщо порівнювати цей варіант з попереднім (коли зменшувалася собівартість), то він є невигідним як для держави, так і для підприємства.

Якщо кошти, отримані від зменшення соціальних відрахувань, спрямувати на прискорену амортизацію, зниження податкових надходжень буде більш суттєвим.

Так, для підприємства «А» при рентабельності 15−5% на кожен відсоток зменшення коефіцієнта нарахувань на заробітну плату припадає 0,67−1,03% зниження суми податків. Водночас використання прискореної амортизації дасть змогу збільшити приток коштів, призначених для виробничого споживання, тобто на розвиток виробництва. Завдяки цьому, зниження коефіцієнта податкового навантаження К_н буде ще інтенсивнішим.

Для підприємства «А» при зменшенні К_с на 1% коефіцієнт податкового навантаження знизиться на 1,18−1,89% відповідно для рентабельності 15−5%. Отже, для підприємства саме цей спосіб використання економії від зменшення нарахувань на оплату праці є найбільш вигідним.

В попередніх розрахунках обсяги реалізації на підприємствах залишалися незмінними. В зв’язку з цим зменшення К_с призводило до зменшення сум нарахувань на оплату праці.

Основним джерелом, яке дозволило б залишити ці суми незмінними, або навіть їх збільшити, є зростання обсягів виробництва. В подальшому будемо збільшувати обсяги реалізації і спостерігати зміни в динаміці формування основних грошових потоків.

При розрахунках приймалося, що ціна та собівартість одиниці продукції залишаються незмінними.