Скаррон Поль

Скаррон Поль

С. Мокульский.

Скаррон Поль (Paul Scarron, 1610—1660) — французький письменник. Р. у Парижі, у ній радника парламенту. За бажання батька став у віці 19 років абатом. Вів веселий спосіб життя у колі поетів, акторів і куртизанок. У 1634 пішов у Рим секретар єпископа Бомануар. У 1636 з його протекції був призначений каноніком в Манс.

Здесь після однієї пиятики в 1638 схопив гострий ревматизм, назавжди що позбавив З. можливості ходити. Змушений після смерті батька (1642) утримувати сестру, З. зробив літературу своєю професією, але з літературних моралі епохи йому доводилося користуватися пенсіями сановників і подачками аристократів, які вбачали у ньому лише лише талановитого блазня.

С. років дебютував у 1643 збіркою бурлескних віршів («Recueil de quelques vers burlesques»), почали реакцію проти прециозного стилю, господствовавшего у франц. літературі. З 1643 до 1646 З. знову жив у Мансе, де близько зійшовся з трупою бродячих комедіантів, підбираючи матеріал для свого твори — «Roman comique» (Комічний роман, 1651—1657).

Вернувшись до Парижа, З. приєднався до Фронді, цієї останньої спробі феодального дворянства обмежити королівську влада. З. нещадно бичує правителя Франції кардинала Мазаріні у своїх знаменитих віршованих політичних памфлетах — «Мазаринадах», дають сатиричне зображення сучасної Франції, її придворних інтриг, фінансових спекуляцій і чиновницького свавілля. «Мазарінади» виглядали бурлескные перелицювання (травестії) відомих літературних творів і сюжетів. З. поплатився них після Фронди своєї пенсією в 1000 екю, що йому щорічно виплачував доти Мазаріні. Марно З. спробував повернути розташування Мазаріні, присвятивши йому свою бурлескну газ. «Придворна муза» (1654—1655). Він знайшов собі нового заступника від імені суперінтенданта (міністра) фінансів Фуке, що призначив йому пенсію у 1600 ліврів.

С. — одна з найбільших майстрів комічного у французькій літературі. Його фахом був проте суто зовнішній, блазенську, буффонный комізм, заснований на карикатурному перебільшенні і порушенні реальних пропорцій зображуваного. Найповніші і цілісне вираз він вважав в так зв. бурлеске, яку З. ввів у франц. літературу, прослыв «королем бурлески». Специфічний для бурлески контраст високою тематики і тривіального, низького стилю знайшов яскраве вираження у бурлескних эпопеях З. «Le Typhon, ou la gigantomachie» (Тифон, чи боротьба гігантів, 1644) і особливо «Le Virgile travesti» (Виргилий навиворіт, 1648), наносивших нищівного удару античної тематиці і всієї сословно-дворянской естетиці класицизму. Олімпійські боги і навіть герої «Енеїди» говорили тут мовою ринкових торговок, причому користування приземленим стилем волочило у себе також кілька відповідних варіацій в сюжеті, його вульгарну розцвічення. Бурлески З. завдавали удар ще й прециозной поезії, хоча до того ж час відмінно вживалися зі ній, сутнісно будучи лише різними сторонами одного стильового комплексу Бароко .

С літературою Бароко З. пов’язаний як деякими формальними особливостями своєї поезії, а й самим її істотою, ідеологічної серцевиною, оскільки основна політична тенденція її поезії, боролася з абсолютизмом, централізацією, раціоналістичній регламентацією і логічного дисципліною, об'єктивно грала на-руку фрондирує верствам феодальної знаті і блокирующейся з ним частини буржуазії. Не випадкова тому тісний зв’язок із найбільш феодальної з європейських літератур — іспанської. Суцільно під іспанським впливом (Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, Кальдерона) написані буффонные комедії З., найкращі з яких — «Jodelet, ou maître valet» (Жодле, чи Слуга-господин, 1645), «Les boutades du capitaine Matamore» (Хвастощі капітана Матамора, 1646), «Don Japhet d’Arménie» (Дон Иафет Вірменський, 1653), «L'écolier de Salamanque, ou Les ennemis généreux» (й Саламанкський школяр, 1654). Всі ці п'єси, з чудово побудованої інтригою, дотепним діалогом й потішними жартами, вплинули на Мольєра, Лесажа і Бомарше, хоча самі позбавлені політичної гостроти, властивою творчості перелічених комедиографов-сатириков.

На загальному баро? чном тлі літературній діяльності З. виразно виділяється його знаменитий «Комічний роман». Проте й він тут пов’язані з іспанської літературної традицією, але у її найбільш буржуазному жанрі — шахрайського роману. Подібно свого попередника Сорелю, якому він багато чим зобов’язаний, Скаррон дає перебільшене буффонно-карикатурное зображення франц. провінції й акторською середовища. Але водночас З. ближче Сореля наближається до відображенню життєвої правди свого часу. Його роман дає виключно влучні замальовки життя середніх і нижчих верств франц. суспільства епохи Фронди. Дуже багато його персонажі списані з натури, мають своїх живих прототипів, які розкрито дослідниками творчості З. (гол. обр. Шардоном). Разом з романами Сореля і Фюретьера «Комічний роман» розкриває шлях формуванню раннього буржуазного реалізму поза офіційного, канонизованного дворянського стилю — класицизму.

Независимая позиція З., його негативне ставлення до класицизму викликало анафеми Буало, які дуже шкодили плідному впливу З. наступну літературу. Проте він менш «Комічний роман» викликав цілу низку продовжень (сам З. не закінчив його), і навіть наслідувань і перекладень. Лафонтен і Шанмеле перетворили їх у комедію «Ragotin» (Раготен) (1684), а Телье д’Орвиль (Le Tellier d’Orville) переклав їх у вірші (1733). У ХІХ в. З. наслідували Т. Готьє («Капітан Фракасс») й почасти Доде («Тартарен з Тараскона»).

На російський з. «Комічний роман» був із німецького вже у 1763 Вас. Тепловим під назвою «Жартівлива повість» (2 чч.). Великим успіхом і поширенням у Росії XVIII в. користувалися також бурлескные поеми і вірші З. Йому наслідував У. Майков у своїй поемі «Єлисей, чи Дратівливий Вакх», а також М. Осипов на свій «Енеїді, вивернутої навиворіт». Взагалі жанр російської «ирои-комической поеми» склався не без впливу З.

Список литературы

I. Повне Зібр. сочин. Скаррона в оригіналі вийшли у Амстердамі в 1668, в 1737 (10 тт.), в 1752 (7 тт.) й у 1786 (7 тт.). Критичного зборів немає. «Roman comique» перевидавався неоднократно.

найкращі з нових видань під ред. V. Fournel’я в изд-ві P. Jannet, P., 1857.

Трагікомічні повісті, перев. з франц., 2 чч., М., 1788.

Смішні повісті Забавного Скаррона, перев. з франц. І. Виноградова, 4 чч., СПВ, 1801.

Комічний роман, предисл. і перев. А. У. Швырова, під ред. З. З. Трубачева, прил. до «Віснику іноземної літератури», СПБ, 1901.

І це, перев. і вступ. ст. М. Кравцова, «Academia», М. — Л., 1934.

II. Chardon H., La troupe du Roman Comique devoilée et les comediens de campagne au XVII p. s., P., 1876.

Hellgrewe W., Syntaktische Studien über Scarron’s Le Roman Comique, Diss., Jena, 1887.

Morillot P., Scarron et le genre burlesque, P., 1888.

Boislisle A., de, Paul Scarron et Françoise d’Aubigné, P., 1894 (вирізка з «Revue des questions historiques», tt. LIV, LVI).

Jusserand J. J., Paul Scarron, в кн.: English essays from a French pen, L., 1895.

Chardon H., Scarron inconnu et les types des personnages du Roman Comique, 2 vv., P., 1903—1904.

Magne E., Scarron et son milieu, P., 1905 (переизд. в 1923).

Alméras H., Le Roman comique de Scarron (Les grands événements littéraires), P., 1932.

Jeramec J., La vie de Scarron, P., 1929.

Hock K. A., Der Realismus in Scarrons Roman comique, Bonner Diss., 1920.

Борхсенниус Є. І., Представники реального роману у Франції XVII столітті, СПБ, 1888.

Стороженко М. І., Виникнення реального роману, «Північний вісник», 1891, № 12.

Лесевич У., Походження сучасного роману «Російська думка», 1898, № 11.

Франс А., Поль Скаррон, І. Повне зібр. сочин., т. XX. Література життя й, М. — Л., 1931.

Ирои-комическая поема, ред. і прим. Б. У. Томашевського, Л., 1933 (у серії «Бібліотека поета», під ред. М. Горького).

III. Lanson G., Manuel bibliographique de l’histoire de la littérature française moderne, P., 1925. Див. також бібліографію до ст. «Сорель».

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.