Виклад основного матеріалу дослідження

У нормативних документах Центр соціально-психологічної реабілітації дітей (центр) розглядається як заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) перебування дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Мікросередовище центру характеризується замкнутим простором (цілодобове перебування дітей на денному стаціонарі; постійний склад медико-виховного персоналу; наявність режиму та розпорядку дня; єдині педагогічні вимоги, що позитивно позначаються на організації соціальновиховного процесу), різновіковою характеристикою вихованців (від 3 до 18 років), інтеграцією соціально-психологічної допомоги та базової середньої освіти в обсязі державних стандартів, спрямованих на соціальний розвиток особистості (забезпечення відвідування загальноосвітніх, позанавчальних закладів, або індивідуального навчання відповідно до інтересів і потреб дитини) [7]. Специфіка мікросередовища, як соціально-педагогічного, полягає у наявності певних методів та форм соціально-педагогічної корекції поведінки з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, сприяння поверненню дитини до біологічної сім'ї, формування у дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки, надання соціально-педагогічної допомоги батькам.

У документі розкрито категорію дітей, яких приймають до центру, а саме: діти з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах та ухиляються від виконання батьківських обов’язків, вживають алкоголь, наркотичні засоби, а також діти, які залишилися без піклування батьків, зазнали насильства і потребують соціально-психологічної допомоги, безпритульні діти [7].

У соціалізації цих дітей визначальну роль грають психолог, вихователі центру, але саме соціальний педагог є тим фахівцем, посадові обов’язки якого окреслюють соціально-педагогічний аспект діяльності центру в роботі із вихованцями. Від професіоналізму соціального педагога залежить успішність соціальності дітей, яка містить соціальну відповідальність.

Аналіз сучасних досліджень з професійної підготовки майбутнього фахівця (М. Васильєва, Г. Василенко, Г. Васянович, В. Гриньова, С. Микитюк, О. Хендрик) довів, що для найбільш повного розкриттю професійних компетентностей, творчості, самостійності й ініціативності, індивідуального професійного стилю та формуванню високоморальної й інтелектуально розвиненої особистості соціального педагога сприяє його залучення в різні види діяльності: навчально-пізнавальну, навчально-наукову, науководослідницьку, громадсько-виховну [1−4].

Заохочення студентів та їхня участь у цих видах діяльності сприяє інноваційному педагогічному мисленню, підвищенню якості підготовки щодо виховання соціальної відповідальності дітей-сиріт в центрі [5; 6]. Це потребує удосконалення змістових компонентів науково-методичного забезпечення професійної підготовки майбутнього соціального педагога, а саме: мотиваційно-аксіологічного, організаційно-компетентнісного, стимулювальнодіяльнісного.

Реалізація мотиваційно-аксіологічного компоненту, на меті якого є формування у студентів мотивації саморозвитку особистісних потенцій у професійному самовизначенні, вимагає забезпечення формування професійнопізнавального інтересу та ціннісного ставлення студентів до обраної професії, до роботи з дітьми-сиротами, надбання ними особистісного сенсу майбутньої соціально-педагогічної діяльності у центрі, мотивації досягнення успіху в організації інформаційного простору з соціально-педагогічних проблем дітейсиріт взагалі, й з питань усиновлення, окремо, усвідомлення значущості соціальної відповідальності у професії соціального педагога, спрямованості творчості у взаємодії із вихованцями центру на професійний успіх.

Із цією метою необхідно під час проведення занять курсів «Вступ до спеціальності», «Соціальна педагогіка», «Основи педагогічної майстерності» (1 курс) чітко формулювати цілі професійної підготовки майбутнього соціального педагога, акцентувати увагу на суспільній значущості цієї професії, важливості розв’язування питань з проблем сирітства для прогресивного розвитку суспільства, мотивувати до творчості у вихованні дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочувати до інформування суспільства про усиновлення.

Важливо визначити соціально-педагогічні засоби досягнення мети професійної підготовки до роботи в центрі з дітьми-сиротами, аналізу труднощі та способів їх подолання, роз’яснювання важливості професійної рефлексії.

Під час занять з метою особистісно-професійного розвитку необхідно проводити бесіди, дискусії («Імідж досягнення професіоналізму», «Соціальна відповідальність соціального педагога — як її розуміти?», «Інформування суспільства про соціальні проблеми сирітства»), застосовуючи тренінги (міжособистісних комунікацій, мотивації досягнення успіху, професійної відповідальності), під час яких необхідно орієнтувати студентів на формування умінь і навичок, особистісного досвіду при здійсненні професійної соціально-педагогічної діяльності, а також на корекцію й розвиток мотиваційних, поведінкових установок в саморозвитку соціальної відповідальності.

Також заходи мотиваційно-аксіологічного компоненту необхідно спрямовувати на формування позитивної оцінки свого «Я», упевненості в собі, управління відповідальністю у професійній діяльності та власної поведінки. При цьому необхідно на заняттях звертати увагу на методи позитивного спілкування зі студентами, мотивації навчання, зміцнення віри в себе. Обов’язково у цей компонент необхідно включити практичний аспект підготовки, що передбачає безпосереднє ознайомлення з реальним соціально-виховним процесом і організацією мікросередовища центру (відвідування, ознайомлення з особливістю роботи спеціалістів центру, зустрічі з випускниками, які досягли успіхів у роботі з дітьми-сиротами тощо). Все це сприятиме підвищенню інтересу, активності студентів, задоволенню особистісних пріоритетів у професійній діяльності з дітьми-сиротами.

Змістовне збагачення організаційно-компетентнісного компоненту підготовки майбутнього соціального педагога до виховання соціальної відповідальності дітей-сиріт в мікросередовищі центру необхідно спрямувати на створення системи науково-методичного забезпечення оволодіння студентами знаннями та вміннями організації власної діяльності та діяльності вихованців на діагностичній основі, формування професійних компетенцій у роботі з вихованцями центру, створення соціально-виховного мікросередовища життєдіяльності з соціально відповідальною поведінкою дітей з урахуванням їхніх особистісних можливостей.

З цією метою у навчальні курси «Соціально-педагогічна робота в закладах освіти» (2 курс), «Менеджмент соціально-педагогічної роботи» (3 курс), «Соціальний супровід сім'ї», «Проектування соціально-виховуючого середовища» (4 курс), «Основи педагогічної деонтології», «Організація роботи з різними соціальними групами», «Адаптація випускників шкіл-інтернатів» (5 курс) необхідно ввести теми, спрямовані на педагогічне збагачення мікросередовища центру, створення можливостей для постійного професійного зростання як спеціаліста, володіння інформацією щодо новітніх науково-методичних технологій, розробку заходів виховання соціально компетентної дитини, створення інформаційного простору з питань усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. асоціальний поведінка суспільство студент Зі студентам на можна проводити бесіди, тренінгові заняття, зі застосуванням методів організації діяльності, постановка перспектив, створення ситуації успіху, цілепокладання. У зв’язку з тим, що в навчальних планах відсутні дисципліни підготовки до виховання соціальної відповідальності дітей-сиріт, для проектування власної траєкторії студентам необхідно скласти програму самоосвіти, у процесі реалізації якої майбутні соціальні педагоги повинні отримувати педагогічну підтримку у вигляді порад, консультацій, індивідуальних завдань.

Тренінгові заняття «Соціальна відповідальність за власні дії в колективі» з метою розкриття внутрішнього професійного потенціалу студентів завдяки участі в міждисциплінарній групі роботи фахівців соціальної сфери (соціальний педагог, соціальний працівник, вихователь, методист, консультант, волонтер, психолог, юрист), які включені у процес соціальної підтримки дитини-сироти.

Міждисциплінарна група характеризується більш довготривалими і стійкими взаємовідносинами спеціалістів у команді, професійним взаєморозумінням. На консультаціях,. які побудовані за принципом співробітництва, обговорюються особливості професійної взаємодії з дитиною, закріпляються навики організації соціально відповідальної поведінки дитини.

Застосовуючи інтерактивний підхід до роботи зі студентами у оволодінні методичними прийомами самовиховання, які є універсальними при формуванні особистісних якостей, робота міждисциплінарної групи спирається на певні стратегії.

Серед них можна виділити загальні стратегії: стратегія паралельних дій (координація групою стратегій членів групи); стратегія «поштової скриньки» (обговорення плану роботи групи за ініціативою лідера групи); стратегія прийому і розподілу (вироблення рішення щодо розв’язання проблеми і переадресація плану одному із професіоналів); стратегія прийому, обстеження і розподілу (обстеження ситуації, прийом рішення); стратегія аналізу (аналіз проблеми, вивчення і організація шляхів розв’язання результатів соціально-виховного впливу, рівень задоволення потреб). Також у міждисциплінарних групах студенти можуть оволодіти методиками виховання соціальної відповідальності у дітей-сиріт.

Аналіз наукової літератури дає підстави визначити мету стимулювально-діяльнісного компоненту науково-методичного забезпечення професійної підготовки студентів як їх стимулювання до опанування методик соціального виховання дітей-сиріт у різних видах діяльності, що було у процесі навчально-пізнавальної діяльності (лекції, семінари, ознайомлення з методиками, виконання самостійної роботи, самопідготовка, створення ситуацій успіху); у навчально-науковій та науково-дослідній діяльності (елементи дослідження на семінарах, практичних, лабораторних заняттях; індивідуально-дослідні завдання; проходження практики; виконання домашніх завдань з елементами моделювання і наукової творчості; наукові гуртки; секції наукових товариств; виступи на наукових конференціях; написання наукових статей); у громадсько-виховній діяльності (позааудиторна робота; громадські та волонтерські доручення; громадянські доручення; активізація життєвої позиції; участь у колективній творчій діяльності, конкурси, круглі столи, диспути, творчі вечори). Активна участь студентів у формах вищезазначених діяльностей сприяє розкриттю особистісно-творчого потенціалу студентів, створенню ситуацій морального вибору та суттєвих змін в мотиваційно-ціннісній сфері студентів.