Владимир Іванович Вернадський

Владимир Іванович Вернадский

Костянтин Анісімов.

.

Ми звикли говорити: улюблений співає, композитор, художник, письменник. Вченого ж розуміють інакше: передбачливий, ерудований, визначний, великий, нарешті.

Прийнято вважати, що вчений — це насамперед «генератор ідей», «джерело знань», володар потужного мозку. Коротше, мисляча машина, здатна переробляти та запам’ятовувати різноманітні корисні дані, а також відкривати нові закони природи, здобувати нові знання.

Виходить, що чудово виглядало б зізнання у любові до мозку, ганьби навіть до потужного, чи до машини, ганьби навіть ідеальної.

Але усє ж таки іноді кортить промовити: мой улюблений вчений. Наукова творчість для такої людини — один із проявів надзвичайної особистості, особливого складу характеру, ставлення до природи, людям, до життя. Його впізнаєш за стилем мислення, за якимось внутрішнім сяйвом, яку випромінюють усі його наукові праці…

Одним із найулюбленіших вчених не лише для мене особисто, а багатьох людей світу, котрі цінують справжній непідробний гуманізм, є Володимир Іванович Вернадський.

Іноді здається, що ця людина, Яка допомогла нам знайти істину у розумінні середовища, що оточує нас, зрозуміти наше особисте місце у природі та правильно сприйняти її закони, був надіслана самою природою задля привнесення у людське повсякденне життя вищого небесного знання, знання доброти, відкритості, щирості, а означати — сили духу та віри у нескінченність життя. Вернадський особисто Мені здається не лише вченим всесвітнього масштабу, громадянином Космічного Простору. Він бачиться Мені людиною загальноепохальною, Яка пов’язує разом століття минулого із нашим годиною. А ще, це точно, годину майбутній. Праці Вернадського допомагають нам краще зрозуміти життя землі, її сучасність та майбутнє, яку тісно пов’язане із нашою працею та думками.

Колись Сократ пояснював, що будувати ланцюг послідовних розумових з висновками, що ведуть до вірних з висновками, йому допомагає таємничий дух, демон, геній. З тієї пори прийнято вважати, нібито наділені талантом особистості натхнені генієм й хранителем домашнього вогнища, добрим духом житла, якого стародавні римляни називали «пенатом», а ми звемо «домовиком» (О.К.). Саме тому ці люди здатні на надзвичайні вчинки. Алі чому ж деякі особистості наділені гострим розумом, тонкою інтуїцією, натхненням, спроможним створювати відкриття, котрі випереджають годину? Хіба це особливий дар, успадкований від предків приблизно настільки ж чином, як успадковуються ніс дідуся та очі прабабусі? Або це наслідок відчайдушної роботи та нелюдської впертості? Або просто гра випадку, який піднімає когось вище за інших, подібно хвилі, Яка когось поглинає, а когось підкидає вгору? Або усе разом?

Про таланти від народження відомо чимало. П’ятирічні діти здатні чудово грати на музичних інструментах та створювати музику, малювати, вивчати іноземну мову. Щоправда, вундеркінди рідко стають великими людьми. До речі, Енштейн із дитинства був у не дуже гарних стосунках із математичкою.

Так як ж бути із тими мислителями, творцями, кого ніхто не відрізняли із дитинства особливі таланти та яким частка не створила особливих умів для прояву геніальності? Кім вважати їхні? На мою думку, саме їхнього й слід вважати великими людьми та видатними вченими. Така людина працює наперекір долі. Вона у муках долає вроджені та надбані свої недоліки. Шукає у своїй душі тих чудові промені, котрі пізніше народять яскраве сяйво. Вона вимагає від собі найвищої напруги сил, розуму, волі. Така людина одночасно творець й шедевр творця, будівельник самого собі. Саме подібною особистістю й є Вернадський, ім'я якого відоме усьому світу і зорює у загальноісторичному небі поряд із іменами найславетніших гуманістів та вчених природодослідників. Вже тепер можна говорити про глобальність новаторських ідей В.І.Вернадського. Хоча ми і не здатні ще осягнути значення багатьох його наукових гіпотез та відкриттів. Осягнуть нащадки, бо ж він, випередивши свій годину, стані й їхні сучасником. Щось ренесансно-давінчівське є у бо Вернадський — Єдиний серед академікам! — одночасно працював у трьох відділеннях тоді ще могутньої Академії наук СРСР: геолого-мінералогічному, хімічному та фізико-математичному. І непросто працював у науці, а творив нові науки і нові вчення — був фундатором генетичної мінералогії, геохімії, радіогеології, космохімії, радіохімії, гідрології, гідрохімії, був автором вчення про живу речовину, вчення про неосферу. Мінералог за освітою, він зробив величезний внесок у розвиток кристалографії, генетичного грунтознавства та багатьох інших наук. Власне, серед наук про Землю немає жадної, на бі цей Український вчений не сказавши свого слова.

Саме Український! Сьогодні навіть уже мало хто пам’ятає, що він, за свідченням академіка Б. Соколова, часто називав собі «впертим хохлом». Забулося і ті, що Єдиний свій вірш Вернадський присвятив Україні, а читаючи листи вченого із Москви до своєї родини у Києві, бачиш, що написані смердоті російською мовою. як й запис у особистому щоденнику. Навчив рідної мови Володимир Іванович й доньку Ніну… При цьому вчений поважав, цінував, любити інші народи, називаючи всіх, хто живе на землі, «громадянами планети».

Як відомо, народився Вернадський у Санкт-Петербурзі у родині професора Івана Васильовича Вернадського 12 березня 1863 року. У «Головних біографічних датах» Ганни Дмитрівни Шаховської читаємо: «В.І. Вернадський народився від іншого шлюбу. Маті його — Ганна Петрівна, до заміжжя Костянтинович, був кузиною першої дружини Івана Васильовича. По бабусі із батькового боці В.І. був у родичанських зв’язках з письменником В. Г. Короленком. Бабуся Катерина Яківна — у дівоцтві Короленка — рідна сестра діда письменника Володимира Галактіоновича Короленка — Опанаса Яковича… Дід із батькового боці, Василь Іванович Вернадський, був військовим лікарем й здійснив усі походи із Суворовим й Кутузовим. Батько матері - бойовий генерал П.Х. Костянтинович». Справді цікаво? Не менш цікавим видається, на мой погляд, й ті, про що у своїх спогадах повідомив сам Вернадський: «Рідний дядько моєї матері М.І.Гулак був членом й одним із вождів таємного українського товариства Кирило-Мефодіївського братства, на чолі якого стояли Костомаров, Шевченка та інші…» Відомо, що батьківщина батька вченого мала козацьке коріння: прадід В. В. Вернадського, І.Н. Вернадський, бувши шляхтичем за часів Катерини II, мав маєток у Чернігівському намісництві. Хоча папери, котрі документально засвідчували даний факт, за моїми свідоцтвами, згоріли на початку XIX ст. под годину пожежі у маєтку…

Ще один, не останній, цікавий факт із біографії Володимира Вернадського. Випускник Петербурзького університету, відряджений до Парижа, знайомиться із Михайлом Драгомановим, розпочавши дружбу із останнім. Хоча різниця у віці був величезною, але й зближенню двох видатних українців сприяла любов до літератури та історії. Саме спілкування із Михайлом Драгомановим створило можливість активної участі Вернадського у процесі відродження української культури в останній чверті XIX ст. под годину перебування Володимира Івановича Вернадського членом товариства Т. Г. Шевченка у Львові - своєрідної української академії. як свідчив у щоденниках сам вчений, він прийшов до серйозного українознавства через вивчення власного родоводу. Перу академіка належить чимало історичних есе, статей та нарисів, у тому числі й досі неопублікована стаття-звіт про роботу археологічної експедиції В. Докучаєва (у ній бравши доля й В. В. Вернадський — О.К.) «Про палеонтологічну стоянку в Гонцях». Молодий Володимир Вернадський склав також геологічну карту Кременчуцького повіту, на якій, окрім ландшафту, звідки бралися зразки, позначив ще і усі кургани, стародавні кам’яні баби скитів, деякі інші археологічні об'єкти навколо нашого міста.

Саме в Україні влітку 1890 року в нього зародилися ідеї, котрі лягли основою концепції про роль живих організмів у походженні і розвитку верхнього кулі грунтів. Вернадський ніколи не розривав своїх зв’язків із рідною землею власних предків. Він співпрацював із Полтавським природничо-історичним музеєм, бравши доля в наукових експедиціях (Волинь, Придніпров'я), а згодом, звівши будинок над Пслом, приїздив сюди на літо. Ранньої весни 1917 року з’явилася ще однією причиною для переїзду в Україну: діагноз лікарів — сухоти. А кілька місяців Вернадський полишив Шишаки — прийняв пропозицію статі товаришем (заступником) міністра у Тимчасовому уряді…

У травні ж 1918 року вчений ставши одним із перших будівельників Української Академії наук у Києві.

Політиком Вернадський собі не є вважав. Він писавши: «Не був політиком. Перше місце в моєму житті посідали й посідають науковий пошук, наукова робота, вільна наукова думка й творче шукання правди особистістю». Алі як багато, виявляється, можна зробити для рідного народу і людства, присвятивши своє життя пошукам наукової істини та суспільної правди! Думки та особистість нашого великого співвітчизника є надійними орієнтирами для сучасних поколінь дослідників та перетворювачів біосфери. На планеті Земля розум винен підкорити стихійні руйнівні сили і найпотужнішу із них — техногенез.

Багато хто із тихий, хто живий до нас, піклувався про нащадків. Саме цим смердоті близькі нас у духу. Таких людей називають безсмертними. До них належить Володимир Іванович Вернадський.

В.І.Вернадський — академік, філософ, мислитель, людина 12 березня 2001 — видатному вченому, академіку В.І.Вернадському виповнилося 138 років. «Людиною XX століття» визнано в Україні постать академіка В.І.Вернадського, котрий визначив освіту основою розбудові демократичного суспільства. І хоч Володимир Іванович народився у Петербурзі, але й корені вченого — на Полтавщині, та й сам Володимир Іванович вважав собі українцем.

З Кременчуком його пов’язує теж багато. У 1890 році, разом зі своїм вчителем В. Докучаєвим, В. Вернадський вивчав грунти Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Споруда готелю, де він проживав, залишилася й досі. Це будинок № 10 на вул. К.Маркса. 21 апреля 2001 року, щоб увічнити пам’ять академіка В.І.Вернадського, на фасаді цого будинку було б відкрито меморіальну дошку.

Інститут економіки та нових технологій ініціював проведення у Кременчуці 19−21 апреля міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої використанню ідей В.І.Вернадського в освіті, про що ми розповідали у минулому числі. Цього разу ми пропонуємо читачам прочитати, кім ж на самом деле був Володимир Іванович й що він зробив для України й для світової науки.

Список литературы

Інформбюлетень, 2001.

№ 26 09.02.2002 «День».