Дослідження особливостей просодичного вираження негативних емоцій в англомовному діалогічному дискурсі

Вступ Визначення мови як інструмента впливу, засобу регуляції діяльності людини, а також розгляд дискурсу з урахуванням таких факторів, як точка зору, інтонація, емоційність, соціальний статус призвели до осмислення лінгвістичних явищ з точки зору комунікативно-функціонального підходу. В рамках розвитку сучасної лінгвістики стали інтенсивно розвиватися проблеми теорії дискурсу, які розглядають контексти здійснення комунікативних актів та принципи ефективного спілкування [10: 36].

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується активним включенням просодії у сферу комплексного дискурсивного аналізу, в основі якого лежить урахування зв’язності дискурсу, взаємозумовленості й взаємодії одиниць усіх мовних рівнів.

Емоції являються важливою та невід'ємною частиною світу людини, його діяльності в цілому та мовної діяльності, зокрема. Проблематика вираження емоцій в дискурсі поєднує в собі комплекс лінгвістичних та екстралінгвістичних аспектів, що обумовлюють необхідність його аналізу [11: 507].

Вибір в якості об'єкта дослідження вербального вираження емоцій тільки однієї з груп — негативних емоцій, обумовлений тим, що, з одного боку, згідно з даними психологів, вони переважають кількісно, а з іншого боку, діапазон їх мовного вираження більш широкий та різноманітний в порівнянні з позитивними емоціями, які сприймаються як норма.

Актуальність обраної теми зумовлюється зверненням сучасних фонетичних досліджень до вияву взаємозв'язку між смислом дискурсу і його просодичною, а саме конфронтаційною реалізацією. Вирішення поставленої проблеми сприятиме кращому розумінню механізму побудови комунікативно ефективного дискурсу з урахуванням інтеграції одиниць різних мовних рівнів.

Хоча проблема дискурсу широко висвітлюється як вітчизняними, так і зарубіжними лінгвістами, таке важливе питання як просодика у дискурсі потребує глибшого вивчення. Тому об'єктом дослідження цієї курсової роботи є просодичні компоненти комунікації, що використовуються для вираження негативних емоцій в англомовному діалогічному дискурсі, описані в тексті художнього твору. Предметом дослідження є процес комунікації та особливості функціонування в ньому просодичних конфронтаційних компонентів. На основі цього випливає мета даної курсової роботи — дослідження особливостей просодичного вираження негативних емоцій в англомовному діалогічному дискурсі. З основної мети випливає вирішення конкретних завдань дослідження:

1. Встановлення характерних особливостей функціонування просодичних конфронтаційних компонентів в англомовному діалогічному дискурсі.

2. Обґрунтування значення просодичних конфронтаційних компонентів в організації діалогічного дискурсу.

3. Здійснення аналізу просодичних конфронтаційних компонентів шляхом дослідження англомовного діалогічного дискурсу.

Матеріалом дослідження стали діалоги з конфронтаційним забарвленням.

Дискурс є складним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги не тільки лінгвістики, а й сучасної науки у цілому [28: 21]. Якщо в сучасній науці соціально-психологічні підстави дискурсу досить глибоко вивчені, то його лінгвальні аспекти залишаються недостатньо дослідженими, що й обумовлює актуальність і своєчасність їхнього аналізу [28: 21].

Першими, хто відзначив дискурсивні властивості інтонації, були викладачі іноземної мови, які впроваджували комунікативний підхід до її визначення. Як відзначає Солощук Л. В., з’явилось багато посібників, авторами яких були Д. Крістел, Д. Брезіл, М. Култард, C. Джонс та інші. Вони почали зрушення в парадигмі трактування ролі інтонації в мові. Дослідження інтонаційних особливостей організації дискурсу розвивається в декількох напрямах, серед яких одним із найбільш перспективних у дискурсивному плані є підхід до сприймання та трактування інтонації як одного із засобів контекстуалізації лінгвістичного знака у висловленні. Засоби контекстуалізації, можуть бути як вербальними, так і невербальними (жестовими, проксемічними тощо), сприяють створенню інтерпретативних схем, у межах яких можливе досягнення розуміння дискурсу, і тут інтонація займає провідну позицію.

Аналізу особливостей інтонаційної організації сучасного англійського мовлення присвячено дослідження багатьох відомих науковців.

Розділ 1. Поняття «конфронтація» та її роль у сучасних дослідженнях комунікативного процесу

1.1 Поняття «конфронтаційна просодика» та наявність її компонентів в дискурсі

Для того, щоб дати визначення поняття конфронтації, насамперед, треба визначити, що ж таке дискурс в цілому. Дискурс (лат. aiscursus — міркування, фр. awcours — промова, виступ) — сукупність висловлень, які стосуються визначеної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з даною проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою [5: 18]. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті і структурі відображають часовий аспект, інтеракції між партнерами, які творять даний тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він створює, використовує, репродукує або перетворює. Дискурс у широкому сенсі являється складною єдністю мовленнєвої практики і екстралінгвальних факторів (значима поведінка, котра маніфестується у доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, тобто дає уявлення про учасників комунікації, їхні установки і цілі, умови вироблення та сприйняття повідомлення [13: 11].

В останні десятиліття термін дістав широке поширення в галузі гуманітарних наук і набув нових відтінків значення. В міру становлення дискурсивного аналізу як спеціальної області досліджень, з’ясувалося, що значення дискурсу не обмежується письмовим і усним мовленням, але позначає, крім того, і позамовні семіотичні процеси. Акцент в інтерпретації дискурсу ставиться на його інтеракціональній природі.

Слово «конфронтація» походить лат. confrontatio — «протистояння» або confrontare — «протистояти». В більш широкому сенсі - це різке протистояння, протиборство, зіткнення поглядів, принципів, соціальних систем. Виходячи з цього, можна зазначити, що поняття «конфронтація» в дискурсі означає вираження так називаємого конфлікту, яке може здійснюватися за допомогою просодичних компонентів. Під словом «конфлікт» (від лат. conflictus — зіткнення) мається на увазі ситуація, в якій відбувається зіткнення двох сторін (учасників конфлікту) з приводу розбіжності інтересів, цілей, поглядів, які, перш за все, обумовлені психологічними особливостями комунікантів, а також особливостями їх стану в момент мовлення [7: 152].

Виділення інваріантних характеристик конфліктного дискурсу дозволяє поставити обмеження на межу його предметного поля. Конфліктний дискурс — це біполярне явище (протистояння двох основ), яке проявляє себе в активності сторін, направлене на подолання протиріч, сторони представлені активними суб'єктами.

Конфліктність дискурсу визначається характером мовленнєвої взаємодії двох комунікантів, в процесі якого виникає протиріччя, зіткнення, ворожнеча, агресія, а також результатом, тобто недосягненням поставлених цілей партнерів, неуспішністю інтеракціі, неузгодженістю. Комунікативну неузгодженість слід розглядати як явище інтерактивного порядку в мовленнєвому спілкуванні, коли один з комунікантів направляє свій репліковий крок з метою активної взаємодії з партнером у «розв'язанні» поставлених перед ними задач, але адекватної реакції від свого співбесідника не отримує.

Таким чином, конфліктний дискурс — це специфічна форма існування дискурсу, це складний вид мовленнєвої взаємодії двох комунікантів, які переслідують комунікативні цілі, процес та результат якого має знак «мінус» по відношенню до ефективності взаємодії та емоціонального стану.

«Конфронтація» — це один з просодичних видів вираження емоцій в дискурсі. Саме просодичне забарвлення надає однаковим за семантикою та структурою висловленням значення того чи іншого мовленнєвого акту в усному спілкуванні. Залишаючи осторонь досить широку дискусію навколо тлумачення терміна «просодика», а також номенклатури просодичних величин та сфер її функціонування, зазначимо, що у переважній більшості сучасних дефініцій у поняття просодії включається сукупність звукових засобів, які накладаються на послідовність сегментних одиниць (фонем) і служать для об'єднання їх у значущі мовні одиниці - слова, синтагми, висловлювання. Інтонація — у вузькому розумінні «висоти звуку» — рідко виступає єдиним засобом творення інтерпретативної схеми висловлення. Сюди залучають ємність звучання, гучність, довготу, акцентування, що виводять інтонацію на рівень просодії, яку традиційно розглядають як поняття більш широке й узагальнене, ніж інтонація, хоч іноді і як синонімічне. З огляду на вищезгадане, використання саме терміна «просодичний» позначення комунікативно значущих невербальних компонентів звукового ряду, які відображаються в діалогічних фрагментах художніх творів.

Просодичний чинник здебільшого виступає індикатором не основних типів комунікативних значень, а вторинних, які суміщаються з основними (заперечення, докір, звинувачення, попередження, погроза тощо). Всі ці засоби вираження просодії в діалогічному дискурсі являються конфронтаційними. Їх специфіка полягає в наявності таких дискурсивних практик, які супроводжують протиборство та зіткнення інтересів класів, груп та окремих індивідів. Під дискурсивною практикою, в свою чергу розуміється мовленнєва діяльність, яка здійснюється згідно з вимогами окремого типу дискурсу в процесі його виробництва та відтворення.

1.2 Способи вираження негативної емоціональності за допомогою просодичних компонентів В якості конфліктного дискурсу виступає мовленнєва взаємодія комунікантів, в результаті якого учасники відчувають негативні емоції завдяки вербальній взаємодії один на одного, у зв’язку з тим, що мовленнєва взаємодія характеризується наявністю зіткнення цілей.

Емоційність мови виражає психічний стан комуніканта, який обумовлює його емоційне відношення до предмету, об'єкту, адресату та ситуації спілкування (що складає зміст емоційної функції мовних одиниць). Та оскільки емоційне життя та досвід, переживання, почуття, емоційний стан та відношення знаходять своє відображення в мовній картині світу [11: 510].

Слід зазначити, що неодноразово робилися спроби виділити основні, «фундаментальні» емоції. Зокрема, прийнято виділяти такі емоції: радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором. Деякі з них — позитивні, деякі з них — негативні та людина може бути в повній мірі охоплена як одними, так і іншими. На це впливає багато чинників. Одним з найважливіших чинників є - настрій. Настрій — найтриваліший, або «хронічний», емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини. Він безпосередньо пов’язаний з емоційним станом людини, а отже, він відображається на процесі комунікації та може як позитивно, так і негативно впливати на нього.

Взаємодія вербального і просодичного компонентів за координативним принципом тісно пов’язана з категорією емоційності. Інтонація є одним із найважливіших засобів передачі емоційного стану мовця. Традиційно емоції розглядаються окремо від комунікаційних настанов спілкування. Ми вважаємо, що емоційність інтонації має стратегічно важливе комунікативне значення. У разі взаємодії просодичного компонента з вербальною складовою висловлення за координативним принципом емоційна варіативність мовлення, виражена просодичним чинником, демонструє глобальну комунікативну налаштованість настрою партнера — на кооперацію чи конфлікт. Це відбувається завдяки одночасному розгортанню одночасно спрямованої інформації і вербального характеру, що сприяє адекватності комунікативних ходів.

Також інтонаційна організація висловлення віддзеркалює основні принципи формування емоційного вираження конфлікту і комунікативної компетенції мовця. Нерозривна єдність емоційного й логічного начал у свідомості людини зумовлює активацію інтонаційних моделей у структурі висловлення негативних емоцій, що сприймається як певна змістова одиниця комунікації. Внаслідок такої взаємодії висловлення та позначення негативних емоцій у сучасній англійській мові виконують роль особливих індикаторів, які завдяки специфічній структурно-семантичній та інтонаційній організації дозволяють мовцеві експліцитно виразити своє ставлення до реальних подій чи явищ, співвідносячи їх з ідеальними або прогнозованими в його свідомості моделями.

Висновки до розділу 1

Творення дискурсу — це багатоаспектний процес. Зосереджуючи увагу на інтонації діалогічного мовлення, науковці визначають його складові одиниці та закономірності їх вживання при мовотворенні і мовосприйнятті. Такий підхід передбачає різнобічний аналіз мовленнєвих чинників комунікантів, результати якого сприяють більш чіткому уявленню про функціонування мови і мислення на основі взаємозв'язку інтонації, логіко-синтаксичних та семантичних категорій. Діалог розглядається саме в плані його інтонаційної репрезентації, щільно пов’язаної з граматичною структурою та її лексичним наповненням.

За допомогою інтонації можна виразити різні емоції, включаючи й негативні. Негативна емоційність являє собою вираження психологічного стану мовця, його негативного емоційно-оцінювального відношення до слухача, третьої особи, а також до подій, які пов’язані з ними або ж із самим мовцем, також цей стан може поміняти психологічну поведінку мовця. Викликати негативні емоції в людини можуть дуже багато факторів, одним з них являється конфлікт.

Людина сучасного суспільства кожну хвилину зтикається з різноманітними конфліктними ситуаціями — побутовими, політичними, релігіозними тощо. Сьогодні в кризовому, нестабільному оточенні дуже складно досягти згоди та взаєморозуміння, яке б привело до мирного співіснування. Конфліктні відносини в процесі комунікації були, є, та будуть завжди. Конфлікт викликає напругу, активізує негативну енергію та породжує негативні емоції. Таким чином, можна зазначити, що конфліктне спілкування — це джерело накопичення негативної енергії та негативних емоцій.

Підбиваючи підсумки характеристики різних типів невербального подання інформації, слід відзначити, що вони, маючи різний потенціал у комбінаториці з вербальною складовою, у сукупності створюють ефективну систему спілкування, яка є дієвою за умови її конкретного використання, що зумовлює перспективність дослідження їх функціонування в різних комунікативних умовах.

Розділ 2. Особливості просодичного оформлення конфронтації в англомовному діалогічному дискурсі

2.1 Комунікативне значення конфронтаційних просодичних компонентів в організації діалогічного дискурсу конфронтаційна просодика дискурс негативна емоціональність Структура конфліктної комунікації визначається низкою невідповідностей, які виникають між комунікантами. Ця взаємодія проявляється на трьох фазах. Перша — докомунікативна, в якій відбувається пізнання учасниками конфлікту протиріч між їх цілями та інтересами. На цій стадії комуніканти готові до здійснення певної мовної взаємодії. Друга фаза — комунікативна — характеризується розвитком, кульмінацією та спадом інтенсивності конфлікту. За допомогою своєї мови опоненти передають свій стан використовуючи вербальні та невербальні символи. В посткомунікативній фазі відбувається завершення конфлікту, з’являються його наслідки. Вони залежать від попередніх мовних реакцій сторін, їх інтенсивності, стадії вирішення питань.

З якої б причини не розпалився конфлікт, він завжди буде проходити в такій послідовності [26: 23−25]:

— поступове посилення емоційного стану учасників конфлікту за рахунок введення більш активних сил, а також за рахунок накопичення досвіду боротьби;

— збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первинної проблемної ситуації;

— зростання конфліктної активності учасників, зміна характеру конфлікту, в більш жорстокому напрямі, залучення до конфлікту нових осіб;

— наростання емоційної напруги, яка супроводжує конфліктні взаємодії, та яка може вплинути як мобілізуюче, так і дезорганізовуюче на поведінку учасників конфлікту;

— зміна ставлення до проблемної ситуації та конфлікту в цілому.

Конфлікт породжує різного типу негативні емоції. Однією з них є агресія, вона являється головною складовою конфліктної комунікації. Бо коли комуніканти перебувають в стані конфлікту, вони агресивно налаштовані один проти одного. На прикладі агресії, розглянемо значення конфронтаційних компонентів в дискурсі.

Існує такий термін, як вербальна агресія. Це термін, який вживається для позначення низки мовних та мовленнєвих явищ. Що стосується засобів вербальної агресії, то до них частіше за все відносяться [27: 240−243]:

— негативно емоційно забарвлені та стилістично знижені одиниці;

Наявність цих засобів у висловленні визначають направленість комунікативної дії на те, щоб викликати негативний емоційно-психологічний стан (страх, фрустрацію, тощо) у об'єкта мовленнєвого впливу.

— засоби посилення категоричності;

Посилення категоричності вважається модифікацією прагматичного значення, в залежності від власного прагматичного значення варіюється і характер мовленнєвої дії (конфронтаційної чи не конфронтаційної), внаслідок цього категоричність не завжди вважається погрожуючою для адресата, та може бути такою при певних умовах.

— тип комунікативної установки;

При вивченні граматичних типів висловлювань чи мовленнєвих актів автори, виходячи з семантико-прагматичного чи актомовленнєвого критерію, зв’язують деякі типи досліджень з «агресією» та вважають, що вони являються погрожуючими для адресата. Проте, разом з цим, визнається значна питома вага контексту та інших факторів. Також привертає увагу адресатний аспект потенційно погрожуючих висловлювань, дослідження цього аспекту свідчить про те, що потенційно не погрожуючі мовленнєві одиниці можуть набувати конфронтаційного значення. Також розрізняють мовленнєві дії по критерію спрямованості агресії: на адресанта, на адресата, на фрагмент навколишнього світу або іншу людину. Таким чином, деякі типи комунікативних установок можуть набувати конфронтаційного характеру, та в цьому випадку вивчатися як складова конфронтаційної мовленнєвої комунікації.

— засоби мовленнєвої організації;

До таких засобів належать характеристики зміни комунікативних ролей.

Таким чином, об'єктом аналізу при досліджені вербальної агресії являються різнорівневі одиниці: мовні, мовленнєві, мовленнєво організуючі, які володіють зумовленим конфліктогенним потенціалом, реалізація якого не є обов’язковою. Кореляція між комунікативно мовленнєвим актом та вербальною агресією в значній мірі обумовленні розумінням останньої: при широкому розумінні вербальної агресії як комунікативної дії, яка об'єднує мовні та мовленнєві признаки з позакомунікативними факторами, її треба признати належною комунікативно мовленнєвим актам.

2.2 Роль просодичних комунікативних компонентів у вираженні негативних емоцій Дослідження наукових робіт щодо конфлікту та конфліктних взаємовідносинах дозволяє зробити такі висновки [4]:

— в основі комунікативного конфлікту лежать глибинні протиріччя між розумінням, цінностями та цілями конфліктуючих сторін;

— конфліктна взаємодія має свою динаміку;

— будь-який конфлікт регулюється об'єктивними та суб'єктивними факторами;

— об'єктивну сторону конфлікту відображає зовнішня ситуація, яка склалася по відношенню до суб'єкта;

— до суб'єктивних, найбільш важливих сторін конфлікту, можна віднести темпераментальні, характерологічні, мотиваційні, ціннісні, світоглядні особливості особи, які обумовлюють винятковість переживання конфлікту особистістю;

— в основі механізму конфліктної взаємодії полягають порушення конструктивних взаємовідносин та взаємодій;

— конфлікт має властивість фрустраційно діяти на стресогенну природу;

— будь-який конфлікт в сенсі досвіду людини, містить конструктивне зерно;

— конфліктна ситуація являє собою емоційне середовище;

— суб'єктивно конфлікт — це, перш за все, переживання.

В діалогічному дискурсі конфронтацію можна виразити по-різному, а точніше існує дуже багато способів для її вираження. За допомогою емоцій, жестів, тощо, ту чи іншу думку можна виразити різним способом. В наступних прикладах можна простежити найпростіше вираження конфронтації - коли людина роздратована, грубо висловлюється та має намір посваритися:

A light appeared suddenly above the fanlight, and the door was opened cautiously a little way. «What the devil do you want?» a man’s voice demanded harshly [2: 51].

" What the hell do you want?", he said quietly and wearily, tired of arguing with him [1; 16].

Then, if that is so, why should they first try to shoot him?" Jane made a gesture of anger. «Ah, that is just what I do not understand! It is inexplicable stupid!» [2: 8].

" Thank you very much indeed," he said, through clenched teeth [4: 200].

В наступних прикладах, навіть не знаючи контексту, можна зрозуміти те, що один з комунікантів роздратований та негативно налаштований проти іншого, тому що його опонент своїм вчинком викликав в нього негативні емоції:

«What an idiot you are, Jack !» [3: 134].

«I never met with such impudence, curse me, never in my whole life before!» [3: 69].

«You fool!» She glared at him, feeling an almost uncontrollable urge to strangle him for such weakness [4: 77].

Наприклад, в даній репліці, жінку обурила поведінка її знайомого, але це не можна простежити зі слів цієї жінки, її емоційний стан видно тільки за допомогою пояснень автора:

«Well,» she said, her annoyance rising, «well, I must say something» [1: 248].

А ось, начальник обурений самовільними діями своєї підлеглої:

«That comment makes it obvious that you don’t consider yourself subject to orders from people like me» [3: 80].

Тут можна побачити, що після довгого мовчання, у одного з комункантів урвався терпець:

Finally he said nastily, — «What do you want from me, Miss Donnelly?»

«Nothing», — she laughed [2: 55].

Таку ж концепцію можна побачити й в наступних прикладах:

Her eyes were full of evil and she was about to kill him, — «Satisfied? How can I possibly be satisfied if you behave like that?!» [1: 40].

«No, McQuade’s good enough. Look, have another drink. How about you Lila?»

«Lola, I’m Lola! How many times I must tell this? You irks me!!!» [4: 9].

Далі, в цьому прикладі, очевидно вираження погрози, яка переростає у конфлікт:

«Don't play games with me, Elizabeth. Then I can play with you», — he said threateningly. «Ha! And what can you do?» , — she laughed. «I'll kill you, bitch!» [3: 11].

Ось ще декілька прикладів вираження конфронтації:

«I could never be comfortable with it,» she said irritatingly [1: 31].

«You bastard, how dare you do this!»

«It's not your business! Don’t disturb me, never!» [3: 95].

«Why should I go there!», — she cried.

«Cause I said it to you» John answered arrogantly.

«Who you are to say me such things? You are nothing for me, understand?», — she cried again [2: 42].

В наступному прикладі, на основі вічної теми, відносин дітей та батьків можна простежити такий конфлікт:

«What took you so long?» Dad would snap when I got home.

«There was a queue».

«Didn't look like one to me. I couldn’t see anyone going in or out of that shop. Were you talking to someone?»

«Yes, and what? I’ll do what I want!» , — she cried.

«Are you sure?»

«You pestered me, I hate you» [1: 27].

Як свідчать вивчення підходів до поняття конфлікту в лінгвістиці, жоден з них не розкриває сутності вербалізації конфлікту. Такі можливості проявляють основні принципи антропоцентризму та теоретичні положення теорії дискурсу. Опираючись на них, вербалізований конфлікт виявляємо як різновид дискурсивної діяльності.

Мислительнокомунікативна прироа дискурсу дає змогу розкрити механізм вербалізації конфлікту, шляхом будування когнітивної моделі, яка демонструє зв’язок між мисленням, мовою та комунікацією, відібражає процесуальний та результативний характер конфліктного дискурсу.

Аналіз можливих варіантів реалізації запропонованої моделі дає можливість виявити центральну та периферійну зону конфліктного дискурсу, розробити типологію його комунікативно-інтеракційних структур.

Отже, встановлено інваріантні інтонаційні моделі англійських висловлень на позначення вираження конфронтації в англомовному діалогічному дискурсі. Визначено аудитивні та акустичні параметри, які відбивають концептуалізацію емоційного й комунікативного досвіду мовця та викликають відповідну реакцію слухача. Інтонаційна організація висловлення віддзеркалює основні принципи формування емоційного досвіду вираження конфронтації і комунікативної компетенції мовця. Нерозривна єдність емоційного й логічного начал у свідомості людини зумовлює активацію інтонаційних моделей у структурі висловлення, що сприймається як певна змістова одиниця комунікації. Внаслідок такої взаємодії висловлення на позначення емоційного вираження конфронтації у сучасній англійській мові виконують роль особливих індикаторів, які завдяки специфічним структурно-семантичній та інтонаційній організації дозволяють мовцеві експліцитно виразити своє ставлення до реальних подій чи явищ, співвідносячи їх з ідеальними або прогнозованими в його свідомості моделями.

Висновки до розділу 2

Таким чином, найвища варіантність інтонаційних засобів притаманна актуалізації емоційних сценаріїв, супроводжуваних ускладненням інтонаційних моделей за допомогою емфатичного подовження фонем у ключових емоційно маркованих словах; модифікації тонального рівня початку й завершення інтоногрупи; наявності внутрішньо синтагменних (із перервою звучання чи заповнених) пауз; специфічного тембрального забарвлення голосу мовця. Спільною характеристикою висловлень, у яких реалізується вираження конфронтації, є чергування сповільненого й помірного або помірного й прискореного темпу, що сигналізує про динамічну зміну емоцій мовця та їхню комплексну природу. Основною ознакою вираження конфронтації та їх емоційності є створення просодичного контрасту шляхом протиставлення певних елементів їхньої інтонаційної моделі; низький тональний рівень початку інтоногрупи середньо-підвищений тональний рівень завершення термінального тону; висхідний різновид передтакту спадний термінальний тон; нульовий інтервал на стику передтакту й такту розширення позитивний інтервал на межі передтермінальної частини та ядра; спеціальний підйом, що виділяє слова-інтенсифікатори, займенники, заперечні частки, часткове наголошення іменників та дієслів.

Загальні висновки Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістичної науки. У першій половині ХХ століття мовознавство протягом досить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично зв’язаних сторін мови — мовній системі, але, починаючи з другої половини 60-х років, центр уваги лінгвістів переноситься на іншу сторону цієї діалектичної єдності - мовленнєву діяльність та її продукт — дискурс, формальні характеристики якого були отримані у 1952 році. Діалогічний дискурс відбиває процес мовленнєвої взаємодії комуні кантів, кожен з яких у ході цієї взаємодії впливає на співрозмовника. Вербальний контакт, таким чином, обумовлюється не тільки мовними, але й позамовними — когнітивними, психологічними, соціальними, етнокультурними — чинниками. Мовленнєва взаємодія є наслідком численних взаємодетермінованих процесів, що породжують насамперед комунікативні інтенції, а потім — тактики й стратегії поведінки комунікантів.

Із загально фонаційних ознак мовлення, частина з яких не має відношення до мови як засобу артикуляції, тобто виробництва словесних комунікаційних одиниць, необхідно виділити ще одну сферу, а саме інтонацію. Що лежить на стику двох функцій мови. Одна з цих функцій є чисто граматичною властивістю, що входить у систему засобів мови й утворює компонент структури фрази (поряд із граматичними категоріями типу порядку слів). Це явище досліджувалося лінгвістами з боку фонетичних і граматичних особливостей. Інтонація у фоні логічного наголосу (тут можна розглядати логічний наголос як особливий інтонаційний засіб виділення члена речення) використовується в різноманітних мовах по-різному, в залежності від типу мови (аналітичний або синтетичний лад, розвинута відмінкова система і т.д.). Інтонація — це найбільш складне явище серед фонаційних особливостей мови, пов’язаних із мовленням і мовцем.

Та відповідно до сучасного тлумачення проблеми емоційної інформації в мові багато спеціалістів, що вивчають інтонацію, виділяють в інтонації емоційну функцію називаючи її найчастіше експресивною з деталізацією. В свою чергу емоційні чинники, що не стосуються безпосередньо внутрішнього змісту фрази, але використовувані при висловлюванні, є показниками контексту комунікації, проте виходять за межі не тільки мовних засобів, але навіть пара лінгвістичних, — це такі чинники, як переконаність, грубість, конфлікт, презирство, гнів, задушевність і т.д.

Феномен конфлікту існував з часів виявлення перших общин людей. В ході історичного розвитку значно змінилась сутність конфліктів. Певні зміни відбуваються і в відношенні до конфлікту: його сприйняття як безумовно негативного феномену поступається розумінню того, шо конфлікт — це нормальна річ, це не обов’язково погано, це та річ, яка може бути хорошою. Знання людини про конфлікт пов’язані з повсякденною практикою, з релігією, літературою, мистецтвом та наукою.

До перспективних напрямів подальшого наукового пошуку в галузі дослідження лінгвокогнітивних особливостей просодичного оформлення емоційних висловлень слід віднести вивчення питань, пов’язаних з установленням звукосимволічних властивостей сегментного й надсегментного рівнів мови в процесі декодування різнополярних емоцій у мовленні; виявлення універсальних одиниць інтонаційної системи в різноструктурних мовах; вивчення лінгвокогнітивних особливостей сприйняття та декодування емоційного повідомлення з погляду типології значень одиниць фонетичного рівня мови.

Список використаних джерел

1. Адамчук Т. В. Тематизация эмоций в тексте (на материале современного английского языка): Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.04 / Мордов. гос. пед. ин-т им. М. Е. Евсеева. — Пятигорск, 1996. — 15 с.

2. Алексенко С. Ф. Варіативність інтонаційної моделі висловлення-вибачення у мовленнєвій комунікації (експериментально-фонетичне дослідження на матеріалі англійського діалогічного мовлення): Автореф. дис… канд. філол. наук: Київський національний лінгвістичний університет. — К., 2004. — 22 с.

3. Алексієвець О.М. Просодичні засоби інтенсифікації висловлювань сучасної англійської мови (Експериментально-фонетичне дослідження): дис… канд. філол. наук: 10.02.04. — Тернопіль, 1999. — 268 с.

4. Анцупов А. Я. Конфликтология в схемах и комментариях / А. Я. Анцупов, С. В. Баклановский. — СПБ.: ПИТЕР, 2005. — 288 с.

5. Барташева А. И. Взаимодействие невербальных и вербальних компонентов ситуации коммуникативного доминирования в англоязычном дискурсе: дис… канд. филол. наук: Харьков, 2004. — 199 с.

6. Безугла Л. Р., Бондаренко Є.В., Донець П. М., Мартинюк А. П., Морозова О.І., Пасинок В. Г., Піхтовнікова Л.С., Солощук Л. В., Фролова І.Є., Швачко С. О., Шевченко І.С. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під загальн. ред. Шевченко І.С.: Монографія. — Харків: Константа, 2005. — С. 21−28.

7. Белоус Н. А. Функциональные особенности конфликтного дискурса / Н. А. Белоус // Знание, понимание, умение. — 2008. — № 4. — С. 152- 157.

8. Белоус Н. А. Психологические особенности деструктивных сил конфліктного дискурса: дис… канд. филол. наук: Тверь, 2004. -190 с.

9. Белянин В. П. Психолингвистическая типология художественных текстов по эмоционально-смысловой доминанте: Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. лингвист. ун-т. — М., 1992. — 40 с.

10. Быценко Т. А. К проблеме классификации отрицательных эмоций и их выражения в современном английском языке // Іноземна філологія на межі тисячоліть: Тези доп. міжнар. наук. конф., присвяч. 70-річчю ф-туінозем. мов Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. 25−26 квіт. 2000 р. — Х.: Константа, 2000. — С. 36−37.

11. Быценко Т. А. К проблеме средств языкового выражения отрицательных эмоций в современном английском языке // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». — 2000. — Т. 6. — С. 505−511.

12. Ваулина О. В. О некоторых языковых особенностях выражения эмоций в речи // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації: Міжвуз. зб. наук. пр. — Х.: Константа, 1996. — С. 33.

13. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. — М.: Наука, 1980. — 103 с.

14. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. — М.: Прогресс, 1989. — 312 с.

15. Каменский М. В. Социолингвистическая парадигма дискурсных маркеров: автореф. дис… канд. филол. наук: спец. 10.02.19. Теория языка / Каменский М. В. — Ставрополь, 2007. — 19 с.

16. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. — М.: Наука, 1984. — 189 с.

17. Крейдлин Г. Е. невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. — М.: Новое литературное обозрение, 2002. — 592 с.

18. Матюхина Ю. В. Развитие системы фатической метакоммуникации в английском дискурсе XVI — XX вв.: дис… канд. филол. наук: Харьков, 2004. — 226 с.

19. Муравьева Н. В. Язык конфликта / Н. В. Муравьева.? М.: Термика, 2004.? 214 с.

20. Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. — М. — 1986. — Вып. 17. — С. 22−130.

21. Романов А. А. Системный анализ регулятивных средств диалогического общения. — М: ИЯ АН СССР, Калининский СХИ, 1988. — 183 с.

22. Сидоров Е. В. Проблемы речевой системности. — М.: Наука, 1987. — 141 с.

23. Симонов П. В. Эмоциональный мозг. — М.: Наука, 1981. — 216 с.

24. Солощук Л. В. Вербальні і невербальні компоненти комунікації в англомовному дискурсі. — Харків: Константа, 2006. — 300 с.

25. Ушакова Т. Н. Оценочный аспект конфликтной речи / Т. Н. Ушакова // Вопросы психологии. — 1995. — № 6. — С. 33−41.

26. Фролова И. Е. Конфликтное речевое поведение // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — 2001. — № 537: Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. — С. 23−29.

27. Фролова І.Є. Вербалізація конфлікту у дискурсі // Дискурс як когнітивнокомунікативний феномен/ за заг. ред. І.С. Шевченко — Х.: Константа, 2005. С. 237?262.

28. Фуко М. Воля к истине: порядок дискурса. пер. с франц. — М., Касталь, 1996. — 448 с.

29. Arnold M.V. Emotion and personality. — New York: Columbia Univ. Press, 1960. — Vol. 1: Psychological aspects. — 370 p.

30. Bach K., Harnish R. M. Linguistic communication and speech acts. — Cambridge, Mass.: Blackwell, 1980. — 320 p.

31. Barzini E. Non-verbal Communication. — N.Y., 1984. — 231 p.

32. Burgoon J.K., Buller D.V., Woodall W.G. Nonverbal Communication. The Unspoken Dialogue. — The McGraw-Hill Companies, INC, 1996. — 522 p.

33. Crystal D. The Cambridge encyclopedia of the English language / D. Crystal. — Cambridge: CUP, 1995. — 489 p.

34. Kakava C. Discourse and Conflict // The Handbook of Discourse Analysis / ed. by D. Schiffrin, D. Tannen, H.E. Hamilton. — UK: Blackwell Publishing Ltd, 2003. — P. 650−670.

35. Kцvecses Z. Emotion concepts. — New York etc.: Springer-Verlag, 1990. — 344 p.

36. Laird J.D., Bresler C. William James and the mechanisms of emotional experience // Personality and social psychology bulletin. — 1990. — № 16. — P. 636−651.

Mowrer O. H. Learning theory and behavior. — New York: John, Wiley, 1960. — 470 p.

37. Richmond V.P., McCroskey J.C. Non-verbal Behavior in International Relations. — Boston: Pearson Education, Inc., 2004. — 350 p.

Джерела ілюстрованого матеріалу

1. Alice Lawrence Daddy’s Prisoner. — Great Britain: Copyright, Designs and Patents Act, 1988. — 275 p.

2. Austen J. Pride and Prejudice. — Great Britain: Planet, Three Publishing Network Ltd, 2003. -303 p.

3. Eagle K. More than a miracle. — Great Britain: Silhouette Books, Eton House, 18−24Paradise Road, Richmond, Surrey, 1992. — 252 p.

4. Segal E. LoveStory [= История любви / Э. Сегал; предисл. и коммент. Д.В. Кошмановой]. — М.: Айрис-пресс, 2009. — 224 с.: ил. — (Читаем в оригинале).