Аналіз роботи фельдшера ветеринарної медицини установи

ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

Курсова робота З дисципліни: «Організація ветеринарної справи»

На тему: «Аналіз роботи фельдшера ветеринарної медицини установи»

Роботу підготувала студентка групи В — 41

Гордієнко Наталія Перевірив викладач Лазаренко Павло Валентинович Немішаєво 2014р.

1. Природно-Економічна характеристика господарства Ветеринарна клініка «КітПес» знаходиться в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області. Об'єкт розташований в нежитловій будівлі старої школи на орендованих площах 98,8кв.м., має ізольований відокремлений вхід, необхідний набір приміщень; а саме: вхідний тамбур, місце очікування відвідувачів сумісно сумісно з торгівельним залом аптеки, оглядова, передопераційна, операційна, лабораторія, стаціонар для тварин, внутрішній санвузол для персоналу. При вході в ветеринарну клініку облаштовані вольєри для утримання домашніх тварин.

Приміщення має необхідне інженерне забезпечення: водопостачання — централізоване від існуючих мереж сільського водопроводу, каналізування — місцеве на локальні очисні споруди, опалення — від загальної газової топкової будівлі ФАПу, гаряче водопостачання — від електроводонагрівачів, освітлення — комбіноване, вентиляція — природна припливно — витяжна.

Внутрішнє облаштування приміщень ветеринарної клініки з аптекою відповідає санітарно — гігієнічним вимогам і дозволяє проводити прибирання із застосуванням миючих та дезінфікуючих засобів. На об'єкті створені умови для здійснення дезінфекції виробів медичного призначення із полімерних матеріалів перед їх подальшою утилізацією. Працівники забезпечені спецодягом, індивідуальними засобами захисту шкіри, слизових оболонок.

Територія самої клініка по периметру обгороджена парканом.

Клініка має не великий штат працівників. Він складається з: головного лікаря та директора клініки, лікаря, асестета, лаборанта та комерційного директора. Головним лікарем та директором клініки є Плешивцев Ігор В’ячеславович, лікарем Молодковець Наталія Юріївна, асистент — Бондаренко Ірина Андївна, лаборант — Полковнікова Ірина Миколаївна, комерційний директор — Плешивцева Оксана Олексіївна.

В клініці обслуговується близько 2000(±). За день послугами клініки користується багато власників тварин, в залежності від сезону захворюваності тією чи іншою хворобою. Наприклад, зараз у весняний період, до клініки звертається багато власників тварин, а саме собак хворих на бабезіоз.

2. Ветеринарно-санітарний стан господарства Санітарний стан клініки та прилеглої до неї території відповідає всім ветеринарно-санітарним вимогам.

Приміщення ветеринарної клініки з аптекою відповідають вимогам діючих санітарних норм та правил по інженерному забезпеченню, внутрішньому оздобленню, можливості дотримання санітарно — протиепідемічному режиму.

В кожному приміщені клініки розміщені кварцові лампи. Для стерилізації інструментів в операційній знаходиться стерилізатор. Наприкінці кожного робочого дня проводиться профілактична дезінфекція препаратом «Екоцид С», в концентрації 1% розчин на 10 л води, для попередження тих чи інших хвороб тварин.

Один раз на три місяці в клініці проводиться поточна дезінфекція. Під час проведення цієї дезінфекції клініку зачиняють на 24 години. Всі стіни, двері, підлогу, меблі вимивають 0,5% розчином славіну на 5л води. Після проведення дезінфекції приміщення залишають на 2 години, а потім все ретельно вимивають водою.

Вольєри вимивають 1% розчином екоциду на 5 л води. Інструменти стерилізують в стерилізаційній шафі при температурі 160* на протязі 5 годин.

Територія яка обслуговується вет. клінікою є благополучною щодо інфекційних хвороб. Щороку усім тваринам, які обслуговуються клінікою, проводяться профілактичні щеплення. Для щеплень використовуються комплексні вакцини чеського (Біокан) чи готландського (Нобівак) виробництва. Також застосовується вакцина українського виробництва (Рабістар), але в основному попит є в комплексних вакцин.

Для кращого контролю за проведенням щеплень кожен місяць усім власникам тварин у яких випадає проведення вакцинації в цей період, наприклад в березні, повідомляються про це адміністрацією клініки. В березні цього року було провакциновано 50 тварин.

3. Організація ветеринарного обслуговування тваринництва Одним з основних завдань ветеринарії є охорона людей від антропозоонозних захворювань. Поруч з людиною постійно перебувають тварини. В даний час домашнім тваринам стало відводитися у ветеринарії особливе місце, оскільки ці тварини постійно перебувають поруч з людиною, а значить є потенційно небезпечними носіями антропозоонозних захворювань. Зараз у ветеринарній науці з’явилося дуже багато досліджень присвячених етіології, перебігу, діагностики, лікування і профілактики захворювань собак і котів, що дуже важливо, так як завжди простіше і дешевше запобігти захворюванню, ніж лікувати його. Так само дуже важливо своєчасне надання кваліфікованої ветеринарної допомоги, що завжди повинен пам’ятати власник тварини.

Організація ветеринарного обслуговування полягає не лише в правильному наданні допомоги тварині, а й в умінні розмовляти з власником. Перше враження клієнт отримує, заходячи в приміщення клініки. Потім він спілкується з асистентом, який починає прийом, а потім вже з самим лікарем, який проводитиме лікування. Тому як і для ветеринарного лікаря, так і для решти персоналу дуже важливо стежити за охайним зовнішнім виглядом і проявляти доброзичливість по відношенню до клієнта.

Кожен новий клієнт переступає поріг клініки з певним скептичним поглядом. Причиною цього є нервовість, невпевненість, обумовлена новою обстановкою, ще не повністю встановлена довіра у відношенні ветеринарного лікаря, хвилювання з появою нової тварини, іноді навіть особисті проблеми власника тварини. Роздратування, пов’язані з негативним досвітом в інших клініках, дійсними чи вигаданими, посилюють скепсис. Потрібно завоювати довіру нового клієнта ще до того, як він почне розповідати про свої проблеми. Цьому завдячують уважне відношення лікаря до проблем і скарг, які привели клієнта в клініку, а також досвіт спілкування з пацієнтами та клієнтами. Звертання до тварини зі спокійними ласкавими словами і почухуваннями роблять його доступним, при цьому власник починає відчувати, що тут до його тварини будуть добре відноситись. Після зібрання анамнезу потрібно проінформувати власника про діагностичні та лікувальні процедури, які потрібно провести. Пояснення стосовно клінічної картини хвороби і її прогнозування потрібно давати в доступній для клієнта формі, зрозумілою для нього мовою, виключаючи при цьому незрозумілі медичні терміни. Також потрібно уточнювати ціни та вид оплати.

Перед виконанням деяких дій, наприклад взяття крові, рентгенографічне обстеження, лікування ран, бажано вивести власника, особливо коли власник і тварина знервовані. З психологічної точки поглядів краще, щоб асистент вивів тварину в інше приміщення. В більшості випадків власник і пацієнт після розлуки стають спокійніші, що дозволяє без перешкод виконувати роботу і берегти нервову систему лікаря і власника.

Для успішної організації праці необхідно використовувати найману силу працівників, кожен з яких отримав повну вищу ветеринарну освіту та має певну спеціалізацію, а також потрібні адміністратор та обслуговуючий персонал можливо без ветеринарної освіти.

Графік роботи передбачає зміни з чергуванням 2 через 2 дні з 9.00 до 21.00 з одночасним перебуванням на робочому місті лікаря, асистента та адміністратора.

База даних про пацієнтів створюється за допомогою комп’ютерної програми «Andiag» для ветеринарних підприємств.

Розрахунок з клієнтами здійснюється одразу після завершення надання послуг згідно чеку про оплату, який видає програма «Andiag». Касові виручки здаються адміністратором головному лікарю клініки після завершення робочого дня.

4. Плани ветеринарних заходів та організація їх виконання Організація виконання планів ветеринарних заходів покладається на керівників ветеринарної служби, державних чи приватних установ ветеринарної медицини.

З метою оперативного керівництва та контролю виконання поточних планів у держустановах чи приватних клініках розробляються календарні плани роботи ветеринарних спеціалістів, де вказуються найменування заходів, місце роботи (або вид тварини), дата її проведення і прізвище виконавця. Календарний план проведення ветеринарних заходів є посібником до виконання роботи. Безумовно, важко все передбачити у плані, тому спеціалісти ветеринарної медицини виконують також інші види робіт (надання лікувальної допомоги, проведення вимушених заходів тощо).

На початку місяця головний лікар установи підводить підсумки виконання календарного плану за минулий місяць, складає недоліки та невикористані резерви з тим, щоб усунути або реалізувати їх у наступному місяці.

Підсумки виконання планових заходів за минулий місяць також щомісячно підводять і визначають завдання на наступний місяць.

В установах ветеринарної медицини, в їх філіях, на робочих місцях, а також у приватних лікарів ветмедицини є аптеки або аптечні пункти, де є медикаменти для надання невідкладної допомоги і реалізації населенню.

Планове ведення ветеринарної справи попереджає диспропорції в її розвитку, забезпечує можливість раціонально використовувати матеріальні, трудові, фінансові ресурси, одержувати більш високий ефект при менших витратах праці і засобів.

До об'єктів планування у ветеринарії відносяться:

— профілактика і ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб тварин;

— профілактика незаразних хвороб;

— матеріально-технічне забезпечення і фінансування;

— розвиток ветеринарної науки і впровадження її досягнень у практику;

— підготовка кадрів;

— розвиток мережі ветеринарних установ.

Терміни проведення ветеринарних заходів повинні відповідати об'єктивним закономірностям прояву хвороб у тій або іншій природноекономічній зоні. Тому ветеринарні установи старанно вивчають крайову епізоотологію, враховують місцеві особливості і зважаючи на це вибирають найбільш доцільні заходи й оптимальні терміни їх проведення. Приступаючи до планування ветеринарних заходів на черговий календарний термін, важливо проаналізувати результати аналогічних заходів за минулий рік. Варто звернути увагу на ефективність заходів і способів їх здійснення. Засоби і методи, що забезпечують високий профілактичний, оздоровчий і лікувальний ефект, варто застосовувати ширше. Необхідно стежити за розвитком ветеринарної науки, науково-технічним прогресом в галузі ветеринарії. Якщо до моменту планування ветеринарних заходів біологічною промисловістю стали випускатись нові біопрепарати або нові інструменти, прилади, устаткування, засоби та способи профілактики і лікування, ветеринарні спеціалісти повинні прагнути використовувати їх на практиці.

У кожному випадку планування потрібно врахувати економічну вигоду від проведення тих чи інших заходів.

При упорядкуванні планів ветеринарних заходів керуються такими принципами: єдність, комплексність, демократичність, виділення головної ланки.

Єдність планів передбачає обов’язковість планування ветеринарних заходів щодо конкретних питань на визначеній території незалежно від відомчої приналежності господарств, комплексів, підприємств.

Комплексність передбачає поєднання в плані спеціальних профілактичних, лікувальних і організаційних заходів. Тільки комплексне здійснення всього обсягу робіт може гарантувати ветеринарне благополуччя об'єкта.

Демократичність передбачає планування ветеринарних знизу до верху, тобто, розробку первинних планів, починаючи з господарств, підприємств, і закінчуючи керівними ветеринарними органами. В окремих випадках вищі ветеринарні органи дають вказівки про проведення конкретних заходів на плановий період.

Зведені плани заходів узагальнюються і потім затверджуються відповідними органами виконавчої влади. Затверджений план набуває сили закону і є обов’язковим для виконання.

Врахування й аналіз даних ветеринарної статистики — одне з найважливіших вимог, запропонованих при плануванні у ветеринарній медицині. За допомогою статистики спеціаліст аналізує ветеринарний стан, встановлює закономірності захворювання на відповідній території за визначений період, виявляє чинники, що вплинули на той чи інший процес.

Етика спеціаліста ветеринарної медицини.

З урахуванням кола обов’язків лікаря ветеринарної медицини, специфіки його праці та людей, з якими він мусить спілкуватися, професійна етика лікаря ветеринарної медицини має свої особливості, які ще не обгрунтовані теоретично і не опрацьовані практично.

Як відомо, головним завданням фахівців ветеринарної медицини є:

запобігання заразних хвороб тварин і їх ліквідація в колективних підприємствах, радгоспах і інших підприємствах, підсобніх господарствах громадян;

забезпечення виробництва доброякісних в ветеринарно-санитарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження;

охорона населення від хвороб, загальних для людей і тварин;

охорона країни від занесення з інших держав заразних хвороб тварин.

Обов’язки ветеринарної медицини — охороняти, якісно покращувати і поголів'я тварин і птиці, сприяти зростання продуктів тваринництва за одночасного зниження їх собівартості і підвищення якості.

Отже, діяльність фахівців ветеринарної медицини спрямована як на запобігання хвороб тварин так і на забезпечення надійної охорони населення від зооантропонозов.

Виконання зазначених завдань підпорядкована діяльності великої кількості фахівців ветеринарної медицини. У процесі роботи вони, звісно, керуються Законом про ветеринарноу медицину. Однак у окремих випадках доводиться керуватися не статутними, а моральними принципами, які останнім часом у колективах домінуючі.

Поле діяльності лікаря ветеринарної медицини дуже широке. Він може працювати у районних державних підприємствах, спеціалізованих лабораторіях, районних державних лабораторіях ветеринарної медицини, лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, в сільськогосподарських підприємствах різної форми власності, на державних й приватних м’ясопереробних підприємствах, у державних установах державної ветеринарної медицини, всіма видами транспорту, й державний кордон з підлеглими йому прикордонними контрольними пунктами ветеринарної медицини, на біофабриках, в аптеках ветеринарної медицини, на іподромах та інших. А де б не працював лікар, знання та власний досвід він спрямовує на поліпшення добробуту людей.

Сьогодні, очевидно, немає людини, яка би не користувалась, безпосередньо чи опосередковано, результатами діяльності ветеринарного фахівця. Причому лише на селі, а й у місті. Міські люди, дедалі більше починають заводити у своїх житлах собак, котів, декоративних птахів. Тому часто-густо такі господарі потребують допомоги фахівців ветеринарної медицини для консультацій по догляду, а іноді й по лікуванню тварин.

У процесі виконання своїх службових обов’язків фахівці ветеринарної медицини виступають то ролі лікаря, то організатора, пропагандиста, дослідника, державного контролера тощо. Тому їм вдається спілкуватись як із своїми колегами за фахом, так і з керівниками підприємств, підрозділів, фахівцями інших галузей, власниками тваринницьких господарств і власниками тварин, органами міліції та прокуратури, працівниками районних чи обласних органів, і навіть із багатьма людьми інших закладів. У процесі роботи в лікаря формуються як статутні відносини, а й етичні норми. Тому етика фахівців ветеринарної медицини — ця специфічний прояв загальної етики за умов своєї діяльності.

Лікарська етика є збіркою писаних і неписаних правил поведінки фахівців ветеринарної медицини, відносини їх не лише у своїй справі, а й між собою, до власників тварин, тваринництва загалом, громадського виробництва. Вона, як лікарська мораль, трактує систему і вимоги щодо не лише поведінки моралі у особі лікаря, і навіть моральним почуттям, які у процесі роботи необхідні.

Етика фахівців ветеринарної медицини вивчає закономірності виникнення та розвитку професійної моралі, за умов, специфічної проблеми освіти й поняття, а і навіть умови формування професійної діяльністі у сфері загальних моральних відносин. Вона вивчає:

громадські завдання й мету професійної діяльності, їх роль соціальному прогресі;

зміст спеціальних принципів, і проблем під час лікарських обов’язків;

характер впливу моральних принципів на практику професійних відносин.

Предметом етики лікаря ветеринарної медицини є вивчення відносин між лікарем та працівниками тваринництва колективних підприємств та інших форм ведення господарства, власниками тварин, між лікарем і провідними фахівцями інших галузей, лікарем і керівником господарства, взаємин у середовищі фахівців ветеринарної медицини.

В лікарську етику входять також загальноприйняті етичні категорії боргу, честі й гідності, совісті, щастя. Вони завжди виявляється у відношенні фахівця ветеринарної медицини до роботи, професії, до суспільства, трудовому колективу, державі загалом.

Професійна етика фахівців ветеринарної медицини визначається в першу чергу їх завданням у розвитку тваринництва.

У медицині етика сприймається як принцип поведінки медичного персоналу, спрямованих на максимальне підвищення ефективності лікування хворих.

Деонтологічні принципи гуманітарної і ветеринарної медицині, маючи багато спільного, все-таки істотно відрізняється між собою. Якщо в гуманітарні медицині головне завдання етики є охорона психіки хворого задля досягнення найповнішого його одужання й реабілітації, то ветеринарної - здійснення комплексу заходів, вкладених у виконання основного завдання тваринників — підвищення продуктивності тварин шляхом своєчасного лікування та запобігання захворюванням у господарствах. Тобто, тоді як гуманітарної медицині деонтологія спрямовує зусилля і вміння лікаря до застосування своїх знань й науково-технічного досвіду тільки у інтересах хворої людини, то ветеринарної медицині деонтологічні принципи використовують у інтересах тварин, продовжує їх власників.

Сьогодні особливо зростає роль морального чинника у суспільстві, у роботі й поведінці кожної людини. І це стосується й фахівців ветеринарної медицини, робота яких складна, неспокійна і не регламентується рамками звичайного робітника. Адже хвороби у тварин трапляються у будь-які дні, у будь який час року. Ветеринарна деонтологія передбачає те що в лікаря є велике накопичення глибоких спеціальних знань, правильне розуміння й виконання ним свого професійного боргу, в тому числі формування в нього багатьох громадянських і особистих якостей, обумовлених загальноприйнятими етичними категоріями боргу, честі, совісті, гідності.

Ветеринарну етику слід розглядати, як специфічний прояв загальної етики у діяльності персоналу ветеринарної медицини. Вона розглядає проблеми боргу, честі і муки сумління фахівців ветеринарної медицини у процесі профілактики хвороб й лікування тварин. Охоплюючи у собі широке коло питань, етика відбиває моральні норми в системах, як лікар — керівник — працівники тваринництва; лікар — тварина — його власник; лікар — колектив ветеринарних працівників; лікар — агроном — зооінженер та інших.

Необхідність виділення ветеринарної етики визначається особливостями професійної діяльності лікаря. Сьогодні ветеринарна етика придбала нові особливості: змінилися умови годівлі та догляду тварин, ведення господарства, знизилася резистентність організму. Виникли нові клопоти — як і такі умови зберегти здоров’я тварин, запобігти виникненню антропозоонозів, недопущення забруднення довкілля відходами тваринництва. І, що дуже складно, це запровадити ці заходи в технологію виробництва продуктів тваринництва при мінімальних додаткових витратах зусиль і коштів. А завдання можна виконати за тісного порозуміння і взаємодії фахівців ветеринарної медицини та інших галузей знань.

Ветеринарна етика, звісно, пов’язані з компетентністю, рівнем знань, кваліфікацією фахівців ветеринарії. Не власними силами моральні якості, а в поєднані із фаховими знаннями, навичками, досвідом, створюють ту домінанту, що реалізується і під час лікарського досвіду.

Питання прав і обов’язків лікаря ветеринарної медицини стоять близько до деонтології, але потребують і морального, і державної регулювання. І все-таки розділити моральні риси і правові норми часто просто неможливо. Наприклад, право використання нових, ще досить апробованих методів діагностики і лікування є радше моральним, що у складних ситуаціях лікар не може від нього відмовитися. І тоді водночас службовий обов’язок вимагає від нього застосування всіх можливих заходів надання допомоги тварині.

Робота фахівців ветеринарної медицини багатопланова і потребує певної спеціалізації. І це працівник колективного підприємства ветлабораторії, станції ветсанекспертизи, керівник служби ветеринарної медицини тощо. Й у кожному разі, окрім загальних моральних принципів, людина для успішного виконання свого досвіду користується своїми специфічними для цього виду роботи етичними правилами.

Звісно, успішна робота лікаря ветеринарної медицини залежить від якості підготовки їх у вузі. У навчанні й фізичному вихованні студента беруть участь викладачі різних кафедр та соціальних спеціальностей. Їх важливим завданням, особливо викладачів клінічних дисциплін, вивчення, спільне дозвілля й спеціальних положень етики фахівця ветеринарної медицини з урахуванням завдань та потреб кожної дисципліни. Пропаганда деонтологічних принципів має стати невід'ємною складовою ветеринарної освіти.

тваринництво етика спеціаліст санітарний Висновки Робота ветеринарного фельдшера полягає не лише в кваліфікованій допомозі хворим тваринам, а й в умінні знаходити спільну мову з колегами й власниками тварин. Вміння правильно і точно поставити діагноз це дуже добре і показує високу кваліфікацію спеціаліста, але вміння просто і доступно донести причину захворювання тварини до її господаря й розповісти про правильність і важливість її лікування теж не менш важливо. Якщо не зрозуміло і не доступно розповісти про проблему власнику, то кваліфікація лікаря чи фельдшера в очах власника почне понижуватись. Тому знання деонтології дуже важливі в роботі ветеринарного спеціаліста.

За час проходження перед дипломної практики я навчилась не лише правильно встановлювати діагноз, диференціювати одну хворобу від іншої, а й як правильно розмовляти з власниками тварин щодо їх захворювань. Навчилась правильно застосовувати деонтологічні знання в наданні консультацій власникам тварин як тим що привели тварин на огляд, так і тим що звертаються за консультацією по телефону.

Перелік використаної літератури

1. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ президента України. — К. 1999.

2. Законодавство України про ветеринарну медицину.

3. Дудаш А. В. «Оргагнізація ветеринарної справи». Конспект лекцій 2001.

4. Божко Т. К. Організація протиепізоотичних заходів. К. 6 1987.

5. Довідник лікаря ветеринарної медицини //За ред. П. І. Вербицького, П. П. Достоєвського — К.: 2004.

6. Ляшенко О. Т. Міхненко О. П. Планування ветеринарних заходів. — Біла Церква, 1993.

7. Жорницький А. Л Система ветеринарно-санітарних мироприємств на нетельних комплексах. — К.: 1996.

8. Євтушенко А. Д., Радіонов М. Т. Організація та економіка ветеринарної справи. — К., 2004.

9. Х. Г. Ниманд. П. Б. Сутер «Болезни собак» практика ветеринарного врача «аквариум».

10. «Деонтология. Прием в ветеринарной клинике. Необходимые навыки роботы с клиентами.» практика ветеринарного врача. «акваріум». Дж. Корсан, А. Р. Маккей.

.ur