Методи функціональних досліджень у косметології

РЕФЕРАТ на тему:

Методи функціональних досліджень у косметології.

Для визначення стану шкіри кожного конкретного пацієнта косметик повинен після очищення шкіри уважно оглянути її, ви­значивши колір, тургор, еластичність, ступінь жирності, стан пор, судин, нігтів і волосся. У повсякденній практиці косметик не ви­користовує спеціальні методи досліджень функцій шкіри. Нижче наводимо деякі з них для розширення світогляду фахівця.

1. МЕТОДИ ОЦІНКИ МЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ШКІРИ Механічні властивості шкіри можуть бути визначені за допо­могою виміру сили, необхідної для деформації шкіри під тиском, при розтягненні, розриві і закручуванні.

Метод вдавлення. Тургор і еластичність шкіри виміряються за методом Шаде. Він використовується в різних модифікаціях, в основі яких лежить вимірювання прогину інтактної шкіри під дією визначеної сили. Еластометр Шаде вимірює вдавлення шкіри і складається з трьох круглих дисків, укріплених на осі, з'єднаній з динамометром для визначення сили натиснення. Глибина вдавлення вимірюється при визначеному натиску за визначений час.

Аспіраційний метод. Вимірюється деформація поверхні шкі­ри, утягненої до дзвоноподібної чашечки, в якій створюється понижений тиск, контрольований за допомогою манометра.

Торсійний метод. За допомогою торсійного методу вимірю­ється еластичність шкіри при закручуванні, при цьому зменшу­ється вплив тканин, які залягають нижче, на результати вимірів. Bruton, Shuster (1973) сконструювали портативний апарат, за до­помогою якого вимірюється еластичність шкіри при її горизон­тальному розтягуванні.

2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИДАТКІВ ШКІРИ Трихограма. За допомогою трихограми визначаються окремі фази циклу росту волосся. Різким рухом за допомогою затискача висмикують 7−8 волосин зі скроневої, тім'яної і потиличної діля­нок. Волосини розміщують на змоченому водою предметному склі і покривають скельцем. Корені волосся досліджують під мікрос­копом при збільшенні х32.

У таблиці наведено трихограму коренів волосся різних типів.

Трихограма коренів волосся

3. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ САЛЬНОЇ СЕКРЕЦІЇ.

Фізичні методи. Метод Шефера та Кюн-Бассінса. При кон­такті з матовим склом шкірне сало адсорбується і його прозорість змінюється при освітленні променями довжиною хвилі 460 нм.

Матові стекла товщиною 3 мм, чисті та висушені, прикріплю­ють до шкіри чола на 30 сек. Кількість адсорбованих ліпідів ви­значають фотометричне.

Метод Андерсона та Фултона. За цим методом шкірне сало на поверхні шкіри адсорбують за допомогою кристалів броміду талію або йоду. Ступінь адсорбції визначають за допомогою інф­рачервоної спектроскопії. Цей метод досить дорогийдо того ж він дає недостатньо точні результати порівняно з методом тонко­шарової хроматографії.

Визначення ліпідних фракцій. Для встановлення ліпідного складу шкірного сала нині використовують хроматографічні методи — тонкошарову чи газову хроматографію, що є найбільш прийнятними щодо чутливості і точності.

Планіметричні методи. Кількість сальних залоз, що функці­онують на поверхні шкіри, можна визначити за допомогою мето­дів відбитка і світлової мікроскопії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо­давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю­дини. — К.: Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999;2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето­логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000;2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At­las. — Urban&-Shwarzenberg, 1992. — 384 s.