Народна етіологія хвороб та їх діагностика у світоглядних уявленнях населення Української Слобожанщини другої половини XIX початку XX ст

Швидкий С.М.

Погляди населення Української Слобожанщини на хвороби та причини їх виникнення це надзвичайно цікава ділянка народної медичної культури. На думку видатного українського етнолога 3. Болтарович, у світоглядних уявленнях про хвороби, їх етіологію у східних слов’ян, як, зрештою, і в багатьох інших народів, поєднались елементи досвіду і фантастики, раціонального та ілюзорного, відповідно до двох начал народної медицини раціонального й ірраціонального, що зумовило й два принципово різні підходи до оцінки причин захворювань [I.e. 19]. За свідченнями етнографічних джерел, причини деяких недуг були видимі й зрозумілі народним масам. Світоглядну основу етіології інших становили релігійно-містичні уявлення про хворобу як результат дії різних надприродних сил духів, нечистої сили, людей, наділених надприродними властивостями [5,с.24]. Саме вони в кінці XIX на початку ХХ ст. були ще дуже поширеними.

Російський дослідник народної медицини М. Висоцький, характеризуючи погляди народу на причини хвороб, у своїй праці «Очерки нашей народной медицины», зазначав, що в народній уяві причини захворювань поділяються на природні, видимі і зрозумілі народним масам, і надприродні, виникнення яких незрозуміле і часто оточене таємницею [5,с.24]. Майже в усіх без винятку народів у найдавніші часи під впливом спільного поетичного світогляду, що характеризує собою первісний ступінь розвитку людини, склався такий погляд на хвороби, переважно внутрішні, що вони походять чи просто від нападу злого духа, чи опосередковано через ослаблення вогню життя, потьмарення, забруднення його. Ворогами життя і здоров’я як людини, так і тварин є духи пітьми, які під різними найменуваннями живуть по темних і брудних місцинах, в яругах, в болотах, у лісах, під землею, під піччю і т. ін. й звідси, за тих чи інших сприятливих обставин, проникають у тіло людини, мучать і терзають її і врешті-решт доводять до смерті. Для слобожан, як і для населення інших регіонів України, у другій половині XIX поч. XX ст. була притаманна віра в демонологічне походження хвороб. Як демонічні істоти мислились майже всі пошесті. Особливо така віра пробуджувалася і посилювалась у періоди вели-ких епідемій. А на той час найбільша кількість людей померала від холери, тифу, чуми, цинги, віспи, дифтерії, лихоманки. Так, у слободі Кам’яній Ярузі Чугуївського повіту у 1848 році лише за півтора місяця від холери померло 68 дорослих осіб і 35 дітей [15,с. 198], у Балаклеї (Ново-Серпухів) у 1830 році від холери померло 124 особи, у 1847−1848 від неї померло 445 осіб, від цинги у 1849 році за 5 місяців епідемії померло 384 особи [15,с.217−218]. Така трагедія спіткала майже всю територію Слобожанщини. А тому стає зрозумілою глибока віра населення в демонологічне походження хвороб.

Ось, що писав про це відомий дослідник української культури Г. О. Булашев: «Оповіді про холеру і чуму звичайно виступають, так би мовити, коли з’являються і лютують ці епідемії. И до того ж скрізь побутують майже в одній і тій же формі. А в звичайні часи вони наче б зовсім забуваються. У Грубешівському й Літинському повітах холеру уявляють в образі простоволосої жінки, яка блукає селами й містами в самій сорочці. Вона постійно плаче, і там, де почують її виття, неминуче починається мор. В одному селі Новгород-Сіверського повіту донині святкуєгься особливий день, що називається «Холеркою», на згадку визволення села від холери. У 1893 році в уражених холерою селах, ще задовго до появи її, на дубовому листі, на якому звичайно саджають у піч хліб, з’явились якісь маленькі й тонко виокремлені зображення змійок і ящірок, так що листя це зовсім перестали використовувати в діло. Під час сильного спалаху холери вдови й дівчата, вбравшись по-святковому, ходили селом «щедрувать» так, наче під Новий Рік; на «защедровані» гроші наймали молебень і ставили спільну свічку. Одного небіжчика поклали в домовину долілиць, «щоб сюди не вертався», а другому хотіли скувати руки («закувати холеру»), і тільки жаль до небіжчика та острах, щоб він на тому світі не ходив у наручниках, утримали народ від цього. Щоб холера не ввійшла до села, шлях перед селом загороджували «заставом» (дошка від млинової шлюзи). Є також повір'я, що проти води холера йде повільніше, ніж за водою. Холера насилається іноді святими на кару за неповагу до їхніх свят [2,с.217−218]. Чуму уособлювали в образі багатої панянки, яка роз'їжджала в екіпажі, запряженому шестериком білих коней, до того ж за кіньми неодмінно бігли хорти. Під'їжджаючи до якоїсь домівки, чума попередньо питала під віконцем: «Чи є чума в домі?». Якщо мешканці оселі, через свою необережність, відповідають, що немає, то відразу ж захворіють і помирають. Щоб ввести чуму в оману, по хатах виймали віконні рами, начебто тут ніхто вже не живе, отож чумі й немає ніякої потреби зазирати в ті оселі. Чума дуже багата й хитра [17,с.221]. У Харківському повіті лихоманку (поганка, пропасниця) уособлювали в образі огидної, зморшкуватої, кістлявої старої, яка обирала собі межи людьми жертву й потім починала м’яти й трясти її, кидати в жар та холод тощо. Очима її не побачиш, але одержимі лихоманкою дуже часто бачили її вві сні. У Вінницькому повіті лихоманку уособлювали навпаки в образі молодої і гарної дівчини, яка може перетворюватися на повітря. Людина, що проковтнула це повітря разом з їжею або якимось напоєм, негайно занедужує [2.С.216]. Гостець (у деяких місцевостях так називають суглобовий ревматизм, в інших ковтун) постає в замовляннях від нього у вигляді особливого злого духа, який, до переходу в людину, живе в різних місцях і може ввійти в неї різними шляхами. Він буває чоловічої й жіночої статі. Поселяється в різних місцях людського тіла: в очах, шиї, у плечах або між плечима, у м’язах, грудях, серці, жилах, мозку, животі, кістках, колінах, руках, ногах, в усьому тілі [2,с.219].

Раціональними були пояснення причин захворювань простудного характеру та деяких хвороб шлунково-кишкового тракту. Дуже часто причиною болю в поясниці, кінцівок вважали фізичну перевтому, а дитячі хвороби «плач», «нічниці» (неспокійна поведінка дитини по ночах) пояснювали переляком. Походження «вроків» пов’язували з дурним поглядом, спрямованим у бік людини [9,с.88]. «Уроки» (біль голови): вважали, що хтось із знахарів постійно дививсь на людину і цей погляд шкідливо подіяв на неї [17,с.136]. М. Сумцов зазначав, що між"зглазом" і «вроками» існувала певна відмінність. Так, у згазі, на його думку, шкода наносилася за допомогою одного погляду, відповідно, переважно у містичному значенні. Уроки ж полягали в тому, що людина страждала від дурного слова, сказаного з умисною злою метою або навіть випадково без злого умислу, але в лиху годину. [… ] Уроками пояснювали будь-який хворобливий стан особливо маленьких дітей. [… ] Вони (вроки) походять від зустрічі із злими людьми або наслані. Селяться вони в ногах, руках, очах, у всіх суглобах людини і нудять коло серця, ламають кістки [11,с.235].

Загальнопоширеним було пов’язувати деякі захворювання з наявністю паразитів в організмі людини. Причому, як зауважував М. Висоцький, у народі перелік їх назв значно ширший від прийнятого в науковій паразитології [5,с.25]. Крім різноманітних глистів не сумнівалися в можливості існування в організмі людини «зубних черв’яків», жаб, ящірок, гадюк.

За повір'ям, спільним для усіх слов’янських народів, причиною болю зубів вважалися черв’яки, які заводяться в зубах [5,с.26].

На Слобожанщині людину поділяли на тіло й душу; тіло немов би тільки шкарлупа, а усім керує душа, яка живе в голові, в горлянці або в серці; вона може часом виходити з людини, коли та спить або нездужає, бігати по полю, лазити по деревах, і тут з нею трапляється різне лихо, а людині тільки ввижається те у сні. А потім усякі злі або нечисті духи можуть залізати в нутро чоловікові, коли він чхає, або спить необережно в поганім місці з роззявленим ротом, або не перехрестився там де слід, не засвітив світла бо нечиста сила любить усе темне та брудне [14,с. 155]. На новонароджену дитину лукавий міг наслати «крикливиці» крізь відкриті вікна, якщо вони не закривалися на ніч упродовж 40 днів після її народження [16,с.55]. He слід було брати будь-які предмети, які лежали на перехресті: їх вважали зачарованими, з ними могла перейти хвороба. Хворобу в давні часи переносили замовлянням на палку, камінь, ганчірку, і клали заговорений предмет на дорозі [12,с.19].

Тяжкі хвороби могли з’явитися у людини тоді, коли вона порушувала піст на страсному тижні. Сьомий тиждень Великого посту називається Остання страшна або Біла неділя дотримується самий строгий піст. Деякі із селян похилого віку в п’ятницю і суботу навіть зовсім нічого не ідять і, повечерявши в четвер, розговляються на Світле свято. Хто їсть у Великий піст скоромне, той не повинен святою Пасхою розгівляться, він уподібнюється Іуді-зраднику. Особливо грішно їсти скоромне на Страсному тижні: при житті в таку людину може вселитися душа Іуди, яка не має місця навіть у пеклі, а блукає безпритульно по землі, вселяючись тимчасово в людей і завдаючи їм жахливу «чорну хворобу» (падуча хвороба), а після смерті душа такого грішника зазнає безперервних мук [8,с.86]. Увечері у перший день Пасхи намагалися повечеряти до заходу сонця, бо тоді нападе куряча сліпота [18,с.26]. Більшість хвороб, на думку слобожан, виникали як наслідок порушення релігійних канонів: зневажливе ставлення до святих, робота у свята та ін. Так, наприклад, не можна купатися після Ілліного дня, а то буде боліти голова [8,с.166], не шанування дня Марії Магдалени могло накликати холеру, так як, на думку селян, у її розпорядженні знаходиться ця хвороба [18,с.44]. У слободі Ново-Миколаівці Куп’янського повіту одна жінка ткала полотно, ввечері до неї прийшла знайома; побачивши ткалю за станком, говорить їй: «Як це ти так не боїшся, що сьогодні тчеш: сьогодні Михайлове чудо!». А господарка їй у відповідь: «Буде чудно, як я сьогодні дотчу та й верстак викину». Ta й почала сміятися, та все сміялась, аж цілий рік не перестаючи до самого цього свята [8,с.176]. У слободі Свято-Дмитрівці Куп’янського повіту одна жінка не шанувала середи і їла скоровне тайком, щоб ніхто із сімейних про це не знав і не докоряв їй за цей гріх…Тоді Бог наказав її золотухою [8,с.11]. Одна жінка випадково оскоромилася на страсній неділі й на неї напала лихоманка [8,с.88]. He слід було після заходу сонця виносити з хати сміття, а то, хто наступить на нього, може осліпнути [16,с.59].

Слобожани вірили, що люди часто страждали захворюваннями голови і кісток «од закруток», які насилали місцеві знахарки «по злобі» [7,с.193]. На думку М. Маркевича, закрутку робив поганий і злий сусід із ненависті до сусіда; він завивав колоски на сусідській ниві, загинав колоски кінцями від сонця і робив зав’язку. Якщо господар з'їсть хліб із цієї ниви неминуча смерть очікує його і всю його сім'ю. Слід негайно запрягти у віз необ'їждженого коня, взяти підстилку із свинячого лігва, покласти на віз, і щодуху їхати на ниву; цією підстилкою треба накрити закрутку, але з обережністю, не торкаючись рукою до закрутки і до її стебел, а то знову біда. Зробивши це, слід знову щодуху повертатися назад додому не оглядаючись; в противному випадку нечиста сила поверне голову в бік. Приїхавши додому, запрягти об'їздженого коня, набрати у віз кінського навозу і їхати в поле [… ] Цим навозом обкласти коріння стебел, на яких зроблені закрутки [9,с.93]. Закруткою або завивкою називали пучок зігнутого, зламаного і перев’язаного жита на корені. Селяни думали, що злі люди найчастіше робили закрутки 23 липня напередодні Івана Предтечі [ІЗ.с.297]. У цей день селяни ходили, оглядаючи свої поля, щоб не дати лихим людям робити на посівах «завитки», які завиваються у цей день на худобу або на конкретну людину і були надзвичайно згубними, як для тих осіб і предметів, так і для людей, які виривали ці «завивки» або «завитки». Тому ніхто їх не виривав, окрім «баламутів», тобто знахарів [18,с.37].

Щоб зняти закрутку, запрошували в одних місцях священика, в інших знахаря. Знахар відторговував закрутку осиновим кілком [ІЗ.с.297]. Закрутки могли бути не тільки у полі, айв інших місцях. Так, наприклад, у слободі Нікольській закрутки могли бути в подушці. Знищити їх могла тільки знахарка, спаливши разом із соломою з свинячого барлога [7,с. 193].

Хв. Вовк вважав, що віра в чудодійну силу вузлів потрапила в Україну з Західної Європи у середньовіччі разом з багатьма іншими забобонами [3, с.2].

Отож, закрутки завжди в’яжуться на чиюсь голову, «щоб наслати біду, знищити кому здоров’я і навіть позбавити життя» [3,с.4], тобто, згідно з принципом аналогії, ритуально знищуючи стеблини збіжжя (що самі по собі для хлібороба є вже символом життя), нищиться й їх власник. Тому, будь-які вузли вважалися небезпечними. У бойків, наприклад, вагітну жінку застерігали переступати через шнур або вішати нитки на шию, коли вона вишивала, щоб пуповина не була обмотана навколо шиї [6,с.280], а на покійникові не можна було нічого зав’язувати [ІО.с.ЗЗО], молоду у коморі свашки уважно оглядали «щоб на ній де-небудь […] не було яких-небудь […] вузликів» [4,с.207] тощо.

Однак переважно хвороби, спалахи епідемій пов’язані з невіглаством населення щодо дотримання елементарних правил гігієни, правильного харчування і т.ін. Як зазначали очевидці, хвороби виникали найчастіше від необережності й недбалості [7,с.791].

М. Сумцов писав, що за глибокого невігластва, селяни не бережуть, а ні свого здоров’я, ні здоров’я своїх близьких, наприклад, сплять на сирій землі, на низьких місцях, п’ють першу, яка попалася під руки воду, не усвідомлюють небезпеки інфекції. Від цього хворіє і помирає багато народу. Старі люди тримаються міцно; вони обережні, боязкі, передбачливі. Але люди квітучого здоров’я легко сходять у могилу один підняв щось важке не під силу, інша незабаром після пологів взимку пішла до річки прати білизну, там підвела ночівля на буряках в холодну осінню ніч; селянин взагалі, часто опиняється у несприятливій для здоров’я ситуації, навіть влітку промокає, мерзне в полі, лісі, під дощем, на холодному вітрі, за сохою, на випасі. Дітям загрожує в селі багато смертельних небезпек, від кислої соски, інфекції і т.ін. [13,с.251] Отже, розуміння етіології недуг у слобожан, раціональне та ірраціональне пояснення їх причин мають спільну загальноукраїнську основу та паралелі в інших слов’янських народів. Характерна для населення Української Слобожанщини була віра в демонологічне походження хвороб, зв’язок їх з явищами природи, персоніфікація недуг своїм корінням сягають часів язичництва. З впливом християнства слід пов’язувати такі зафіксовані на досліджуваній території погляди на хвороби, як кару Божу за гріхи тощо.