Санкт-Петербург до правління Єлизавети Петровны

Санкт-Петербург.

Кіровський р-н.

Школа № 254.

Учень 6 В класса.

Бистров Евгений.

Місто до правління Єлизавети Петровны.

Правління Єлизавети Петрівни (1741−1761), було часом розквіту російського бароко у самому його ошатному і ефектному італійському варіанті. Цей популярний на той час у багатьох країнах художній стиль з вередливими завитками, вигадливими звивинами, чуттєвістю і пишної розкішшю був, начебто спеціально створено для Єлизавети. Палаци бароко служили дорогоцінної оправою для істинного діаманта — рідкісної красуні, якою і було молода імператриця. Вона купалася в «озерах» золочених дзеркал своїх палаців і мешкала, як історик В. О. Ключевський, «не зводячи із себе глаз».

Дочка Петра прагнула прикрасити Петербург та її передмістя величними ансамблями і будинками, гідними столиці великої імперії. Тоді в зеніті творчого генія були Ф. Б. Растрелли, А. Ринальди, Сава Чевакинский та інші. І і вони почали перетворювати суворий ділової місто, заснований наче фортецю і порт, до міста чудових палаців. Серед робіт Растреллі - палаци петербурзьких передмість Петергофа і Царського села, вдома Воронцова і Строганова, Воскресенский Новодівичий Монастир (він ж Смольний), Зимовий палац (п'ятий за рахунком, що стоїть і понині). Після смерті Зємцова продовжив роботу над Анічков палацом. Серед, останніх побудований у роки царювання Єлизавети Петрівни окреме місце посідає Микільський Морський собор із вишуканою стрункої дзвіницею (архітектор Сава Чевакинский).

Проте чи лише палаци і храми зводилися у північній частині столиці. Життя городян на численних островах не могла протікати нормально без налагодженої системи, було ухвалено рішення розпочати будувати на Фонтанці і каналах кам’яні мости. З іншого боку, Сенат ухвалив «всім присутственным місцях «ознайомитися з справністю мостових і чистотою вулиць. Численними розпорядженнями заборонялася занадто швидка їзда вулицями, а їзда на рисаках дозволялась лише межами міста. Вжиті правила для візників. Однією із визначальних лих на той час залишалися пожежі. Для попереджень їх було вирішено зобов’язати купецтво утримувати варти, оснащені достатньої кількості пожежними інструментами і запасами воды.

Також, з допомогою всього який торгує купецтва, в 1755 року почали будувати Гостинний двір Невському. На той час Невський вже придбав значення найголовнішим і найкращої вулиці столиці. Невський постійно впорядковувався: в 1747 року з проспекту зникли останні дерев’яні будівлі, осушені і вимощених ділянки за Фонтанкой відразу ж потрапляє забудовувалися кам’яними будинками. Здебільшого двоповерхові з невеликими садками перед фасадами, і вони влітку весь Невський потопав у зелені. Прагнучи зовнішньому вигляді головною перспективи міста — Невського, Єлизавета Петрівна видала указ, забороняв обивателям розвішувати для просушування білизну на деревьях.

Разюче, як швидко змінилися столичні смаки і моди! Ще батьки придворних Єлизавети — сучасники Петра Великого, розлучаючись відносини із своїми бородами, звернулися до покласти разом з собою у домовину, щоб постати перед Богом ні з голим обличчям, бо як належить православним. А їх дітям й онукам усе це здавалося старим старовиною. Принаймні, петиметру елизаветинської епохи важливіше всіх суб'єктів і будь-яких дідівських борід була пляшка шампанського чи витончений костюм. Новому поколінню так йшла європейська одяг, як за душі припали європейські звичаї, страви так вина! Особливо ж заразливої стала французька мода — і тоді найпередовіша. Кокетки і щиглі невтомно змагалися у вечірньому вбранні. І хоча до супу «прямо з Парижу» справу, ще не дійшло, але нова столиця Росії дихала одним повітрям із Європою, жила її интересами.

Життя вищого світу у Петербурзі відрізнялися широтою гостинності і пишністю. У стали модними розкішні бали — маскаради, що відбулися не лише у Зимовому, а й у будинках петербурзької знаті. За часів Єлизавети Петрівни дедалі більші вимоги стали пред’являтися як до одягу учасників балів, до їх культурному рівню. Освіта, передусім знання мов, стало необхідна як чоловікам, так жінок. У зв’язку з цим з’являються як державні, а й приватні навчальними закладами. Наприклад, в 1753 року у Петербурзі іноземцями було відкрито приватна школа для хлопчиків і вісім дівчат, де їх навчалися французькому і німецькому мовам, а дівчинки що й гаптування, арифметиці, економії, танців, минуле й географії, «а притому і читання відомостей». Це довелося б для світського виховання, вміння підтримати розмова була суспільстві. Дедалі більше модним ставало і читання книжок, передусім романів, обговорення яких дозволяло на балу чи прийомі натяком висловити свої власні почуття, зав’язати флірт чи серйозніші любовні стосунки, які були стрижнем світської жизни.

Втім, у Петербурзі часів Єлизавети в розкоші його верхів не було того витонченості, вишуканості, якими (згодом) відрізнялася той самий єкатерининська епоха. Поруч із чудовими особняками на Невському проспекті і Двірцевій набережній стояли старі халупки, регулярні міські сади зміняли смердючі звалища і непрохідні болота. Згодом імператриця Катерина ІІ з гумором свідчила елизаветинских часи: «…З величезного двору, вкритого брудом і усякими нечистотами і прилеглого до поганий халупі з прогнилих колод, виїжджає обсипана коштовностями і розкішно вдягнена пані у чудовому екіпажі, який тягнуть шість кепських шкапо у брудній упряжі, з нечесаними лакеями на зап’ятах на вельми красивою лівреї, що вони безобразят своєї незграбної зовнішністю».. Але тоді, в 50-ті роки XVIII століття, що й в смаках, й у модах, й у моралі суспільства безроздільно панував стиль бароко, все це були більш як естественно.

Багато обставини сприяли становленню культурного феномена Петербурга тоді: близькість до Європи, культурні запити, й інтереси імператриці і двору, загальний космополітичний дух Петербурга — міста, широко відкритого для контактів із Западом.

Та й фаворит імператриці чимало зробив культури свого часу. Загалом потрібно визнати великим щастям Росії та обставина, що у протягом 15 років із всієї царювання імператриці Єлизавети її фаворитом був освічений і гуманний Шувалов. Завдяки своєму впливу йому вдалося «пробити» багато бюрократичні перепони і Московський університет, і навіть створити академію мистецтв в Петербурге.

У 1757-м, у його палаці, початку своєї роботи «Академія трьох знатнейших мистецтв» — живопису, архітектури та скульптури, регулярні заняття почалися 1758 року. Шувалов виписав з-за кордону викладачів для перших її учнів, всіляко піклувався про їхній зміст, вважаючи, що ні походження, а талант головне критерієм відбору юнаків для навчання. Серед професорів Академії «трьох знатнейших мистецтв «- живопису, ліплення і зодчества, були Луї Жозеф де Лоррен, А. Ф. Кокоринов, Ж. Б. Вален — Деламот. Почесним членом Академії став Ломоносов, митець — мозаичист.

Ще довго Академія «жила» у домі Шувалова — лише 1764-м архітектор А. Ф. Кокоринов почне будувати монументальне, дійшла донині будинок Академії мистецтв, що стоїть на берегах Неви (хоча плани її будівництва розробили іще за Шувалове).

Сталося так, що цю пам’ятку — сучасна Університетська набережна Василівського острова, як і його продовження — Миколаївська (нині набережна Лейтенанта Шмідта), стали при Єлизаветі справжніми «набережними російської культури та науки». У насправді: на Університетській, біля самісінької стрілки Василівського острова, вже з 1727 року у Кунсткамері й палаці цариці Параски Федорівни розмістилася Санкт-Петербурзька Академія наук з її гімназією і академічним університетом. Але саме елизаветинский період Академії стала вирішальною часом у минуле й долі російської науки. Цей новий для Росії інститут, непогані і давно перенесений Петром I з Заходу, при дочки великого реформатора остаточно прижився, пустив корни.

З цього набережній відправлялися наукові експедиції у світі, тут збиралися унікальних колекцій, робилися видатні відкриття, працювали неабиякі вчені України та дослідники. На елизаветинское час припав розквіт генія Ломоносова, який багатьох освічених людей став символом успіху російського людини у науці. У 1728 року у Кунсткамері відкрився перший бібліотека Росії, поруч розмістилися колекції першого російського музею, через років з нього, що з кокона, вийшло ряд, стали тепер всесвітньо знаменитими, музеїв: Етнографічний їм. Петра Великого, Зоологічний, Ботанічний, Минералогический.

Ще далі за набережній, в Меншиковском палаці (у якому 1732-го відкрився Шляхетный кадетський корпус для малолітніх дворян), при Єлизаветі Петрівні виник осередок російського драматичного мистецтва. Тут викладав перший російський драматург О. П. Сумароков, тут силами кадетів була поставлена перша російська драма «Хорев», сюди 1752 року визначили акторів трупи ярославського купця Федора Волкова. І, нарешті, відразу ж, на набережній, неподалік Шляхетного корпусу, в Головкинском домі, за вказівкою імператриці Єлизавети від 30 серпня 1756 року було відкрито «Російський для уявлення трагедій і комедій театр» під керівництвом Сумарокова і Волкова — перший публічний («для народу за гроші») театр. Це була видатна перемога культуры!

А далі, вниз набережною Василівського острова, в 1751-м відкрився Морський шляхетный кадетський корпус, став пізніше Морський академією. Звідси, з причалу, де досі пам’ятник Крузенштерну, йшли у морі всі видатні російські мореплавці і адмірали: від Чирикова до Врангеля, від Ушакова до Макарова…

У 1757 року Петербургу виповнилося 54 року — вік місту дитячий, але люди, пам’ятали петровські часи, вже ніяк не впізнавали в галасливому елизаветинском Петербурзі колись скромний петровський «Парадиз».

Тоді мали часи, коли процвітання міста залежало лише від волі самодержця. Відомо, що робив Петро I підтримки економіки нової столиці фактично перекрив зовнішню торгівлю через Архангельськ та інші порти Росії, у результаті Петербург мав виняткові економічні привілеї. Тут брали менші, ніж у сусідніх містах, податки й мито, і більше, всій країні заборонили кам’яне будівництво — аби ріс і хорошел кам’яний Петербург. На час ж приходу до повалення влади Єлизавети Петрівни тепличні умови для столиці зберігати не вимагалося — сприятливе середовище у розвиток економіки місті вже встигла сложиться.

Сюди з країни тяглися партії робочих, особливо ж будівельників — працювати будовах Петербурга стало вигідно. Змінився і весь що огортав Петербург, й раніше досить глухий північний захід країни. Як потужний магніт, притягальний залізну крихти, Петербург тягнув себе населення Новгородської, Псковської, Олонецкой губерній. Різноманітні потреби столиці (від овочів до сировини для мануфактури) перебудовували цих земель, під впливом Петербурга змінювалися напрями доріг, товарні і людські потоки. Тисячі возів з продовольством, фуражем, лісом і будівельними матеріалами перетинали кордон міста. Сотні барок, човнів і плотів входили у його канали і річки, отже відшукати їм місце для швартування берега ставало дедалі більшої проблемою. Сотні кораблів під прапорами всіх країн Європи юрбилися у пристаней порту, розташованого на стрілці Василівського острови Фіджі і вздовж берегів Малої Неви. Виповнилася заповітна мета царя Петра — створений його волею місто став найбільшим на Балтиці портом, перевалочною базою по дорозі із Заходу сходові. Єлизавета ж, прикрасила і перетворила цей суворий ділової місто, заснований як міцність і порт, до міста чудових дворцов.

Насправді, постать Єлизавети Петрівни — дочки Петра виглядає не настільки значна як у порівнянню з великою батьком, і проти пізньої її послідовницею — Катериною II. Не доводиться це віддати належне цариці, з педантичною наполегливістю що у життя петровські ідеї, й стільки зробила для процвітання й уславлення Санкт-Петербурга — міста у якому живем.