Основні положення педагогічної теорії Й.Г. Песталоцці

Найважливіша мета виховання, на думку Г. Песталоцці, розвиток природних здібностей людини, постійне його вдосконалення. Г. Песталоцці проповідував гармонійний розвиток сил і здібностей людини; всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинені. Сили людині дані природою, треба вміти тільки розвивати, зміцнювати, направляти їх і усувати шкідливі зовнішні впливи і перешкоди, які можуть порушити природний хід розвитку, а для цього треба володіти законами розвитку «фізичної і духовної природи дитини». Центром всього виховання є формування людини, її морального обличчя. «Діяльна любов до людей» — ось що має вести людину в моральному відношенні вперед. Релігійний початок у Песталоцці розчиняється в моральності. До офіційної релігії та її служителів Г. Песталоцці відноситься негативно. Песталоцці надає величезного значення сімейному вихованню. У справі суспільного виховання, підкреслює він в одному зі своїх творів, потрібно наслідувати тих переваг, які полягають в сімейному вихованні. Г. Песталоцці вказує, що почуття любові до дітей, довіра до них, дисципліна, почуття подяки, терпіння, обов’язку, моральні почуття і т. п. виникають зі ставлення дитини до матері же потрібно розвивати закладені в людині сили і здібності? Шляхом вправ. Кожна здібність, закладена в людині, сама потребує і змушує людину вправляти її.

Песталоцці не був революціонером, але прагнув поліпшити становище найбіднішої частини селянства. Він вважав, що праця у вихованні дітей малозабезпечених батьків повинна відігравати найважливішу роль, так, як життєве призначення цих дітей — трудитися. На його думку, трудове виховання дітей селян і ремісників повинно бути головним засобом поліпшення становища народу.

В школі діти за задумом Г. Песталоцці («Лінгард і Гертруда») проводять цілий день за прядильними і ткацькими верстатами; при школі є ділянка землі, і кожна дитина відпрацьовує три грядки, доглядає за тваринами. Діти вчаться обробці льону і вовни, знайомляться з постановкою господарства в кращих господарствах села, і так само з роботою годинникової майстерні. Діти займалися посадкою дерев, лагодженням дерев’яних мостів, навчанням селян ведення рахункових книг і т. д. Під час роботи,і так само в години відпочинку, вчитель веде заняття з дітьми по грамоті, рахунку, дає їм елементарні знання. Г. Песталоцці підкреслював виховне значення трудового виховання для формування людини. Він прагнув під час роботи «зігрівати і розвивати розум дітей» бо мета, яку він собі ставив, — виховання людини, а «не землеробство, домашнє господарство, що є засобами». Трудове виховання на думку Г. Песталоцці, неможливе у відриві від розумового і морального виховання. І кожне з них породжує певну силу: моральне виховання — силу серця, розумове виховання — силу розуму, фізичне виховання — силу руки. У кожної сили — свій приклад розвитку: межа розвитку сили руки — майстерність в різних видах діяльності, межа розвитку сили розуму — здатність людини досліджувати щось і отримувати нові знання, межа розвитку сили серця — любов до всього людства (інстинктивно виникла любов немовляти до матері, надалі любов дитиною усвідомлюється і переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя і все людство). Щоб домогтися межі розвитку сили, треба виховання розбити на невеликі елементи і кожен день займатися, щоб завтра робити краще, ніж сьогодні.

Отже, основними положеннями педагогічної теорії Й.Г. Песталоцці є: гармонійний розвиток сил і здібностей людини шляхом різноманітних вправ, поєднання навчання з виробничою працею.