Політекономія

Политэкономия

(Шпаргалка)

1. Система економічних законів, їхні суть й класифікація.

Система — це сукупність певних елементів чи підсистем й зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей й функцій, саморух й загальна мета.

Економічний закон (ЄЗ) — це внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між економічними явищами й процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ й процесів, їхні елементами й властивостями. Сутність, а отже й закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість й якість, зміст й форма, ціле і частина тощо). ЄЗ не залежать від свідомості людей, але й залежать від їхнього свідомої діяльності.

До системи ЄЗ належати 4 їхнього типи:

Загальні ЄЗ — властиві усім суспільним способам виробництва (із. відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, із. зростання продуктивності години, із. економії робочого часу).

ЕЗ, котрі діють у декількох суспільно — економічних формаціях — із. вартості, із. попиту й пропозиції тощо. Такі ЄЗ відображають сталі і суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їхні взаємодії із деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних сусп. — екон. формаціях.

Специфічні ЄЗ — тих, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них — основний ЄЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами й виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії із розвитком продуктивних сил.

ЕЗ, що діють лише на одній з стадій (висхідній чи низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, із. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

2. Економтеорія в системі економічних наук та її функції.

Завдання кожної науки — розкривати сутність явищ й процесів, що вивчаються. Виходячи із цого, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, Яка розкриває виробничі зв’язки й відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу й споживання товарів й послуг (чи дії у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно — наслідковими зв’язками між різними економічними явищами й процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу із кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно — господарських форм.

Сучасна економтеорія виконує такі основні функції:

практичну — всебічне обгрунтування необхідності й шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, котрі найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв’язання економічних суперечностей;

пізнавальну — розкриття сутності економічних законів й категорій та форм їхні вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їхнього дії. Ця функція реалізує першу.

економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення й таким чином формувати сучасний світогляд людини.

3. Загальні методи наукового пізнання та їхнього використання.

Термін «метод» скидатися від грецького слова «methodas», яку означає шлях до чогось. У економічній теорії метод — це шлях пізнання системи економічних відносин у їхні взаємодії із розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Головними методами економічної теорії є:

філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності, аналізу і синтезу, системності тощо);

закони діалектики (із. єдності й боротьби протилежностей, із. кількісно-якісних змін й із. заперечення заперечення);

категорії діалектики (кількість й якість, сутність й явище, зміст й форма та ін.);

закони й категорії економічної теорії (із. вартості, копійчаного обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).

Три Перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища й процеси, а відображаються через предмет й метод екон. теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу — м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища із метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв’язків. М. абстракції тісно пов’язаний із поняттям конкретного — цілісного об'єкту в єдності із його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.

Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар — це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості і вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ й процесів, а їхнього єдність й боротьба — є джерелом їхні еволюції. Також використовуються методи історизму (екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу і синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.

4. Основні фактори суспільного виробництва: сутність й співвідношення.

Трьома основними чинниками суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Алі деякі вчені виділяють й 4-тий чинник — підприємницький талант (здібності). Кожний з факторів створює свою частину прибутку. Капітал, под яким розуміють переважно засоби виробництва, приносити прибуток, земля — ренту замлевласникові, праця — платню робітникові; п/п талант приносити додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими чинниками виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.

Речові фактори виробництва називають ще природніми, об'єктивними, а працю людини — суб'єктивним чинником. Речові фактори вир-ва сам не є капіталом, смердоті перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли смердоті є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва — це речові фактори, котрі беруть доля в створенні споживчої вар-ті товарів, але й вартості (й додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситися на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця — це цілеспрямована, доцільна й свідома діял-ть людей процесі якої смердоті змінюють зовнішню природу.

Предмети роботи — це речовини природи, на котрі люди діють у процесі роботи, піддаючи їхнього обробці.

Засоби роботи — це речі чи їхнього сукупність, якими людина діє на предмети роботи, а також усі матеріальні умови процесу роботи (приміщення, споруди, дороги, канали). Якщо процес роботи розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби й предмети роботи — як засоби виробництва.

5. Виробничі ресурси, їхнього обмеженість.

Ринок економічних ресурсів — усі види ресурсів, котрі використовуються в процесі виробництва товарів й послуг. До них відносяться:

природні ресурси — земля, вода, тваринні й рослинні ресурси;

трудові ресурси — люди із їхнього здібностями виробляти продукти й послуги;

засоби виробництва — виробничі приміщення, споруди, устаткування, інший основний й оборотний капітал, котрі називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом;

підприємницькі здібності.

Ціни на усі види ресурсів в ринковій економіці формуються под впливом попиту й пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів — зарплатню, виробничих ресурсів — відсоток, підприємницьких здібностей — процент.

Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості й сполученні, яку дозволило б їй одержати максимальний прибуток.

З боці окремої фірми попит на ресурси визначається їхні граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно із законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вищий від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються. У умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яку б забезпечило їй мінімальні витрати. Це можливо, якщо гранична доходність цого ресурсу пропорційна його ціні.

Виробничі ресурси є обмеженими, а потреби, як відомо, — безмежні. Композиційність — заміщеність обмежених ресурсів. Тобто, годину від годині на зв’язку із гострою потребою в зникаючих ресурсах (перш на природних), виникає запитання їхні заміщення ресурсами-замінниками, для чого використовуються досягнення НТП + з-н зростання потреб — рушійна сила розв-ку вир-ва.

6. Корисність й гранична кор. продукту: теорія, практика

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно з законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.

Корисність — це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару чи послуги — це задоволення чи насолода, якої отримують від їхнього споживання.

Характерні риси:

«корисність» й «користь», чи «функціональна придатність» не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі із практичної точки зору, але й матір величезну користь для знавців мистецтва;

корисність є суб'єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;

оскільки корисність суб'єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте із метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється «ютилями».

Загальна корисність — це сумарна величина задоволення чи насолоди, якої отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.

Гранична корисність — це додаткове задоволення, яку споживач отримує від додаткової одиниці цого продукту. Точніше, гранична корисність — це зміну загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.

Уявлення, що гранична корисність якщо знижуватись в міру того, як споживач якщо отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності.

7. Економ. інтереси й потреби: діалектика взаємозв'язку.

Економічні потреби — це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до екон. діял-ті із метою забезпеч-ня власного добробуту та добробуту членів своєї сім'ї.

Економічні потреби відображають ставлення соціальних суб'єктів (людина, колектив, сус-пільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їхні реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

В основі походження потреб лежати дві основні заподій: по-перше, фізіологічний характер — людина, як жива істота, потребує певних умів й засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але й щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає до того, що смердоті спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, котрі становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб й захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, котрі склалися, а і стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси й різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури вир-ва й витіснення старих потреб новими. Цей процес, як й сам процес суспіл. виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.

Економічні інтереси — є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, котра досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вон є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умів, необходимых для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Кожен суб'єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економ. відносин, скільки й економічних інтересів.

За ознакою суб'єктивності виділяють особистий, колективний й суспільний інтереси; за ознакою важливості - головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних й взаємодіючих інтересів, котрі утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, то й об'єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію шкірного із них же в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

8. Єдність й суперечності в системі інтересів.

На темпи екон. перетворень, на перебудову вир-чих відн-н потреби впливають не безпосередньо. Екон. поведінка індивіда, соц. групи, класу, сусп. визнач-ся екон. інтересами.

Інтерес — форма вираження потреб соціал. S-тів — виробників й спож-чів матер. й духів. потреб.

Економічні інтереси — є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, котра досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умів, необходимых для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Інтереси виступають як форми вияву вир-чих відн-н. як усвідомлені потреби, екон. інтереси поєднує та забезпечувати дію екон. механізм. У кінцевому підсумку смердоті визнач-ся панівними формами вл-ті на засоби вир-ва, а означати, місцем певного класу чи соц. групи в екон. укладі сусп. життя.

Кожен суб'єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економ. відносин, скільки й економічних інтересів.

За ознакою суб'єктивності виділяють особистий, колективний й суспільний інтереси; за ознакою важливості - головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних й взаємодіючих інтересів, котрі утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, то й об'єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію шкірного із них же в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Головні способи впливу на інтереси людей:

позаекономічний примус до праці;

економічний примус;

моральне й соціальне стимулювання трудової активності.

Їх співвідношення різне в різних формаціях.

9. Економ. система: сутність та структурні ел-ти.

У сист. вир-чих від-н слід розрізняти:

1. Соц.-ек. від-ни 2. Організ.-екон. відн-ни.

Серед орг.-ек. від-н виділяють: 1) конкрет. орг.-ек. від-ни в панів. системах окремих галузей сусп. вир-ва: пром-ть, с/г, торгівля… 2) заг. орг.-ек. від-ни, до які належ. форми й методи господарюв., хар-ні для всіх галузей екон., серед які виділ-ть: ринкову систему, в центрі якої — тов.-грош. від-ни та підприємництво — із ефективним веденням господ-ва в ц.

Основні ел-ти (підсистеми) екон. системи:

1) Продуктивні сили. 2) Техніко-екон.від-ни. 3) Вир-чі від-ни. 4) Господарський механізм.

Так, до (1) сист. належ: люди, засоби та предмети роботи, наука, форми й методи орг-ї вир-ва, сили природи, котрі викор-я людьми, а також інфо. (2) форм-ся й розвив-ся у процесі взаємодії від-н спеціалізації, кооперації, комбінування, кінці нтрації вир-ва, обміну діял-ті між людьми тощо. (3) — найс-кладніша, визначальна роль належ. вир-чим від-нам, від-нам власності, котрі й визнач-ть соц-екон. природу екон. сист., специфічні з-ни її функціонув-ня й роз-ку, хар-р екон. зв’язків між S-тами ек. сист.

Відмінна рису категорії «ек.сист. «— вона нестатична, не застигла, а є живим орг-мом, який знаход. в постійному русі. Стабіль-ть та орг-ть сучас. ЄС залеж. від наявності у яких різних форм вл-ті, кожна із які найбільш. мірою відповідає вимогам роз-ку того чи ін. ел-ту продук. сил, насамперед, інтересам основ. прод. сили — людини.

Висока еф-ть та орг-ть ЄС значною мірою залеж. від співвіднош. ступенів роз-ку названих 3 підсистем: (1)-(3).

10. Прод-ні сили як матер. основа вир-ва, їхні складові ел-ти.

Одним із основних ел-тів (підсистем) екон. системи є продуктивні сили (ПС).

ПС — система факторів вир-ва, Яка забезпечує перетвор-ня речовин природи відповідно людям, створює матер. й духовні блага й визначає зрост-ня прод-ті сусп. праці.

До них належати: люди (працівники), засоби та предмети роботи, наука, форми й методи орг-цї вир-ва, використовувані сили природи, котрі викор-ся людьми, особливий чинник, а також інфо.

Наука перетвор. в окремий ел-т ПС із початку розгортання НТР, тобто із сірий. 50-х рр, а інфо — із сірий. 70-х, тобто із поч. 2иетапу НТР. Головною ПС сусп. є працівники вир-чої й неви-чої сфери. ПС віраж. ставлення люд. до природи, ступінь оволодіння люд. силами прир. Вони є провідною стороною сусп. способу вир-ва, а їхнього рівень заг. показником соц.-ек. прогресу, оскільки із їхні роз-ком зростають прод-ть роботи, нац. багатство, з’явл-ся нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм сусп. прогресу є роз-к люд., її потреб, інтересів й цілей.

Взаємодія особистісних (людини) й речових (зас.вир-ва) факторів вир-ва є найважливішою умовою зрост-ня прод-ті роботи, нац. багатства, у процесі такої взаємодії виникає нова прод. сила, не властива жодному з цих факторів зокрема.

Соц-ек. формою роз-ку прод. сил є сист. вир-чих від-н чи реальних (екон.) від-н вл-ті, котра формує спосіб поєднання особист. та речових факторів вир-ва, хар-р привласнення рез-тів роботи, природу екон. й політ. влади. У зал-ті від того, наскільки від-ни вл-ті відповідають інтересам люд., рівню роз-ку ін. ел-тів ПС, смердоті чи прискорюють, чи гальмують їхнього розвиток.

17. Форми орг-ції сусп вир-ва

Взаємодія людини із природою в процесі роботи відбувається із моменту виникнення людства, в всіх суспільно-економічних формаціях. У одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших — збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну й безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти роботи призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їхні виробило. У всіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними — існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, котрі, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ роботи (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабко; позначка вир-ва вкрай обмежена — задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно та малоефективне й забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів чи на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, котра виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (-це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, сг, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (- це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у сг виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості - важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (- це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, й для задоволення суспільних потреб необхідні купівля -продажів на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; р) економічні зв¢язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; буд) стихійний та анархічний характер розвитку.

Безпосередньо суспільне в-во — - це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів й послуг, яку виникає на вищих щаблях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, Яка поступово приходити на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, то й в м/н-масштабі.

25. Сутнівть на процес еволюції грошей (Г).

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.

Гроші об'єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл роботи породивши потребу в обміні продуктами роботи, котрі, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 — Т2. Одночасно виникала економічна завдання: як й в які співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково й одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен із які служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Алі, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібен товар із Першого разу був дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. й знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку із невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Колі вир-во й обмін тов. стали регулярними, то кожній стране й в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти — найбільш ходові товари, які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Р ставали предмети першої необхідності, напр. у греків й арабів — худорба, у слов’ян — хутро. Алі, із розвитком торгівлі, з’явилась потреба в признаному всіма еквіваленті - Р. Для виконання ролі Р найбільше підійшло золото (срібло) — благородний метав, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.

Так, Р — особливий тов., який ставши загальним еквівалентом. Т.я. Р (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то смердоті стали виступати в ролі свого роду етолона — ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Р простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 — Р — Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Р: паперові, депозитні, електронні.

Економічна сутність Р й роль Р проявляється в їхнього функціях, тобто в конкретному призначенні їхні в екон. — міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

26. Функції грошей (Г).

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Р розуміють конкретне призначення їхні в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Р. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.

Міра вартості - Р забезпечують вимірювання вартості тов. й послуг й визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. й послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота,(його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, котра, якщо встановлюється Державою в якості Р одиниці, зв. масштабом цін. Вартість Р — це та кільк. тов., котрі можна обміняти на Р одиницю.

Засіб обігу — Р обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Р, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їхні обіг. Після шкірного акту купівлі-продажу тов. вибувають із обігу, переходять у сферу споживання, а Р продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше — в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.

Засіб нагромадження — Р накопичуються й зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Р, але й не витрачав їхнього на купівлю промов, процес обігу переривався й Р ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.

Засіб платежу — Р обслуговують погашення боргових зобов’язань, котрі виникають між суб'єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. У цій ролі Р використовуються й поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується зарплатню, виконуються різні фін. зобов’язання (податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Р — кредитну. Банки почали випускати банківські білети, котрі випускались на круглі суми, малі золоті забезпечення, малі велику здатність до обігу.

Світові Р — обслуговують екон. відносини суб'єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку із зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не так на внутр. ринку, але в зовн. — лише у ф-ях Р. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Р, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в стране вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, котра й виступає в формі світових Р. як світові Р використовуються іноз. Валюти, котрі мають найбільшу довіру на світло. Ринку ($, марка ФРН, фунт стерлінгів й т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО).

27. Сутність витрат в-ва, класифікація.

В-во життєвих благ потребує витрат уречевленої та живої роботи людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т: W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N — новостворена варт-ть, котра включає варт-ть необх-го (V) й додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходитися створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.

В країнах із ринковою ек-кою з’ясовується взаємозв'язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на цей вид товару стосовно окемого Т-виробника. У основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їхнього альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати — дійсна витрати в-ва, котрі дорівнюють найвищій корисності благ, котрі б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) — пов’язані із придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) — пов’язані із викор-ням факторів в-ва, котрі є у власності самої фірми.

Існують постійнівитрати, розмір які залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту із його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т чи середні витрати.

Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепцію граничних витрат показує величину витрат, котрі можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у гріш. формі - це собів-ть прод-ції, котра є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.

Вир-ча складається із витрат на виготовлення Т й оплату роботи упр-кого та допоміжного персоналу та ін.

Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.

Стр-ра собів-ті: 1). За алементами витрат: сировини й мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня; зарплатню (основна й додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва.

2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: усі попередні + затрати на підготовку й освоєння в-ва; на утримання й експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від шлюбу; інші.

28. Прибуток, його суть та норма. Засн. Теорії прибутку.

Гол. позначка підп-цтва — одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над витратами її в-ва. Алі непросто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим прибуток й навпаки. Кількісно приб-к — це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.

Теорії прибутку: 1. Меркантилістів — приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж тих, за котрі Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт й Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к — це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Цей) — доля в створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к — це дохід від вирор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ: приб-к — винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Алі ближчі до істини теорії, котрі пов’язують приб-к із в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб'-ми підп-цтва.

Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) — віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р'=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва — віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.

Приб-к: балансовий — різниця між заг. сумою виручки підп-ця й заг. витратами в-ва за певний період (із нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.